Світова література. 6 клас. Волощук

Частина четверта. Людські стосунки

Розділ 1. Смішні та прикрі «дрібниці життя»

Літературна розминка

• 1. Назвіть гумористичні літературні твори, які ви читали. Укажіть їхніх авторів
• 2. Що саме в цих творах викликало у вас сміх: певні риси вдачі героїв, ситуації, жарти, висловлювання?
• 3. Чим, на вашу думку, «добрий» сміх відрізняється від «злого», «уїдливого»?

Антон Чехов (1860—1904)

Російський письменник Антон Павлович Чехов народився 29 січня 1860 р. в Таганрозі у сім’ї бакалійника. Дитинство і юність митця не були безхмарними. Родина терпіла нужду, тож він мусив багато працювати, допомагаючи батькам — людям суворої вдачі, що жорстко й вимогливо ставилися до дітей. За власними словами, Чехов не мав дитинства. Згодом він написав чимало творів, сповнених співчуття до тих, хто змалечку був позбавлений батьківського тепла й уваги.

Утім, на долю юнака випали й радісні переживання. З величезним задоволенням він вигадував невеличкі гумористичні історії, відвідував Таганрозький театр, брав участь у домашніх виставах, де зазвичай виконував комічні ролі. Ці захоплення визначили подальше життя митця: свій літературний талант Чехов розвивав переважно в напрямі написання оповідань і творів для театру.

Друкуватися Антон Павлович почав ще за років навчання на медичному факультеті Московського університету. Більшість його ранніх оповідань — стислі дотепні сценки, у яких влучно схоплено кумедні «дрібниці життя». Іноді Чехов писав про такі дрібниці з гумором, іноді — з іронією.

Літературознавча довідка

Гумор — різновид комічного, зображення смішного в життєвих явищах, людських характерах, учинках, стосунках. При цьому зовнішня усмішка поєднується з внутрішньою симпатією до висміюваного.

Іронія — засіб художньої виразності, який надає прихованого глузливого значення удавано серйозним, благопристойним або навіть схвальним твердженням. Зазвичай іронія спрямована на осуд висміюваного явища.

Робочий кабінет А. Чехова в Москві

Студентський квиток А. Чехова

Друкуючи свої твори в розважальних часописах, молодий Чехов підписував їх веселими псевдонімами (найпопулярнішим був Антоша Чехонте). Незабаром публікації автора-початківця, що мав надзвичайно гострий погляд на життя, привернули увагу читацького загалу. Однак мало хто міг уявити, що зухвалий Антоша Чехонте стане одним з найвидатніших у світі письменників, а його сміх — могутньою зброєю, спрямованою проти будь-яких утисків і приниження людської гідності.

Консультація професора Філологова

Вислів Чехова «Стислість — сестра таланту» став крилатим. Чи не найпереконливіше засвідчують слушність цього твердження оповідання самого письменника, у яких стислий виклад поєднано зі змістовністю. Із цього приводу відомий літератор Корній Чуковський зауважив, що чеховські оповідання нагадують «спресовані романи». У його творах зображено цілком буденні картини — такі собі «дрібниці життя». Однак саме в «дрібницях» виявляються негативні риси людської вдачі, які викриває і висміює автор.

Наприклад, в оповіданні «Товстий і тонкий» змальовано нібито незначну подію — зустріч двох колишніх однокласників. Описуючи її, автор не лише розкриває характери персонажів, а й показує фальш і потворність стосунків, зумовлених чинами, статками й суспільним становищем.

Оповідання Чехова потребують уважного читання. У них немає жодного зайвого слова, важлива кожна подробиця. Письменник уникає розлогих описів — природи, помешкання персонажів, їхньої зовнішності, почуттів, думок. Він відтворює картини життя небагатьма виразними штрихами, вводячи в сюжет кілька промовистих художніх деталей, що по суті є влучними, ніби «спресованими» характеристиками героя та його оточення.

Літературознавча довідка

Художня деталь — виразна подробиця в художньому творі, яка містить важливу інформацію і має самостійне значення.

