Історія: Україна і світ. Інтегрований курс. Частина 2. 9 клас. Васильків
Розділ 7. Культура XIX ст.: між реалізмом і модернізмом
§ 45. Модель світу XIX століття
Згадайте...
— які ідеї набули поширення в політичному житті світу в XIX столітті;
— як вплинула промислова революція на світогляд людей XIX ст.
Як ви розумієте... — поняття «поступ (прогрес)», «еволюція»?
Чи знаєте ви, що...
— український винахідник Федір Піроцький у 1874 році запропонував модель машини змінного струму та систему передавання електроенергії залізним дротом із використанням телеграфних ізоляторів, у 1876 році в Берліні за його схемою почав курсувати електричний трамвай;
— у 1897 році археолог Вікентій Хвойка розпочав дослідження поселень поблизу села Трипілля (тепер — Обухівський район Київської області); саме ці знахідки та наступні розкопки стали підґрунтям для введення в науку терміна «трипільська культура», а дослідницьку діяльність Вікентія Хвойки фінансували відомі українські меценати та підприємці Микола Терещенко і Богдан Ханенко?
45.1. Філософська модель світу XIX століття. Перехід від релігійної картини світу до наукової
Науковий та релігійний світогляди. Якщо в попередні епохи в людському суспільстві домінувала релігійна картина світу, то вже з початку XIX ст. більшість інтелектуальних систем, що намагалися дати опис природи, географії, історії, культури, опиралися на людський розум та наукові відкриття. На зміну поняттям «Провидіння» та «Божественна воля» утверджуються нові — «поступ», «прогрес», «розвиток», «природний закон» і «еволюція». Все більше вчених приходять до думки, що навколишній світ можна пізнати і підлаштувати для потреб людства за допомогою науки. З цієї причини XIX ст. називають століттям науки. При цьому багато тогочасних учених залишалися віруючими людьми, а деякі були священниками чи монахами. Вони вважали, що релігія та наука не суперечать, а, навпаки, доповнюють і допомагають одна одній.
Між ученими, філософами різних країн тривала дискусія про те, як краще досліджувати світ, як його пізнавати. Важливу роль у ній відіграли німецькі філософи Іммануїл Кант, Йоган Фіхте та Георг Гегель. Вони намагались узгодити християнське і наукове розуміння світу. Гегель, пояснюючи зв’язок людини і Бога, стверджував, що в нашому світі все має початок і кінець, все перебуває не у стані спокою, а в постійному русі і змінах, а рухаючись, виходячи за певні звичні межі, кожна річ, істота чи людина змінює свою суть на протилежну. Філософські теорії Гегеля згодом були названі діалектикою.
Діалектика (із грецької — «мистецтво ведення розмови, мистецтво дискусії») — філософська доктрина, яка намагається пізнати і зрозуміти світ у його розвитку.
Закони діалектики, які сформулював Гегель
1) Єдність і боротьба протилежностей. Світ сповнений протилежностей, які постійно суперечать одні одним і доповнюють одні одних, не можуть перебувати окремо. Такими протилежностями є добро і зло, світло і темрява, життя і смерть та інші.
2) Закон переходу кількісних змін у якісні. Є дві стадії існування: стадія повільного накопичення кількісних змін і стадія стрибка — коли в певний момент відбувається якісна зміна. Якщо лід нагрівати, він в якусь мить перетворюється на воду, якщо нагрівати воду — вона перетвориться на пару. Людина постійно вчиться, накопичує знання, навички і може виконувати все складніші і складніші завдання, отримуючи за це підвищення на роботі. Вона спочатку здобуває базову і середню освіту, отримує свідоцтво, здобуває фахову освіту і певну кваліфікацію, згодом — вищу освіту і можливість керувати виробництвом чи очолити підприємство.
3) Заперечення заперечення. Процес розвитку світу, людства має циклічний (повторювальний) характер чи спіралеподібну форму. Спочатку є зернина, потім з неї виростає рослина. Згодом рослина дає нові зерна. Далі цикл повторюється.
Закони діалектики брали на озброєння відомі вчені XIX ст. — фізики, хіміки, біологи. Їх ідеалізували і розвивали філософи-марксисти — К. Маркс, Ф. Енгельс та інші. Філософи-марксисти, попри їхню важливу роль у розвитку економічної теорії та соціології, абсолютизували діалектику, застосовували її до матеріального світу, виправдовуючи аморальні вчинки. Та вже наприкінці XIX ст. стала очевидною обмеженість цих теорій. Закони діалектики не завжди універсальні, а їх використання для людського суспільства може створювати і певні небезпеки для суспільства. Прихильників діалектики звинувачували в розмиванні кордонів між добром і злом, між правдою і брехнею. Наприклад, їм дорікали, що вони возвеличують зло, закликають до зла, адже потім, за законами діалектики, зло перетвориться на добро. Російський марксист Ленін під час масового голоду в Російській імперії в 1893 р. протестував проти надання допомоги голодуючим, адже, на його думку, така допомога перешкоджає наростанню народного невдоволення і зупиняє розвиток революції, а отже, не допускає радикальних змін у суспільстві.
