Підручник по Всесвітній історії (рівень стандарту). 10 клас. Гісем - Нова програма

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

РОЗДІЛ V. ДЕРЖАВИ АЗІЇ ТА ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ

§21. Японія

1. Як Японія долучилася до групи провідних держав світу? 2. Коли Японія вступила в Першу світову війну? Якими були її територіальні придбання?

1. Японія після Першої світової війни. У роки Першої світової війни Японія, виступивши на боці країн Антанти, обмежилася окупацією німецьких колоній на Далекому Сході та в басейні Тихого океану. Японія використала цю ситуацію для нарощування свого військового потенціалу, особливо флоту. Проте це відбувалося за рахунок добробуту населення. У серпні-вересні 1918 р. країною прокотилася хвиля «рисових бунтів» — стихійних виступів населення проти зростання цін на основні продукти харчування. Уряд придушив ці виступи, але в 1919 р. країну охопив страйковий рух робітництва, а в головній колонії Японії — Кореї — вибухнуло антияпонське повстання.

Післявоєнна нестабільність призвела до гострої політичної боротьби. Праві сили вбачали вихід із ситуації в територіальній експансії в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, ліві — у революції, демократичних реформах. До цих негараздів додалися економічна криза 1920—1921 рр. і землетрус 1923 р., який вщент зруйнував столицю Японії Токіо.

Руїни Токіо після землетрусу 1 вересня 1923 р.

Землетрус у Токіо 1923 р. був одним із найруйнівніших в історії. Загальні збитки склали близько 5,5 млрд єн. У країні почалися пограбування. Звинувативши в цьому китайських і корейських емігрантів та комуністів, поліція вдалася до репресій.

2. Демократичний рух. На початку міжвоєнного періоду японська політична арена являла собою поєднання декількох угруповань: стара родова аристократія, молода промислова буржуазія, цивільна бюрократія та військові. Рівновага політичних сил була хиткою. Це стало підґрунтям для розгортання потужного демократичного руху й появи ряду лівих політичних партій та організацій (соціалісти, комуністи). Причиною демократичного піднесення були зміни в економіці й соціальній структурі країни. У Японії зросла частка кваліфікованих робітників, що розгорнули боротьбу за покращення свого становища. Також зміцнів прошарок підприємців.

Реагуючи на такі зміни, у вересні 1918 р. імператор доручив лідеру партії «Сейюкай» (Партії друзів політики) Такасі Хара сформувати новий уряд. Він започаткував період «партійних» урядів. Вони змінили правління старих лідерів, які були ставлениками чотирьох основних монополістичних об’єднань країни. Протягом 14 років (1918—1932 рр.) при владі чергувалися представники двох головних японських партій «Сейюкай» та «Кенсейкай» (Конституційної партії), у 1927 р. її було перейменовано на «Мінсейто» (Партію народної політики). Хоча обидві партії були консервативними, вони мали робити кроки в бік демократизації політичного життя країни.

Однією з головних проблем внутрішньополітичного життя Японії початку 1920-х рр. було питання виборчого законодавства. Згідно з існуючими на час закінчення Першої світової війни законами, виборчими правами користувалися лише 1,5 млн осіб із понад 55 млн жителів країни.

Після напруженої боротьби в 1925 р. було прийнято закон про загальне виборче право для чоловіків віком від 25 років та закон про захист громадського спокою, що передбачав покарання не лише за антиурядову діяльність, а й за «небезпечні думки». Виборчий закон, який вступав у дію з 1928 р., збільшив кількість виборців із 3 до 14 млн осіб. Для збалансування бюджету уряд майже на чверть скоротив армію.

3. Повернення до агресивної зовнішньої політики. Зростання впливу військовик. Під тиском великих держав Японія відмовилася від домінування в Китаї. Зазнали поразки і її агресивні дії проти радянської Росії на початку 1920-х рр. Шовіністично налаштовані верстви японського суспільства сприймали це як приниження національної гідності.

