Зарубіжна література. Повторне видання. 8 клас. Волощук (2025)

Розділ 5. Подорожі й наукові передбачення

• Розглянувши хмаринку слів, назвіть ознаки пригодницької літератури. Які твори цього жанру ви читали?

Французький письменник Жуль Верн в усьому світі визнаний не лише класиком пригодницької та науково-фантастичної літератури, але й палким пропагандистом наукових відкриттів.

Майбутній письменник народився 8 лютого 1828 р. у французькому портовому місті Нанті. Його зацікавленість пригодницькою та науковою літературою виявилася ще за дитячих років. Син шанованого адвоката, юний Жуль просто-таки марив морем. В одинадцятирічному віці він навіть спробував потайки від родини вирушити в плавання. Здійсненню цього плану перешкодив батько, який встиг зупинити хлопчика раніше, ніж судно, яке мало прямувати до Індії, відпливло від берега. До мрій про далекі мандрівки майбутнього письменника спонукало прагнення пізнавати світ. Цим прагненням визначався і його інтерес до досягнень науки й техніки.

Жуль Верн

(1828-1905)

Двадцятирічним юнаком Жуль Верн переїхав до Парижа, сподіваючись там досягти успіхів на теренах літературної творчості. У столиці Берн познайомився з відомим автором історико-пригодницьких романів Олександром Дюма-батьком. Той порадив юнакові спробувати себе в літературі, сподіваючись долучити його до написання своїх романів. Верн був вдячний наставнику, зауважуючи: «Те, що він зробив для історії, я зроблю для географії!».

У перші роки життя в столиці Жуль Верн випробував свої сили в різних жанрах, але результати цих спроб його не задовольняли. Тоді молодий письменник зрозумів, що в строкатому літературному житті Парижа повинен знайти місце, яке відповідало б його творчим потребам і можливостям. Знайти його допоміг щасливий випадок. На замовлення журналу «Родинний музей» Жуль Верн мав написати серію статей, що стосувалися різних галузей науки. Розпочавши роботу над ними з вивчення наукової літератури, він ретельно занотовував отримані відомості на спеціальних картках (до речі, на кінець життя письменника таких карток зібралось понад двадцять тисяч). А незабаром йому спало на думку поєднати наукові факти з художньою вигадкою. Так виникла ідея створення «роману науки», який і приніс письменнику світову славу.

Першим утіленням ідеї створення такого твору був роман «П’ять тижнів на повітряній кулі» (1862), присвячений популярній тоді темі досліджень Африканського континенту. Читачі були в захваті від виняткових пригод лікаря Семюеля Фергюсона, який разом зі своїми двома супутниками летить на Африканський континент на борту «Вікторії» - повітряної кулі, надутої воднем. Небезпеки, таємниці, відкриття невідомих територій, якими ряснів роман, тримали читачів у напрузі до останньої сторінки.

Окрилений успіхом, письменник склав план серії книжок «Незвичайні пригоди», у яких мав на меті висвітлювати різноманітні галузі людських знань і наукових досліджень.

Невдовзі з’явилися також інші романи про незвичайні мандрівки - «Подорож до центру Землі» (1864), «Із Землі на Місяць» (1865), «Діти капітана Гранта» (1867),

Плакат, замовлений видавництвом у 1889 р. для реклами серії «Незвичайні подорожі» Ж. Верна

«Навколо Місяця» (1869), «20 000 льє¹ під водою» (1869), «Навколо світу за 80 днів» (1872), «Таємничий острів» (1874), «П’ятнадцятирічний капітан» (1878) тощо. Над цією серією Жуль Верн працював до кінця свого життя. Упродовж багаторічної праці він створив шістдесят п’ять книжок.

¹Льє - французька міра довжини, що дорівнює 4,5 км.

На тлі іншої пригодницької літератури твори Жуля Верна вирізняються високою насиченістю, інформацією з найрізноманітніших галузей науки — географії, історії, фізики, математики, біології, етнографії, геології. Поєднання пізнавального та розважального елементів у жуль-вернівських творах було спрямоване на те, щоб у цікавій формі популяризувати наукове знання, розкрити його величезні можливості, вияскравити його роль у прогресі людства.

Характерною рисою «романів науки» Жуль Верна є їхня наукова точність, заснована на тодішніх наукових принципах, відкриттях і технологіях, а також дивовижна інтуїція, яка дозволяла письменникові робити цікаві наукові передбачення. Дізнаючись про моделі, які існували лише в ескізах, або про механізми, які ще тільки починали випробовуватися, він зображував їх у своїх літературних творах як такі, що вже існують насправді. Відтак Верн спромігся передбачити такі винаходи й відкриття, як літак, гелікоптер, відеозв’язок, телебачення, телефон, електромобіль, космічні подорожі, сонячні акумулятори, синтетичні харчові продукти тощо. Загалом він зробив 108 прогнозів, з яких на сьогодні не справдилося лише 10! Тож не дивно, що Верна вважають провидцем науково-технічного поступу XX—XXI ст. Примітно, що письменник не лише включав до вигаданих ним історій наукову інформацію, а й поєднував її з фантастичними сценаріями, які виходили за межі науково можливих на той час. У такий спосіб він розробив засади науково-фантастичної літератури.

Науково-фантастична література - різновид фантастичних творів, у яких автори прогнозують подальший позитивний або негативний вплив науково-технічного прогресу на розвиток людства.

Науково-фантастичний роман - великий за обсягом епічний твір, у якому розповідається про винаходи, створені творчою уявою письменника, що спираються на результати наукового або технологічного прогресу, передбачається майбутнє на основі сучасних наукових знань.

Романи Жуля Верна є добре продуманими творами із захопливими сюжетами, які тримають читача в постійній напрузі. Крім того, письменникові вдался створити цілу низку яскравих персонажів, яка увійшла до кола улюбленців читачів. Його герої - учені, винахідники, мандрівники - це ентузіасти, які поєднують у собі відвагу й відданість науці, безкорисливість і жагу до знань. У їхніх постатях уособлюється той дух наукових досліджень і відкриттів, що був притаманний європейській культурі другої половини XIX ст. Однак романи Жуля Верна надихали багатьох першопроходців і дослідників і у XX ст., зокрема підкорювача Антарктики Ернеста Шеклтона, океанографа Жака-Іва Кусто, конструктора гелікоптерів Ігоря Сікорського, астронома Едвіна Хаббла тощо.

Одним з найвідоміших жуль-вернівських науково-фантастичних романів є твір «20 000 льє під водою». Його головний герой, французький натураліст П’єр Аронакс, приєднується до американської експедиції, щоб полювати на величезне морське чудовисько. Однак згодом він разом з друзями потрапляє до невідомого тодішній науці підводного човна, на якому починає тривалу подорож на глибині як в’язень загадкового капітана Немо. Бранців підводного човна очікують захопливі пригоди: морські битви, прогулянки океанським дном у скафандрах, напад гігантських восьминогів, візит до затонулого материка, підкорення Південного полюса тощо.

