Електронний додаток до підручника з Історії України. 10 клас. Пометун - Нова програма

§ 18. Практичне заняття. Повсякдення українців у 1917–1921-х рр.

1. Які чинники визначали повсякденна українців у 1917—1921 рр.?

Обговоріть, які чинники і як саме впливали на повсякденне життя населення. Ваші думки занотуйте в таблицю.

Чинник впливу	Який вплив здійснював (здійснив)

Давид Бурлюк. Час (1918 р.)

2. Які факти свідчать про зміни в повсякденному житті українського населення?

Працюючи в малих групах, оберіть одне-два з поданих нижче джерел і проаналізуйте їх, відповідаючи на запитання:

1. Про який етап української революції йдеться?

2. Які факти викладено в документі?

3. Як ви оцінюєте зміни в житті населення, що відбулися?

Сучасна дослідниця Оксана Оніщенко про вплив Першої світової війни та революційних подій 1917 р. на повсякденне життя населення українських губерній

Виснажлива світова війна та революція змушували жінок і чоловіків змінювати звичний уклад життя, пристосовуватися до нових реалій буття. Загальною рисою повсякденного життя населення яку містах, так і в сільській місцевості, стало панування хаосу та розрухи.

Падіння життєвого рівня населення, зростання кримінальної активності, знищення як матеріальної, так і моральної основи благополуччя суспільства призвели до злету злочинності.

Закономірним у часи війни та революції було падіння моральності: «Наряду с разнообразной спекуляцией и ловлей в мутной воде наблюдалось неизменно сопутствующее всем великим потрясениям разложение нравов. Размножались игорные дома, где игра шла нередко на огромные суммы. Необеспеченность завтрашнего дня, лёгкая нажива, наконец обесценение денежных знаков — всё побуждало к широким тратам. Рестораны были полны, и за бутылку ликёра платили, не морщась, сотни рублей. Женская честь превращалась в предрассудок».

Загалом, виникненню продовольчої кризи в роки війни сприяли помилки в урядовій політиці. Майже виключне пристосування економіки до потреб армії призвело до катастрофічного зменшення виробництва сільськогосподарських машин і товарів народного споживання, згортання традиційного обміну між містом і селом. Як наслідок, рівень товарності сільськогосподарських культур, особливо хлібних, різко знизився, що загострило продовольчу кризу.

У великих містах здобуття харчів та необхідних речей для існування ставало неабияким героїзмом. Здебільшого ці проблеми лягали на плечі жінок.

Становище в Харкові яскраво відображено в спогадах невідомого солдата: «Проходим главными улицами Харькова... У одной продовольственной лавки толпа женщин, чтобы получить фунт хлеба. Женщины кричат: “Куда вы идёте, разве не надоело вам, когда будет конец войны”. Одна выходит с ребёнком: “Третий день стою здесь и мёрзну с ребёнком, чтобы получить фунт хлеба, но получить не могу. Куда вы идёте, — говорит со слезами, — или у вас нет жён и детей дома, которые находятся в таком же положении, как я вот с ним, да двое ещё немного побольше заперты в нетопленой комнате дома”. Мороз пробегает по телу, вспоминаются жена и дети».

Сучасна дослідниця Ірина Еткіна про становище в Чернігівській губернії в 1918 р.

На Чернігівщині в 1918 р. ...144 волості Чернігівської губернії перебували у складі Української Держави гетьмана П. Скоропадського. А 43 волості перебували у складі... РСФРР.. На основній території губернії нова влада намагалася... відновити поміщицьку власність на землю. Здавалося б, все зрозуміло: після року революційних змагань такі кроки прийдуться не до смаку більшості населення краю... Однак кореспондент Чернігівської земської газети побачив зовсім іншу реакцію селянства: «Населення спочатку не вірило, що Центральної Ради вже нема, але коли дізналися з грамоти про ситуацію, — посмішка осяяла багато облич, і було чутно, як губи шепотіли: “Слава Богу, слава Богу”... Причина радості — не в новій земельній політиці — а в сподіваннях припинити анархію, самодурство земельних комітетів, більшовицьку навалу, і перейти до мирної праці... До мирної праці перейти не вдавалося — заважали каральні загони німців і місцевих “гайдамаків”, найнятих за гроші... Місцеві загони своєю жорстокістю перевершували німців: селян нещадно били, розстрілювали без суду і слідства... селяни осмислювали події з притаманною їм безпосередністю: “Були більшовики, ми їх боялися, прийшли українці — змушені боятися ще більше”...».

Проте, частково під тиском окупаційних військ, частково від страху перед поверненням анархії та більшовицького терору, селянин похмуро сплачував реквізиції, контрибуції, просив владу зменшити продрозкладку на село та врятувати від голоду...

