Історія України. Повторне видання. 7 клас. Власов

§ 30. Суспільне і церковне життя на теренах України в другій половині XIV — на початку XVI ст.

Роздивіться портрет князя Костянтина Острозького. Які деталі вбрання свідчать, що зображений чоловік належить до верстви, яка мала «владу і зброю»? Порівняйте зовнішність та одяг зображеного діяча з князями Руси-України.

Портрет Костянтина Івановича Острозького. Копія середини XVIII ст. з більш раннього портрета

1. Які зміни відбулися у становищі груп населення на українських теренах?

Верхівку суспільної піраміди на українських землях у складі Великого князівства Литовського посідали князі, які належали до двох династій — Рюриковичів та Гедиміновичів. Упродовж другої половини XIV — на початку XVI ст. відбувалося поступове зближення князів з представниками інших привілейованих прошарків і, як наслідок, утворення єдиного стану — шляхти. Для українських земель у складі Великого князівства Литовського склалася така структура панівного стану: князі — пани — дрібна шляхта (зем’яни). При цьому особливе ставлення в суспільстві до князів зберігалося: навіть збіднілі князі мали більше шансів отримати високі посади порівняно з менш родовитим, хай навіть і заможнішим, шляхтичем.

До того ж князі ставали на державну службу до Литовської, а потім Польської держави, зберігаючи свої князівства й отримуючи від держави в приватну власність та пожиттєве володіння великі земельні наділи. Приміром, княжі роди Острозьких, Вишневецьких, Корецьких, Чорторийських, Збаразьких та інші обіймали провідні урядові посади у Великому князівстві Литовському, засідали в раді великого князя, а у воєнні походи йшли під власними прапорами.

Надбрамна вежа замку князів Корецьких у Корці на Рівненщині. Сучасна світлина

Оборонна вежа Чорторийських у Луцьку (Луцький окольний замок). Сучасна світлина

Княжі роди поділили між собою спершу Волинь, а згодом і Центральну Україну, перебравши реальну владу на місцях. У їхніх володіннях діяло княже право з власними податками й судом. Було своє військо. Тож на місцевому рівні, здавалося, все лишалося таким, як і за княжої доби. Одним із найшанованіших представників наймогутнішої князівської родини був Костянтин Іванович Острозький (близько 1460—1530). За традицією, що сягала ще часів Руси-України, і за покликанням він опікувався православною церквою та культурним життям.

До вищих верств, крім князів, належали пани. Слово «пан» у першій половині XVI ст. було титулом. Так, на Київщині й Брацлавщині (Східне Поділля) із 450 шляхетських родів панськими називалися близько сотні. Основною ознакою пана було те, що він володів хоч і невеликою, але власною, з діда-прадіда, вотчинною землею.

Найчисленнішим прошарком шляхетського стану була дрібна шляхта — зем’яни (від XV ст. це слово вживалося як синонім до поняття бояри). Частина зем’ян мала право розпоряджатися власними маєтками, які були їхньою приватною власністю. Решта — користувалися землею за умови виконання військової повинності. Провідним заняттям зем’ян була служба в представників вищої шляхти. Проте військове спорядження було дорогим, тож, постійно оновлюючи його, зем’яни поволі зубожіли. У Галичині від середини XV ст. бояр зрівняли з польською шляхтою.

У соціальній структурі тодішнього суспільства найнижче місце посідали селяни, які були найчисленнішою верствою — до 80 % населення. Як і раніше, селяни жили громадами, спільно користувалися пасовиськами, лісами, озерами, ріками. Орні землі розподіляли між частинами громад — дворищами, які об’єднували по кілька «димів» (дворів), тобто господарств окремих сімей. Різноманітні податки на користь держави й власника землі сільська громада також розподіляла поміж дворищами.

Як і інші верстви тогочасного суспільства, селянство не було однорідним. Протягом XV — першої половини XVI ст. відбувалися істотні зміни, які полягали в обмеженні особистої волі селян — закріпаченні. Першим відомим документом, який започаткував закріпачення селян, уважають рішення шляхетського сейму Галицької землі 1435 р. За ним селянин мав право піти від землевласника лише на Різдво, сплативши йому великий викуп. На українських землях у Великому князівстві Литовському почали закріпачувати селян з 1447 р. згідно з привілеєм Казимира Ягеллончика.