Ідея книжки про підводну подорож спала Жуль Верну на думку невипадково. Романіст, що незмінно поетизував у своїх творах незвичайні мандрівки, часто повторював, що черпав натхнення в рідному, відкритому до океану місті Нанті. Берн із захопленням стежив за розробками підводних човнів і навіть ознайомився з двадцятьма п’ятьма невдалими експериментами з підводними апаратами. Крім того, письменник спирався на власний досвід мандрівок, зокрема - здійснених на його яхті «Сен-Мішель» біля Португалії, Італії або Північної Африки.

У 1872 р. Жуль Верн став дійсним членом Академії наук, літератури та мистецтв міста Ам’єна, в якому прожив майже 30 років. Замість того щоб виголошувати традиційну промову на урочистому прийомі, Жуль Верн прочитав уривок зі свого роману «Навколо світу за 80 днів»,у якому передбачив машини, що дозволятимуть людям подорожувати планетою за рекордно короткий час!

Ілюстрація до роману Ж. Верна «Упертий Керабан» Л. Бенетта «Порт Керч (Крим), на протоці Єнікале, між Чорним та Азовським морями» (1883 р.)

Невтомний мандрівник Жуль Верн побував і в Україні. Коли 1866 р. на Закарпатті впав найбільший у Європі метеорит «Княгиня» (за назвою українського села, де знайшли це небесне тіло), письменник приїхав на місце його падіння, аби на власні очі побачити «зірку, що впала». Під враженням від цієї мандрівки Берн написав романи «Замок у Карпатах» (1892) та «У погоні за метеором» (1901). Крім того, у романі «Упертий Керабан» (1882), що розповідає про подорож стамбульського торговця тютюном через причорноморські землі, згадуються Одеса, Миколаїв, Херсон та інші українські міста.

Пам’ятник Жулю Верну в іспанському місті Віго. Скульптор X. Моралес

Вражає величезна працездатність Жуля Верна. Він зізнавався: «У мене потреба працювати. Робота - це моя життєва функція. Коли я не працюю, то не відчуваю в собі ніякого життя». Справді, письменник міг працювати над рукописами по 14 годин на добу. Берн продовжував творити навіть тоді, коли через невиліковну хворобу, цукровий діабет, осліп, а через важке поранення в ногу не міг ходити. Свої захопливі історії він диктував помічникам. Загалом творча спадщина письменника налічує понад 100 томів.

Звісно, відтоді як письменник жив і творив, наука пішла далеко вперед, і сьогодні найсміливіші його передбачення сприймаються як звичні явища повсякденного життя. Незважаючи на це, успіх жуль-вернівських «романів науки» залишається незмінним: покоління «комп’ютерної ери» зачитується ними так само, як і покоління сучасників письменника.

Перевірте себе

1. Чому творчу біографію Жуля Верна можна назвати незвичайною?

2. Як розвивався інтерес письменника до мандрівок і наукових відкриттів? Яку роль відіграли ці захоплення в його літературній творчості?

3. Назвіть характерні ознаки жуль-вернівського «роману науки». Які відомі романи серії «Незвичайні пригоди» вам захотілося прочитати?

4. Поясніть, що таке науково-фантастичний роман. Які наукові передбачення належать Жулю Верну?

• Читаючи вміщені в підручнику уривки жуль-вернівського роману, знайдіть у них приклади використання наукових відомостей. З яких галузей знань вони взяті?

20 000 льє під водою

(Уривки)

ЧАСТИНА ПЕРША

Починаючи з 1866 року моряки стали помічати в морі якусь дивну істоту, яка мала довгу, веретеноподібну форму, набагато перевершувала кита як за розмірами, так і за швидкістю пересування, та ще й фосфоресціювала (світилася під дією яких-небудь променів упродовж тривалого часу). Усі вирішили, що це невідома науці величезна морська тварина. За рік на неї наткнувся пароплав, а трохи пізніше чудовисько саме атакувало поштове судно, пробивши в товстій обшивці величезний отвір. Професор Паризького музею природознавства П’єр Аронакс, від імені якого ведеться розповідь, висловив припущення, що це гігантський нарвал - єдиноріг з рогом із твердістю сталі. Плавати стало небезпечно, і для боротьби з монстром спорядили швидкохідний фрегат «Авраам Лінкольн». Аронакс був запрошений до цієї небезпечної експедиції. З допомогою вірного слуги Конселя Аронакс швидко зібрався в дорогу, й недовзі вони вже сходили на палубу корабля, який був озброєний найкращими засобами для полювання на чудовисько. Під командуванням капітана Фарагута моряки були повністю спрямовані на те, щоб спіймати невідому тварину. Фарагут пообіцяв премію 2000 доларів тому, хто її першим помітить. Тому всі на палубі пильно вдивлялися в морську далечінь. Крім того, в експедиції брав участь Нед Ленд, якого називали королем гарпунерів. Аронакс швидко потоваришував з ним. Спритний, сміливий, кмітливий і холоднокровний Нед мав величезний досвід успішного полювання на китів. Він сумнівався в тому, що морське чудовисько, про яке схвильовано писали газети, існує насправді. Проте через три місяці пошуків, коли екіпаж фрегата майже втратив останню надію, пильний Нед Ленд побачив чудовисько. Капітан намагався наздогнати монстра весь день, але той вислизав. Залізні ядра спеціальної гармати відскакували від шкіри нарвала. Надвечір фрегат зумів підібратися ближче. Нед кинув свій гарпун, який відскочив від спини монстра з металевим брязкотом. Морське чудовисько обрушило на палубу потужні струмені води, які змили Аронакса в океан. Після кількох годин боротьби за виживання у воді він разом зі слугою Конселем, що стрибнув у море за своїм паном, та Недом Ледом опинилися в приміщенні невідомого підводного човна. Невдовзі до них завітав господар субмарини. Оповідач детально описав зовнішність цього чоловіка.

<...> Я не вагаючись визначив основні риси характеру цієї людини: впевненість у собі, про що свідчили шляхетна постава голови, погляд чорних очей, сповнений холодної рішучості, спокій, адже блідість його шкіри говорила про холоднокровність, непохитність волі, що видавало швидке скорочення надбрівних м’язів, - нарешті, мужність, - бо його глибоке дихання свідчило про великий запас життєвих сил.

Додам, що це була людина горда, погляд її, твердий і спокійний, здавалося, виражав витонченість думки; і у всьому вигляді, у поставі, рухах, у виразі його обличчя позначалася, якщо вірити спостереженням фізіономістів, прямота натури.

