Історія України. 10—11 кл. Документи. Матеріали. Скирда

РОЗДІЛ X. УКРАЇНА В ПЕРІОД ЗАГОСТРЕННЯ КРИЗИ РАДЯНСЬКОЇ СИСТЕМИ (1965—1985 рр.)

П. Шелест про методи партійного керівництва Л. Брежнєва

Я приїхав до Москви на засідання Політбюро. На порядку денному багато складних і важливих запитань. Перед засіданням Політбюро, приблизно за годину, мене запросив до себе в кабінет Л. Брежнєв.

Після загальних розмов про стан справ у республіці, країні, у тому числі й за деякими питаннями порядку денного, раптом Брежнєв мені сказав: «Май на увазі, що сьогодні ми будемо вирішувати питання про звільнення Семичастного з посади Голови КДБ СРСР». Для мене це було цілком несподіваною «новиною». Я дещо знав, але далеко не все, яку роль відігравали органи КДБ й особисто В. Є. Семичастний у період підготовки й самого жовтневого Пленуму ЦК КПРС 1964 р., де М. С. Хрущов усунений від керівництва з усіх постів, партійних і державних. Безумовно, прихід до керівництва партією Л. Брежнєва багато в чому залежав від особистої участі у всіх справах Семичастного, і, здавалося б, Брежнєв йому особисто мав би бути багато чим зобов’язаний. Зовні, здавалося, не було жодних причин і приводів для звільнення Семичастного. Та про це ніколи й на жодних рівнях розмови не було.

Єдиною «причиною» (по-брежнєвському) звільнення Семичастного було те, що він багато знав про всю «кухню» усунення Хрущова (як я значно пізніше дізнався від самого В. Є. Семичастного, Брежнєв пропонував йому фізичне знищення М. С. Хрущова, що Семичастний категорично заперечив). Він завжди міг висловити свою думку.

Я спитав Брежнєва: «А якою є причина звільнення Семичастного?» Брежнєв ухилився від прямої відповіді, але сказав: «Багато приводів до цього, пізніше дізнаєшся все. Я запросив тебе, щоб порадитися, де краще використати на роботі Семичастного. Ми не маємо наміру залишати його в Москві». <...>

Я висловив думку, що Семичастний ще молода людина, енергійна, непоганий організатор, працював на великій партійній і комсомольській роботі. Можливо, його можна використати на партійній роботі як першого секретаря обкому партії на Україні. Така можливість надається в Кіровоградській області, і це в нас буде сприйнято добре.

Л. Брежнєв на деякий час замислився: «Ні, на партійній роботі використовувати його небажано. <...> Які інші пропозиції в тебе є і чи не заперечуєш ти, щоб він працював в Україні?» Я чітко й зрозуміло відповів: «Не заперечую. Із задоволенням приймемо й усе зробимо, щоб йому працювалося добре». Я запропонував використати Семичастного на радянській роботі як заступника голови Радміну республіки, тут же Брежнєв подав репліку: «Першого», я відповів, що є два перші заступники, Брежнєв відповів: «Це не завада. Пиши записку в ЦК КПРС, запровадимо ще додаткову посаду першого заступника». Під кінець бесіди Брежнєв навіть подякував мені за участь у розв’язанні такого, як він сказав, «делікатного питання».

1) Якою була причина усунення В. Семичастного з посади голови КДБ СРСР?

2) Як наведене джерело відображає методи партійного керівництва Л. Брежнєва? Чи можна їх вважати виваженими та виправданими?

3) Як наведене джерело характеризує постать Л. Брежнєва? Складіть історичний портрет цього радянського лідера. Дайте власну оцінку його діяльності.

Із Закону Української РСР «Про зміну системи органів управління промисловістю і перетворення деяких інших органів державного управління УРСР» (23 жовтня 1965 р.)

Стаття 1. Утворити такі союзно-республіканські Міністерства Української РСР:

Міністерство: чорної металургії; вугільної промисловості; хімічної промисловості; лісової, целюлозно-паперової і деревообробної промисловості; промисловості будівельних матеріалів; сільського господарства; легкої промисловості; харчової промисловості; м’ясної і молочної промисловості.

Стаття 2. Перетворити в союзно-республіканські Міністерства: Державний виробничий геологічний комітет Української РСР у Міністерство геології УРСР.

Стаття 3. Утворити республіканське Міністерство місцевої промисловості Української РСР.

Стаття 4. Перетворити Державну планову комісію Української РСР у союзно-республіканський Державний комітет Ради Міністрів УРСР.

Стаття 8. <...> Ліквідувати Українську Раду народного господарства.

Визнати за необхідне ліквідувати Ради народного господарства економічних районів Української РСР.

1) Поясніть значення поняття «раднаргоспи».

2) Визначте причини ліквідації раднаргоспів і переходу до галузевої системи управління господарствами.

3) Які з галузей промисловості були вилучені з юрисдикції Української республіки? Поміркуйте, чи не було це порушенням суверенних прав УРСР.

Історик В. Кузнечевський про особливості економічної політики в СРСР другої половини 60-х — початку 80-х рр. XX ст.

Судячи з його перших кроків, Брежнєв добре розумів, що економіка має задовольняти вимоги не тільки оборони країни, але й забезпечувати населення харчуванням, одягом, можливостями по-людськи відпочивати й т. ін. Тому вже на своєму першому партійному з’їзді (XXIII) він накреслив низку глибоко продуманих заходів з удосконалювання методів управління народним господарством. «Нам потрібні не приватні виправлення, — сказав Брежнєв у звітній доповіді з’їзду, — а вироблення системи заходів, які забезпечили б <...> повне розкриття переваг нашого ладу». Сутність цього «нового підходу до управління економікою» полягає в тому, щоб «підсилити роль економічних методів і стимулів в управлінні народним господарством». Тут також ставилося завдання зближення темпів зростання засобів виробництва (група «А») і виробництва предметів споживання (група «Б»). Зближення на п’ятирічку 1965—1970 рр. передбачалося відносно невелике, лише на 3—6 пунктів порівняно з попередньою п’ятирічкою (там розрив на користь групи «А» становив 22 відсотки). <...>

У 1976 р. на XXV з’їзді КПРС він [Брежнєв] сказав інше: « <...>дев’ята п’ятирічка не має собі рівних. (Оплески.)», «до економічного потенціалу, на створення якого пішло майже піввіку, ми змогли додати рівний йому лише за десять років. (Оплески.)»