Скажімо, у сцені прощання товстого й тонкого зі згаданого вище оповідання можна помітити такі деталі: товстий простягає руку, «відвернувшись від тонкого» (як від людини, що дратує своїм фальшивим благоговінням), тимчасом тонкий «тисне лише три пальці» його руки (як підлеглий, що намагається не «перейти межі», спілкуючись із поважним начальством). Зазначені подробиці «сигналізують» про остаточне перетворення колишніх друзів на чиновників різних рангів. Отже, художні деталі в Чехова мають прихований зміст — підтекст.

Літературознавча довідка

Підтекст — неявний, прихований «під текстом» зміст художніх образів.

Підтекст є однією з характерних ознак чеховських оповідань. Нерідко він наявний навіть у назвах творів. Так, у заголовку «Товстий і тонкий» за антитезою зовнішнього вигляду двох персонажів приховано протиставлення їхніх способів життя, соціальної «ваги», поведінки тощо. Оповідання Чехова навчають нас помічати, «розшифровувати» й розуміти такі «дрібниці» — до речі, не лише в художній літературі, а й у житті.

Цікаві подробиці

Життя й творчість Чехова пов’язані з Україною. Таганрог, де народився письменник, за його життя входив до складу Катеринославської губернії (Катеринослав — колишня назва міста Дніпропетровська). Бабуся письменника по матері була українкою. Отож з культурою, традиціями, побутом і мовою українства Чехов був обізнаний змалечку. Згодом він подорожував Полтавською та Харківською губерніями, Донецькими степами, кілька разів проводив літо в містечку Луки, що на мальовничій околиці Сум. Там, у невеликому будинку з колонами, який належав родині Линтварьових, нині знаходиться Будинок-музей письменника.

В Україні Чехов почувався дуже затишно. Зокрема, у листі із Сум він писав: «Крім природи, ніщо мене так не вражає в Україні, як загальне задоволення, народне здоров’я, високий ступінь розвитку тутешнього мужика, який і розумний, і релігійний, і тверезий, і моральний, і завжди веселий та ситий».

Біла дача А. Чехова в Ялті

У двадцять вісім років письменник уперше відвідав Крим. А за десять років придбав ділянку в Ялті, на якій звів будинок, названий Білою дачею. Біля неї було розбито сад, де Антон Павлович власноруч саджав квіти й дерева.

Із часом Біла дача перетворилася на вітальню для численних гостей, друзів, видатних діячів культури й прихильників митця. Відтак Чехов придбав будиночок поруч із затишною бухтою в Гурзуфі, де усамітнювався для творчої роботи. Нині до двох кримських будинків письменника приїздять шанувальники його творчості з усіх куточків світу.

Будинок А. Чехова в Гурзуфі

Перевірте себе

1. Які факти біографії Чехова вам запам’яталися?

2. Схарактеризуйте ранню творчість митця. Що він висміював у своїх оповіданнях?

3. Дайте визначення понять «гумор» та «іронія».

4. Розкажіть про чеховські місця в Україні та Криму.

5. Що мав на увазі Корній Чуковський, назвавши чеховські оповідання «спресованими романами»? Як Чехов досягав «концентрованої» стислості оповіді?

6. Подискутуйте! Чи згодні ви з думкою Чехова про те, що стислість є сестрою таланту? Відповідь обґрунтуйте.

Хамелеон¹

Через базарну площу йде поліцейський наглядач Очумєлов у новій шинелі й з клуночком у руці. За ним ступає рудий городовик² з решетом, ущерть повним конфіскованого аґрусу. Навкруги тиша... На площі ні душі... Повідчинювані двері крамниць і шинків дивляться на світ божий похмуро, як голодні пащі; коло них немає навіть жебраків.

¹ Хамелеон — 1. Різновид ящірок, здатних змінювати колір шкіри. 2. У переносному значенні: людина, яка залежно від обставин часто змінює свої погляди, судження, симпатії, переконання.

² Городовик — нижчий чин міської поліції в Росії XIX ст.

— То ти кусатись, окаянний? — чує раптом Очумєлов. — Хлопці, не пускайте його! Нині не дозволено кусатися! Тримай! А-а!