У його присутності я мимоволі відчув себе у безпеці, і діалог з ним провіщав благополучний розв’язок нашої пригоди.

Скільки було років цій людині? Йому можна було дати і тридцять п’ять, і п’ятдесят! Він був високого зросту; різко окреслений рот, чудові зуби, рука, тонка в кисті, з подовженими пальцями <...>, усе в ньому дихало шляхетністю. Одне слово, ця людина становила досконалий зразок чоловічої краси, який мені ще не доводилося зустрічати. От ще прикметність його обличчя: очі, широко розставлені, могли ухопити поглядом майже чверть обрію! Ця здатність, - як я довідався пізніше, - поєднувалася з гостротою зору, що перевершувала Неда Ленда.

Коли незнайомець спрямовував на що-небудь свій погляд, брови його зсувалися; він примружував очі, обмежуючи поле зору, і дивився! Що за погляд! Він пронизував душу! Він проникав крізь водні шари, непроникні для наших очей, розкривав таємниці морських глибин!.. <...>

Ілюстрація А. де Невіля

Капітан Немо. Ілюстрація Д. Джанколи

Полонені розповіли про свої пригоди французькою, англійською, німецькою. Але незнайомець вдав, що не розуміє жодної європейської мови, і незабаром покинув кімнату. Друзі провели у своїй в’язниці кілька днів. Професор звернув увагу, що на столових приборах, тарілках, був вигравіюваний ініціал у півколі напису-девізу: «Рухливий у рухливому середовищі!». А буква N була, мабуть, ініціалом таємничої особи, що панувала в глибинах морів. Весь цей час підводний човен перебував у русі, а Нед Ленд гнівався і складав плани втечі.

Глава десята

ВОЛОДАР МОРІВ

Невдовзі з’ясувалося, що капітан вільно володіє французькою, англійською, німецькою і латиною, і міг би відразу ж порозумітися з полоненими, але вирішив спершу простежити їхні дії і потім вирішити, як до них поставитися. Усе, що бранці розповіли про себе, і разом, і поодинці, цілком збігалося; і капітан переконався, що вони дійсно ті особи, за яких себе видавали.

Аронакс і його друзі дізналися, що капітан порвав зв’язки із суспільством і більш не кориться його законам. Було ясно, що в його минулому прихована якась таємниця. Він погодився надати своїм бранцям повну свободу в межах судна, якщо ті не втручатимуться в його справи. Отже, вони мусили теж порвати свої зв’язки з зовнішнім світом.

Капітан Немо. Кадр із кінофільму «Ліга видатних джентльменів » (режисер С. Норрінгтон, США, 2003 р.)

- Пане, - сказав я, - хоча ви і порвали з суспільством, усе-таки, сподіваюся, вам близькі людські почуття? Наш корабель зазнав аварії. Ви великодушно прийняли нас на борт свого судна. Ми ніколи не забудемо цього. Що стосується мене, зізнаюся, що якби можливість служити науці могла послабити потяг до свободи, то зустріч з вами найвищою мірою винагородила б мене за її втрату.

Я думав, що капітан простягне мені руку, щоб скріпити нашу угоду. Але капітан руки не простягнув. І я подумки пожалів його.

- Останнє питання, - сказав я, помітивши, що ця незбагненна людина готова піти.

- Слухаю вас, пане професоре.

- Як накажете звертатися до вас?

- Пане, - відповів капітан, - я для вас капітан Немо¹, а ви для мене, як і ваші супутники, тільки пасажири «Наутилуса²». <...>

¹ Nemo - ніхто (лат.).

²Наути́лус (з гр. - «моряк») - рід молюсків, що мають зовнішню спірально закручену черепашку.

- А тепер, пане Аронаксе, чи не зволите зі мною поснідати? Зробіть ласку, ходімо за мною.

- Я у вашім розпорядженні, капітане.

І я пішов слідом за капітаном Немо. Переступивши поріг, ми опинилися в освітленому електрикою вузькому проході. Пройшовши метрів десять, ми через прочинені двері ввійшли у велику залу.

Це була їдальня, оздоблена і умебльована в строгому стилі. Високі дубові поставці, інкрустовані чорним деревом, стояли в кутках їдальні, і на їхніх полицях із хвилеподібними краями блищав дорогий фаянс, порцеляна, кришталь.

Срібний посуд відбивав своєю блискучою поверхнею світло, що падало згори. Тонкий розпис стелі пом’якшував яскравість освітлення.

Посередині зали стояв щедро сервірований стіл. Капітан Немо жестом указав мені моє місце. <...>

- Більшість цих страв вам незнайома, - сказав він, - але їжте їх без остраху. Їжа здорова і поживна. Я давно відмовився від м’ясних страв і, як бачите, почуваю себе непогано. Мої матроси всі як дібрані, здоровані, а ми однаково харчуємося.

- Отже, - сказав я, - усі ці наїдки виготовлені з продуктів, що постачає море?

- Так, пане професоре! Море задовольняє всі мої потреби. Закинувши сіті, я отримую багатий улов. <...>

Я подивився на Немо з подивом і сказав:

- Я добре розумію, пане, що сіті постачають чудову рибу до вашого столу; я розумію, хоча і не зовсім ясно, що ви дозволяєте собі розкіш полювати за водяною дичиною в підводних лісах; але мені зовсім незрозуміло, звідки в меню з’являється м’ясна страва, нехай у найменшій кількості?

- Пане, - відповів капітан Немо, - я не харчуюся м’ясом земних тварин.

- Ну, а це що ж таке? - запитав я, указуючи на тарілку, на якій лежали шматочки яловичини.

- Те, що ви вважаєте яловичиною, пане професоре, усього лише філейна частина морської черепахи. А от печеня з печінки дельфіна; ви легко сприйняли б це за рагу зі свинини! Мій кухар майстерно консервує дари океану. Покуштуйте усього потроху. От консерви із морських глечиків; будь-який малаєць знайшов би їх незрівнянними на смак! От крем, збитий з вершків, що поставляють нам кити; от цукор, що добувається з гігантських фукусів Середземного моря! І, нарешті, дозвольте вам запропонувати варення з анемонів, що не поступаються соковитістю найспілішим плодам землі.

І я куштував потроху кожної страви не з жадібності, а з цікавості. А капітан Немо тим часом зачаровував мене надзвичайними розповідями.