Українська інтелектуальна думка XIX століття, хоч і зазнавала впливу різноманітних європейських течій, зуміла виробити самобутні альтернативи до марксизму. Пантелеймон Куліш наголошував на органічному розвитку нації через культуру, освіту та моральне самовдосконалення, вірив у поступовість змін. Михайло Драгоманов відкидав ідеї марксизму щодо централізованої держави та революційного насилля, виступаючи за громадське самоврядування та поступові соціальні реформи через просвітництво та мирні політичні процеси. Іван Франко, пройшовши через захоплення соціалістичними ідеями, критично переосмислив марксизм. Його пізня творчість відображає розчарування в ідеї класової боротьби як єдиного рушія прогресу, натомість пропонуючи шлях розвитку, де духовні, національні та соціальні чинники взаємодіють. Детальніше про внесок українців у світову науку дізнайтеся за покликанням https://cutt.ly/etaGPCNt або QR-кодом.
Мовою історичного джерела
Іван Франко «Що таке поступ?»:
«...Наслідком сих наук Маркса, Енґельса й Ляссаля почали німецькі робітники орґанізовувати ся в велику партию, що мала метою здобути як найшвидше перевагу в парляментї і перемінити одною ухвалою весь громадський порядок. Ся партія назвала себе социяльно-демократичною. Стоячи на основі Марксових социялістичних поглядів ся партия надїяла ся порушити весь народ і здобути для нього панованє. Хоч називала себе революцийною, але розуміла революцию зовсім не так, як її розуміли прм. анархісти. Ся партия бажала захопити в свої руки державну власть не на те, аби знищити її і дати всім горожанам як найповнїйшу і найширшу свободу. Навпаки, по думці социяль-демократів держава — розумієть ся, будуща, народна держава — мала стати ся всевладною панею над житєм усіх горожан. Держава опікує ся чоловіком від колиски до гробової дошки. Вона виховує його на такого горожанина, якого їй потрібно, запевнює йому заробіток і удержанє відповідне до його праці й заслуги. Вона знаючи потреби всїх своїх горожан, реґулює, кілько й чого треба робити в фабриках, кілько вся суспільність потребує хліба й живности, кілько кождий чоловік має працювати а кілько спочивати, а конець кінців може дійти й до того, кілько в нїй людей має родити ся, аби цілість не була обтяжена, дбаючи про надмірне число дїтей і аби живі мали чим вигодувати ся. Отся віра в необмежену силу держави в будущім устрою, то головна прикмета социяльної демократії. По її думцї кождий чоловік у будущім устрою від уродження до смерти буде державним урядником та пенсіонїстом: держава дасть йому наперед відповідне підготоване; потім буде визначувати йому роботу і плату, давати заохоту та відзнаку, а на старість або в разї слабости ласкавий хліб.
Нема що й казати, є дещо привабного в такім погляді, особливо для тих бідних людий нинішнього часу, що не знають сьогодня, де діти ся і що в рот вложити завтра; для тих мілїонів беззахистних дїтий, що виростають або зовсім без опіки родичів, або терплять нераз муки і знущання від злих, темних, пяних або хорих родичів та опікунів. Житє в Енґельсовій народній державі було би правильне, рівне, як добре заведений годинник. Але є й у тім погляді деякі гачки, що будять поважні сумніви.
Поперед усього та всеможна сила держави налягла би страшенним тягаром на житє кождого поодинокого чоловіка. — Власна воля і власна думка кождого чоловіка мусїла би щезнути, занидїти, бо ануж держава признає її шкідливою, непотрібною. Виховане, маючи на меті виховувати не свобідних людий, але лише пожиточних членів держави, зробились би мертвою духовою муштрою, казенною. Люди виростали б і жили би в такій залежности, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютнїйших полїцийних державах нема ї мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою.
А хто були б її сторожі? Хто держав би в руках керму тої держави? Сього социяль-демократи не говорять виразно, та в усякім разї ті люди мали би в своїх руках таку величезну власть над житєм і долею мілїонів своїх товаришів, якої ніколи не мали найбільші деспоти. І стара біда — нерівність, вигнана дверима, вернула би вікном: не було би визиску робітників через капіталістів, але була би всевладність керманичів — усе одно, чи родовитих, чи вибраних — над мілїонами членів народної держави. А маючи в руках таку необмежену власть хоч би лише на короткий час, як легко могли би ті керманичі захопити її на завсїгди! І як легко при такім порядку підтяти серед людности корінь усякого поступу й розвою і довівши весь загал до певного ступня загального насичення, зупинити його на тім ступнї на довгі віки, придушуючи всякі такі сили в суспільности, що пхають наперед, роблять певний заколот, будять невдоволенє з того, що є, і шукають чогось нового. Нї, социяль-демократична «народна держава», колиб навіть було можливим збудувати її не витворила би раю на землї, а була би в найліпшім разі великою завадою для дійсного поступу» (збережено правопис оригіналу).
1. Чому, за словами Івана Франка, погляд на всевладну державу може бути привабливим для бідних людей? 2. Які небезпеки криються у поглядах соціал-демократів на «народну державу»? 3. Що, на думку Івана Франка, трапиться з власною волею і думкою кожної людини в такій державі? 4. Чому «народна держава» могла б стати перешкодою для «дійсного поступу»?