Найрадикальнішим виразником шовіністичних ідей було об’єднання «молодих офіцерів» («старими» в армії вважалися вихідці із самураїв, учасники російсько-японської війни 1904—1905 рр.). Вони вимагали скасування багатопартійності й відповідальності уряду перед парламентом, встановлення військової диктатури й повернення до традиційної експансіоністської політики. Назрівала нова економічна криза, зумовлена падінням світових цін на основний експортний товар країни — шовк-сирець (30—50% експорту). На тлі цих подій у квітні 1927 р. до влади прийшов уряд генерала Танака Гіїті, одного з організаторів японської інтервенції проти радянської Росії на Далекому Сході.

Новий уряд одразу почав розробляти плани війни проти Китаю та Радянського Союзу, сподіваючись, що саме таким шляхом можна повернути позиції Японії в регіоні й подолати економічні негаразди.

Танака Гіїті, прем'єр-міністр Японії в 1927—1929 рр.

27 червня — 7 липня 1927 р. в Токіо під головуванням Танака відбулася Східна конференція, у якій брали участь представники Міністерства закордонних справ, Військового та Морського міністерств і генерального штабу. На конференції розглядали запропоновану урядом програму «позитивних», тобто відверто агресивних, дій у Китаї — «основи» японської політики. Як нагальне завдання планувалося захопити Північно-Східний і Північний Китай, а також Монголію. Рішення конференції визначили сутність таємного меморандуму Танака, що мав розгорнутий план агресії та встановлення панування Японії в Південно-Східній Азії та басейні Тихого океану.

Ще раніше, наприкінці травня 1927 р., Японія, скориставшись громадянською війною в Китаї, спрямувала свої війська до провінції Шаньдун, захопила Циндао та Цзінань. Метою цієї збройної інтервенції було перешкодити об'єднанню Китаю. Унаслідок широкого антияпонського руху та бойкоту японських товарів у Китаї Японія змушена була відкликати свої війська. У квітні 1928 р. японські війська окупували найважливіші стратегічні пункти провінції Шаньдун. Проте під тиском світової спільноти Японії знову довелося відступити.

У 1929 р. Японію охопила глибока економічна криза. На 30% зменшився обсяг виробництва у ключових галузях — металургійній, машинобудівній, ткацькій. Значних втрат зазнало сільське господарство, особливо шовківництво. У 1931 р. кількість безробітних сягнула 3 млн осіб.

Головним політичним наслідком кризи було ослаблення позицій лібералів, які виступали проти завойовницької політики. Правлячі кола бачили вихід лише в посиленні мілітаризації країни, згортанні демократичних свобод і створенні колоніальної імперії. Проте їх поступове просування в цьому напрямку не задовольняло «молодих офіцерів», які хотіли всього й негайно. У 1931 і 1932 рр. вони вчинили безуспішні спроби державного перевороту.

Соціальна демагогія «молодих офіцерів» видалася панівним класам небезпечною. Тому уряд ужив заходів проти змовників: їх було роззброєно, а частину заарештовано.

4. Зростання агресивної політики Японії. На початку 1930-х рр. Японія стрімко втрачала позиції на китайському ринку. Зазнавши поразки в економічній конкуренції, вона почала шукати вихід у зовнішньополітичних авантюрах. Японія вирішила напасти спочатку на Північно-Східний Китай, а потім на Центральний Китай і Монгольську Народну Республіку.

Правлячі кола Японії розраховували використати у своїх інтересах антирадянські настрої урядів США, Англії, Франції та інших держав. Вона подавала свою агресію як боротьбу проти «комуністичної загрози». Політика СРСР на Далекому Сході давала привід для цього.

Імператор Пу І

18 вересня 1931 р. японські війська почали вторгнення в Північно-Східний Китай і до лютого 1932 р. підкорили його. На цій території було утворено маріонеткову державу Маньчжоу-Го на чолі з останнім представником Маньчжурської династії в Китаї Пу І. Також у 1932 р. японські війська висадилися поблизу Шанхая, намагаючись оволодіти найбільшим містом Китаю.

Проте китайська армія й жителі міста чинили запеклий опір, і здобути легку перемогу не вдалося. Світова громадськість засудила агресію. У 1933 р. Японія вийшла з Ліги Націй.

У 1934 р. Японія відмовилася від морських обмежень (Вашингтонська конференція, 1922 р.). На 1936 р. Японія вже мала 200 авіаносців, лінкорів, крейсерів і будувала нові кораблі.