Г. Доре. Портрет капітана Немо, який стоїть на кораблі

- Море, пане Аропакс, - говорив він, - годує мене. Щедроти його невичерпні. Море не тільки годує мене, але і вдягає. Тканина на вашім костюмі виткана з бісусу деяких двостулкових молюсків; пофарбована вона, за прикладом древніх, соком пурпурниці, а фіолетовий відтінок доданий екстрактом аплізій Середземного моря. Парфуми, що стоять на туалетному столику у вашій каюті, отримані сухою перегонкою морських рослин. Ваша постіль з м’якої прибережної трави зостери. Пером вам буде слугувати китовий вус, чорнилом - виділення залоз каракатиці. Я живу дарунками моря, і море у свій час візьме назад свої дарунки!

- Ви любите море, капітане?

- Так, я люблю море! Море - це все! Воно покриває собою сім десятих земної кулі. Подих його чистий, життєдайний. У його безмежній пустелі людина не почуває себе самотньою, бо навколо вирує життя. У лоні морів живуть небачені, дивовижні істоти. Море - це вічний рух і любов, вічне життя <...> Море - великий резервуар природи. Якщо можна так висловитися, морем почалося життя земної кулі, морем і закінчиться! Тут вищий спокій! Море не підвладне деспотам. На поверхні морів вони можуть ще чинити беззаконня, вести війни, убивати собі подібних. Але на глибині тридцяти футів під водою вони безсилі, тут їхня могутність закінчується! Ах, пане, залишайтеся тут, живіть в лоні морів! Тут, лише тут, справжня незалежність! Тут немає тиранів! Тут я вільний!

Капітан Немо раптом замовк. Чи не змінив він своєї звичайної стриманості? Чи не пошкодував, що сказав зайве? Кілька хвилин він, вочевидь схвильований, ходив по кімнаті. Потроху нерви його заспокоїлися, обличчя набуло звичайного байдужого виразу. Нарешті він підійшов до мене.

- А тепер, пане професоре, - сказав він, - якщо бажаєте оглянути «Наутилус», я до ваших послуг.

Літературний практикум

1. Перечитайте опис зовнішності капітана Немо. Які риси вдачі героя проявляються в цьому портреті? Яке враження в цій сцені він справив на оповідача? А на вас?

2. Робота в парах. Словесне малювання. 1) Випишіть із тексту словосполучення з прикметниками, які описують зовнішність капітана Немо. За їхньою допомогою складіть словесний портрет героя. 2) Розгляньте ілюстрації (с. 115-117). Чи збігається складений словесний портрет з баченням художників? Відповідь аргументуйте.

3. Як було облаштоване життя на «Наутилусі»?

4. Схарактеризуйте ставлення Немо до моря. Чим, на вашу думку, воно приваблює капітана? Обґрунтуйте свою відповідь цитатами.

5. Розвиваймо мовлення. Підготуйте виразне читання монологу капітана Немо «Море - це все!», склавши мовленнєву характеристику персонажа:

• Які події спонукали персонажа до монологу?

• Яка основна тема монологу? Як вона змінюється протягом часу?

• Які емоції переважають протягом монологу?

• Які слова розкривають почуття капітана? Які з них можна вважати афористичними?

• Які художні засоби сприяють вираженню основної думки монологу (повтори, епітети, порівняння тощо)?

• Які синтаксичні фігури підкреслюють основну думку (вигуки, оклики, звертання тощо)?

6. Які наукові відомості згадуються в уривку? Як вони популяризуються письменником?

7. Як почувалися подорожні на підводному човні?

8. Визначте в прочитаному уривку ознаки науково-фантастичної літератури.

9. Подискутуймо! Чи вдалося капітану Немо створити на підводному човні щасливий світ, незалежний від суспільних законів?

Глава одинадцята

«НАУТИЛУС»

Я пішов за капітаном Немо. Подвійні двері в глибині їдальні прочинилися, і ми ввійшли в сусідню кімнату, таку ж простору.

Це була бібліотека. У високих шафах з чорного палісандрового дерева з бронзовими інкрустаціями на широких полицях стояли рядами книги в однакових палітурках. <...>

- Капітане Немо, - сказав я хазяїну, що розташувався на дивані, - ваша бібліотека зробила б честь будь-якому палацу на континенті; і я неабияк дивуюся при думці, що така скарбниця супроводжує вас у морських глибинах! <...>

- Дванадцять тисяч, пане Аронакс. Книги - єдине, що пов’язує мене із землею. Світ перестав існувати для мене в той день, коли «Наутилус» уперше занурився в морські глибини. У той день я востаннє купував книги, журнали, газети. З того дня для мене людство перестало мислити, перестало діяти. Моя бібліотека до ваших послуг, пане професоре; ви можете користуватися нею, як вам буде зручно.

Подякувавши капітану Немо, я підійшов до бібліотечних полиць. Тут була зібрана наукова, філософська, художня література всіма мовами; але я не помітив жодного твору із політичної економії; очевидно, політичній економії доступ на борт судна був суворо заборонений. Цікава подробиця - книги були розставлені за абеткою, незалежно від того, якою мовою вони були написані; очевидно, капітан Немо вільно володів усіма мовами.

Серед книг я побачив твори видатних письменників і мислителів давнього і нового світу - усе найкраще, створене людським генієм в царині історії, поезії, художньої прози і науки, починаючи з Гомера <...> Але наукові книги все-таки переважали в цій бібліотеці; книги з механіки, балістики, гідрографії, метеорології, географії, зоології та інші чергувалися з працями з природничих наук, як я зрозумів, основного предмета наукових інтересів капітана. <...> І в цьому почесному товаристві стояли й дві мої книги, яким, можливо, я був зобов’язаний люб’язним прийомом на борту «Наутилуса»! <...>

У цей момент капітан Немо розчинив двері, протилежні тим, через які ми ввійшли в бібліотеку, і я опинився в сліпучо освітленому салоні. <...>

...Це був справжній музей, у якому майстерною і щедрою рукою були поєднані воєдино дари природи і мистецтва в тому мальовничому безладді, яке видає житло художника.

Десятків зо три картин видатних майстрів в однакових рамах, відділені одна від одної щитами з лицарською зброєю, прикрашали стіни, обтягнуті тканими шпалерами строгого візерунка. Тут були полотна величезної цінності, якими я милувався в приватних картинних галереях Європи і на художніх виставках. Різні школи старовинних майстрів були представлені тут. <...> Пророкування капітана «Наутилуса» починало збуватися: я був буквально приголомшений.

- Пане професоре, - сказав цей загадковий чоловік, - сподіваюся, ви вибачите мені за те, що я приймаю вас запросто й у вітальні безладдя.

- Пане, - відповів я, - не допитуючись, хто ви такий, смію припустити, що ви художник!

- Аматор¹, пане, не більше! Колись для мене було неабиякою насолодою збирати прекрасні творіння рук людських. Я був пристрасний, невтомний колекціонер, і мені вдалося придбати кілька речей великої цінності. Це зібрання картин - останній спогад про землю, яка для мене вже не існує. У моїх очах ваші сучасні живописці - те саме, що старовинні майстри. Геній не має віку.