• 1. Як тогочасні вчені ставилися до співіснування науки й релігії? 2. Які нові поняття прийшли на зміну «Провидінню» та «Божественній волі» в XIX столітті? 3. Чому філософів-марксистів критикували за абсолютизацію діалектики?
45.2. Теорія еволюції та генетика
З початку XIX ст. виникло декілька теорій, які пояснювали появу життя на нашій планеті. Одним із перших досліджень стала теорія про уніформізм британського натураліста Чарльза Лайєлла. Він стверджував, що життя на нашій планеті виникло у воді і лише згодом поширилося на суходіл. Лайелл припускав, що ці зміни відбуваються зараз і відбувалися колись з однаковою швидкістю. Він підраховував, що Земля виникла не менше 300 мільйонів років тому. Французький дослідник Жан Батіст Ламарк стверджував, що у тваринному світі постійно відбувається поступова еволюція. Організми постійно пристосовуються до навколишнього середовища. Вони передають набуті корисні ознаки своїм спадкоємцям.
Помітний вплив на формування моделі світу в XIX ст. мала теорія еволюції британського науковця Чарльза Дарвіна, підтверджена сучасною генетикою та молекулярною біологією. Людина, на його думку, походила від людиноподібних істот, предків людей і мавп. Природний відбір є рушійною силою еволюції.
Вір, але перевір
У 1831 р. Чарльз Дарвін у складі наукової експедиції відправився в навколосвітню подорож. Під час 5-річних мандрів він досліджував геологію різних регіонів Землі, збирав колекцію рослин і тварин. Багато часу провів у малозаселених регіонах планети, вивчаючи природу. У 1859 р. Чарльз Дарвін надрукував працю «Походження видів шляхом природного добору, або збереження обраних рас у боротьбі за життя». Згодом він написав книгу «Походження людини і статевий відбір». У цих працях Дарвін описував біологічну еволюцію — процес зміни живих організмів в історії нашої планети. На його думку, усі живі організми можуть швидко розмножуватися, що постійно веде до перенаселення і нестачі ресурсів. При цьому кожна істота має індивідуальні відмінності, що передаються у спадок. Види розвиваються поступово, шляхом накопичення незначних змін. У природі існують певні закони — кожна істота бореться за виживання, часом ціною інших істот. Виживають у цій боротьбі найбільш пристосовані. Вони ж передають певні свої здібності, що допомогли їм вижити, своїм нащадкам. Поступово один вид істот еволюціонує, змінюється на інший. Дарвін пояснював появу тих чи тих видів, чому для виживання одних істот потрібні були швидкість, а для інших — уміння маскуватися чи полювати. Чарльз Дарвін запропонував систему еволюції всіх живих істот на Землі від найпростіших одноклітинних організмів до людини.
|
Теорії розвитку життя |
||
|
Жан Батіст Ламарк |
Поступова еволюція. Пристосування. |
Організми змінюються під впливом середовища та передають ці набуті ознаки нащадкам. |
|
Чарльз Дарвін |
Теорія еволюції. Природний відбір. |
Виживають найсильніші / найпристосованіші. Довів походження людини від спільних з мавпами предків. |
|
Грегор Мендель |
Основи генетики. Закони спадковості. |
Дослідним шляхом виявив точні механізми того, як саме ознаки передаються від батьків до дітей. |
Теорія Дарвіна та її примітивізація викликала вже в XIX ст. помітну критику. Скажімо, не заперечуючи проти теорії еволюції загалом, І. Франко піддавав сумніву її достовірність стосовно людства.
Майже одночасно із Дарвіним працював чеський біолог Грегор Мендель. Попри те що він був монахом, свого часу навчався у Віденському університеті. Мендель зацікавився змінами в рослинах. Ставлячи досліди над горохом у стінах монастиря, він сформулював закони, які пояснюють механізм спадковості. Ці закони стали основою нового розділу біології, що вивчає спадковість в організмах, — генетики.
Мовою історичного джерела
І. Франко про сумніви щодо достовірності теорії Дарвіна стосовно людства («Що таке поступ?»):
«...На жаль, пани дарвіністи, виголошуючи такі погляди, занадто добре придивилися життю щупаків у воді та вовків у лісі, а трохи замало продумали історію людського роду і власне те, що в ній є відмінне від історії рослинного і звірячого розвою. Придивимося ж, що воно таке і на що не хочуть звертати уваги вчені дарвіністи при осуджуванні історії людського поступу.
В царстві звірів і рослин бачимо двоякий розвій, що проявляє себе досить неоднаково. Деякі животвори живуть одинцем, а інші купами, більше або менше здруженими громадами. Ми згадували вже про ті малесенькі животвори, зложені з одної клітини, різні бацили, бактерії, діатомеї, форамініфери та інфузорії. Можна сказати, що їх майже не торкнувся розвій: які були перед мільйонами літ, такі є й досі. Властивий поступ починається аж там, де наступає здруження: отже при животворах многоклітинних, а далі там, де кілька, кількадесять окремих животворів збирається докупи для спільного життя. Одним із найсильніших двигачів поступу являється розділ різних полів, мужеського і женського, а потім їх співділання при плодженні та виводженні потомства. Сей розділ бачимо вже в царині рослин; маємо, приміром, коноплі накопні (мужеські) й матерні (женські). Далеко виразніший і важніший сей поділ між звірами. Дальший наслідок сього поділу, се здруження матернє з потомством у вищих звірів, де мати мусить більше або менше довгий час годувати та оберігати своє потомство. Вже тут безоглядна боротьба за існування, перевага сильнішого над слабшим уступає набік, бо сильніший (мати, часом і отець) оберігає слабшого (дітей).
