Історія: Україна і світ. Інтегрований курс. Частина 2. 9 клас. Васильків

Розділ 6. Міжнародні відносини

§ 40. Рівновага сил: між Віденським конгресом і Кримською війною

Згадайте...

— якими були наслідки російсько-турецьких воєн кінця XVIII ст.;

— основні рішення, прийняті на Віденському конгресі;

— чи справедливими були рішення конгресу щодо малих народів і держав.

Як ви розумієте... — поняття «геополітика», «українське питання»?

Чи знаєте ви, що...

— збори монархів та дипломатів 1815 року, які ділили Європу після поразки Наполеона Бонапарта, називають одним із найуспішніших «мирних» конгресів в історії, оскільки вдалося забезпечити майже 40 років відносного спокою в Європі;

— Шарль Моріс де Талейран, представник переможеної Франції на Віденському конгресі, завдяки своїм хитрощам і блискучим ораторським здібностям зумів не лише зберегти Франції статус великої держави, а й навіть повернути частину її територій?

40.1. Віденський конгрес і пошуки дипломатичної рівноваги

Віденський конгрес 1814-1815 рр. визначив новий порядок у Європі після поразки Наполеона Бонапарта. На його основі сформувалася система рівноваги сил. Вона ґрунтувалася на волі провідних європейських країн. До цього «клубу» увійшли Англія, Франція, Пруссія, Австрія та Росія. Їхні можливості в цій частині світу визнавалися приблизно однаковими, тому саме домовленості між цими державами забезпечували відносний мир у Європі майже сорок років. Англія традиційно зберегла за собою панування на морях. Франція, хоч і була ослаблена військовою поразкою, залишилася серед великих держав завдяки дипломатичній майстерності. Пруссія значно посилила свій вплив і надалі, як ми пам’ятаємо, стане ядром для створення потужної Німецької імперії. Австрія, хоч поступово втрачала позиції, використала свій статус країни-переможниці повністю. Російську імперію перемога над Наполеоном Бонапартом звела на вершину могутності.Великі держави розуміли свою відповідальність за європейський порядок і домовилися діяти разом. Вони мали право втручатися у справи інших країн, щоби зберегти рівновагу або придушити революційні рухи. Ця система отримала назву «європейська згода». Її можна уявити як оркестр, в якому кожна держава мала власну «партію», але разом вони підтримували симфонію в цій частині світу. Наприклад, у 1823 р. Франція втрутилася в революцію в Іспанії, щоби відновити владу короля. У 1848 р. Росія допомогла Австрійській імперії придушити повстання угорців. Проте в 1853 р., коли Росія розпочала війну проти Османської імперії, інші держави стали на захист останньої, оскільки перемога Романових порушила б існуючий баланс сил. Кордони великих держав у межах Європи залишалися майже нерухомими, що також було здобутком договорів У Відні.

Заключний акт Віденського конгресу (Державний архів на Міноритенплац, Відень)

Важливою віхою конгресу 1815 р. стало ухвалення «Віденського регламенту». Нововведенням стала єдина система дипломатичних рангів. Згідно з цим документом, існували три основні класи дипломатичних представників: посли та папські нунції, які вважалися представниками монархів чи папи римського; посланники, що мали нижчий статус; повірені в справах, акредитовані при міністрах закордонних справ. Тож Віденський конгрес долучився до закладання основ сучасного дипломатичного протоколу. Хоча сьогодні немає відмінностей у правах між послами й посланниками, саме «Регламент» започаткував правила міжнародної дипломатії, які залишаються чинними й тепер.