Розвиток ремесла й торгівлі сприяв розбудові старих і появі нових міст і містечок, про що докладніше довідаєтеся на наступному уроці. Ці процеси супроводжувалися розшаруванням міського населення, яке в зазначений період складалося з заможної купецько-лихварської та ремісничої верхівки, середнього прошарку та міських низів.

Що визначало становище панівних верств суспільства у Великому князівстві Литовському? Укладіть схему соціальної структури українського суспільства XV — початку XVI ст. Визначте роль кожної з верств у житті тогочасного суспільства.

На прикладі постаті Костянтина Острозького з’ясуйте, що відрізняло князів від інших представників привілейованих верств. (Свої висновки підтвердіть історичними фактами.) Поміркуйте, чому шляхті дослідники відводять роль політичного провідника народу, виразника й захисника його національних інтересів.

2. Яким було становище духівництва й церкви у Великому князівстві Литовському та Польщі?

Як і раніше, особливе місце в суспільній ієрархії належало духівництву. Протягом другої половини XIV-XV ст. становище православної церкви й духівництва в Литві та Польщі не було однаковим. У XIV ст. православ’я прийняли литовські князі: православними були сини Гедиміна — Любарт, Коріат, Наримунт, Явнут, Ольгерд із синами. Попри поширення католицизму в язичницькій Литві після Кревської унії православне населення українських земель не зазнавало утисків чи обмежень.

Що ж до Польщі, то тут становище православних було складнішим: хоч вони користувалися свободою віросповідання, їхню конфесію вважали нижчою за католицьку (про це свідчить, зокрема, оподаткування православного духівництва, обмеження окремих культових відправ, церковного будівництва тощо). Але попри це на українських землях у складі Польщі (не кажучи вже про Велике князівство Литовське) не зафіксовано помітних суспільних протистоянь на релігійному ґрунті. Історичні джерел а цього періоду не зберегли фактів жорстких заходів влади з приниження якихось категорій населення за етнічною чи конфесійною належністю. Винятком є положення Городельської унії 1413 р. щодо католицького сповідання вищих урядовців, які, однак, не впливали на становище інших верств населення.

Початок XV ст. позначився гострою боротьбою між Литвою, Москвою та Константинополем за Київську митрополію. У 1458 р. остаточно відбувся поділ Київської митрополії на Київську та Московську. Собор московських єпископів без погодження з Константинополем поставив окремого митрополита, у Києві залишився свій митрополит, підпорядкований константинопольському патріархові. За свідченням літопису, «відтоді розділилася митрополія».

Церкви та монастирі за традицією лишалися осередками освіти, де дітей навчали письма церковнослов’янською мовою, початків арифметики, молитов, співу. Спочатку школи існували в найбільших містах, згодом їх кількість зростала: у другій половині XVI ст. вони діяли у Львові, Перемишлі, Стрию, Кременці, Володимирі на Волині тощо. Свідчень про діяльність українських шкіл у XIV — на початку XVI ст. збереглося мало. Проте документи дають підстави припускати, що львівські містяни, зокрема купці, були майже всі письменними, складали листи, ділові документи. Із джерел довідуємося, що чимало львівських містян мали книги, ставилися до них з великою шаною. Є свідчення про те, що мешканці Львова судилися за книги, читали їх гуртом, обговорювали прочитане. Початкові школи в Україні були поширеним явищем — це підтверджують факти навчання вихідців з українських земель в європейських університетах.

Поміркуйте, про що свідчить уривок з Городельської унії 1413 р.: «...Усі церкви і весь клір (духівництво) земель Литви, як соборні, монастирські, парафіяльні, общинні. та інші у тих землях споруджені та які будуть споруджені, засновані, у всіх їх свободах, імунітетах, привілеях, винятках і звичаях загальних зберігають, згідно зі звичаєм Польського королівства». Чому, незважаючи на позитивні моменти, про які йдеться в джерелі, Городельська унія викликала незадоволення православних у Великому князівстві Литовському?