Але у інших звірів бачимо ще щось більше. Бджоли та мурашки творять цілі держави, громади, зложені з многих тисяч осібників, зорганізованих для дружної боротьби за існування. Внутрі такої організації боротьба майже зовсім устає; організація сама в собі живе дружно, різниці між сильними й слабими пропадають, цілість виступає до боротьби за існування і як єдність. Для удержання тої цілості кожна одиниця приносить жертви, прим. кожна бджола тратить свої полові органи і робиться безплідною, кожний трут (самець) робиться безоружним дармоїдом і мусить гинути наглою смертю по доповненні свого громадського завдання. Значить, з погляду самої дарвіністичної науки кожна одиниця в бджолянім царстві поступає зовсім протиприродно, ослаблює себе в боротьбі за існування на те тільки, аби коштом того загального ослаблення зложити докупи велику і міцну цілість — бджоляне царство. Як бачимо, боротьба за існування може мати різні форми: одна форма — се поєдинкова боротьба, така, яку бачимо у щупака або вовка, а друга форма — се громадська боротьба, яку бачимо у бджіл та мурашок.
Чоловік хіба на найнижчім ступні дикості задоволявся такою вовчою боротьбою за існування, та й то ще хто знає, чи так; у деяких мавп ми бачимо вже життя в більших або менших громадах, серед яких видно початки певного порядку й дружності. А ціла історія людського роду, то властиво історія здруження людей, зливання одиниць і дрібних родин у громади, племена та держави. Первісна, вовча боротьба за існування приймає в такім громадськім житті зовсім інші форми, вироджує інші почуття та цілі, а поперед усього почуття єдності та дружності людського роду супроти всієї решти природи. От тим-то думка дарвіністів, що люди повинні боротися за своє існування без огляду на людяність, по-вовчому, по засаді: хто дужчий, той ліпший, є властиво запереченням поступу в цій формі, в якій він одиноко можливий між людьми, і значила би властиво цофнення чоловіка на становище вовка або дикуна».
1. Чим, на думку Івана Франка, боротьба за існування в людському суспільстві відрізняється від боротьби в тваринному світі? 2. Які форми «боротьби за існування» розрізняє Іван Франко?
• 1. Які ідеї були висунуті в теорії уніформізму Чарльза Лайєлла? 2. Які ключові поняття є основою теорії еволюції Чарльза Дарвіна? 3. Ким був Грегор Мендель і який його внесок у науку?
45.3. Відкриття в галузі фізики
Електрика та енергія
— Майкл Фарадей. Відкриття електромагнетизму (1831). Роботи зі створення електродвигуна, генератора, трансформатора.
— Джеймс Джоуль, Герман фон Гельмгольц. Формулювання законів перетворення і збереження енергії. Поява термодинаміки (сер. XIX ст.).
— Томас Едісон. Створення компанії «Едісон Електрик» (1878). Будівництво першої вугільної електростанції (1882) та налагодження виробництва лампочок.
Електромагнітні хвилі та зв’язок
— Джеймс Максвелл. Розробка електромагнітної теорії світла (1865).
— Генріх Герц. Підтвердження існування електромагнітних хвиль (1883).
— Гульєрмо Марконі. Патентування радіо (1896) та передача радіосигналів на великі відстані.
— Самуель Морзе. Створення телеграфу та «абетки Морзе» (1830-ті).
— Александр Белл, Томас Едісон. Патентування (1876) та вдосконалення телефону.
— Томас Едісон. Винахід фонографа, кінетоскопа, залізно-нікелевого акумулятора.
Електронна та квантова теорії
— Іван Пулюй. Винахід іншої моделі електричної лампочки (1881) та катодної лампи (1896) для створення Х-променів.
— Вільгельм Рентген. Опублікування результатів дослідів з Х-променями (стали називати рентгенівськими). Отримав Нобелівську премію з фізики (1901).
— Антуан Беккерель. Відкриття явища радіоактивності в солей урану (1896).
— Марія та П'єр Кюрі. Виокремлення радіоактивних елементів полонію та радію.
— Ада Лавлейс. Розробила першу програму для обчислювальної машини.
— Ернест Резерфорд, Фредерік Соді, Нільс Бор. Дослідження структури атома. Заклали основи квантової та ядерної фізики.
— Альберт Ейнштейн. Створення теорії відносності (поч. XX ст.).
1. Як вплинуло на розвиток техніки формулювання законів збереження енергії? 2. Хто першим відкрив рентгенівські промені? 3. Назвіть ключові відкриття в галузі зв'язку. 4. Щоб дізнатися детальніше про ці науково-технічні відкриття і знайти відповідь на запитання, ознайомтеся з інформацією за покликанням https://cutt.ly/kr18vGrJ чи QR-кодом.
