Зарубіжна література. Повторне видання. 5 клас. Волощук

Розділ 3. Пригоди казкових тварин

Літературна розминка

• 1. Назвіть свої улюблені народні казки про тварин. Чим вони вам подобаються?
• 2. Якими людськими властивостями наділено тварин у цих казках? Наведіть приклади.

Казки про тварин уважають найдавнішими серед народних казок. Колись їх розповідали перед полюванням, аби прикликати успіх. У багатьох таких казках відображено нині забуті обряди й звичаї, а також давні уявлення про тварин як про істот, наділених людськими властивостями. Саме такими змальовано звірів у народних казках: вони говорять і поводяться як люди.

Лев та його піддані. Індія. 1597-1598 рр.

Водночас у казках про тварин утілилися спостереження наших предків за світом природи, зокрема поведінкою конкретних звірів.

Скажімо, у казках багатьох народів лисиця постає хитрою і винахідливою, вовк — трохи простодушним, але жадібним і хижим, лев — грізним царем звірів, віслюк - упертим і нетямущим, шакал — ницим зрадником, заєць — боягузом. Певні властивості тварин, що постійно згадувалися в різних казках, поступово набули значення сталої характеристики. Відтак образи звірів почали сприйматися як утілення тих чи тих людських якостей. А втім, варто зазначити, що в казках різних народів та сама тварина може наділятися різними рисами.

Свійські й дикі тварини утворюють у народних казках окреме царство. Воно відображає погляд давніх людей не лише на світ природи. Зображуючи в казках пригоди й витівки тварин, наші пращури в інакомовній формі розповідали про самих себе. У такий спосіб вони передавали свій життєвий досвід наступним поколінням.

Одна з найдавніших збірок казок про тварин - давньоіндійська книжка «Панчатантра» (у буквальному перекладі з давньоіндійської «П’ять частин»). Її датовано приблизно ІІІ-IV ст. Однак фольклорні джерела, на які спирається ця збірка, сягають давніших часів. Звички, мораль і стосунки зображених у ній тварин в інакомовній формі зображують людський світ. Цікаво, що історії про тварин у збірці розповідають теж тварини, а саме шакали Каратака й Даманака.

ФАРБОВАНИЙ ШАКАЛ

В одній лісистій країні жив шакал на ім’я Чандарава. От якось, знемагаючи від голоду, він прибіг до міста, аби чимсь поживитися. Міські собаки помітили його й страшенно завалували, погналися за ним і почали шарпати за боки гострими зубами. Рятуючи своє життя, він, геть покусаний, забіг по дорозі в будинок фарбаря, де стояв великий чан, повний синьої фарби. Ховаючись від переслідувачів, шакал ускочив туди й зробився такий синій, що собаки його не впізнали й порозбігалися. Чандарава подався світ за очі й зрештою прибився до лісу. Він був не схожий сам на себе, бо ж синя фарба надала йому зовсім іншої масті.

Лев і шакал Дімна. Мініатюра з арабської рукописної книжки «Каліла і Дімна», ХІІІ ст.

Кажуть так:

Вапно і дурень, жінка и рак,

як вчепляться - не відірвать, -

Акула рибу проковтне - гай-гай, не випустить її.

Побачивши цього дивного звіра із синьою, як у Шиви¹, шиєю, усі лісові жителі — леви, тигри, пантери, вовки та інші хижаки, сповнені неймовірного страху, кинулися врозтіч, примовляючи: «Хтозна, яку штуку втне цей заброда. Краще нам забігти від нього безвісти». Недарма кажуть:

Якщо не знають, ждать на що,

про рід не знають і про міць,

Кому довіритись і як,

всяк свій талан знаходить сам.

¹ Шива - давньоіндійське божество, утілення руйнівного начала Всесвіту.