¹ Аматор - непрофесіонал, самодіяльний митець.

- А композитори? - запитав я, указуючи на партитури <...>, розкидані на величезному органі, що займав всю стіну між дверима.

- Для мене ці композитори, - відповів капітан Немо, - сучасники Орфея¹ <...>

¹Орфе́й — напівміфічний уславлений співець і поет, персонаж давньогрецької міфології.

Твори мистецтва сусідили з витворами природи. Водорості, мушлі та інші дарунки океанської фауни і флори, зібрані, безсумнівно, рукою капітана Немо, посідали чільне місце в його колекції. Посередині салону з гігантської тридакни² бив фонтан, освітлений знизу електрикою. Краї ребристої мушлі цього велетенського двостулкового молюска були вишукано зазубрені. В окружності мушля сягала шести метрів. <...> Навколо мушлі у витончених вітринах, оправлених у мідь, були розташовані за класами і позначені етикетками найрідкісніші експонати океанічних вод, які коли-небудь доводилося бачити натуралісту. Уявіть собі мою радість! <...>

² Тридакна - рід двостулкових молюсків.

Ілюстрація Е. Ріу

В окремих нішах лежали низки перлів небаченої краси, що спалахували всіма вогнями при електричному освітленні: рожеві перли, здобуті з дна Червоного моря, зелені перли із галіотіса³, жовті перли, голубі, чорні - дивовижний витвір різних молюсків всіх океанів і деяких перлівниць з північних рік; і, нарешті, кілька безцінних зразків, видобутих із найбільших і найрідкісніших раковин перлівниць. Деякі були більші за голубине яйце <...>.

³ Галіотіс — раковина морських молюсків, вважається одним з найкрасивіших мінералів.

Визначити вартість колекції не вистачало уяви. Капітан Немо мав би витратити мільйони на придбання цих найрідкісніших зразків; і я запитував себе: з яких джерел черпає кошти на задоволення своїх примх цей шанувальник рідкостей? Але тут капітан звернувся до мене:

- Вас зачарували мої мушлі, пане професоре? Справді, вони можуть зацікавити натураліста, але для мене вони мають особливу принадність, адже я зібрав їх власними руками, і немає моря на земній кулі, що я його не обійшов би у своїх пошуках.

- Розумію, капітане, цілком розумію, яке задоволення ви відчуваєте, милуючись своїми скарбами. І вони зібрані вашими власними руками! Жоден європейський музей не має у своєму розпорядженні такої колекції океанської флори і фауни. Але якщо я розтрачу всю свою увагу на огляд колекції, що ж залишиться для судна? Я аж ніяк не хочу проникати у ваші таємниці, але признаюся, що будова «Наутилуса», його двигуни, механізми, що надають йому надзвичайної рухливості, усе це до краю збуджує мою цікавість. На стінах салону я бачу прилади, призначення яких мені невідоме. Чи можу я довідатися...

- Пане Аронаксе, - відповів капітан, - я вже сказав вам, що ви вільні на борту мого судна; отже, немає такого куточка на «Наутилусі», куди б вам був заборонений доступ! Ви можете оглядати судно з усім його устаткуванням, і я вважатиму задоволенням бути вашим провідником. <...>

Глава дванадцята

УСЕ НА ЕЛЕКТРИЧНІЙ ЕНЕРГІЇ!

- Пане, - сказав капітан Немо, показуючи на прилади, що висіли на стінах каюти, - ось апаратура, що слугує для керування «Наутилусом». Тут, як і в салоні, вона завжди у мене перед очима й у будь-який момент дає мені знати, у якій точці океану перебуває мій підводний корабель, а також указує його напрямок. <...>

- А оці інструменти? Я не уявляю собі їхнє призначення.

- Отут, пане професоре, я повинен буду дати вам деякі роз’яснення, - сказав капітан Немо. - Чи не будете ласкаві вислухати їх?

Помовчавши трохи, він сказав:

- У природі існує могутня сила, слухняна, проста в користуванні. Вона застосовна в будь-яких випадках, і на моєму кораблі все підлягає їй. Від неї походить усе! Вона освітлює, опалює, надає руху машинам. Ця сила - електрична енергія!

- Електрична енергія? - здивовано вигукнув я.

- Так, пане.

- Одначе, капітане, виняткова швидкохідність вашого корабля погано узгоджується з можливостями електричної енергії. Досі динамічна сила електрики уявлялася досить обмеженою і можливості її дуже незначні.

- Пане професоре, - зауважив капітан Немо, - способи використання електричної енергії на кораблі значно відрізняються від загальновживаних. <...>

Океан постачає мене електрикою, а електрика дає «Наутилусу» тепло, світло, здатність рухатися, одне слово, життя!

- Але не повітря для дихання?

- О, я міг би одержати і повітря, найчистіший кисень! Але це зайве, адже я можу піднятися в будь-який момент на поверхню океану. Утім, якщо електрична енергія і не виробляє кисень, потрібний для дихання, усе-таки вона надає руху могутнім насосам, які нагнітають повітря в спеціальні резервуари, що дозволяє мені, якщо буде потрібно, довгий час перебувати в глибинних водах.

- Капітане, я захоплююся вами! - сказав я. - Ви, мабуть, зробили наукове відкриття, виявивши надзвичайну потужність електричної енергії! Коли-небудь люди зрозуміють це! <...>

Немо збирався здійснити навколосвітню подорож океанами Землі. Аронакс почав вести щоденник на папері з водоростей. Через п’ять днів професор і його супутники отримали від Немо письмове запрошення на полювання в лісах острова Креспо. Нед Ленд відразу подумав про втечу, але на його розчарування полювання виявилося підводним. Учений був уражений підводною прогулянкою лісом з водоростей. Наступні тижні професор зустрічався з Немо дуже рідко. Щоранку «Наутилус» виринав для визначення координат, а вдень капітан відкривав віконниці на ілюмінаторах.

Незабаром «Наутилус» підійшов до небезпечної протоки, що відокремлювала Австралію від Нової Гвінеї. Тут підводний човен Немо сів на мілину. Капітан став спокійно чекати припливу, під час якого підводний човен мав зійти з мілини. Скориставшись вимушеною стоянкою, друзі відпросилися на берег, де запаслися свіжим м’ясом, за яким так сумував Нед. Їхнє полювання, яке тривало кілька днів, перервав натовп кровожерливих тубільців, які спробували атакувати підводне судно. Однак почався приплив, і судно попрямувало до Індійського океану.