Чути собаче вищання. Очумєлов дивиться в той бік і бачить: з дров’яного складу купця Пічугіна, стрибаючи на трьох ногах і озираючись, біжить собака. За ним женеться чоловік у ситцевій накрохмаленій сорочці й розстебнутій жилетці. Він біжить за ним і, подавшись тулубом уперед, падає на землю й хапає собаку за задні лапи. Чути вдруге собаче вищання і крик: «Не пускай!» З крамниць висовуються сонні фізіономії, і скоро біля дров’яного складу, немов із землі вирісши, збирається натовп.

С. Герасимов. Ілюстрація до оповідання «Хамелеон»

— Начебто безпорядок, ваше благородіє!.. — каже городовик.

Очумєлов робить півповорот ліворуч і простує до зборища. Біля самих воріт складу, бачить він, стоїть вищеописаний чоловік у розстебнутій жилетці і, піднявши догори праву руку, показує натовпові закривавлений палець. На півп’яному обличчі в нього ніби написано: «Ось я тобі дам, шельмо!», та й самий палець має вигляд знамення перемоги. У цьому чоловікові Очумєлов упізнає золотаря¹ Хрюкіна.

¹ Золотар — майстер, який виготовляє художні вироби, прикраси тощо з коштовних металів і каміння; ювелір.

У центрі натовпу, розчепіривши передні ноги й тремтячи всім тілом, сидить на землі сам винуватець скандалу — біле хортеня² з гострою мордою й жовтою плямою на спині. В сльозавих очах у нього вираз туги й жаху.

² Xорт — різновид собак мисливської породи.

— З якої це нагоди тут? — питає Очумєлов, врізаючись у натовп. — Чому тут? Це ти навіщо палець?.. Хто кричав?

— Іду я, ваше благородіє, нікого не займаю... — починає Хрюкін, кашляючи в кулак. — По дрова з Митрієм Митрійовичем, — і раптом це стерво з доброго дива за палець. Ви мені пробачте, я людина, котра робоча... Робота в мене дрібна. Нехай мені заплатять, бо — я цим пальцем, може, з тиждень не поворухну... Цього, ваше благородіє, і в законі нема, щоб від тварини терпіти... Якщо кожен кусатиметься, то краще й не жити на світі...

— Гм!.. Гаразд... — каже Очумєлов суворо, кашляючи й ворушачи бровами. — Гаразд... Чий собака? Я цього так не залишу. Я покажу вам, як собак розпускати! Час звернути увагу на таких панів, що не бажають підкорятися постановам! Як оштрафують його, мерзотника, то він дізнається в мене, що означає собака і всяка інша бродяча худоба! Я йому нажену холоду!.. Єлдирін, — звертається наглядач до городовика, — дізнайся, чий це собака, і складай протокол! А собаку знищити треба. Негайно! Він напевно скажений... Чий це собака, питаю?

— Це, здається, генерала Жигалова! — каже хтось із натовпу.

— Генерала Жигалова? Гм!.. Зніми-но, Єлдирін, з мене пальто... Страшенно жарко! Мабуть, що на дощ... Одного тільки я не розумію: як він міг тебе вкусити? — звертається Очумєлов до Хрюкіна. — Хіба він дістане до пальця? Він маленький, а ти ж он який здоровило! Ти, мабуть, розколупав пальця цвяшком, а потім і спала тобі на думку ідея, щоб здерти. Ти ж... відомий народ! Знаю вас, чортів!

— Він, ваше благородіє, цигаркою йому в морду для сміху, а він — не бувши дурний, і хапнув... Дурнувата людина, ваше благородіє!

— Брешеш, сліпий! Не бачив, то, виходить, навіщо брехати? Їх благородіє розумний пан і розбирають, якщо хто бреше, а хто по совісті, як перед Богом... А якщо я брешу, то нехай мировий³ розсудить. У нього в законі сказано... Нині всі рівні... У мене в самого брат у жандармах... якщо хочете знати...

³ Мировий — суддя, який розбирає дрібні справи, розв’язує спірні питання.

— Не базікай!

— Ні, це не генеральський... — глибокодумно зауважує городовик. — У генерала таких нема. У нього все більше лягаві.

— Ти це певно знаєш?

— Певно, ваше благородіє...