Прочитайте фрагмент джерела, визначте, про які явища тогочасного буденного життя свідчить уривок. Пригадайте, коли та за яких обставин західноукраїнські міста почали активно заселяти німці, вірмени, євреї. На основі уривка з джерела зробіть висновок про етнічний склад населення західноукраїнських міст та ставлення до іновірців.

Матвій з Мехова, польський церковний та освітній діяч, у трактаті «Про дві Сарматії», надрукованому в 1517 р., розповідає: «У Русі багато віросповідань. Є християнська релігія, підпорядкована римському первосвященникові. Вона панує і переважає, хоча представники її нечисленні. Друга віра, руська, яка зберігає грецький обряд, більш поширена й охоплює всю Русь. Третя віра — іудейська; її прихильники, іудеї, — не лихварі, як у християнських землях, а ремісники, землероби або великі купці, які часто тримають у своїх руках громадські побори й податки. Четверта віра — вірменська, переважно в містах Кам’янці та Львові. Вірмени — досить досвідчені купці, які доходять зі своїми товарами до Кафи, Константинополя, єгипетської Александрії, Алькаїра й країн Індії. В одязі та церковній службі русини наслідують греків. У них є своє письмо й алфавіт на зразок грецького, дуже з ним подібний. Євреї користуються єврейським письмом і грамотою; займаються також і науками: астрономією та медициною. Вірмени мають свій обряд і своє письмо. Зі святих вони найбільше шанують апостола Фадея, переконуючи, що він навернув вірмен у християнство.

...У руських церквах при богослужінні читають і співають, слов’янською мовою; у вірменських церквах — вірменською мовою; в іудейських синагогах моляться єврейською мовою. Християни ж римського обряду співають, моляться й читають латинською мовою».

Прочитайте замітку та перегляньте відео, перейшовши за кодом або посиланням https://cutt.ly/hwOvTQoZ. Що найбільше вразило в долі Юрія Дрогобича?

Портрет Юрія Котермака з музею «Дрогобиччина» у м. Дрогобич на Львівщині

Практика навчання студентів-українців (русинів) у західноєвропейських університетах набуває поширення від XIV ст. Зокрема, відтоді трапляються імена студентів українського («рутенського») походження у списках найдавнішого в Європі Болонського університету (Італія). У той самий час студенти-українці з’являються в одному з найдавніших університетів Європи — Паризькому (Сорбонні). Проте найбільше українців було в слов’янських університетах — Празькому й Краківському.

Приміром, лише в Краківському університеті протягом XV — першої половини XVI ст. навчалося майже 1200 вихідців з України. На чужині здобув освіту і Юрій Котермак, який народився близько 1450 р. Дотримуючись тодішнього звичаю, він іменував себе за назвою рідного міста. Після завершення навчання в Краківському університеті молодий дрогобичанин продовжив освіту в Болонському університеті. Там Юрій став доктором філософії та медицини. У 1481—1482 рр. студенти обрали його на посаду ректора.

Юрій Котермак (Дрогобич) уславився як перший з українців, хто опублікував свою працю в Європі за часів, коли друкарство тільки зароджувалося. Його книжка «Прогностична оцінка поточного 1483 року», що вийшла друком у Римі, крім астрологічних прогнозів, мала відомості з географії, астрономії, метеорології.

Обміркуйте, які риси суспільного життя XIV-XV ст. ґрунтуються на традиціях попередніх часів. Доведіть, що суспільна піраміда, яка склалася в українських землях, була подібна до структури тогочасних суспільств Західної Європи.

• 1. Сучасником яких відомих вам подій історії України був Костянтин Острозький?
• 2. Із якими обставинами суспільного життя пов’язані поняття: а) князі; б) пани; в) зем’яни-шляхта; г) дворища; ґ) дими; д) закріпачення?
• 3. Схарактеризуйте роль української аристократії в житті тогочасного суспільства на прикладі життя князя Костянтина Острозького.
• 4. Перейдіть за посиланням https://cutt.ly/zwUYydrH або кодом та виконайте завдання онлайн.