Проте міг бути дуже задоволений військово-промисловий комплекс. Відкинувши тепер уже всілякі застереження, Генеральний секретар прямо заявив, що «стрижень економічної стратегії партії, що пронизує і десяту п’ятирічку, і довгострокову перспективу, — подальше нарощування економічної моці країни <...>, забезпечення стійкого збалансованого зростання важкої промисловості — фундаменту економіки».

На практиці це означало, що вище керівництво партії закривало очі на наростаючу кризу економіки, що виражається зокрема і в наростаючих структурних диспропорціях народного господарства. <...>

На XXV з’їзді КПРС уже й Косигін не набрався хоробрості пояснювати труднощі економічного розвитку країни суб’єктивною волею правлячої ланки. А всі недоліки минулої п’ятирічки пояснив тим, що не дають належної «віддачі деякі наукові заклади».

Економіка країни невпинно рухалася до колапсу, що вибухнув уже після смерті Брежнєва...

1) Укажіть, хто очолив проведення економічної реформи в другій половині 60-х рр. XX ст.

а) Т. Лисенко;

б) О. Косигін;

в) В. Молотов;

г) А. Ліберман.

2) Які зміни відбулися в ході цієї економічної реформи?

3) Що таке ВПК? Яке місце в структурі промисловості посідали оборонні підприємства?

4) Поясніть, чому реформування економіки в другій половині 60-х рр. XX ст. не дало бажаних результатів. Чому з початком 70-х рр. XX ст. здійснення реформи фактично припинилося?

5) Які заходи, на вашу думку, могли б вивести економіку Радянського Союзу з кризового стану?

Із виступу О. Косигіна на засіданні Ради Міністрів СРСР 28 березня 1969 р. про економічну реформу

Ми перебуваємо на такому ступені, коли треба піддати критиці ті недоліки, що є в нашій економічній реформі, і намітити заходи, які в подальшому були б досконалішими і дали б можливість вийти на передові позиції в промисловості і в галузі продуктивності праці, і в галузі нової продукції.

У нас досі міністерства не відчули повної відповідальності за продукцію, яка задовольняла б народне господарство. Створюється дефіцит. Це питання дуже складне. Дефіцит може створюватися різними шляхами, насамперед може створюватися планом, тобто диспропорціями в плані. <...>

Потім ми ніяк не можемо вирішити питання про те, щоб заінтересувати наші об’єднання і директорів у тому, щоб вони боролися за замовлення. Вони відбиваються від замовлень, але не тому, що це завжди неможливо зробити. У більшості випадків вони відбиваються тому, що чим більшим є замовлення, тим гіршими будуть умови для їх діяльності, бо в них відразу падають усі показники. Вони можуть дати більше продукції. Однак коли вони будуть користуватися всіма нашими законами, то закони будуть проти цього. Закони спрямовують їх на боротьбу проти прийняття замовлень.

1) Укажіть рік початку косигінської реформи,

а) 1964 р.;

б) 1965 р.;

в) 1967 р.;

г) 1969 р.

2) Складіть історичний портрет О. Косигіна. Дайте власну оцінку його діяльності.

3) Дайте визначення поняття «дефіцит».

4) На яких недоліках економічної реформи наголошує О. Косигін? У чому полягали причини цих недоліків?

Історик В. Баран про економічне становище в Україні в 1966—1985 рр.

За 1966—1985 рр. зменшились середньорічні темпи приросту основних показників економічного розвитку республіки. Так, валовий суспільний продукт зростав за роки восьмої п’ятирічки на 6,7 %, дев’ятої — на 5,6 % , десятої — на 3,4 %, одинадцятої — на 3,5 %. Темпи приросту національного доходу становили відповідно 6,7; 4,6; 3,4; 3,7 %; продукції промисловості — 8,4; 7,2; 3,9; 3,5 %; капітальних вкладень — 6,8; 6,4; 2,1; 3,1 %; продуктивності праці — 6,1; 4,1; 3,0; 3,8 %. Значно знизився приріст валової продукції сільського господарства, становлячи в середньому за рік у 1966—1970 рр. 3,2 %, у 1971—1975 рр. — 3.0 %, у 1976—1980 рр. — 1,6 %, у 1981—1985 рр. — 0,5 %. Така сама тенденція простежувалась у розвитку соціальної сфери, яка протягом тривалого часу вважалась другорядною і фінансувалася за так званим залишковим принципом. Темпи приросту реальних доходів на душу населення становили у восьмій п’ятирічці 5,8 %, дев’ятій — 3,8 %, десятій — 3,2 %, одинадцятій — 2,7 %; роздрібного товарообороту державної та кооперативної торгівлі — відповідно 8,2; 6,1; 4,1; 3,3 %; обсягу реалізації побутових послуг населенню — 16,1; 8,9; 7,4; 5,7 % у середньому на рік. <...>

Україна в цілому задовольняла власні потреби в продовольчій продукції. У республіці вироблялося 60,0 % союзного обсягу цукру, 44.0 % — соняшника, 36,0 % — плодів і ягід, 30,0 % — овочів, понад 27.0 % — плодоовочевих консервів, значна частина зерна. Тут вироблялось 23,0 % союзного обсягу м’яса (у забійній вазі), у тому числі 25,0 % свинини, 24,0 % яловичини і телятини, близько 24,0 % птиці; 26,0 % тваринного масла, майже 20,0 % сиру і бринзи тощо. Частка ввезення продовольчої продукції залишалася незначною — не перевищувала 2,0 %. Та це була найслабша ланка господарського організму, найбільш занедбана ділянка економічного життя. Зрослі капітальні вкладення становища не змінили, колгоспно-радгоспне виробництво постійно пробуксовувало. Ні дотації колгоспам і радгоспам, ні певні пільги для села, наприклад, знижений розмір плати за фонди для радгоспів, пільгові тарифи споживання електроенергії і т. ін., не могли покрити давніх боргів. Водночас відбувалося подорожчання техніки, запасних частин, нафтопродуктів, будівельних матеріалів. За роки восьмої і дев’ятої п’ятирічок середні відпускні ціни на основні види засобів виробництва, що постачалися сільському господарству, зросли на 35,0 %, а з окремих видів продукції — у 1,5 разу.