Чандарава збагнув, що вони перебувають у полоні страху, тож сказав: «О звірі, чому це ви, угледівши мене, стали розбігатися? Вам нема чого боятись! Сам Брахман¹, сотворивши мене сьогодні, звелів: “Там, де звірі не мають повелителя, віднині я тебе оголошую раджею² над усіма ними, і хай титулом твоїм буде раджа Какудрума”. От я сюди й прибув, звірі, щоб прихистити вас під покровом парасольки моєї влади. Звуть мене Какудрума, а народився я в Тримир’ї». По цих словах леви, тигри та інші тварини заволали до нього: «Повелівай, володарю!»

¹ Брахман - в індійській релігії космічне духовне начало, що є основою всього сущого.

² Раджа - індійський титул можновладця, князя або царя.

Тоді він надав левові чину головного радника, тигра призначив постільним, пантері доручив охороняти скриню, а вовка поставив вартовим біля входу. З родичами своїми - шакалами - він навіть розмови не заводив, а просто вигнав їх у шию, от і все. У царстві було так заведено: леви та інші звірі, промишляючи полюванням, усю здобич приносили йому, а він з висоти своєї царської влади розподіляв її поміж підлеглими.

Одного разу, прибувши на зібрання ради, Какудрума почув, що десь удалині страшенно завиває зграя шакалів. У нього від щастя навіть шерсть настовбурчилась, а в очах заблискотіли сльози радості. Не в змозі стриматися, він схопився і сам почав голосно вити. Здивовані звірі вмить усе второпали й засоромлено похнюпили голови. Оговтавшись, загомоніли: «Ну й обдурив же нас пройдисвіт. Це ж усього-навсього нікчемний шакал, якого слід розшматувати!»

Той з переляку хотів було тікати, але не встиг: леви та його підручні роздерли шакалика на дрібні шматочки.

Переклад Ігоря Серебрякова

Літературний практикум

1. Підготуйте переказ казки «Фарбований шакал», послідовно відповідаючи на такі запитання:

• А. За яких обставин шакал Чандарава пофарбувався?
• Б. Як герой скористався із цієї ситуації?
• В. Як шакал себе виказав?
• Г. Як його покарано?

2. На чому трималася влада Чандарави над звірами? Чому вони так жорстоко помстилися шакалові?

Перевірте себе

• 1. Назвіть характерні ознаки казок про тварин. У чому полягає фантастичність цих творів?
• 2. Стисло схарактеризуйте збірку «Панчатантра». Де й коли її було укладено? Що вам відомо про її зміст?
• 3. Які риси людського характеру зображені в образі фарбованого шакала?

Розповіді, зібрані в «Панчатантрі», мали на меті в розважальній формі дати повчання. Завдяки своєму змісту — цікавому, доступному й виховному водночас — вони поширилися далеко за межами Індії.

Спочатку — серед народів Азії та Сходу. А впродовж ХІ—ХІІ ст. переклади «Панчатантри» досягли територій, які населяли слов’янські й західноєвропейські народи. Під впливом східних історій про шакала у Франції виникли народні казки про лиса Ренара, а в Німеччині — про Рейнеке-лиса. Згодом сюжети збірки перекочували до творів письменників різних країн, де здобули нове життя.

Е. А. Ґрізе. Лис Ренар. 1869 р.

Український мотив

На основі фольклорних казок німецький поет Й. В. Ґете створив поему про Рейнеке-лиса. Під її впливом український письменник Іван Франко написав збірку казок «Коли ще звірі говорили». До неї увійшла й казка «Фарбований лис», яка вочевидь перегукується з давньоіндійською казкою «Фарбований шакал».

Франкова казка за сюжетом надзвичайно схожа на свою індійську попередницю, але водночас має суто національне забарвлення. Замість шакала в ній зображено лиса — типового мешканця українських лісів, частого гостя селянських подвір’їв й улюбленого персонажа українських народних казок. У творі Франка лиса наділено тими самими рисами, що й у фольклорних казках. Водночас Франко дещо відхилився від української казкової традиції. Так, у народних казках лис зазвичай постає найхитрішим з хитрунів і завдяки своїй винахідливості завжди виходить сухим з води. А от у творі Франка він таки потрапляє в халепу й зазнає поразки. Так само, до речі, як і шакал у давньоіндійській казці.