45.4. Успіхи в хімії. Розвиток медицини
Хімія. Впродовж XIX ст. було здійснено низку відкриттів у хімії. Насамперед учені стали виокремлювати із речовин чисті елементи. Виокремив із повітря кисень ще наприкінці XVIII ст. французький хімік Антуан Лавуазье. Пізніше були виокремлені хлор, азот, водень, фтор, сірка, магній та багато інших. Виникла потреба їх систематизації та упорядкування. У 1843 р. німецький хімік Леопольд Ґмелін запропонував перший варіант періодичної системи хімічних елементів, групуючи хімічні елементи за їх валентністю, типами хімічних сполук, які вони могли утворювати, та іншими хімічними властивостями. У 1864 р. ще один німецький дослідник Юліус Лотар Маєр опублікував таблицю із 28 хімічних елементів, розподілених у 6 стовпчиків згідно їх валентності, згодом її удосконалив до 9 стовпчиків. Він також встановив залежність атомного об’єму елементів від атомної ваги.
У 1865 р. власну періодичну систему запропонував британський хімік Джон Ньюлендс. Він підкреслював, що якщо розташувати хімічні елементи за зростанням їхньої атомної маси, то кожний восьмий елемент матиме схожі властивості, як ноти в музичній октаві.
Лише в 1869 р. власний варіант періодичної системи із 63 хімічними елементами запропонував російський дослідник Дмитро Менделєєв. Він згрупував хімічні елементи за їх масою і схожими хімічними властивостями. Таблицю, запропоновану Менделєєвим, стали використовувати через її практичність, можливість додавати нові елементи. Створення періодичної системи дозволяло спростити пошук нових хімічних елементів. Виокремлення чистих елементів робило можливим створення нових штучних речовин. Справжнім проривом у фізиці та хімії стали дослідження Марії Склодовської-Кюрі, яка відкрила радіоактивні елементи радій і полоній, ставши першою жінкою-лауреаткою Нобелівської премії (у 1903 р. та 1911 р.).
Розвиток хімії в XIX ст.
Та справжні зміни відбулись у сфері органічної хімії. Тривалий час учені вважали, що органічні речовини можуть бути створені лише живими організмами. Та після утвердження ідеї про те, що все матеріальне складається з хімічних елементів, розпочалися пошуки методів створення органічних сполук шляхом поєднання неорганічних речовин. У 1828 р. німецький хімік Фрідріх Велер створив за допомогою хімічних реакцій сечовину — цінне сільськогосподарське добриво. Так було започатковано органічну хімію. Незабаром вчені з’ясували, що всі живі організми складаються із комбінацій трьох видів органічних сполук — білків, жирів і вуглеводів.
Французький хімік Луї Пастер відкрив і вивчив хімічні реакції, на основі яких відбувається випікання хліба, утворення вина, пива, молочних продуктів. Це дозволило цілеспрямовано вдосконалювати методи приготування продуктів, продовжувати терміни їхнього зберігання.
Медицина. У 1796 р. британський лікар Едуард Дженнер звернув увагу на те, що доярки майже не хворіють на натуральну віспу. На той час від цієї хвороби в Європі щороку помирали десятки тисяч людей. Дженнер припустив, що доярки заражаються віспою у слабкій формі від корів і в них виникає імунітет. Він запропонував робити запобіжні щеплення від віспи. Матеріал для щеплень отримували від корів і назвали «вакциною» (латинською мовою «вакка» — «корова»). Вже до 1805 р. вакцинацію від віспи проводили в США, на теренах Франції, Італії, Німеччини, Польщі, Туреччини і навіть Індії.
Вже згаданий Луї Пастер у 1865 р. надрукував працю про бактерії. Він довів, що більшість хвороботворних мікроорганізмів гине при високій температурі, і відкрив спосіб знезараження предметів — пастеризацію. Завдяки дослідженням Пастера лікарі стали кип’ятити свої інструменти перед операціями. У 1867 р. англійський хірург Джозеф Лістер вперше почав використовувати розчин карболової кислоти (карболку) для знезараження ран.
Велике значення мало запровадження в хірургії знеболювальних засобів. Вперше вони були застосовані під час ампутації ноги в 1846 р. До цього всі операції здійснювалися без знеболення і хворі часто помирали від болю. У 1888 р. Джон Данлон використав велосипедну шину для лікування переломів.
Тривалий час в Інституті Пастера в Парижі працював український дослідник Ілля Мечников. Свого часу він створив у Одесі бактеріологічну станцію для боротьби з інфекційними хворобами. Змушений залишити Російську імперію через переслідування, він виїхав до Франції. У 1911 р. він повернувся до Одеси для боротьби з епідемією чуми. Його заходи зупинили епідемію на Півдні України. Багато робіт Мечникова присвячено боротьбі з холерою, тифом, туберкульозом та іншими інфекційними хворобами. Він розробив фагоцитарну теорію імунітету, пропонував заходи для запобігання розвитку хвороб в організмі людини.
Ілля Мечников, 1908 р.
