Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Волощук

Частина перша. Золоті сторінки далеких епох

Могутній дух пізнання

Ви це знаєте

  • 1. Розкажіть про добу Просвітництва в Європі та її представників.
  • 2. Які твори Й. В. Ґете ви вже читали?
  • 3. Що таке трагедія? Пригадайте, які трагедії ви вивчали раніше.
  • 4. Поясніть, як ви розумієте поняття «художній образ».

Йоганн Вольфґанґ Ґете: вічний порив до світла

У Німеччині Просвітництво розвивалося пізніше й повільніше, ніж в інших західноєвропейських країнах. Це пояснюється значною мірою політичною та економічною ситуацією. У XVIII ст. на німецьких землях було багато маленьких князівств-держав, здебільшого збіднілих і загрузлих у феодалізмі. Плацдармами для розгортання просвітницького руху стали культурні центри, що виникали в князівських резиденціях, університетських та вільних містах: Лейпцигу, Франкфурті-на-Майні, Ґеттінґені, Веймарі, Йені, Берліні, Потсдамі тощо. А оскільки першочерговим суспільним завданням було політичне об’єднання країни та її всебічне реформування, то саме воно стало пріоритетом німецької просвітницької думки.

Література німецького Просвітництва формувалася під впливом провідних французьких та англійських представників цього руху. Для неї була характерна тенденція до поєднання масштабних суспільних та моральних проблем з філософською думкою. У своїх творах письменники ставили питання про виховання гуманістичної свідомості, соціальну зумовленість людських уявлень, функції та природу мистецтва тощо. Ця тенденція, зокрема, спостерігається у творчості Крістіана Фюрхтеґотта Ґеллерта, Йоганна Крістофа Ґотшеда, Крістофа Мартіна Віланда, Фрідріха Ґотліба Клопштока, Йоганна Йоахіма Вінкельмана, Ґотгольда Ефраїма Лессінґа та ін.

Л. Зайдлер. Портрет Й. В. Ґете (1749-1832). 1811 р.

В останній третині XVIII ст. в Німеччині поширилися сентименталістські течії, з якими пов’язана рання творчість Й. В. Ґете й Ф. Шиллера. Своїми художніми звершеннями ці велетні світової культури підбили підсумок під добою Просвітництва. Однак її вплив залишив глибокий слід в історії культури країни. Достатньо, либонь, згадати про те, що деякі нинішні авторитетні філософи саме з Просвітництва виводять історичний шлях сучасної Німеччини та її сучасний культурний ландшафт.

Йоганн Вольфґанґ Ґете народився 28 серпня 1749 року у Франкфурті-на-Майні. Родина письменника належала до багатої міської верхівки. Батько, імперський радник, колишній адвокат, був людиною педантичною, вимогливою й чесною. Від нього Йоганн успадкував потяг до знань. Матері ж, яка була для нього взірцем сердечної теплоти й мудрості, майбутній письменник завдячував багатою уявою.

Батько створив усі умови для того, аби син здобув ґрунтовну освіту. Юнак успішно долав різні науки, виявляючи велику жагу до знань та непересічні здібності. Ґете опанував французьку, англійську, італійську, давньогрецьку та латинську мови, здобув глибокі знання з багатьох дисциплін і долучився до найкращих здобутків літератури та мистецтва. Уже замолоду він вражав сучасників феноменальною широтою культурного кругозору і спроможністю продукувати плідні ідеї в різноманітних наукових галузях.

За волею батька Ґете здобував юридичну освіту спочатку в Лейпцизькому університеті, а потім і в Страсбурзькому, у якому згодом захистив дисертацію й отримав ступінь доктора права. Творчий шлях розпочав з поезії. Упродовж життя він написав близько 1500 віршів. Розкриваючи різні грані багатої особистості поета та відбиваючи різні етапи його внутрішнього розвитку, лірика Ґете прочитується як своєрідний літопис його духовної автобіографії.

