Унікальні сторінки географії. Визначні географічні відкриття. 5-6 клас. Гільберг
Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.
16. Цибуля і часник — стародавні мандрівники

Дика цибуля
Для кожного з нас уже не дивина, що більшість поширених і часто вживаних овочів завезені з різних і навіть досить віддалених куточків планети. З Америки до Європи потрапили картопля, помідори, перець, гарбузи, кукурудза...; з Африки — кавуни, диня, редис...; з Азії — квасоля, огірки, шпинат. А от цибуля та часник у більшості українців (європейців) вважається суто місцевими. Вони настільки полонили традиційні кухні, що без них не можна уявити більшість страв. То звідки ж потрапила до нас ця «дивовижна парочка — цибуля з часником, як дівчина з козаком»?
Історія поширення цибулі сягає щонайменше 3 000 років, а її батьківщиною є Центральна Азія та Індія. Різні види дикої цибулі іноді займають великі території. У горах Тянь-Шаню було так багато цибулі, що китайці називали їх Дзунґ-лінь, тобто Цибульні гори. У Середній Азії на Ферганському хребті (гірський хребет у Центральному Тянь-Шані, Киргизстан) також є Цибулева гора — Сугано-таш. Багато видів дикої цибулі є й на Кавказі.
Батьківщиною часнику вважають Середню Азію, де він відомий ще 5 000 років тому. Поблизу Семипалатинська (Казахстан) цілий район названо Калбінським, від слова калба — дикий часник, у китайській абетці знак, що позначає часник, — один із найдавніших.
Дуже швидко й цибуля, і часник поширилися до Єгипту, Західної та Східної Європи, а завдяки Христофору Колумбу — і за океан, їх знаходили в саркофагах із муміями в єгипетських пірамідах, збудованих шість тисяч років тому. Цибуля була присвячена єгипетській богині Ізіді, і простому людові заборонялося вживати її в їжу. А от рабів, що споруджували піраміду Хеопса, щоб запобігти поширенню епідемій, спеціально годували цибулею й часником, про що свідчать написи на пірамідах.

Китайський ієрогліф, що позначає часник

Оберіг із часником. Згідно з легендами, часником відганяли вампірів
Стародавні римляни включали цибулю та часник у пайок своїх легіонерів, уважаючи, що харчування ними збільшує снагу й мужність солдатів. Збереглося тогочасне прислів’я: «Часник запалює серце героя, коли холод його заморожує». У Стародавній Греції цибулю вважали священною рослиною: цибулина сприймалася як символ будови Всесвіту.
У Середньовіччі більшість воїнів носили амулети — голівку дикої цибулі або часнику, оскільки не повного мірою сподівались на міцність залізних обладунків (лати, шоломи, щити). Вважали, що щільна суха шкірка, як броня, що оберігає ніжні, свіжі листочки цибулі (зубчики часнику), здатна врятувати від усякого лиха і життя людини.
Часник у XVI столітті вживали як запобіжний засіб проти чуми, у Середньовіччі — як протиотруту під час усіх отруєнь, як попереджувальний засіб проти атеросклерозу й туберкульозу. Найціннішою є антибактеріальна дія цибулі, а також її антиінфекційні властивості. На Сході існує приказка: «Цибуле, у твоїх обіймах минає всяка хвороба». Від летких запашних речовин (ефірних олій), що виділяють цибуля, часник, хрін та інші рослини, гинуть гнильні й хвороботворні бактерії, найпростіші мікроорганізми, та навіть жаби й щури.