Срібна монета 5 франків (1870 р.) за часів імператора Наполеона ІІІ

Людвіг ван Бетховен з кантатою «Славна мить» на Віденському конгресі https://cutt.ly/Ttavh3O1

Карикатура в німецькому журналі «Kladderadatsch», 1859 р.: «Європейський конгрес і те, що за ним стоїть». Наполеон III намагається забути договори 1815 року

Мовою історичного джерела

Протокол держав-учасниць Веронського конгресу про інтервенцію в Іспанію від 19 листопада 1822 р.:

«...Уповноважені Австрії, Франції, Пруссії та Росії, визнавши необхідним визначити обставини, за яких угоди, прийняті французьким двором, дворами австрійським, прусським і російським в умовах війни, оголошеної чи спричиненої сучасним урядом Іспанії, стануть обов’язковими для держав, погодилися чітко встановити застосування згаданих зобов’язань у таких межах: Ст. 1. Три обставини, за яких угоди між чотирма державами, що підписали цей протокол, стануть обов’язковими: 1). Збройний напад Іспанії на французьку територію чи офіційний акт іспанського уряду, що безпосередньо обурює підданих тієї чи тієї держави. 2). Оголошення Його Величності короля Іспанії позбавленим престолу, чи процесу, спрямованого проти його особи, чи членів його сімейства. 3). Формальний акт іспанського уряду, що порушує законні спадкові права королівської династії».

1. Чому, на вашу думку, загроза особі короля Іспанії була виділена як окрема підстава для інтервенції? Що це демонструє щодо принципу легітимізму (непорушності монархічної влади), який був ключовим для Віденського конгресу? 2. Як цей Протокол суперечить сучасному поняттю суверенітету держави? Чи існувала в 1822 р. «рівновага сил», чи скоріше «рівновага імперських інтересів»? 3. Чи можна сказати, що, беручи на себе функцію інтервента в Іспанії, Франція остаточно відновила свій статус великої держави, незважаючи на поразку 1815 р.?

Історична розвідка

«Танцюючий конгрес».

В’ячеслав Ціватий про проведення Віденського конгресу.

На основі фрагментів з історичної праці визначте, що насправді відображала метафорична назва «Танцюючий конгрес»: байдужість дипломатів чи характер дипломатії того часу, де рішення приймалися за лаштунками. Завдяки чому, на вашу думку, приймалися ключові рішення щодо долі Європи, якщо не під час офіційних зустрічей?

«Віденський конгрес («Битва дипломатів») — це було не нудне «засідалово» або «дипломатичне збіговисько», а це свято життя, «славнозвісна мить» або «щаслива мить», як назвав Людвіг ван Бетховен свою кантату, під впливом подій, церемоній і антуражу Віденського конгресу. Для монархів і послів, які з’їхалися до Відня, щоденно влаштовувалися бали, вистави, полювання й прогулянки. Але Конгрес, що і є його особливістю, працював близько року, для ділових засідань не збирався жодного разу. Навіть з’явився такий метафоричний вислів, що «Він не засідає, а танцює» (князь Шарль-Жозеф де Лінь назвав це зібрання дипломатів і государів «танцюючим конгресом»: «Конгрес танцює, але не просувається вперед»). За всі ці задоволення та веселощі сплачував імператор Франц І — із австрійської казни за дев’ять місяців випаровувалося приблизно сто мільйонів евро (відповідно — у нинішніх підрахунках!)».

Ціватий В. Інституціоналізація європейського політико-дипломатичного простору доби Раннього Нового часу: від миру в Като-Камбрезі (1559 р.) до Віденського конгресу (1814-1815 рр.) // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. 2015. Вип. 2. Ч. 4. С. 99.

1. Чи можна вважати систему, засновану на придушенні національно-визвольних рухів, справжньою рівновагою сил? 2. Чому країни-переможці вирішили не лише зберегти ослаблену Францію у клубі великих держав, а й дозволили їй відновити свій статус? Яку небезпеку для балансу сил становило б повне виключення Франції з цього «оркестру»? 3. Чому, на вашу думку, в 1853 р., коли Росія порушила встановлений баланс, інші великі держави не використовували дипломатичні чи економічні механізми стримування, а одразу перейшли до військового втручання?