Під час навчання у Страсбурзі молодий поет познайомився з відомим філософом і письменником Й. Ґ. Ґердером. Ґете щиро захопився його самобутніми потрактуваннями явищ природи та культури, пройнявся його ставленням до народної творчості як до взірця справжньої поезії. Під впливом Ґердера митець зацікавився німецьким фольклором, почав його збирати та переосмислювати у власних літературних текстах. Завдяки Ґердеру він також долучився до руху «Буря й натиск».

Філологічна консультація

«Буря й натиск» — течія в німецькій літературі доби Просвітництва, яка розвивалася в 1765-1785 рр. здебільшого у творчості молодих авторів й увиразнила їхній бунт проти «батьківських» догм та норм. Сутність такого протесту влучно схарактеризував Ґердер: «Голос серця є визначальним для розумного рішення», у такий спосіб підкресливши, що моральні рішення диктуються не розумом, як уважали його сучасники, але серцем. Центральне місце в естетичній програмі «Бурі й натиску» посідало поняття природного «бурхливого генія», що його втіленням сучасники вважали самого Ґете.

Кадр із кінофільму «Ґете!» (режисер Ф. Штельцль, 2010 р.)

У 1772 р. Ґете в статусі ліценціата1 права приїхав до німецького міста Вецлар, аби пройти практику в імперському суді. У цьому містечку Ґете пережив бурхливу любовну історію, яку невдовзі зобразив у романі «Страждання молодого Вертера» (1774).

У другій половні 1770-х рр. митець управлявся в різних літературних жанрах. У цей час він перебував під впливом сентименталізму, що відобразилося, зокрема, у «Стражданнях молодого Вертера». Роман написано від особи юнака, який учинив самогубство через нещасливе кохання. Твір складається з листів Вертера та фрагментів його щоденника. Головний герой — вразливий, мрійливий одинак, який має багатий духовний потенціал, але не може його зреалізувати.

Коментар архіваріуса

Незважаючи на невеликий наклад (лише півтори тисячі примірників), роман став літературною сенсацією і приніс двадцятип’ятирічному авторові гучну славу. Численні читачі побачили в головному героєві приклад для наслідування, а в його авторові — виразника думок молодого покоління. Серед прихильників роману був також Наполеон Бонапарт, який носив його у воєнних походах разом з Біблією та Кораном. Відомо, що великий полководець перечитував ґетівську книжку сім разів, а востаннє звернувся до неї під час перебування в засланні на острові Святої Єлени. Роман став однією з головних тем розмови Наполеона й Ґете під час їхньої зустрічі в Ерфурті в 1808 р.

Т. Оер. Веймарське придворне товариство. 1860 р.

Через рік після виходу «Страждань молодого Вертера» герцог Саксен-Веймарський Карл Август запропонував Ґете переселитися до Веймара на правах почесного члена правління князівством. Але передусім письменник став приятелем, порадником та соратником герцога. Обійнявши одну з найвищих посад у князівстві, Ґете згодом сконцентрував у своїх руках управління фінансами, промисловістю, будівництвом доріг, армійською службою, освітою, театром та іншими царинами веймарського життя. У 1782 р. він отримав дворянство.

1 Ліценціатами раніше в університетах називали викладачів, які мали право читати лекції до того, як захистили дисертації.

Переїзд Ґете до Веймара збігся з його відходом від руху «Буря й натиск», який на той час почав занепадати. Новий етап у творчості письменника пов’язано з періодом так званого веймарського класицизму.

Філологічна консультація

Існує два визначення періоду веймарського класицизму. Перше пов’язує його з творчістю німецьких письменників Віланда, Ґердера, Ґете та Шиллера. Друге ж обмежується лише літературною діяльністю Ґете та Шиллера з 1794 до 1805 р., тобто коли їхня творча співпраця досягла найвищої інтенсивності.

Свій мистецький ідеал веймарські класики шукали в античній культурі з її принципами досконалості, гармонії, гуманізму та єдності змісту й форми. Водночас вони спиралися на просвітницький ідеал суспільства, яке поступово поліпшується завдяки своєму еволюційному розвитку на основі принципів гуманізму. Головною виховною силою суспільної свідомості вони вважали мистецтво. Представники веймарського класицизму утверджували власний виховний ідеал «прекрасної душі» — людини, учинки, обов’язки та схильності якої гармонійно злагоджені, що й породжує внутрішній спокій. Головними поняттями мистецтва веймарських класиків були людяність та толерантність, а провідним жанром творчості — драма.