ФАРБОВАНИЙ ЛИС

(Скорочено)

(...) Майже вмираючи зо страху, бідний Лис Микита мусив сидіти в фарбі тихо аж до вечора, знаючи добре, що якби тепер, у такім строї¹, появився на вулиці, то вже не пси, але люди кинуться за ним і не пустять його живого. Аж коли смерклося. Лис Микита прожогом вискочив із своєї незвичайної купелі, перебіг вулицю і, не спостережений ніким, ускочив до садка, а відси бур’янами, через плоти², через капусти та кукурудзи чкурнув до лісу. Довго ще тяглися за ним сині сліди, поки фарба не обтерлася трохи або не висхла. (...)

¹ Стрій - убрання.

² Пліт - тут : огорожа, плетена з хворосту.

Став мій Лис, оглядає те чудовище, що зробилося з нього, обнюхує, пробує обтріпатися - не йде. Пробує обкачатися в траві - не йде! Пробує дряпати з себе ту луску пазурами - болить, але не пускає! Пробує лизати - не йде! (...)

В тій хвилі де не взявся Вовчик-братик. Він ще вчора був добрий знайомий нашого Микити, але тепер, побачивши нечуваного синього звіра, всього в колючках та гудзах і з таким здоровенним, мов із міді вилитим, хвостом, він аж завив з переляку. (...) Що за диво! Зібралося довкола чимало звіра, заспокоюють його, дали води напитися. (...) Хоч і як тяжко турбувався Лис Микита своєю новою подобою, а все-таки він добре бачив, яке враження зробила та його подоба зразу на Вовка, а отеє тепер і на інших звірів. (...)

Ілюстрації О. Кіналя

I, піднявши вгору хвіст, надувшися гордо, він пішов у глиб лісу, де знав, що є місце сходин для всеї лісової людності. (...) А прийшовши насеред звірячого майдану, сів на тім пеньку, де звичайно любив сідати Ведмідь. (...)

— Слухайте, любі мої, — говорив Лис Микита, — і тіштеся! Сьогодні рано святий Миколай виліпив мене з небесної глини - придивіться, яка вона блакитна! I, ожививши мене своїм духом, мовив: «Звіре Остромисле! В звірячім царстві запанував нелад, несправедливий суд і неспокій. Ніхто там не певний свойого життя і свойого добра. Іди на землю і будь звірячим царем, заводь лад, суди по правді і не допускай нікому кривдити моїх звірів!» (...)

Пішли дні за днями. Лис Микита був добрим царем, справедливим і м’якосердним, тим більше, що тепер не потребував сам ходити на лови, засідати, мордувати. Все готове, зарізане, навіть обскубане і обпатране, приносили йому услужні міністри. Та й справедливість його була така, як звичайно у звірів: хто був дужчий, той ліпший, а хто слабший, той ніколи не виграв справи. (...)

...На честь царя хор виступив і почав співати. Чудо! (...) Як молоді лисички в народних строях задзявкотіли тоненькими тенорами, то цар не міг витримати. Його серце було переповнене, його обережність заснула, і він, піднявши морду, як не задзявкає й собі по-лисячому! (...)

...Всі кинулися на нещасного Лиса Микиту і розірвали його на шматочки. І від того часу пішла приповідка: коли чоловік повірить фальшивому приятелеві і дасть йому добре одуритися (...), то говоримо: «Е, я то давно знав! Я на нім пізнався, як на фарбованім Лисі».

Запитання і завдання до прочитаного

1. Порівняйте казки «Фарбований шакал» та «Фарбований Лис» за таким планом:

• А. Головний герой.
• Б. Історія, яку він вигадує.
• В. Ставлення звірів до головного героя.
• Г. Повчальне прислів’я.

2. Визначте спільні й відмінні риси двох творів.

3. Знайдіть! Знайдіть у казці «Фарбований шакал» подробиці, які вказують на її індійське коріння, а у казці «Фарбований лис» деталі, що засвідчують її українське походження.