1) Проаналізуйте статистичні дані, наведені в уривку з праці дослідника В. Барана.

2) Поясніть, чому брежнєвський період перебування при владі дістав назву «застій». Аргументуйте свою думку цитатами з наведеного джерела.

3) Використовуючи наведений уривок із праці В. Барана та матеріал підручника, складіть таблицю «Соціально-економічний розвиток УРСР у 1965—1985 рр.».

Галузь	Позитивні зрушення	Негативні чинники
Промисловість
Сільське господарство
Соціальна сфера

Історик М. Брайчевський про соціально-економічну ситуацію в СРСР

У вересні й жовтні 1965 р. Пленум ЦК КПРС ухвалив постанову «Про поліпшення управління промисловістю». Удосконалення планування та посилення економічного стимулювання промислового виробництва — головна суть реформи (названої «косигінською») — полягала в деякій лібералізації і демократизації господарчої системи.

По-перше, держава поверталася до галузевого принципу керівництва, замість ліквідованих раднаргоспів відновлено прерогативи міністерств відповідного профілю та підпорядкованих їм установ.

По-друге, було істотно розширено права підприємств щодо встановлення прямих ділових зв’язків; пом’якшено плановий диктат, збільшено можливості розпоряджатися частиною прибутку тощо. Та все це мало ефемерний характер. Те, що стверджувалося в першій половині документа, «сумлінно» перекреслювалося в другій. Як і раніше, залишався й утверджувався жорстокий диктат планових органів, міністерств та інших державних інституцій. Звичайно, жодних істотних результатів ця реформа не дала, бо не тільки не ліквідувала, а й посилювала сваволю державної власності на знаряддя та засоби виробництва. <...>

Реальний вихід із становища не проглядався. Натомість висунуто гасло зростання життєвих потреб населення. <...>

Ця пропагандистська кампанія набрала потворних форм. Проте «зростання» і те «підвищення» рябіло в очах і дзвеніло у вухах. Нескінченні вихваляння нестримного піднесення життєвого рівня різко контрастували з реальною дійсністю. Заробітна плата в національному масштабі залишалася на попередньому рівні. Незначне підвищення для деяких категорій працівників нічого не змінювало. Дедалі зростали ціни, знижувалася купівельна спроможність карбованця. Величезним лихом став дефіцит. Поступово з продажу зникали одна категорія товару за другою. Особливо це позначалося на постачанні продовольства. Узвичаїлася сумна практика експорту зерна. До хліба приєдналися інші продукти — аж до картоплі включно. Із полиць крамниць зникали риб^#— ^# м’ясопродукти, молочні вироби тощо. <...>

Підвищення цін ніколи й ніде не означало конструктивного виходу з економічної кризи, особливо в соціалістичному суспільстві, де переважна більшість трудящих жила на твердо фіксовану зарплату, а інших джерел прибутку не мала. Тому підвищення цін не могло забезпечити додаткових надходжень. Сенс його полягав у тому, що на зароблені гроші кожен робітник, селянин чи службовець отримував менше, ніж мав доти. А це, у свою чергу, призводило, з одного боку, до скорочення виробництва, а з другого — продовжувало дефіцит, активно сприяючи зростанню економічної ентропії.

Найхарактернішу й найважливішу рису застою, без сумніву, становив розпад господарчої системи, її вихід за межі законодавчо затверджених настанов та елементарного здорового глузду. Не маючи змоги забезпечити реальне підвищення життєвого рівня (або принаймні зберегти наявний), Л. Брежнєв віддався стихії, відкрив широку можливість для кожного забезпечити собі «солодке життя» власними силами всупереч законодавству, просто кажучи, злочинними способами.

Нечуваного розмаху набрали крадіжки на підприємствах. Навіть виник спеціальний термін — «несуни», тобто ті, хто несе з роботи щось для реалізації «наліво». Поширеним явищем стали так звані «приписки» (сфальсифіковані рапорти про нібито виконану роботу), а також шахрайство, спекуляція, хабарництво, здирство, шантаж, протекціонізм тощо.

Масштаб усіх тих явищ і процесів демонстрував виразні градації. Якщо рядовий «несун» задовольнявся якимось кілограмом украденого м’яса, літром винесеної горілки або десятком сальників для автомобільного двигуна, то вищий ешелон корумпованої еліти рахував «прибутки» на мільйони.

Усе це значним тягарем лягло на виробництво й розподіл, руйнуючи структури, що й так ледве животіли. Величезна країна швидкими темпами скочувалася до економічної прірви. Боротьбу проти корупції та тіньової економіки фактично було припинено. Час від часу, щоправда, відбувалися гучні процеси над «розкрадачами народної власності». Було відновлено навіть смертну кару за «розкрадання соціалістичного майна в особливо небезпечних розмірах». Проте правоохоронні органи мали зовсім інший клопіт — їм довелося розгортати активну боротьбу проти дисидентів.

1) У чому виявилася «деяка лібералізація і демократизація господарчої системи» в період косигінської реформи?

2) У чому полягали суперечності економічної реформи другої половини 60-х рр. XX ст.?

3) Чому ця реформа не дала «жодних істотних результатів»?

4) На які негативні явища, що виникли в радянському суспільстві, звертає увагу автор джерела?

5) Визначте причини застійних явищ в економіці СРСР та України в роки перебування при владі Л. Брежнєва.