Одного дня «Наутилус» довго не занурювався - Немо ніби чекав на когось посеред океану. У підзорну трубу Аронакс помітив на горизонті якийсь корабель, але капітан вибив трубу в нього з рук. Щоб бранці не побачили нічого зайвого, до їхньої їжі підмішали снодійне. Прокинувшись, професор зустрівся з Немо, і той попросив його надати медичну допомогу пораненому з команди «Наутилуса». Матросу проломили череп, і Аронакс нічим не міг допомогти йому. Нещасного поховали на дні океану, де капітан Немо влаштував маленький цвинтар для своїх моряків.

Після цієї дивної події Аронакс намагався розгадати загадку, ким був таємничий капітан Немо - ученим, невизнаним генієм чи месником. Друзі, як і раніше, залишалися бранцями «Наутилуса», але волелюбний Нед Ленд не втрачав надії вирватися з підводної в’язниці. Аронакс, навпаки, хотів завершити навколосвітню подорож і закінчити свою нову наукову працю. Слуга Аронакса Консель теж отримував чимало задоволення, займаючись своєю улюбленою справою - класифікацією мешканців підводного світу.

Тим часом «Наутилус» перетнув екватор і підійшов до острова Цейлон. Немо вирішив влаштувати друзям прогулянку перлинними обмілинами Манарської затоки.

ДРУГА ЧАСТИНА

Глава третя

ПЕРЛИНА ВАРТІСТЮ В ДЕСЯТЬ МІЛЬЙОНІВ

<...> - От ми і приїхали, пане Аронаксе, - сказав капітан Немо. - Ви бачите цю закриту бухту? Тут через місяць збереться безліч промислових суден, і тисячі відважних водолазів зануряться в ці води. Чудова бухта для такого промислу! Вона захищена горами від найсильніших вітрів, а море тут не буває занадто бурхливим - обставини, надзвичайно сприятливі для водолазів. Ну, а тепер давайте споряджатися в скафандри і гайда на прогулянку!

Я нічого не сказав у відповідь і, не зводячи очей з цих підступних вод, став за допомогою одного з матросів надягати важке водолазне спорядження. <...>

Мені залишалося лише поставити капітану Немо останнє питання.

- А наша зброя? Наші рушниці?

- Рушниці? Навіщо вони нам? Адже ходять горці на ведмедя з кинджалом у руках! А хіба сталь не надійніша за свинець? От чудовий клинок, заткнете його за пояс - і в похід!

Я подивився на товаришів. Вони були озброєні, як і ми з капітаном, а Нед Ленд на додачу розмахував величезним остеном¹, що його захопив із собою з борту «Наутилуса». Мені залишалося тільки всунути голову у важку мідну кулю, і відразу наші резервуари зі стисненим повітрям були приведені в дію.

¹ Остен - австралійський пістолет-кулемет.

Хвилину по тому матроси висадили нас одного за одним у воду, і вже на глибині не більше як півтора метра ми намацали ногами піщане дно. Капітан Немо зробив знак рукою. Ми пішли за ним пологим спуском. Незабаром ми занурилися на чималу глибину.

Думки, що гнітили мене, раптом розсіялися. Я відчув дивний спокій. Легкість рухів додала мені впевненості, а небачене видовище полонило мою уяву. <...>

...Нарешті дісталися перлової обмілини, де розмножуються мільйонами перлівниці. Ці дорогоцінні молюски прикріплюються до підводної скелі і буквально присмоктуються до неї за допомогою м’яза-бісуса коричневого кольору, втрачаючи тим самим можливість пересуватися. <...>

Капітан Немо показав мені це дивовижне скупчення скойок¹, і я зрозумів, що це джерело воістину невичерпне, адже творча сила природи все-таки перевищує руйнівні інстинкти людини. <...>

¹ Скойка - молюск, у захисному покритті якого утворюється перлина; перлівниця.

Спустившись досить крутим схилом, ми опинилися на дні якоїсь подоби круглого колодязя. Тут капітан Немо зупинився і вказав нам на предмет, якого я відразу не помітив.

Це була мушля незвичайної величини, гігантська тридакна діаметром у два метри і, отже, більша за ту, котра прикрашала салон «Наутилуса». Чаша, що вмістила б у себе ціле озеро святої води! <...>

Ілюстрація А. де Невіля

Обидві стулки молюска були відкриті. Капітан Немо, підійшовши до мушлі, уклав кинджал між стулками, щоб не дати їм зімкнутися; потім він підняв рукою бахромчастий край мантії.

Там, між листоподібними складками мантії, вільно спочивала перлина величиною з кокосовий горіх. Перлина бездоганної сферичної форми, найчистішої води, незрівнянного блиску! Коштовність надзвичайної вартості! У пориві недоречної цікавості я простягнув руку, щоб схопити цю перлину, сприйняти дотиком її, зважити! Але капітан, знаком зупинивши мене, швидким рухом вийняв кинджал з раковини, і стулки її миттєво зімкнулися.

І тут я зрозумів намір капітана Немо. Залишаючи перлину під мантією тридакни, він давав їй можливість поступово рости. З кожним роком виділення молюска додавали до неї нові концентричні шари. Один тільки капітан Немо знав грот, де «зріє» цей чарівний плід; один він, так би мовити, вирощував його, щоб згодом перенести у свій чудовий музей. Могло бути і так, що, за прикладом китайців або індусів, він сам викликав розвиток цієї перлини шляхом внесення в мантію молюска стороннього твердого тіла - у вигляді намистинки або металевої кульки, - яке завдяки відкладенням перламутру поступово обростало перламутровим покривом. Хай там як, але, порівнюючи цю перлину з тими, котрі мені доводилося бачити колись, і з тими, що зберігалися в колекції капітана Немо, я подумки оцінив її принаймні в десять мільйонів франків. Це був перл, вінець творіння природи, а не предмет розкоші! Та й яке жіноче вухо могло б витримати вагу такої перлини?

Огляд чудової тридакни було закінчено. Капітан Немо вийшов із грота, і наш похід у цих спокійних водах, ще не спінених шукачами перлів, відновився. <...>

Через кілька хвилин капітан Немо раптом зупинився. Я думав, що він хоче повернутися назад. Але ні! Рухом руки він наказав нам сховатися в ущелині скелі. Потім він показав на якусь крапку у воді. Я став уважно вдивлятися. <...>

Це була людина, жива людина, індус, ловець перлів, бідолаха, що з’явився, безсумнівно, збирати колосся раніше жнив. <...> Він поринав і спливав безупинно. Опускаючись у воду, він тримав між ногами камінь, обточений у вигляді цукрової голови і прив’язаний мотузкою до корми човна, що допомагало йому швидше опускатися на дно. З цього складалося все його водолазне спорядження. На глибині приблизно п’яти метрів він випускав камінь, кидався на коліна і квапливо заповнював сітку, прив’язану до пояса, першими скойками, що трапляли під руку. Потім він спливав на поверхню, спорожняв сітку, знову брав камінь і знову починав ту ж операцію, що тривала секунд тридцять.