Усе ж найгірша інформація від усіх сількорів надходила з більшовицької частини губернії. З-за кордону все населення буквально просилося до Української Держави... Село Великий Бір Суразького повіту наприкінці липня перебувало в полоні озвірілого натовпу матросів, що розстріляли вісьмох селян поодинці й забороняли ховати. Причини їх жорстокості та вибору саме цих односельців ніхто не розумів. Населення боялося за своє життя, а до щоденних пограбувань усі давно звикли... жителі м. Гремяч Новгород-Сіверського повіту звикли, як «захисники свободи» — більшовики, крім реквізиції продовольства, худоби, фуражу, забирали зі стола останній шматок хліба.

Отже, у 1918 р. селянство Чернігівської губернії опинилося, як між молотом та ковадлом, між двома режимами...

Очевидець подій про збройні сутички в Києві

Будинок наш на Марійсько-Благовіщенській вулиці був між єврейським базаром і вокзалом. З єврейського базару наступали українці, з вокзалу — більшовики. Територія наша знаходилась між ворогуючими таборами і переходила з рук в руки. Кожна наступна влада в особі кількох солдат стукала у ворота і стверджувала, що на даху нашого будинку є кулемет. Українці стверджували, що той кулемет більшовицький, а більшовики — що український. Кожна сторона робила свій обшук, ходили по квартирах... Іноді знаходили годинник чи кульок з борошном, які господарі не встигли сховати. І хоча ні годинник, ні кульок з мукою не стріляли, їх конфісковували, й обшук закінчувався.

Сучасна дослідниця Олена Бойко про повсякдення киян за часів Директорії

Грабунки, напади й здирництва тривали весь час перебування Директорії у Києві... Вояки, деякі командири та особливо дезертири були вороже налаштовані до міста в цілому й пограбування київських обивателів вважали своєю законною нагородою за правом переможця. Директорія тим часом, за словами В. Андрієвського, «щоби нагадати, кому слід, що влада ще має силу, уряджувала демонстрації свого війська, на яких воно виступало в повнім складі і в повнім озброєнню, навіть з усіма гарматами».

Директорія... офіційно не вдавалась до масових репресій проти представників попередньої влади... їхню долю мав вирішити суд... Припинили вихід усі російські газети від чорносотенних до демократичних, які за гетьманату виступали проти Директорії... Посилаючись на військовий стан, Директорія скасувала свободу зібрань, слова і друку... Влада попередила, що несанкціоновані збори будуть розігнані, а організатори притягнуті до відповідальності.

Відсутність у газетах правдивої інформації щодо становища в Україні та за кордоном породжувала масу домислів і чуток. Фейлетоніст «Робітничої газети» писав, що «обиватель мучиться над газетним аркушем і на всі боки міркує, що воно робиться на світі божому. Чи так гарно, як пишеться, чи трохи гірше».

Є. Коновалець наказав у 3-денний термін позбутися російських вивісок та написів — державних, громадських, приватних і до 18 січня замінити їх українськими. Є. Чикаленко записав у щоденнику: «Директорія підняла боротьбу з ъ та ы... Піднялася в городі суєта, повна комізму і драматизму: робочі і матеріал надзвичайно дорогі, люди не знають української мови, бігають шукають знавців і всі проклинають українську владу, бажаючи їй швидше згинути».

...Усі верстви мешканців були єдині в одному — незадоволенні владою, Директорією. Кияни обурювалися відсутністю порядку і спокою, поведінкою армії, бездіяльністю військової влади в управлінні містом й небажанням віддати його Міській думі... обмеженням свободи слова, друку... Інші причини негативного ставлення та його рівень були різними в мешканців різних соціальних та національних верств.

Зі спогадів офіцера Добровольчої армії Сергія Мамонтова

Під час громадянської війни грабували всі — і білі, і червоні, і махновці, і навіть саме населення. Якось у Юзівці, що переходила багато разів від одних до інших, я розговорився з селянином: «За кого ви стоїте?» — «А ні за кого. Білі грабують, червоні грабують і махновці грабують. І ви хочете, щоб ми мали симпатії до будь-кого?» Він тільки забув додати, що вони і самі грабують. Поряд був розграбований маєток.

З мемуарів Антона Денікіна

Ми входимо в село, нібито вимерле. По вулицях лежать трупи. Страшна тиша. І довго ще її безмовність порушує сухий тріск пострілів: «ліквідовують» більшовиків... Багато їх... Хто вони? Навіщо їм, смертельно стомленим від 4-річної війни, йти знов у бій і на смерть?

Сучасна дослідниця Олена Бойко про зміни вжитті Києва і киян за радянської влади

...у 1919 р. місто Київ пережило владу трьох політичних режимів. Період радянської влади був найбільш тривалим — майже сім місяців, тоді як під владою УНР Директорії місто перебувало лише півтора, під владою білогвардійців — три з половиною місяці.