6) Доведіть або спростуйте твердження автора про те, що економічна система, де немає конкретного власника, приречена на занепад.

7) Як становище в економічній сфері позначилося на життєвому рівні населення?

Зі спогадів І. Дзюби про П. Шелеста

Становище Шелеста було складне, йому доводилося лавірувати і, намагаючись хоч трохи розширити економічні або, може, і культурні права України, він, натомість, мусив за давньою українською традицією компенсувати це маленьке українофільство політичною запопадливістю. Це виявилося, зокрема, у його позиції під час чехословацької кризи 1968 р., коли Шелест був одним із найагресивніших опонентів керівництва КПЧ, що спричинило велике розчарування в ньому серед тих в Україні, хто з надією дивився на празькі реформи.

Тепер про мої, сказати б, безпосередні, хоч і «заочні», стосунки з Шелестом. Під впливом арештів серпня 1965-го я написав, а наприкінці того ж року надіслав на адресу Шелеста і Щербицького працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?», у якій звинувачував КПРС і КПУ в антидемократизмі і проведенні жорсткої русифікації під виглядом інтернаціоналізму. Тоді ж російський переклад тексту було надіслано до Москви. Можливо, цього останнього не треба було робити: якось ніби підкреслювалась нездатність КПУ самій займатися цими питаннями, апеляція до Москви зачіпала самолюбство Шелеста або й просто прискорювала втручання сусловсько-андроповського апарату.

Припускаю, що Шелесту я зробив погану послугу: він доводив, що ніякого націоналізму у ввірених йому володіннях немає, а тут отака халепа. Але ж мені йшлося про важливіші речі. Думаю, і Петро Юхимович це зрозумів. <...> 13 січня 1972 р. Ніч арешту великої групи «дисидентів» — майстерно розіграна новим головою КДБ Федорчуком провокація. <...> Шелест хоч і залишався тоді Першим секретарем ЦК, але реальної влади не мав, «національну політику» провадив голова КДБ Федорчук (під прикриттям ЦК), спеціально й присланий кількома роками раніше з Москви, щоб «підкопати» Шелеста і покінчити з «українським буржуазним націоналізмом».

Мене заарештували у квітні, а в травні Шелест опинився в Москві на дивній посаді якогось-то заступника голови Ради Міністрів. Таке «запрошення» в Москву — теж один із випробуваних способів нейтралізації небажаних українських діячів.

1) Яку політику проводив П. Шелест? Чому його становище, на думку І. Дзюби, було складним?

2) Що вам відомо з курсу всесвітньої історії про чехословацьку кризу 1968 р.? Яку позицію щодо цієї події зайняв П. Шелест?

3) Хто такі дисиденти? Що вам відомо про їхню діяльність?

4) Як П. Шелеста було усунуто з посади Першого секретаря ЦК КПУ? Якими були звинувачення в його адресу?

Із постанови ЦК КПУ про книгу П. Шелеста «Україно наша Радянська» (20 лютого 1973 р.)

Відзначити, що книга «Україно наша Радянська» за низкою важливих принципових питань відходить від партійних класових позицій. У ній не дається чіткого класового аналізу й оцінки окремих історичних явищ, ідеалізується українське козацтво й Запорозька Січ, не показані гострота й складність класової боротьби на Україні в післяжовтневий період, боротьба партії за чистоту й боєздатність своїх рядів, проти ухилів від генеральної лінії, у тому числі й проти ухилів у національному питанні. <...>

Книга «Україно наша Радянська» не сприяє вихованню трудящих у дусі радянського патріотизму й пролетарського інтернаціоналізму.

Підготувати й опублікувати в журналі «Комуніст України» рецензію на книгу П. Шелеста. <...> Уважати за необхідне після цього вилучити зазначену книгу з бібліотечних фондів республіки.

1) Чим книга «Україно наша Радянська» викликала сильне невдоволення та роздратування радянського керівництва?

2) Якою була реакція радянського керівництва на видання цієї книги? Чи виправданим було її вилучення з бібліотечних фондів?

3) Як наведене джерело відображає ставлення керівництва СРСР до національного питання?

Історик В. Баран про особливості політичної боротьби в Україні на межі 60—70-х рр. XX ст.

У другій половині 60-х рр. у політичній еліті України все помітнішими ставали дві тенденції — автономізаційна та централістська. За часів М. Хрущова вони були ще досить невиразними: абсолютний диктат центру директивно поступався місцем більш збалансованій системі управління, що передбачала певну автономію республік. Після усунення реформатора, коли розгорнувся зворотний процес, коли посилився політичний консерватизм, господарський централізм, наступ на національну ідентичність народів, будь-який прояв «місництва» чи «національної обмеженості» став надзвичайно помітним і неординарним явищем.

За таких умов обидві згадані тенденції, першу з яких уособлював П. Шелест, а другу — В. Щербицький, окреслилися більш чітко і виразно. Перший секретар ЦК Компартії України вважався «людиною Хрущова», хоча й брав участь у його поваленні. П. Шелест незмінно підкреслював свою любов до української мови та культури, сприяв збереженню і відновленню пам’яток старовини, прагнув відстояти економічні інтереси республіки, нерідко виявляв неабияку наполегливість, коли справа стосувалася потреб краю.

Звичайно, він діяв у загальному політичному руслі, у типовій для командної системі манері. При цьому не раз вступав у суперечки з Л. Брежнєвим і М. Сусловим, дискутував про співвідношення національного та інтернаціонального.

Навпаки, В. Щербицький став найбільш послідовним провідником брежнєвсько-сусловської політики в республіці. Він доклав значні зусилля для встановлення і збереження консервативного режиму в Україні.

1) Поясніть значення виділених понять.

2) Поміркуйте, чи випадковим було обрання В. Щербицького на посаду Першого секретаря ЦК КПУ після усунення П. Шелеста.

3) Що спільного, а що відмінного було в діяльності П. Шелеста та В. Щербицького?

Із виступу В. Щербицького на Пленумі ЦК КПУ 24 червня 1982 р.

