Географія України. 10-11 клас. Топузов
Тема 7. Ландшафти України
§ 29. Ландшафти України
Виділення ПТК, визначення їх меж і властивостей на основі аналізу взаємодії і взаємозв’язку ландшафтоутворюючих чинників і компонентів називається фізико-географічним (природним) районуванням. Виділяють зональні одиниці районування, які змінюються за законом широтної зональності, і азональні, що змінюються в іншому порядку.
Зональність проявляється у зміні клімату з географічною широтою. Із півночі на південь відбуваються зміни температури земної поверхні й повітря, чергування зон атмосферного тиску, кліматичних поясів. Водний режим річок та озер, властивості поверхневих океанічних вод теж змінюються від екватора до полюсів.
Азональність — це порушення зональності в географічній оболонці. Розташування великих форм рельєфу, гірських порід завжди азональне, оскільки не залежить від розподілу сонячної енергії. Неоднорідний рельєф і склад гірських порід зумовлюють суттєве відхилення від широтного напряму поширення рослинного й ґрунтового покриву тощо. Одним із прикладів азональності є висотна поясність на схилах гір: зміна кліматичних умов з підняттям від підніжжя до вершини, джерел живлення й режиму стоку річок, невеликих форм рельєфу, ґрунтів, рослинного й тваринного світу та природних комплексів у цілому.
Територія України лежить в межах трьох фізико-географічних країн: Східно-Європейської рівнини (її південно-західної частини), Карпатської та Кримської гірських країн. Фізико-географічні країни мають єдину тектонічну структуру в основі, однорідний рельєф і свій набір природних зон.
Внаслідок відмінностей у розподілі тепла і вологи у межах географічних поясів формуються природні зони з притаманними їм кліматом, ґрунтами, рослинністю і тваринним світом. Природні зони виділяють лише в межах Східно-Європейської рівнини. В Україні — це зони мішаних лісів, широколистих лісів, лісостепу і степу.
У природних зонах (підзонах) виділяють фізико-географічні провінції (краї). Основними причинами їх виділення є неоднорідність геологічної будови та рельєфу, а також віддаленість території від океанів, що зумовлює зміну континентальності клімату. Наприклад, у лісостеповій зоні виділяють три фізико-географічні краї: Дністровсько-Дніпровський (у межах частин Подільської і Придніпровської височин, що знаходяться на Українському щиті), Лівобережно-Дніпровський (на Придніпровській низовині) та Середньоруській (відповідає схилам однойменної височини). 7 країв виділяють в межах природної зони степу
У межах країв існують свої відмінності природних умов, пов’язані з неоднаковою геологічною та геоморфологічною будовою територій. Це є причиною виділення менших за величиною ПТК — фізико-географічних областей і фізико-географічних районів. Так, зона широколистих лісів поділяється на 6 фізико-географічних областей (крім 5-ти зазначених на карті атласу ще й Мале Полісся, хоча іноді його «залишають» у Зоні мішаних лісів (дивись, зокрема, таблицю 20, розміщену в Національному атласі України)), відповідно 5 фізико-географічних областей залишається в межах зони мішаних лісів. Для прикладу, Західноподільська височина область, в свою чергу, поділяється на 6 фізико-географічних районів (на карті атласу не виділено).
На півдні територія України виходить до природно-аквальних комплексів Чорного й Азовського морів.
Перші спроби фізико-географічного районування українських земель пов’язані з працями Василя Докучаєва, Гаврила Танфільєва та Еуґеніюша Ромера, але вони були зовсім загальні. Докладніше є фізико-географічне районування УРСР Бориса Лічкова (1922 р., виділено 7 районів) і Павла Тутковського (1922 р., виділено 7 краєвидів). Кращим є поділ усіх українських земель, здійснений Степаном Рудницьким (1925) на 20 районів на підставі геоморфологічних критеріїв; цей поділ має значення й дотепер.
Фізико-географічне районування необхідне для комплексного обліку і оцінки природних ресурсів й відповідно для організації ефективного використання земель, раціонального розміщення промисловості, поселень. Встановивши межі того чи іншого ПТК і вивчивши його будову та внутрішні зв’язки, можна обґрунтувати раціональне природокористування в ньому, визначити заходи щодо покращення екологічної ситуації, встановити території, на яких бажано проводити природоохоронну діяльність.