Упродовж XIX ст. було винайдено низку медичних інструментів — стетоскоп для прослуховування легень і серця, тонометр для вимірювання кров’яного тиску, термометр для вимірювання температури. Вже згаданий стетоскоп дозволяв виявляти таку небезпечну хворобу, як туберкульоз на ранніх стадіях і рятувати тисячі пацієнтів. У 1882 р. німецький учений Роберт Кох виявив збудника туберкульозу («паличку Коха») і розробив профілактичні заходи проти цієї хвороби, створив перші ефективні ліки для боротьби з нею.
Щоб зменшити загрозу епідемій, у містах стали встановлювати системи очищення питної води, каналізацію. Завдяки хімічним відкриттям було налагоджено промислове виробництво мила. У другій половині XIX ст. появилися перші закони, які карали за забруднення річок. Завдяки всім цим заходам смертність у Європі та Північній Америці зменшилася вдвічі.
1. Які відкриття XIX ст. в хімії мали вагомий вплив на господарську діяльність? 2. Які три відкриття в хімії та медицині ви вважаєте найвагомішими? Чому? 3. Поясніть зв’язок між науковими відкриттями та початком впровадження законів екологічного спрямування.
45.5. Географія. Освоєння планети
У XIX ст. основні географічні експедиції фінансувалися зазвичай урядами чи великими торговельними компаніями колоніальних держав — Великобританії, Франції, дещо згодом Російської та Німецької імперій. На жаль, після наукових відкриттів майже завжди йшло колоніальне поневолення відкритих для цивілізації держав, земель та народів. Завойовників приваблювали в нових землях повідомлення про знахідки золота, срібла, дорогоцінного каміння, різноманітних корисних копалин, хутра, а також гонитва за рабами.
Ще в останній третині XVIII ст. завдяки трьом кругосвітнім мандрівкам англійського мореплавця Джеймса Кука було обстежено узбережжя Канади, Австралії, відкрито Гавайські та Полінезійські острови, складено карти Тихого, Індійського та Атлантичного океанів.
У січні 1820 р. одразу кілька кораблів у різних місцях дісталися берегів Антарктиди. Це були британська морська експедиція Едварда Брансфілда (в її складі перебував першовідкривач Вільям Сміт) і російська експедиція Фабіана Беллінсгаузена та Михайла Лазарєва. Дещо пізніше до берегів Антарктиди дісталася й американська експедиція Натанієля Палмера. Британці та американці стали першими, хто зміг висадитися на землю материкової Антарктиди. Вони ж системно освоювали нові території. Тут розпочалися промисли на тюленів, які тривали аж до 1908 р. Ці промисли були надзвичайно жорстокими. Десятки китобійних суден могли вбити до 350 тисяч тюленів на рік. Тюленячий і китовий жир тривалий час використовувався для промисловості Великої Британії, Сполучених Штатів Америки, для освітлення вулиць.
Географічні відкриття та колонізація в XIX ст.
https://cutt.ly/otaF7UX3
Після відкриття Антарктиди невідомі землі залишилися лише у внутрішніх районах материків. Німецький дослідник Александер фон Гумбольдт здійснив «друге відкриття Америки», зібравши величезну інформацію про географію та біологію Південної Америки. Лише нових видів рослин Гумбольдт зібрав більше 4 тисяч. Він також здійснив кілька подорожей до Сибіру та Монголії.
Британський дослідник шотландського походження Александр Макензі став першим європейцем, що перейшов Північну Америку зі сходу на захід. Інший британець, Джон Франклін, обстежив усе північне узбережжя Канади. Десятки інших мандрівників упродовж першої половини XIX ст. обстежили практично всі внутрішні регіони цього материка.
У 1800-1870 рр. до Африки було відправлено більше 70 великих наукових експедицій. Одними з перших були французькі дослідники, відправлені на дослідження Єгипту Наполеоном. Вони намагалися знайти витоки Нілу. Та великий внесок у відкриття Африки здійснили шотландці та валлійці, піддані Британської імперії — Мунго Парк, Г’ю Клаппертон і Девід Лівінгстон. Парк, зокрема, досліджував річку Нігер і шукав легендарне місто Тімбукту. Пошуки цього «африканського Ельдорадо» продовжив інший шотландець Александр Гордон Ленг, який зумів перейти через Сахару. Пройти кілька разів Сахару довелось і Г’ю Клаппертону. Він одним із перших європейців дослідив озеро Чад, територію Судану, Беніну тощо.
Упродовж 1841-1873 рр. Африкою мандрував Девід Лівінгстон. Він намагався поширювати християнство серед місцевих племен та народів. Лівінгстон вивчав місцеві мови, навчав африканців писемності, намагався захистити їх від португальських та арабських работорговців. Лівінгстону вдалося побувати на річці Замбезі, у пустелі Калахарі, відкрити низку великих африканських рік, водоспад Вікторію і нанести все це на карту.
Пройти через Африку від Атлантичного до Індійського океану першому вдалось англійцеві Генрі Стенлі.
У 1800-1803 рр. британський мореплавець Метью Фліндерс обстежив і наніс на карту все узбережжя Австралії, дослідив Великий Бар’єрний риф. Він запропонував остаточну назву цього континенту, знайшов в Австралії поклади кам’яного вугілля, деяких інших корисних копалин. Знахідки Фліндерса заохотили колонізацію Австралії британцями.