Продовольча проблема далеко ще не знята з порядку денного. За загальним рівнем калорійності раціон харчування наших людей по Україні відповідає та навіть перевищує фізіологічні норми. <...>

Однак структура нашого харчування має потребу в покращенні. Не повністю задоволений попит на м’ясні й молочні продукти, недостатній рівень споживання овочів і фруктів.

У нас темпи зростання грошових доходів населення та платоспроможного попиту випереджають темпи збільшення виробництва низки продовольчих продуктів. Державні роздрібні ціни на основні продовольчі товари залишалися стабільними. За 15 років кількість сільського населення в нас зменшилася на 3,5 млн осіб, а міського — збільшилася на 8 млн.

А темпи зростання сільськогосподарського виробництва сповільнювалися. Послабили дії економічні важелі й стимули. Зокрема, закупівельні ціни на деякі види сільськогосподарських продуктів у нас не забезпечували необхідного відшкодування витрат виробництва. <...>

Для досягнення поставленої мети накреслено направити на розвиток агропромислового комплексу приблизно третину загального обсягу капіталовкладень в усе народне господарство. <...>

Основні виробничі фонди в цій галузі планується збільшити за десятиліття приблизно в 1,5 разу, енергетичні потужності колгоспів і радгоспів в 1,6 разу, поставки міндобрив в 1,7 разу. <...>

Треба використати всі резерви для того, щоб не тільки морально, але й матеріально підтримувати Продовольчу програму. Ретельно опрацьоване питання в Програмі про зовнішньоекономічні зв’язки. Вона виходить із необхідності скоротити імпорт продовольства з капіталістичних країн. Це важливо зараз, коли керівництво деяких держав прагне перетворити звичайні економічні операції на кшталт продажу нам зерна на засіб натиску на нашу країну, знаряддя політичного тиску.

Валовий збір зерна нам треба збільшити на 10—11 млн т і довести його до 53—54 млн т. Виробництво цукрового буряка довести до 60 млн т, м’яса в забійній вазі — 6 млн т, молока — 24 млн т.

1) Які основні риси характеризували аграрне виробництво республіки в другій половині 60-х рр. XX ст.?

2) Що змусило партійно-державне керівництво СРСР проголосити Продовольчу програму? Чи підкріплено було її виконання необхідними матеріально-технічними та фінансовими ресурсами?

3) Схарактеризуйте основні завдання Продовольчої програми. Поясніть, чому вона не була виконана.

Реальні прибутки робітників у промисловості СРСР і США в 1965 р.

Прибутки	СРСР, доларів	США, доларів	У скільки разів США перевищували СРСР
Середньомісячна заробітна плата робочих промисловості	121,7	423,2	3,5
Пенсії, допомога, безкоштовне навчання, лікування та інші виплати й пільги	80,2	57,5	0,7
Середньомісячна заробітна плата з урахуванням пенсій, допомоги, безкоштовного навчання, лікування та інших виплат	201,9	480,7	2,4
Податки	10,0	43,2	4,3
Середньомісячна заробітна плата без урахування податків із додаванням додаткових виплат	191,9	437,5	2,3
Те саме з урахуванням безробіття	191,9	422,1	2,2

1) Як наведене джерело відображає життєвий рівень населення в 60-х рр. XX ст.?

2) Чим ви можете пояснити таку велику різницю в прибутках робітників СРСР і США?

3) Які чинники, на ваш погляд, впливали на рівень життя населення України в 60—70-ті рр. XX ст.?

4) Які шляхи подолання соціальних проблем у СРСР ви б могли запропонувати?

Кількість збудованих квартир та їх загальна (корисна) площа (у 1961—1985 рр.)

Роки	Усього збудовано квартир, тис.	Загальна площа, млн м2
1961—1975	6013	289
1981—1985	1688	92,2

1) Проаналізуйте наведені в таблиці статистичні дані.

2) Яка тенденція накреслилася в житловому будівництві? Визначте наслідки такого становища.

Із Конституції Української РСР 1978 р.

Стаття 1. Українська Радянська Соціалістична Республіка є соціалістична загальнонародна держава, яка виражає волю й інтереси робітників, селян та інтелігенції, трудящих республіки всіх національностей.

Стаття 2. Уся влада в Українській РСР належить народові. Народ здійснює державну владу через Ради народних депутатів, які становлять політичну основу Української РСР.

Усі інші державні органи підконтрольні і підзвітні Радам народних депутатів. <...>

Стаття 6. Керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи, державних і громадських організацій є Комуністична партія Радянського Союзу. КПРС існує для народу і служить народові.

Озброєна марксистсько-ленінським ученням, Комуністична партія визначає генеральну перспективу розвитку суспільства, лінію внутрішньої і зовнішньої політики СРСР, керує великою творчою діяльністю радянського народу, надає планомірного, науково обґрунтованого характеру його боротьбі за перемогу комунізму.

Усі партійні організації діють у рамках Конституції СРСР. <...>

Стаття 68. Українська Радянська Соціалістична Республіка — суверенна радянська соціалістична держава. <...>

Стаття 69. Українська РСР зберігає за собою право вільного виходу із СРСР...

1) Проаналізуйте наведені положення Конституції УРСР 1978 р.

2) Чи відповідали проголошені в Конституції принципи реаліям життя?

3) Висловіть власну думку щодо статті 6 Конституції УРСР.

4) Чи можна стверджувати, що за часів існування СРСР Україна була «суверенною радянською соціалістичною державою»? Свою відповідь обґрунтуйте.

5) Чи мала УРСР реальне право виходу зі складу СРСР? Чому?

Політолог О. Мусієнко про участь України у війні в Афганістані

...Україна була чи не найактивнішим учасником співробітництва ДРА в економічній, військовій, гуманітарній галузях. Тисячі українських висококваліфікованих робітників і спеціалістів закладали основи газової промисловості цієї далекої країни, їхніми зусиллями був уведений в експлуатацію газопромисел Дисаркурдук, прокладений стокілометровий газопровід до кордону з Туркестаном, розвідані поклади бариту, міді, залізної руди, кам’яного вугілля, розпочато будівництво нафтопереробного комбінату. Руками переважно наших земляків споруджені

Диселалабадський і Джилгський іригаційні комплекси, збудована гідроелектростанція Мазарі-Шериф.