40.2. Кримська війна 1853-1856 рр. як стримування російських амбіцій

Царська Росія, виконуючи постанови Віденського конгресу, придушила ряд національних рухів у Європі. Вважаючи, що європейські політики є його боржниками, імператор Микола І виношував таємні плани війни з Османською імперією та готувався до неї. Для таких дій Російська імперія мала серйозні причини. Насамперед упродовж 1817-1864 рр. точилася багаторічна війна з кавказькими народами за повне захоплення їхніх земель. На початку 1850-х років Османська імперія суттєво допомагала місцевим мусульманським правителям у спільній боротьбі проти росіян. Царські війська здобули рішучі перемоги в кількох війнах проти турків і, загалом, у XIX ст. ще не зазнавали поразок. До того ж Османська імперія не була учасницею Віденського конгресу, а тому щодо неї царат відчував себе вільним у методах. Розгортання чергової війни (про що ви дізнаєтеся в наступному параграфі) також розглядалося як прийнятний спосіб поширити російський вплив глибше на Балкани.

Насправді, російські дипломати ще до початку воєнних дій зазнали поразки. Вони не змогли заздалегідь визначити в майбутній війні із султанською імперією, хто був ворогом, а хто — союзником. Прогнозувалося, що Велика Британія надалі дотримуватиметься політики «блискучої ізоляції». Австрійські Габсбурги мали відчувати «вдячність» за допомогу в боротьбі проти угорського повстання. Пруссія ж сприймалася принаймні нейтральною стороною. Ці комбінації не враховували тих суспільних змін, що відбулися після 1815 р. На відміну від російської влади, яка так і не відмовилася від абсолютизму, європейці бачили світ інакше (яскравий приклад цього — «Весна народів» 1848 р.). Політики чи не від усіх партій «полюбляли» критикувати Росію за деспотизм, суспільно-економічну відсталість та відсутність будь-яких реформ, що, загалом, відповідало правді. Тож європейські уряди, що не бажали відвертого посилення Росії за рахунок земель Османської імперії, отримали максимально сприятливу «громадську думку» для майбутньої війни.

Важливими в тогочасній дипломатії були також особисті амбіції. Цар Микола І планував розгорнути наступ аж до Стамбула і розраховував на повстання місцевого християнського населення. З іншого боку, християн у Палестині зобов’язався захищати президент Французької республіки Наполеон III. Він здійснив державний переворот у 1851 р. і через рік оголосив себе імператором. Стався дипломатичний скандал! Російський цар доручив привітати французького «самодержця» із новою посадою, але дипломати наплутали із текстом, тож, начебто, образили Наполеона III. Подальші події показали, що дипломатія XIX ст. ґрунтувалася не тільки на ухвалених договорах, але також на ролі особи в історії.

Війна розпочалася 1853 року морською битвою під Синопом, у якій російський флот завдав поразки османському. Наступного року до війни на боці Османської імперії приєдналися Британія і Франція. Основні події розгорталися у Криму, де союзні війська висадилися і після тривалої облоги в 1855 році взяли Севастополь. Війна точилася також на Кавказі, у Балтійському морі та на Далекому Сході. У 1856 році в Парижі було підписано мирний договір. Росія втратила право утримувати військовий флот і фортеці на Чорному морі. Її міжнародний авторитет значно послабився. Поразка у війні показала відсталість економіки та армії імперії, що стало поштовхом до проведення реформ 1860-х років, зокрема скасування кріпацтва.

1. Чому сприйняття європейських політиків боржниками Росії виявилося фатальною дипломатичною помилкою імператора Миколи I? Які чинники російські дипломати не врахували, плануючи війну? 2. Визначте, що саме змусило колишніх партнерів по «європейській згоді» виступити проти однієї великої держави. 3. Чи можна стверджувати, що в середині XIX століття «громадська думка» в Європі вперше стала вагомим інструментом стримування геополітичних амбіцій? Поясніть свої міркування.