Водолаз не бачив нас: ми сховалися за виступом скелі. Та й як міг цей бідолаха індус припустити, що люди, істоти, подібні до нього, перебувають поруч із ним, під водою, спостерігаючи за кожним його рухом, не упускаючи жодного моменту його лову? <...>

У мене почав уже пропадати інтерес до цієї його роботи, як раптом індус, що стояв на колінах, шарахнувся убік, підхопився на ноги і зробив спробу спливти на поверхню води.

Я зрозумів причину його переляку. Гігантська тінь пронеслася над нещасним водолазом. Це була величезна акула, вона наближалася до нього навперейми з палаючими очима, з роззявленою пащею!

Я завмер від жаху, не міг зробити ні найменшого руху.

Сильним ударом плавців зажерлива тварина ринулася до індуса; індус відскочив убік і уник зубів акули, але він не встиг ухилитися від удару її хвоста; удар прийшовся на груди і збив його з ніг.

Усе це сталося водномить. Акула спершу трохи зупинилася, а потім, перевернувшись на спину, знову ринулася на індуса, збираючись перегризти його навпіл; але тут я побачив, що капітан Немо, котрий стояв біля мене, вихопив з-за пояса кинджал і кинувся назустріч чудовиську, готуючись вступити з ним у єдиноборство.

Тож у той момент, коли страшна тварина вже готова була вчепитися зубами в нещасного ловця, увагу її привернув новий супротивник. Перевернувшись на черево, хижак кинувся в бік капітана Немо.

Я наче зараз бачу його. Відкинувшись трохи назад, він із дивовижною холоднокровністю очікував наближення страшної акули; і щойно та накинулася на нього, капітан із неабиякою спритністю відскочив убік, ухилився від удару й відразу по самісіньке руків’я всадив їй у черево кинджал. Але не все ще було скінчено. Зав’язалася запекла боротьба.

Акула, образно кажучи, оскаженіла. Кров потоком лилася з її рани. Море забарвилося червінню, і крізь закривавлені води я вже не міг хоч що-небудь бачити.

Не міг хоч щось бачити, аж поки криваві хвилі не спливли і простір навколо нас не очистився.

Отут я побачив, що відважний капітан, вчепившись у плавець акули, запекло бореться з хижаком, наносячи йому в черево рану за раною. Але він був позбавлений можливості завдати рішучого удару, поцілити в самісіньке серце! Розтерзана акула вигиналася і збурювала хвостом воду навколо себе з такою силою, що я ледь тримався на ногах. <...>

Капітан упав, перекинутий вагою величезної туші. Пащека акули розчахнулася. І усе було б скінчено для капітана, якби Нед Ленд, швидкий, як блискавка, не підскочив до акули і не вразив чудовисько своєю страшною зброєю.

Води знову зачервонилися кров’ю акули. Забурунили хвилі під ударами хвоста розлюченої тварини. Нед Ленд не промахнувся. То була агонія чудовиська. Акула билася в передсмертних судомах, описуючи хвостом кола серед спінених вод. І сила хвилі була така, що збила Конселя з ніг.

Тим часом Нед Ленд допоміг капітану вивільнитися з-під тварини. Капітан не був поранений. Він устав, кинувся до індуса, перерізав мотузку, що зв’язувала його з каменем, і, обхопивши нещасного рукою, відштовхнувся від дна і сплив на поверхню океану. Ми спливли за ним услід і через кілька секунд опинилися біля човна ловця перлів.

Насамперед капітан Немо постарався привести бідолаху до тями. Я не був упевнений, чи вдасться йому врятувати індуса. Правда, під водою він пробув короткий час. Але ударом хвоста акула могла його вбити! На щастя, завдяки енергійним заходам капітана і Конселя, свідомість поступово поверталася до бідолашного. Він розплющив очі. Можна уявити собі, який був його подив, навіть переляк, коли він побачив чотири мідні голови, що схилилися над ним!

Але про що він міг подумати, коли капітан Немо, витягши з кишені мішечок з перлинами, поклав його йому в долоню! Бідолашний індус тремтячою рукою прийняв чудовий дар мешканця глибин... Переляканий погляд свідчив, що він не здогадувався, яким невідомим істотам зобов’язаний він і життям, і багатством.

За знаком капітана ми пішли назад до перлової обмілини і після пів години ходьби знайомою дорогою опинилися біля шлюпки «Наутилуса», що стояла на якорі.

Ми сіли в шлюпку і за допомогою матросів звільнилися від своїх важких металевих шоломів.

Перше слово капітана Немо було звернене до канадця.

- Дякую вам, містере Ленд! - сказав він.

- Не варто подяки, капітане, - відповідав Нед Ленд. - Я був у вас у боргу.

Легка посмішка з’явилася на вустах капітана, і цим усе скінчилося.

- До «Наутилуса»! - наказав він.

Багато пригод пережили Аронакс, Нед і Консель на борту «Наутилуса». Вони стали свідками унікального переходу з Червоного моря до Середземного через фантастичний, невідомий нікому підводний прохід, який капітан назвав Аравійським тунелем. Немо організував прогулянки до затопленого іспанського галеона, повного золота, таємничо зниклого материка Атлантиди. Друзі побували в підводному гроті, що утворився всередині згаслого вулкана на безлюдному острові, який був таємною гаванню Немо; пропливши під льодами, дісталися географічного Південного полюса; відбили напад гігантських кальмарів.

Немо знайшов місце, де затонув бунтівний корабель «Месник» із флоту Французької Республіки. Ушанувавши пам’ять цього борця за свободу, судно Немо піднялося на поверхню і несподівано було обстріляне гарматами невідомого броньованого корабля. Нед Ленд намагався подати сигнал про допомогу, чим викликав гнів Немо. Капітан потопив корабель, помстившись ворогові, який, як з’ясувалося, відібрав у нього батьківщину, дружину, дітей, батька й матір, хоча Аронакс і намагався завадити йому губити безневинні життя. Потім Немо впав навколішки перед портретом молодої жінки з двома дітьми й гірко заридав.

Після цієї трагічної події капітан не виходив зі своєї каюти, «Наутилус» пересувався переважно під водою. Скориставшись тим, що судно залишилося без нагляду, Нед Ленд вирішив тікати, побачивши на обрії якусь землю. Утікачі проникли в шлюпку, але «Наутилус» потрапив у Мальстрім - страшний вир біля берегів Норвегії. Друзі хотіли повернутись, але шлюпку відірвало від підводного човна. Аронакс вдарився головою і знепритомнів...