Упродовж десяти років Ґете віддавав державній службі більшість сил та часу. Та попри успіхи в управлінні Веймарським князівством і високе суспільне становище, він дедалі більше страждав через повсякденну рутинну роботу, яка заважала йому реалізовувати своє справжнє покликання. Одного дня, зненацька покинувши всі справи, письменник таємно поїхав до Італії. Там він провів кілька чудових років, подорожуючи країною та вивчаючи мистецтво старих майстрів. Свої враження Ґете представив у поетичному циклі «Римські елегії» (1790) та драмі «Торквато Тассо» (1780-1789). Саме в Італії розпочався класичний період ґетівської творчості. Ці роки митець уважав найщасливішими у своєму житті.

Й. Г. В. Тішбейн. Ґете в Римській Кампанії. 1787 р.

У 1789 р. Ґете знову з’явився у Веймарі. Він відмовився від усіх постів, але зберіг за собою звання першого міністра й обов’язки куратора освіти. Тепер на першому місці для нього була літературна творчість.

Коментар архіваріуса

Невдовзі відбулася Велика французька революція, яка сколихнула німецьких інтелектуалів. Багато з них вітали цю подію з неабияким ентузіазмом, покладаючи на неї найзаповітніші надії щодо позитивних змін світу. Ґете ставився до революції критично, засуджуючи передусім насилля, з яким вона здійснювалася. Цей погляд знайшов безпосереднє відображення в поемі «Герман і Доротея» (1798). Насильницьким спробам змінити суспільство письменник протиставляв просвітницьку ідею виховання гармонійної особистості.

Саме ця ідея лягла в основу його виховного роману «Літа науки Вільгельма Майстера», який друкувався в 1795-1796 рр. Ґете продемонстрував читачеві, як, мандруючи, головний герой отримував новий життєвий досвід, а через нього — щоразу новий поштовх до внутрішнього розвитку, самопізнання та любові до людей. Своєю енергією, активною життєвою позицією, прагненням приносити суспільству користь Вільгельм Майстер різко контрастує з пасивним меланхолійним мрійником Вертером, створеним під впливом естетики «Бурі й натиску».

Крім літературної творчості Ґете активно займався природничими дослідженнями. У 1790 р. він оприлюднив монографію про метаморфози рослин, завдяки якій став одним зі співзасновників порівняльної морфології в ботаніці. Крім того, захопився вченням про фарби, яке розробляв упродовж подальшого життя.

Завдяки зусиллям Ґете у Веймарі оселилися деякі видатні діячі німецької культури. Їхня діяльність сприяла перетворенню міста в один з найзначніших культурних центрів Німеччини. Серед митців, які переїхали до Веймара, був Фрідріх Шиллер. З ним у Ґете зав’язалася глибока творча дружба, яка стала яскравою сторінкою в історії німецької літератури.

Е. Рітшель. Пам’ятник Ґете й Шиллеру у Веймарі. 1857 р.

Разом письменники видавали журнали, друкували літературні маніфести, відповідали опонентам у полеміці. У 1797 р. вони провели змагання в жанрі балади, надавши нового поштовху для його розвитку. Так з’явилися знамениті ґетівські балади «Коринфська наречена», «Шукач скарбів» та «Учень чаклуна», у яких автор замислювався над таємницями буття. У 1799 р. поети заснували Веймарський театр, який швидко здобув славу провідної сцени в Німеччині. Уважаючи театр «виховним закладом», що прищеплює публіці гуманістичні уявлення та естетичний смак, Ґете докладав багато організаційних зусиль до його розвитку. Він також з натхненням писав твори для сцени. До найвідоміших його драм належать «Ґец фон Берлігінґен» (1771-1773), «Еґмонт» (1788), «Торквато Тассо» (1790), «Іфігенія в Тавриді» (1779-1786), а також «Фауст», який став найзначнішим літературним твором письменника. І все ж творча співпраця Ґете та Шиллера насамперед мала на меті теоретичне осмислення і практичне виконання тих завдань, що постали перед літературою після Великої французької революції.