Доволі пізно розпочалося наукове дослідження і внутрішніх районів Євразії. Одними з перших тут були британські вчені. Їхні експедиції щедро фінансувались імперською владою. Наприклад, Артур Коннолі одним із перших європейців подолав пустелю Каракуми, побував в Афганістані, Хівинському, Бухарському та Кокандському ханствах. Він став ініціатором т. зв. «Великої гри» — боротьби між Російською та Британською імперіями за сфери впливу в Центральній Азії. Джордж Еверест тривалий час займався картографуванням Індії. Він, а також його помічник Ендрю Скот Во першими нанесли на карту найвищі гори світу, в т. ч. Джомолунгму.
Водночас картографування Південно-Східної Азії здійснювали французи, нідерландці. Першими у столиці Тибету — Лхасі — побували французи.
Північну і центральну частини Євразії вивчали переважно росіяни. Так, у середині XIX ст. було здійснено експедиції Павла Семенова-Тянь-Шанського до гір Тянь-Шаню та озера Іссик-Куль. З 1867 р. Микола Пржевальський досліджував Уссурійський край, долини річок Амур, Уссурі. Він здійснив кілька експедицій у Центральну Азію. Вчений пройшов Бурятію, Монголію, подолав пустелю Гобі, дійшовши до Пекіна. Пржевальський одним із перших європейців побував у Тибеті, знайшов витоки річки Хуанхе, вивчав десятки невідомих раніше озер і річок. У ході мандрів він зібрав понад 4 тисячі зразків рослин, понад 3 тисячі — комах, десятки нових видів плазунів, риб, ссавців, птахів. Серед відкритих ним тварин були ящірка Пржевальського, дикий кінь Пржевальського, дикий верблюд тощо.
Український внесок у географічні відкриття. Через відсутність власної держави українці не мали можливості бути керівниками наукових експедицій, але тим не менше змогли зробити помітний внесок у дослідження світу. Після ліквідації Запорозької Січі та Гетьманщини значна частина українських козаків долучилася до освоєння Сибіру (особливо Хабаровського краю, Далекого Сходу, Камчатки, Сахаліну), а також Алеутських островів.
Вихідці із козацької старшини часто займали провідне становище в багатьох географічних експедиціях. Так, старшим офіцером корабля Фабіана Беллінсгаузена був виходець із козацької старшини Іван Завадовський. Серед предків відомого дослідника Центральної Азії, Монголії та Далекого Сходу Миколи Пржевальського був запорозький козак Корнило Перевальський.
Миклухо-Маклай на півострові Малакка, 1874 (1875) р.
Відомим біологом, антропологом і етнографом був Микола Миклухо-Маклай. Він десятки років вивчав народи Австралії, Нової Гвінеї, Полінезії та Меланезії — островів у Тихому океані, боровся проти работоргівлі. Певний внесок у вивчення Аляски зробив Агапій (Андрій) Гончаренко, який втікав від переслідувань у Російській імперії до США. Він відомий своїм толерантним ставленням до місцевих мешканців — алеутів, ескімосів та інших.
1. Чи можна вважати наукові географічні дослідження XIX ст. безумовним благом, якщо їхнім прямим наслідком стало поневолення людей та виснаження ресурсів? Обґрунтуйте, де проходить межа між науковим інтересом та економічною експлуатацією. 2. Перелічіть території, до дослідження яких долучалися вихідці з України. 3. Як, на вашу думку, були пов’язані економічні процеси, які відбувалися в XIX ст., з дослідженнями нових територій та новими географічними відкриттями?
45.6. Становлення історичної науки
Помітні зрушення в XIX ст. відбулися у сфері вивчення історії. Завдяки британському геологу Вільяму Сміту почали систематично вивчати скам’янілі рештки тварин і рослин. Французький дослідник Жорж Кюв’є сформулював основи палеонтології — науки, що вивчає вимерлі організми. Саме цей учений першим описав птеродактилів, низку видів динозаврів тощо. Справжньою сенсацією стало віднайдення археологами в 1856 р. в долині річки Неандер у Німеччині останків давньої людини, названої неандертальцем. Ця знахідка свідчила про те, що сучасні люди також є продуктом еволюції.
Під час єгипетської кампанії Наполеона понад 160 французьких дослідників — археологів, істориків, натуралістів — долучилися до вивчення історії Давнього Єгипту. Після поразки наполеонівських військ у Єгипті британці конфіскували французькі знахідки як військові трофеї. Серед них був т. зв. «Розетський камінь», написаний трьома мовами. Аналізуючи ці тексти, Жан-Франсуа Шампольйон у 1822 р. розшифрував і вперше прочитав давньоєгипетські ієрогліфи. У 1850 р. французький археолог Огюст Маррієт розкопав давньоєгипетські храми в Карнаці, Абідосі, піраміду Джосера. Саме з його ініціативи в Єгипті було створено Службу старожитностей Єгипту, численні музеї, заборонено торгівлю старожитностями, їхнє вивезення за межі країни.