Українські викладачі вищої кваліфікації працювали в афганських вузах, середніх спеціальних учбових закладах і загальноосвітніх школах, а у вузах України щорічно навчалося майже півтори тисячі студентів, аспірантів, курсантів і слухачів-офіцерів з Афганістану.

Плата за афганську авантюру Кремля була воістину моторошною.

1) У чому виявилася співпраця України з Демократичною республікою Афганістан?

2) Що вам відомо з курсу всесвітньої історії про війну в Афганістані?

3) Якою була ціна, у тому числі й українців, за «афганську авантюру Кремля»?

Із нарисів Ю. Лазебника «Щербицький і українська мова»

Доля української мови в 70-х і першій половині 80-х рр. була пов’язана з іменем Володимира Щербицького. Саме на цей період української історії випадає найпоширеніша русифікація і найбільше заохочень номенклатурних працівників вигідною кар’єрою, коли вони починали зневажати українську мову і прилюдно відмовлялися від неї. Відбувався масовий перехід шкіл і вузів на російську мову викладання. На різних конференціях і з’їздах уже було «не прийнято» говорити українською мовою. Навіть на сесіях Верховної Ради, де традиційно завжди депутати проголошували промови українською, переважала російська. Українська мова вивітрювалась і зі стін української Академії наук, де чимало вчених мужів вважали за «не престижне» писати і говорити рідною мовою. <...> Нерідко чиновники установ на звертання людини українською мовою вдавали, що вони «по-здешнему не понимают». Відбувався тихий, але справжній переворот на мовному фронті. Поодинокі голоси протесту заглушувалися репресіями і крикливою пропагандою.

Щербицький мовчав. Він ніде прилюдно не виступав ні за, ні проти української мови. <...> Що ж відбувалося з Щербицьким? Невже він не відчував того провалля, яке пролягало між тим, що було в дійсності, і тим, що ним говорено? Думаю, що Щербицький усе це відчував і розумів. <...> Чорні тіні насувалися на українську мову. Вони йшли від брежнєвсько-сусловського пророцтва «злиття націй». <...> Чому він (Щербицький. — Упорядн.) став на таку позицію? Можливо, йому здавалося, що українська мова загрожує російській, яка в рамках Союзу виконує функцію міжнаціонального спілкування? <...>

А чи не побоювався Щербицький захищати українську мову через те, що Брежнєв і Суслов можуть не зарахувати його до чистих інтернаціоналістів? <...> Гадаю, що на початку своєї кар’єри Щербицький виявляв себе таким, яким він був насправді. А, зазнавши невдачі, він відчув, що йому слід відмовитись від свого «я» і стати таким, яким би хотіла бачити його головна особа з найвищого ешелону влади. Цією особою був Брежнєв. Він обігрів, приласкав Щербицького і повернув його до високої влади. Так Щербицький став тінню Брежнєва на Україні.

1) Поясніть значення поняття «русифікація». У чому вона виявилася в Україні в 70-х — першій половині 80-х рр. XX ст.?

2) Яким було становище української мови в цей час? Визначте наслідки такого становища для розвитку української культури.

3) Аргументовано доведіть або спростуйте твердження: «Відбувався тихий, але справжній переворот на мовному фронті».

4) Як на політику «русифікації» реагував Перший секретар ЦК КПУ В. Щербицький? Чому?

5) Наведіть приклади «поодиноких голосів протесту» проти політики русифікації, які «заглушувалися репресіями і крикливою пропагандою».

6) У чому полягав курс на «злиття націй»?

Історик Г. Костюк про стан розвитку української культури

Поетика соцреалізму, яка омертвляла все, створила обов’язковий для всіх мислителів і письменників Радянського Союзу поліційний декалог, який можна звести до таких основних положень:

1. Єдиним методом творчого сприйняття й відображення світу є всевизначальний моностиль, ім’я якому — соцреалізм.

2. Радянська література, яка проростала в кліматі цього стилю, найпередовіша з літератур світу.

3. Західноєвропейська література — література деградації і розкладу.

4. Радянські письменники «повинні керуватися тільки тим, що створює основу радянського устрою — політикою більшовицької партії».

5. Більшовицька партійність — основа мислення й творчості письменника.

6. «Виключне значення для всієї <...> культури мають класичні твори т. Сталіна з питань мовознавства». Учені, письменники й художники, які не ознайомлені з цими творами, не можуть створити значних творів, що відповідають нашій епосі. <...>

8. Ворожість до «буржуазної ідеології», до «буржуазного націоналізму» — основа художнього світогляду радянського письменника. <...>

10. Треба завжди пам’ятати про непохитність дружби з російським народом та бути вдячним за його систематичну «братську допомогу».

1) Поясніть значення виділених понять.

2) Яку тематику влада вважала особливо актуальною? Свою відповідь аргументуйте.

3) Якими критеріями мали керуватися літератори та митці у своїй творчій діяльності? Якими були наслідки такого становища для розвитку української культури?

Із листа письменника Г. Тютюнника О. Гончару

Дорогий Олесю Терентійовичу!

Щойно прочитав «Собор». Орлиний, соколиний роман Ви написали, роман-набат! О, як засичить ота наша ретроградська гидь, упізнавши сама себе; яке невдоволення Вами висловлять і, звичайно ж, вишепчуть на вушко начальству ображені, старі й новітні екстремістські жеребчики, що граються у вождиків. <...>

У наш час, ніби тихий, ніби благий — тільки вужине шелестіння під ногами чути. <...> І «Собор»! Здавалося б, «усе мовчить, бо благоденствує» — (як же: телевізори над шиферними сільськими дахами, пенсії колгоспникам, колективне керівництво, патріотизм однаковий для всіх, як віцмундир) — і «Собор»!