— Я й сам знаю. У генерала собаки дорогі, породисті, а це — чорт знає що! Ні шерсті, ні вигляду... стерво, та й годі. І отакого собаку тримати?!.. Де ж у вас розум? Якби трапився такий собака в Петербурзі чи в Москві, то знаєте, що було б? Там не подивилися б на закон, а вмить — не дихай! Ти, Хрюкін, постраждав і діла цього так не залишай... Треба провчити! Пора...

— А може, і генеральський... — думає вголос городовик. — На морді в нього не написано... Оце якось у дворі в нього такого бачив.

— Звісно, генеральський! — каже голос з натовпу.

— Гм... Надінь-но, брат Єлдирін, на мене пальто... Щось вітер подув... Морозить... Ти одведеш його до генерала й спитаєш там. Скажеш, що я знайшов і прислав... І скажи, щоб його не випускали на вулицю... Він, може, дорогий, а якщо кожна свиня йому в ніс цигаркою тикатиме, то може й зіпсувати. Собака — ніжна тварина... А ти, бовдуре, опусти руку! Нема чого свого дурного пальця виставляти! Сам винен!..

— Кухар генеральський іде, його спитаємо... Гей, Прохоре! Ходи-но, голубе, сюди! Поглянь на собаку... Ваш?

— Вигадав! Таких у нас зроду не було!

— І питати тут довго нема чого, — каже Очумєлов. — Він бродячий! Нема чого тут довго балакати... Якщо сказав, що бродячий, виходить, бродячий... Знищити, от і все.

— Це не наш, — каже далі Прохор. — Це генералового брата, що оце приїхав. Наш не охочий до хортів. Брат їхній охочий...

— Та хіба братік їхній приїхали? Володимир Іванович? — питає Очумєлов, і все обличчя в нього заливається усмішкою розчулення. — Ох ти господи! А я й не знав! Погостювати приїхали?

— В гості...

— Ох ти Господи... Скучили за братіком... А я ж і не знав! То це їхній собачка? Дуже радий... Візьми його... Собаченятко нічого собі... Метке таке... Хап цього за палець! Ха-ха-ха... Ну, чого тремтиш? Ррр... Рр... Сердиться, шельма... цуцик отакий.

Прохор кличе собаку і йде з ним від дров’яного складу... Натовп регоче з Хрюкіна.

— Я ще доберуся до тебе! — погрожує йому Очумєлов і, запинаючись шинеллю, іде собі далі базарною площею.

Переклад А. Хуторяна

Літературний практикум

1. Стисло перекажіть зміст оповідання «Хамелеон». Кого й за що в ньому висміює автор?

2. Робота в парах. Персонажі оповідання мають промовисті прізвища. Розкрийте значення цих прізвищ, опрацювавши подані запитання й завдання.

• Установіть, від яких слів походять прізвища Очумєлов, Хрюкін, Пічугін, Жигалов (за зразком: Очумєлов — від російського слова «очуметь»...). З’ясуйте, на які особливості вдачі героїв натякають ці прізвища.

• Знайдіть! Яка подробиця надає своєрідне підтвердження прізвищу Хрюкін? Які ще прізвища можна обґрунтувати деталями поведінки, зовнішності чи мовлення їхніх носіїв?

• Порівняйте прізвища й професії кожного з героїв (наприклад: Очумєлов — поліцейський наглядач...). Якими додатковими значеннями збагачують характери персонажів такі поєднання прізвищ і професій?

• Доведіть! Який засіб комічного (гумор чи іронія) простежується в доборі прізвищ героїв? Відповідь аргументуйте.

3. Знайдіть у тексті описи «постраждалого» й «винуватця» скандалу. Що надає цим описам комічного характеру?

4. Як залежно від різних відомостей про собаку змінюються поведінка й мовлення Очумєлова? Яка художня деталь наголошує на цих змінах? Обґрунтуйте відповідь цитатами.

5. У якому значенні вжито слово «хамелеон» у назві оповідання? До якого персонажа воно докладається? Чому?

6. Пофантазуйте! Як, на вашу думку, могли б розвиватися події, якби собака вкусив самого Очумєлова? Чи повівся б Очумєлов у цьому випадку інакше, ніж описано в оповіданні? Прокоментуйте свою версію.