Тоді ж розпочалося вивчення історії Месопотамії. В 1842-1845 рр. французький консул у місті Мосул Пол-Еміль Ботта розпочав археологічні розкопки столиці Ассирійського царства Дур-Шарукіна. Британський археолог Остін Генрі Лейярд знайшов і розкопав низку інших ассирійських міст — Ніневію, Німруд, велику бібліотеку клинописних табличок Ашурбаніпала. Британський консул у Багдаді Генрі Роулінгсон скопіював, а згодом розшифрував Бехістунський напис, написаний перською, еламською та аккадською мовами. Цей надпис дозволив незабаром прочитати більшість текстів з історії Давньої Месопотамії. У результаті вже незабаром появилися праці з історії Давньої Персії та Вавилону.
Чи не найпізніше, у 1877 р., було знайдено найдавнішу цивілізацію Месопотамії — Шумер. Зробив це французький консул у Басрі Ернест де Сарзек. Він знайшов шумерські міста Гірсу та Лагаш. Пізніше було знайдено шумерські міста Ур, Урук та інші.
Багато уваги європейські історики приділяли вивченню історії Давньої Греції та Риму. Давньогрецьку мову та латину вивчали в більшості гімназій та університетів Європи. У першій половині XIX ст. в Парижі, Лондоні, Венеції, Бонні та Берліні було опубліковано праці Геродота, Фукідіда, Ксенофонта, Цицерона, Полібія, Плутарха, Прокопія Кесарійського, отців християнської церкви — Августина Блаженного, Томи Аквінського та багатьох інших.
З’являлося й багато оригінальних досліджень античності. Британський історик Джордж Грот у 1845-1855 рр. написав «Історію Греції» у 12 томах. Особливо його цікавили демократичні традиції Афін, які він надміру ідеалізував. Більш об’єктивною була 8-томна «Історія Греції» ще одного британця Коннопа Тірлволла. Німецькі історики Бартольд Нібур, Вільгельм Іне та інші, натомість, більше уваги відводили вивченню історії Риму. Десятки років писав «Римську історію» у 5 томах Теодор Момзен. За цю працю в 1902 р. він першим серед істориків отримав Нобелівську премію в галузі літератури.
Упродовж XIX ст. у більшості європейських народів було надруковано багатотомні праці з їхнього минулого. Зокрема, в 1833-1867 рр. у Парижі було надруковано 17-томну «Історію Франції» Жюля Мішле. Цей же автор написав 6-томну «Історію Французької революції». Швейцарець Жан Шарль де Сісмонді став автором 6-томної «Історії французів». Їхній сучасник британець Томас Маколей до 1859 р. писав багатотомну «Історію Англії». Цю працю незабаром було перекладено на більшість мов Європи і вона стала зразком для наслідування німецьких, італійських, іспанських істориків. Їхні дослідження лягали в основу місцевих націоналізмів, формували ідеологію, що гуртувала народи ізсередини.
Завдяки системі середньої та вищої освіти в XIX ст. нові наукові знання доволі швидко поширювалися серед великої кількості людей у багатьох країн Європи, в т. ч. і в Україні. Наукові відкриття з математики, фізики, хімії, біології, географії та інших наук суттєво впливали на становлення і розвиток індустріального модерного суспільства.
1. Яку роль відіграло розшифрування стародавніх писемностей у розвитку історичної науки? Поясніть, чому ці відкриття були такими важливими. 2. Чи можемо ми засуджувати дії європейських археологів того часу, які вивозили пам'ятки до Європи, якщо це було поширеною практикою? Поясніть свої міркування. 3. Чим, на вашу думку, викликаний інтерес до національних історій, появу якого спостерігаємо в XIX ст.?
Працюємо разом
Вправа «Творці майбутнього». Об’єднайтесь у пари чи групи. Оберіть певну галузь знань (філософія, фізика, хімія, медицина, географія). Створіть «прогнозний постер» або колаж, який показує, як відкриття XIX століття в їхній галузі вплинули на XX і XXI століття. Знайдіть сучасні приклади, які стали можливими завдяки цим відкриттям (наприклад, для фізики: електричні лампочки → сучасне освітлення, радіо → мобільний зв’язок). Презентуйте свої постери, пояснюючи, як «батьки» науки XIX століття вплинули на наше життя сьогодні.
Корисна гра:
«Розвиток науки в XIX столітті»
https://cutt.ly/Tr18pgUe
Перевірте себе
І. 1. Створіть інфографіку «Винаходи XIX століття». 2. Покажіть на карті «батьківщини» цих новацій.
II. 3. Складіть запитання до тексту параграфа, починаючи кожне такими словами: Коли ____? Що ____? Хто ____? Де ____? Звідки ми можемо дізнатися про ____? Чому ____? Як ____? Який результат ____? Запропонуйте свої запитання у класі. 4. Поясніть, чому Іван Франко вважав, що «народна держава» за теорією соціал-демократів, може стати «народною тюрмою». Які його аргументи? 5. Проаналізуйте, як відкриття в одній галузі науки (наприклад, у фізиці) стимулювали розвиток іншої (наприклад, у медицині). Побудуйте схему взаємозв’язків між цими відкриттями.
III. 6. Вправа «Узагальнення і систематизація». Складіть таблицю «Українці та світова наука XIX століття».