Здавалося б, нормалізація життя (як же, культу не було, були «окремі помилки», генерали аплодують стоячи його ім’ю, названому начальством; керівничі дами, комсомолки в сорок, переконують письменників-початківців, що 37-й рік не такий уже й злочинний, що декому тоді справедливо «дали прикурити») і раптом — «Собор».

Це написано геніально, Олесю Терентійовичу, тому й страшно, жахливо. <...>

16.02.1968 р.

Інформація Дніпропетровського обкому партії Першому секретареві ЦК КПУ П. Шелесту про оцінку роману О. Гончара «Собор» на зборах партійних організацій області (15 травня 1968 р.)

На всіх зборах схвалені заходи в галузі посилення ідеологічної роботи, підвищення пильності та непримиренної боротьби з проявами буржуазної ідеології. <...>

Комуністи у своїх виступах піддали принциповій критиці новий роман О. Гончара «Собор». Висловлюючи жаль, а багато в чому і обурення тим, що зрілий майстер художнього слова, автор відомих широкому читачеві творів «Прапороносці», «Таврія», «Тронка», «Людина і зброя» в новому романі «Собор» відійшов від правди життя і в кривому дзеркалі показав працю, побут і духовний світ металургів та колгоспників Придніпров’я, провів якийсь ворожий розподіл між керівниками і трудящими, суб’єктивістськи протиставив далеке минуле сучасності. <...>

На деяких зборах окремі комуністи обурювались захвалюванням роману окремими київськими і місцевими критиками, зокрема в газеті «Літературна Україна», висловлювали недовіру Гончару як комуністу і керівнику Спілки письменників України. <...>

Секретар обкому КП України А. Ватченко

1) Схарактеризуйте умови розвитку української літератури в 60—80-ті рр. XX ст.

2) Які риси були властиві творчості видатного українського письменника О. Гончара?

3) На які сильні сторони роману «Собор» указує Г. Тютюнник?

4) Якою була реакція влади на цей твір? Чому саме така?

5) Назвіть інших відомих українських письменників і поетів цього періоду. Підготуйте повідомлення про життя та творчість одного з них.

Із доповідної записки відділу культури ЦК Компартії України про деяких членів Спілки письменників України (18 грудня 1973 р.)

26 листопада ц. р. на поминальному обіді у квартирі В. Підпалого член КПРС, письменник І. Драч у присутності Л. Костенко, М. Коцюбинської, С. Плачинди, відомий своєю антигромадською поведінкою і поглядами, зробив заяву непартійного, антисуспільного характеру.

Ліна Василівна Костенко, 1930 р. народження, безпартійна. Видала збірки віршів «Проміння землі» (1957 р.), «Вітрила» (1958 р.), «Мандрівки серця» (1961 р.). Вірші Л. Костенко пронизуються трагічністю й розпачливістю індивідуалізму, хворобливим самозаглибленням, ідеологічно неприйнятним для нас тенденційним осмисленням історичних тем.

Іван Федорович Драч, 1936 р. народження, член КПРС. Видав збірки віршів «Соняшник» (1962 р.), «Протуберанці серця» (1965 р.), «Поезії» (1967 р.), «Балади буднів» (1967 р.), «До джерел» (1972 р.). Для переважної більшості його творів характерні надмірна ускладненість образної системи, оперування абстрактно-гуманістичними категоріями. Його вірші не мають чітких часових координат і використовуються ідейними супротивниками для наклепів на наше сьогодення.

У жовтні ц. р. т. Драч звернувся у відділ культури ЦК Компартії України з проханням ознайомитись із машинописом його збірки поезій англійською мовою «Світильники часу», підготовленої до видання в США. <...> Оскільки в цих поезіях однобічно, а подекуди й викривлено відображається наша радянська дійсність, т. Драчу рекомендовано відмовитись від видання за рубежем збірки «Світильники часу».

Виходячи з викладеного вище, вважали б за необхідне рекомендувати Київському міськкому партії розглянути питання про партійну відповідальність Драча І. Ф. за ідейну спрямованість його творчості та громадську поведінку.

Зав. відділом культури ЦК Компартії України М. Іщенко

1) Як наведене джерело характеризує умови розвитку української культури?

2) У чому влада вбачала небезпечність творчості згаданих у документі українських митців?

3) Як джерело відображає відносини між владою та творчою інтелігенцією? Які методи застосовувало партійне керівництво для контролю за творчістю митців?

4) Користуючись знаннями з української літератури, підготуйте повідомлення про життя та творчість І. Драча та Л. Костенко.

5) Поміркуйте, чи міг подібний документ з’явитися в демократичній, цивілізованій країні.

Про завдання, що ставив перед собою «Український вісник»

Необхідність такого позацензурного видання на Україні давно назріла. Є багато проблем, що викликають загальний інтерес і турбують широкі кола української громадськості, але зовсім не висвітлюються офіційною пресою.

«Вісник» міститиме без узагальнень інформацію про порушення свободи слова й інших демократичних свобод, про судові та позасудові репресії на Україні, про порушення національної суверенності, про спроби дезінформувати громадськість, про становище українських політв’язнів по тюрмах і таборах, про різні акції протесту тощо.

«Український вісник» — видання в кожному разі не антирадянське і не антикомуністичне. Критику окремих осіб, органів, установ, аж до найвищих включно, за допущені помилки у вирішенні внутрішньополітичних проблем, зокрема порушення демократичних прав особи і нації, «Вісник» не розцінює як антирадянську діяльність, а вважає гарантованими принципами соціалістичної демократії і Конституції, правом і почесним обов’язком кожного громадянина.

«Вісник» <...> допускатиме друкування матеріалів, написаних із різних позицій.

1) Поясніть значення поняття «самвидав». Якими були причини його виникнення?

2) Які завдання ставив перед собою «Український вісник»?

3) Чому «Український вісник» був позацензурним виданням?

4) Яким було значення появи такого видання, як «Український вісник»?

Лист до ЦК КП України з приводу судового процесу над В. Чорноволом (22 листопада 1967 р.)