Незважаючи на відверто агресивну політику, найрадикальніші кола були невдоволені повільними темпами її здійснення. 26 лютого 1936 р. у Токіо знову стався путч, організований «молодими офіцерами». Хоча він був придушений, висунуті вимоги не залишилися поза увагою. Влітку відбулася таємна нарада правлячих кіл, на якій обговорювалося питання про перспективи «колоніального межування» у Східній Азії. 27 листопада 1936 р. Японія та Німеччина уклали Антикомінтернівський пакт.

5. Напад на Китай у 1937 р. Мілітаризація економіки Японії. У липні 1937 р. почалося японське збройне вторгнення до Північного й Центрального Китаю. Приводом до війни став конфлікт між японськими та китайськими солдатами на мосту Марко Поло, який розташований на нейтральній смузі. Згодом воєнні дії було поширено на всю територію країни. Активні наступальні операції японської армії проти Китаю тривали до 1939 р. Японські війська захопили найбільш розвинені райони Китаю й, отримавши значні сировинні та людські ресурси, змогли частково вирішити свої економічні проблеми.

Економіка Японії працювала на потреби війни. Військові витрати поглинали 70—80% бюджетних коштів. Це було причиною падіння життєвого рівня населення в 1937—1941 рр.

Підготовка економіки до війни відбувалася під гаслом створення «нової економічної структури». Вона передбачала концентрацію виробництва, активний розвиток важкої, особливо військової, промисловості на шкоду галузям, що працювали на внутрішній ринок. «Нова економічна структура» означала встановлення військового контролю держави над економікою країни. У Японії була створена економічна модель, характерна для тоталітарних та авторитарних режимів у 1920—1930-х рр.

Японський мілітаристський плакат 1930-х рр.

Етапи зовнішньої агресії Японії

Зростання військової промисловості, мобілізації до армії значно скоротили безробіття. Більшість людей працювала на підприємствах тимчасово. Робочий день зазвичай тривав 14—16 годин.

Мобілізація до армії позбавляла село найбільш працездатного населення. Гостра нестача промислових товарів для потреб сільського господарства призвела до різкого падіння рівня виробництва сільськогосподарської продукції. У зв’язку з мілітаризацією країни зростали податки.

Розпочавши війну в Китаї, уряд Японії посилив боротьбу з антинацистськими та антивоєнними настроями в країні. Офіційно це називали «рухом за мобілізацію національного духу». 15 грудня 1937 р. поліція провела масові арешти комуністів, профспілкових діячів і представників інтелігенції. До березня 1938 р. кількість заарештованих за політичними мотивами перевищила 10 тис. осіб. Незабаром замість розпущених політичних партій була створена Асоціація допомоги трону, а замість профспілок — Патріотична промислова асоціація Великої Японії.

У 1938 р. було видано закони про мобілізацію військової промисловості, про загальну мобілізацію нації, про інвестиції. Обмежувалося споживання сировини, а також сталі, кольорових металів для мирної продукції. Було заборонено вивезення золота за межі країни. Метою Японії проголошувалося встановлення японського панування в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні шляхом колоніальних загарбань.

Запитання і завдання

1. Коли в Японії відбулися «рисові бунти»? 2. У якому році землетрус зруйнував Токіо? 3. Які дві головні політичні партії існували в Японії в 1920-ті рр.? 4. Коли в Японії було запроваджено загальне виборче право для чоловіків? 5. Якою була мета виступу «молодих офіцерів»? 6. Яка подія стала приводом до початку японо-китайської війни?

7. Якими були наслідки Першої світової війни для Японії? 8. Якими були причини агресивної зовнішньої політики Японії? 9. Чому змови «молодих офіцерів» зазнавали поразки? 10. Яких заходів було вжито для прискореного розвитку військової промисловості Японії та підготовки до війни?

11. З'ясуйте основні етапи агресії Японії в Китаї. Складіть хронологічну таблицю. 12. Доведіть, що в 1930-ті рр. посилилася роль армії в політичному житті Японії. Якими були наслідки цього процесу? Відповідь подайте у вигляді тез.

13. Проведіть дискусію та складіть есе на тему «Що сприяло реалізації агресивних планів Японії?».