Коментар архіваріуса

Певна річ, дружба Ґете та Шиллера не була ідилією, вільною від протиріч чи непорозуміння. Цікаво дослухатися до думки Шиллера, який, попри щире захоплення творчим даром і геніальною особистістю Ґете, одного разу зізнався: «Часто спілкуватися з Ґете було б для мене нещастям. Навіть перед своїми найближчими друзями він ані на мить не розкривається вповні, він невловимий; мені здається, він насправді неймовірний егоїст. Він пробудив у мені своєрідну суміш любові та ненависті... Його думка для мене надзвичайно важлива».

Передчасну смерть Шиллера в 1805 р. Ґете пережив як найтяжчу особисту втрату. До кінця свого довгого життя він страждав через відсутність можливості спілкуватися й обмінюватися творчими ідеями з другом та однодумцем.

Непересічна дружба двох авторів була вшанована вдячними веймарцями. Ґете й Шиллер поховані поруч у герцогській усипальниці. А перед спорудою Веймарського національного театру стоїть пам’ятник обом письменникам, які тримають спільний вінець слави.

Й. Й. Шмеллер. Ґете диктує своєму секретареві Джону. 1834 р.

Після смерті Шиллера розпочався пізній період ґетівської творчості, який тривав майже 30 років. На цьому етапі митцем створено першу (1808), а за багато років потому і другу частину (1831 р.) трагедії «Фауст», художню автобіографію «Поезія та правда» (1811), роман «Літа мандрів Вільгельма Майстера» (1821-1829), а також ліричну збірку «Західно-східний диван» (1818), яка виникла із захоплення письменника східною культурою. Роботі над цією книжкою передували заняття арабською та перською мовами, вивчення Корану, знайомство з класичною поезією Сходу. Багато творів, написаних у пізній період увійшли не лише до національного, а й до світового літературного канону.

Українське відлуння

Ще за життя письменника літературна слава Ґете сягнула українських теренів. У 1827 р. його обрано почесним членом Ради Харківського університету. Тоді ж П. Гулак-Артемовський зробив перший переспів ґетівської балади «Рибалка» українською мовою. Твори Ґете перекладали українською П. Куліш, І. Франко, М. Рильський, М. Бажан, М. Терещенко, С. Голованівський, І. Муратов, Г. Кочур, В. Стус, Д. Павличко та ін. Перший повний український переклад «Фауста» з’явився завдяки титанічній праці М. Лукаша.

Творчий шлях Ґете охопив 60 років і позначився створенням найвищих взірців поезії, прози та драматургії. Його твори міцно пов’язані з німецькою культурною традицією, але водночас мають загальнолюдську духовну та естетичну значущість. І це є одним із численних свідчень універсальності та пластичності ґетівського генія.

Ф. Шапер. Пам’ятник Ґете в Берліні. 1880 р.

Літературна діяльність Ґете заклала фундамент для подальшого розвитку німецької літератури, виявила можливості синтезу різних національних культурних традицій та зробила посутній внесок в утвердження засад європейського гуманізму. Своєю творчістю Ґете засвідчив настання ери світової літератури, яке пророче передбачив.

Перевірте себе

  • 1. Якою була доба Просвітництва в Німеччині?
  • 2. Які відомості про життя Й. В. Ґете привернули вашу увагу?
  • 3. У чому виявляється творча багатогранність письменника?
  • 4. Які факти свідчать про його прижиттєву славу?
  • 5. Як ви вважаєте, чому Ґете, попри усвідомлення свого письменницького покликання, віддав значну частину свого життя державній службі?
  • 6. Яку роль у творчій долі митця відіграли його дружба та співпраця із Шиллером?
  • 7. Які чинники вплинули на творчий розвиток письменника?
  • 8. Які ідеї об’єднували представників «Бурі й натиску»?
  • 9. Розкрийте зміст поняття «веймарський класицизм».