Мовою історичного джерела

Витяг із книги Андре Дебідура «Дипломатична історія Європи від відкриття Віденського конгресу до завершення Берлінського конгресу (1814-1878)» (1891 р.) про європейську політику під час Кримської війни 1853-1856 рр.:

«...З усіх європейських держав найсильнішу тривогу в той період (тобто до кінця листопада 1855 р.) відчувала Австрія, яка усвідомлювала, що якщо війна відновиться навесні, то найбільше від цього безперечно постраждає вона сама. Віденський двір знав Наполеона IIІ як нерозважливо сміливу людину та вважав його цілком здатним на хвилі піднесення розпалити революцію по той бік Альп. На початку грудня цей монарх з бурхливими проявами дружби прийняв у Парижі Віктора-Еммануїла та Кавура (не гірше зустрінутих і в Англії). «Побачимо, що ми можемо зробити для Італії», — обнадіяв він п’ємонтського міністра. Останньому неважко було дати на це відповідь. Віденським двором опанував сильний страх...».

1. Чому Австрія відчувала найбільшу тривогу серед європейських держав? Як це пов’язано з її географічним положенням та національним складом? 2. Яку політичну мету переслідував Наполеон III, приймаючи в Парижі Віктора-Еммануїла та Кавура (керівників Сардинського королівства, яке воювало в Криму)?

Працюємо разом

Вправа «Симуляція дипломатичної ізоляції». Об’єднайтесь у 4 групи і підготуйте повідомлення. Група «Російська імперія»: переконуйте інші держави в законності та необхідності вашого вторгнення в Османську імперію. Група «Велика Британія»: сформулюйте заперечення російським аргументам, виходячи з вашої політики «блискучої ізоляції» та захисту торгових шляхів і балансу сил. Група «Австрійська імперія»: визначте, чия підтримка для вас вигідніша і чому, сформулюйте причини, чому ви не станете союзником Росії. Група «Французька імперія»: використайте ситуацію для посилення свого впливу в Європі та на Близькому Сході, а також для підвищення легітимності Наполеона III. Обговоріть спільно, як сукупність цих інтересів призвела до повної дипломатичної ізоляції Росії та початку війни.

Корисна гра:

«Віденський конгрес»

https://cutt.ly/pr18wjnK

Перевірте себе

I. 1. Обчисліть, скільки років відносного миру забезпечила в Європі система рівноваги сил, встановлена Віденським конгресом, до моменту її остаточного руйнування Кримською війною. 2. Покажіть на карті розташування п’яти великих держав, які утворили «клуб» Віденської системи. Назвіть: а) державу, вплив якої суттєво зріс після конгресу; б) державу, яка стала об’єктом військового втручання Франції в 1823 р.; в) державу, де Росія допомогла придушити повстання в 1848 р.; г) державу, проти якої інші великі держави об’єдналися в 1853 р., оскільки її перемога порушувала баланс.

II. 3. Складіть запитання до тексту параграфа, починаючи кожне такими словами: Коли ____? Що ____? Хто ____? Де ____? Звідки ми можемо дізнатися про ____? Чому ____? Як ____? Який результат ____? Запропонуйте свої запитання у класі. 4. Поясніть, наскільки вагомим, на вашу думку, був особистий конфлікт між Миколою І і Наполеоном III у прискоренні або поглибленні втручання Франції у Кримську війну. 5. Проаналізуйте, як «захист християн» у Палестині став приводом для геополітичної боротьби за вплив в Османській імперії.

III. 6. Вправа «Цінності: абсолютизм vs. реформи». Пригадайте риси російського абсолютизму і політичні та суспільні зміни у Великій Британії та Франції. Напишіть 5-7 речень про те, як саме суспільно-економічна відсталість Російської імперії сприяла тому, що європейські уряди отримали максимально сприятливу громадську думку для вступу у війну проти неї. Коротко запишіть, чому внутрішня політика (форма правління, ставлення до реформ і свобод) має прямий вплив на зовнішню політику та успіх держави на міжнародній арені.