Професор прийшов до тями вже в хатині рибалки, поруч із друзями. Про «Наутилус» більше ніхто не чув, але професор не забув про подорож довжиною в 20 тисяч льє та опублікував свої записи.

Переклад О. Тіманюка, С. Сулими

Запитання і завдання до прочитаного

1. Перейшовши за посиланням https://forms.gle/sV9K8wzHnFK4mosh8 або QR-кодом і виконавши онлайн-тести, перевірте, як ви запам’ятали героїв і події роману «20 000 льє під водою».

2. Як характеризують капітана Немо його бібліотека, колекція творів мистецтва та морських скарбів?

3. Як описується електрична енергія, що її використовує Немо?

4. Розкажіть про полювання на перлини. Яку небезпечну пригоду пережили мандрівники під час цієї підводної прогулянки? Як вони поводилися в цій ситуації? Що допомогло їм уникнути загибелі? Які риси характеру виявляють капітан Немо та Нед Ленд у сцені боротьби за життя ловця перлин?

5. Подискутуймо! Чому, на вашу думку, капітан підводного човна обрав для себе ім’я Немо, а для човна - назву «Наутилус»?

6. Порівняйте образи професора Аронакса та капітана Немо. Доберіть відповідні цитати.

7. Робота в парах. Розвиваймо мовлення. Випишіть з перекладу прочитаного уривка: а) словосполучення з прикметниками, за допомогою яких описується інтер’єр підводного човна. Наприклад: наукові книги, найрідкісніші зразки... Використовуючи виписані опорні словосполучення, опишіть інтер’єр «Наутилуса»; б) словосполучення з дієсловами, за допомогою яких у перекладі передано гостроту поєдинку з акулою. Наприклад: ухилився від удару, всадив кинджал... Використовуючи виписані опорні словосполучення, перекажіть події бою з хижаком через сприйняття: 1) капітана Немо; 2) професора Аронакса; 3) Неда Ленда.

8. Які передбачення Жуля Верна в романі «20 000 льє під водою» сьогодні є реальністю?

9. Які цікаві відомості з біології, фізики, географії ви почерпнули з прочитаних уривків твору? Що нового дізналися про рослинний і тваринний світ океану?

10. Майстерня гугл-дудлів¹. Пошукач Google випустив дудл, присвячений дню народження Жуля Верна, намагаючись передати ті відчуття пригод і досліджень, які притаманні романам письменника. Уявіть себе дизайнером дудлів - намалюйте або створіть за допомогою відомого вам графічного редактора дудл-малюнок, присвячений героям роману «20 000 льє під водою». Представте свою роботу в класі.

11. Робота в групах. «Роза вітрів»² для капітана Немо символізує поклоніння перед могутністю водної стихії. Згодом символ набув ширшого значення як орієнтир для вибору правильного напрямку в скрутній ситуації. На променях рози вітрів вказані напрями для дискусії щодо відкриттів та вчинків капітана Немо. Обираючи напрям, група має відповідно прокоментувати особисті риси капітана Немо.

¹ Дудл - логотип пошукової системи Google, стилізований на честь будь-якого свята чи події. Він може бути малюнком, анімацією або грою.

² Ро́за вітрів (лат. rosa ventorum - «троянда вітрів») - картографічне позначення основних географічних сторін світу у вигляді зірки з кількістю променів, кратною чотирьом.

Епоха кінематографа надала нового поштовху для поширення популярності творам Жуля Верна. Наразі у світовому кінематографі налічується понад 200 екранізацій його романів.

Особливу увагу режисерів привертає роман «20 000 льє під водою», який відкриває глядачам таємниці підводного світу та освоєння морського простору, адже навіть у XXI ст. підводні човни не мають такого технічного оснащення, яке мала команда жуль-вернівського «Наутилуса». Причому серед стрічок за мотивами роману існують як максимально наближені до літературного оригіналу версії, так і вільні інтерпретації твору в мультиплікаційних фільмах і серіалах.

Пригодницький фільм «20 000 льє під водою» режисера Річарда Флейшера 1954 р. був відзначений двома преміями «Оскар» і визнаний одним з наймасштабніших проєктів кіностудії Волта Діснея. Незважаючи на те, що сюжет фільму загалом дуже близький до роману Верна, він мав і чимало відмінностей від літературного оригіналу. Наприклад, у фільмі «Наутилус» трагічно гине з волі капітана в страшній грибоподібній хмарі, яка явно нагадує глядачеві про застосування атомної зброї.

• Перейшовши за посиланням https://cutt.ly/NeT6QidQ або QR-кодом, перегляньте уривок з кінофільму «20 000 льє під водою» (режисер Р. Флейшер, США, 1954). Чим відрізняються події стрічки від роману Жуля Верна? У чому герої схожі на літературних персонажів? Чим кіноверсія відрізняється від літературного оригіналу?

Якось до Жуля Верна звернулися члени Французького географічного товариства з проханням написати твір, який привернув би увагу підлітків до географії. Так виник задум знаменитого роману «Діти капітана Гранта».

Подорожуючи яхтою «Дункан», шотландський лорд Едуард Гленарван та його дружина випадково витягають з нутрощів акули пляшку з документами. З них мандрівники дізналися, що судно «Британія» зазнало аварії, а його капітану Гранту разом з двома матросами вдалося врятуватися на 37-й паралелі. Лорд Гленарван вирушив на пошуки капітана Гранта. До цієї експедиції долучилися діти капітана Роберт і Мері, дивакуватий географ Жак Паганель та майор Мак-Наббс...

Обкладинка книжки «Діти капітана Гранта» (видавництво «Знання»)

• Дізнатися про те, які карколомні пригоди та заплутані таємниці очікують на мандрівників, ви можете, перейшовши за посиланням http://surl.li/rkumvp або QR-кодом.

Запитання і завдання для самостійного опрацювання уривків

1. Яка географічна помилка лягла в основу сюжету роману «Діти капитана Гранта»?

2. Прокладіть маршрут експедиції в пошуках капітана Гранта на географічній карті. Перекажіть за ним ключові події роману.

3. Наведіть приклади того, як автор за допомогою романтики подорожей підкреслює велич науки й знань у романі.

4. Які риси характеру притаманні мандрівникам у романі «Діти капітана Гранта»?

Головний герой роману Жуля Верна «П’ятнадцятирічний капітан» - молодий моряк Дік Сенд, який після загибелі капітана судна був вимушений взяти на себе командування шхуною «Пілігрим» та вести команду до безпечного місця.

• Які пригоди, небезпеки та несподівані повороти очікують на Діка Сенда та його товаришів, ви дізнаєтесь, скориставшись посиланням https://cutt.ly/BryBWkHX або QR-кодом.