Чорновіл В. М. 20 квітня 1967 р. написав «твір» під назвою «Лихо з розуму», у якому зводив наклеп на радянську дійсність, діяльність судово-слідчих органів, брав під захист осіб, засуджених у свій час за антирадянську пропаганду, зокрема Богдана Гориня, Михайла Гориня, Мирославу Зваричевську, Михайла Масютку, Ярослава Менкуша, Валентина Мороза, Михайла Осадчого та інших. За допомогою родичів і знайомих цих осіб він зібрав про них певні відомості і доводив, нібито вони засуджені незаконно.

Улітку 1967 р. Чорновіл В. М. нелегальним шляхом одержав із місць ув’язнення написаний ув’язненим Морозом В. Я. антирадянський твір під назвою «Репортаж із заповідника імені Берія», у якому зводиться наклеп на нашу діяльність і діяльність радянських органів.

Ці «твори» Чорновіл В. М. розмножив на друкарській машинці і надіслав поштою на адресу окремих партійних, державних органів. <...>.

21 жовтня 1967 р. так званий «твір» «Лихо з розуму» був переданий в ефір закордонною станцією «Свобода» і надрукований у мюнхенському націоналістичному журналі «Сучасність». <...>

Чорновіл В. М. за вироком суду визнаний винним у тому, що він у 1966—1967 рр. писав і розповсюджував «твори», в яких свідомо наводив неправдиві наклепницькі факти, які ганьблять радянський державний і суспільний лад, і згідно зі статтею 187—1 Кримінального кодексу УРСР засуджений до позбавлення волі у виправно-трудовій колонії строком на три роки. <...>

Чорновіл В. М. винним себе не визнав, свої дії вважає правомірними, тому що цими творами він нібито звертався до офіційних органів із метою вжиття ними заходів для виправлення судових помилок і полегшення долі осіб, засуджених за антирадянську агітацію і пропаганду. <...> Секретар Львівського обкому КП України В. Куцевол

1) Про що йшлося у творі В. Чорновола «Лихо з розуму»? У чому влада вбачала небезпеку цього твору?

2) Якою була тематика твору В. Мороза «Репортаж із заповідника імені Берія»?

3) Імена яких дисидентів згадуються в наведеному джерелі? Що вам відомо про їхню діяльність?

4) У чому влада звинувачувала В. Чорновола? Наскільки обґрунтованими були ці звинувачення?

5) Підготуйте повідомлення про життя та діяльність В. Чорновола. Дайте власну оцінку цій історичній постаті.

Із Декларації Української Групи Сприяння виконанню Гельсінських Угод

Досвід показує, що виконання Гельсінських Угод не може бути забезпечене без участі широкої громадськості країн-учасниць. Виходячи з цього, 9 листопада 1976 р. була створена Українська Громадська Група Сприяння виконанню Гельсінських Угод. <...> Група Сприяння ставить за мету:

1. Сприяти ознайомленню широких кіл української громадськості з Декларацією Прав Людини. Домагатись, щоб цей міжнародний правовий документ став основним у відносинах між Особою і Державою.

2. Виходячи з переконань, що мир між народами не можна забезпечити без вільних контактів поміж людьми, а також без цільного обміну інформацією та ідеями, активно сприяти виконанню гуманітарних статей Прикінцевого Акту Наради з питань безпеки і співпраці в Європі.

3. Домагатися, щоб на всіх міжнародних нарадах, де мають проговорюватися підсумки виконання Гельсінських Угод, Україна як суверенна європейська держава і член ООН була представлена окремою делегацією.

4. Із метою вільного обміну інформацією та ідеями домагатися акредитування на Україні представників зарубіжної преси, створення незалежних прес-агентств тощо.

Своїм головним завданням Група вважає ознайомлення урядів країн-учасниць і світової громадськості з фактами порушень на терені України Загальної Декларації Прав Людини, гуманітарних Статей, прийнятих Гельсінською Нарадою. Із цією метою Група Сприяння:

а) приймає письмові скарги про порушення прав людини і робить усе необхідне, щоб ознайомити з ними уряди, які підписали Гельсінські Угоди, а також світову громадськість;

б) опрацьовує зібрану інформацію про правовий стан на Україні та згідно зі ст. 19 Загальної Декларації Прав Людини поширює її незалежно від державних кордонів;

в) вивчає факти порушення прав людини стосовно українців, котрі живуть в інших республіках, щоб надати тим фактам широкого оприлюднення.

Група у своїй діяльності керується не політичними, а лише гуманітарно-правовими мотивами. Ми свідомі того, що багаторічна бюрократизація державного життя, котра дедалі зростає, здатна викликати протидію нашим законним прагненням. Але ми також добре знаємо, що бюрократичне тлумачення прав людини не вичерпує того, що несуть у собі міжнародні правові документи, підписані урядом СРСР. Ми приймаємо ці документи в їхньому повному обсязі — без бюрократичних перекручень та свавільних урізань із боку службових осіб чи державних установ.

Ми глибоко переконані, що лише таке розуміння Загальної Декларації Прав Людини і Гельсінських Угод здатне створити справжнє відродження в міжнародних відносинах. Саме цій великій меті повинна бути присвячена гуманітарно-правова діяльність нашої Групи.

Члени Групи:

Олесь Бердник, Петро Григоренко, Іван Кандиба, Левко Лук’яненко, Оксана Мешко, Микола Матусевич, Мирослав Маринович, Микола Руденко (керівник групи), Ніна Строката, Олексій Тихий.

9 листопада 1976 р.

1) Назвіть передумови виникнення Української Гельсінської Групи (УГГ).

2) Укажіть рік створення УГГ.

а) 1956 р.;

б) 1964 р.;

в) 1976 р.;

г) 1989 р.

3) Схарактеризуйте склад УГГ. Підготуйте повідомлення про життя та діяльність голови УГГ — М. Руденка.

4) Визначте мету та завдання УГГ.

5) Чи справедливими, на ваш погляд, були вимоги УГГ?

6) Як діяльність УГГ сприяла дотриманню прав людини в Україні?