Наприкінці січня 1919 р. в місті знову стало неспокійно... Стан влади й армії не дозволяв не лише відстояти місто, а й підтримувати в ньому правопорядок. Тому на вимогу місцевого самоврядування державні органи почали поступово передавати йому владні повноваження...

2 лютого до міського самоврядування перейшло управління київською міліцією, керівництво якої майже все втекло. Загони самооборони, до яких записалося 525 осіб, встановили в місті денну варту... 30 січня Міській управі було передано продовольчу справу.

Уже в день вступу червоних військ, 6 лютого, в Оперному театрі відбулося перше засідання нової влади. Було відновлено Раду робітничих депутатів.

Місто поступово поверталося до звичайного життя. Відкрилися установи й крамниці, навчальні заклади повернулися до занять. З 9 лютого поновили роботу пошта і телеграф.

За постановою виконкому були дозволені газети лише тих політичних партій, які офіційно перейшли на платформу радянської влади. В. Вернадський згадував: «Надзвичайно важке й дивне становище. Ніхто нічого не знає. Зовсім відрізані від світу. Газети переповнені брехнею й зосереджені на дрібних проблемах...».

Богунці й таращанці розмістилися не в казармах, а по приватних помешканнях у центрі міста. «Перші тижні перебування більшовиків у Києві... по всьому місту стояв справжній стогін від вимог та знущань, які доводилося переносити мешканцям від своїх нових постояльців», — згадував киянин.

Наказом коменданта М. Щорса домовим комітетам пропонувалося здати зброю. На його виконання по місту прокотилася хвиля повальних обшуків ...у такий спосіб відбувалася перша, негласна й неофіційна, «експропріація» в мешканців багатих квартир грошей, коштовностей і т. ін.

12 лютого фінвідділ виконкому зібрав представників об’єднань промисловців і фінансистів і повідомив про стягнення єдиного надзвичайного податку на користь радянської влади. В ультимативній формі він зажадав від представників великого і малого бізнесу зібрати у 8-денний строк 200 млн карб... наказ коменданта міста № 20, який вимагав «взяти на облік усі буржуазні будинки, особняки і т. ін. для переселення в них робітників з притонів і хатин. Буржуазні класи переселити і скупчити». «Вчора нас хотіли виселити з квартири. Тільки протекція колишнього репетитора Ф.П., який завідує житловим відділом, врятувала нас», — записала киянка в щоденнику... Урядове містечко вирішили влаштувати в Липках, через що для «ущільнення» був визначений весь центр міста.

Банки, акціонерні та страхові товариства, адвокатські контори були ліквідовані як установи великого капіталу, непотрібні пролетарській державі. Численні службовці залишилися без засобів до існування... виконком оголосив з 4 березня трудову повинність для буржуазії. До неї були віднесені особи, що живуть на нетрудові доходи; що користуються найманою працею з метою отримання прибутку; члени правлінь різних акціонерних товариств, присяжні повірені, нотаріуси ...Зазвичай вони виконували важку, брудну роботу. ...облави і направлення на примусові роботи стали звичайним явищем.

У виданому ЧК наказі йшлося про те, що [...] «всякі скупчення на вулицях міста заборонені і розганятимуться збройною силою...» У звіті виконкому за три місяці йшлося, що за цей час ЧК було заарештовано 918 осіб, з яких 150 розстріляно, 255 засуджено до тюремного ув’язнення, у 60 — конфісковане майно, решта звільнені. Серед покараних: 188 — за контрреволюцію, 66 — за бандитизм, 48 — за спекуляцію, 45 — за посадові злочини, 43 — фальшивомонетники, 9 — за агітацію проти радянської влади.

На початку липня було розстріляно чергову групу «контрреволюціонерів» — 17 осіб з числа київської інтелігенції, серед яких найбільшою повагою й любов’ю киян користувався відомий педагог й український громадський діяч В. Науменко. «Це був один з небагатьох людей, що користувалися виключною репутацією й відомих усьому Києву... Якби йому дали померти власною смертю, за його гробом йшов би стотисячний натовп... І таку людину схопили й поквапилися розстріляти через 24 години, щоби ніхто не встиг за нього заступитися», — з гіркотою згадував сучасник... У липні—серпні розстріли «контрреволюціонерів» стали повсякденною справою, про що повідомлялося ледь не в кожному номері київських газет... тепер серед розстріляних переважали заручники...

3. Як впливають на життя людей революційні події?

1. Працюючи в парах, обговоріть, який шлях розвитку суспільства — еволюційний чи революційний — ви вважаєте більш ефективним?

Під час обговорення занотуйте свої думки, скориставшись таблицею.

Революційний, тому що	Еволюційний, тому що
По-перше	По-перше
По-друге	По-друге
По третє	По третє

2. Проведіть дискусію за питанням: якби ви були представником якоїсь політичної сили, чи взяли б на себе відповідальність закликати населення до революції?