87. Затока Сиваш, або гниле море

Українським Мертвим морем називають затоку Сиваш (затока — частина океану, моря, озера, що вдається в сушу) на півдні України, у межах посушливого південного степу. Вона є частиною Азовського моря.

Сиваш — це не суцільна водойма, а система одинадцяти мілких солоних та гірко-солоних озер, глибина яких не перевищує 3,5 м. Затокою проходить адміністративна межа між Херсонською областю та Автономною республікою Крим.

Через вузькі протоки — Генічеську (80-150 м) та Арабатську (100—150 м) — Сиваш сполучається з Азовським морем. Арабатська протока (або Промоїна) виникла доволі таки недавно (1970 р.) внаслідок сильного морського шторму. До її виникнення весь водообмін здійснювався через Генічеську протоку (її ще називали Тонка Вода), яку згадував у своєму «Описі України» Г. Л. де Боплан: «Тонка Вода — це протока між суходолом і косою. Має лише 200 кроків у ширину, і в штиль її можна перейти верхи на конях. Козаки переходять її табором, коли вирушають красти коней із ханського табуна».

Сиваш унікальний через найдовшу піщану косу Європи — Арабатську Стрілу, яка відокремлює затоку від Азовського моря.

Затока Сиваш із космосу

Виникнення затоки пов’язане із неодноразовими підняттями (трансгресією) і опусканнями (регресією) рівня моря. Про материкове походження Сивашу свідчать червоно-бура глина та суглинки, які формують його дно, а в кінці неогенового періоду (близько трьох мільйонів років тому) на місці затоки існувала низовина, яка внаслідок трансгресії була затоплена морем. Близько 800—850 років тому під дією вітрів та течій Арабатська Стрілка остаточно ізолювала Сиваш від Азовського моря, залишивши лише вузьку Генічеську протоку для водообміну. Із цього часу розпочалися засолення Сивашу та загибель рослинного та тваринного світу затоки.

Унікальність вод Сивашу полягає у їх солоності. Через високу випаровуваність у південному степу, у водах лишається велика кількість солей. Їх концентрація доволі висока — від 22 до 87 г на 1 л води. З ропи (дуже солоної води) під час випарювання послідовно випадають в осад кальцит, гіпс, галіт, магній сульфат. Це явище давно помітили люди й започаткували технологію басейнового способу видобування кам’яної солі.

Соляні відкладення

Іншою причиною високої солоності Сивашу є мала кількість поверхневих вод, яка надходить із суші. Найбільшим джерелом прісної води для Сивашу є річка Салгир, але й вона пересихає влітку. Тому залишається невелика кількість ґрунтових вод, атмосферних опадів, які наповнюють затоку. Але головним джерелом води у Сиваші є води Азовського моря, які потрапляють Генічеською протокою. Під час посушливого літнього періоду площа Сивашу значно зменшується: мулисте дно проступає на поверхню, а узбережжя перетворюється на неозору пустелю, вистелену сірою сумішшю солі та намулу. Під час тривалих посух верхні шари відкладів висихають і дрібні крупинки солі розносяться вітром.

Саме це природне джерело солі тривалий час було головним промислом для українських чумаків, які вирушали в далеку і небезпечну дорогу для добування солі. Завдяки їхнім мандрам далеко на південь нашу галактику Молочний Шлях в українській мові називають по-іншому — Чумацький Шлях, оскільки саме по зорях чумаки рухались у напрямку Сивашу, щоб добути сіль і продати її населенню. Попри кліматичні умови й важку дорогу, чумаки поверталися із повними підводами солі, оскільки саме вона до винайдення холодильного обладнання давала можливість довше зберігати харчі.

Чумак у дорозі

Пейзажі озера Сиваш. Пташині базари

І по сьогоднішній день солі затоки Сиваш мають неабияке значення для господарства країни та здоров’я людини. Йодовану сіль затоки використовують для приготування їжі, а також під час захворювань щитоподібної залози. На основі солей косметологи готують ванни для ніг та рук, а також маски для обличчя й волосся.

Сиваш має величезні запаси лікувальних грязей, які утворювалися тут тисячоліттями під дією сонця, води та донних відкладів. Грязі використовують для профілактики та лікування захворювань опорно-рухового апарату, органів дихання, нервової та серцево-судинної систем. Ці особливості Сиваша приваблюють туристів та людей, які хочуть оздоровитися.

Сусідство з Азовським морем дає можливість відпочиваючим зазирнути в цей унікальний куточок і пізнати його. У напрямку Генічеська та Новоолексіївки (найбільші населені пункти поблизу затоки) щороку їдуть тисячі туристів, щоб пізнати затоку Сиваш, побачити її природні багатства і використати їх для оздоровлення.

Хоча ландшафти затоки Сиваш нагадують пустельні береги, проте її води та узбережжя насичені життям. Тут можна побачити такі види рослин і тварин, які занесені до Червоної книги України: ковила Лессінга, астрагал дніпровський, тюльпан Шренка, пісочник морський тощо. Затоку перетинають шляхи міграцій перелітних птахів, а для зимівлі лишаються деякі види лебединих. Для охорони цього унікального об’єкта створено Азово-Сиваський національний природний парк.

Зміст