Географія України. 10-11 клас. Топузов
Тема 4. Ґрунти та ґрунтові ресурси
§ 26. Ґрунти та ґрунтові ресурси
Згідно з прийнятою методикою в Україні виділяють понад 600 видів ґрунтів, які об’єднують у 17 типів та 35 підтипів. Крім того, на ґрунтових картах зазначено також до 17 відмінностей ґрунтів за гранулометричним складом.
В окремих областях України дуже багато різних видів ґрунтів (у Харківській області за даними Інституту ґрунтознавства, їх близько 180, у Черкаській — 198). Чим складніший ґрунтовий покрив, тим більше ускладнюються процеси вирощування сільськогосподарських культур.
На території Полісся розвиваються три типи ґрунтоутворення: підзолистий, дерновий і болотний. Найбільш поширені процеси — дерновий і підзолистий — відбувалися одночасно і накладалися один на одного. Тому 2/3 ґрунтового покриву Полісся, яка освоєна під ріллю, займають різні за оглеєністю дерново-підзолисті ґрунти.
Болотний процес ґрунтоутворення розвивається під впливом болотної, головним чином мохово-осокової рослинності в умовах постійного перезволоження, що викликає оглеєння і накопичення органічних решток у вигляді торфу. В ґрунтовій товщі розвиваються анаеробні бактерії, що використовують органічну речовину як енергетичний матеріал, і кисень з окисних сполук, які внаслідок цього переходять у закисну форму. Процес розкислення (відновлення ґрунтів) називається оглеєнням, а збагачена закисними сполуками ґрунтова маса — глеєм, із сизуватим, синім чи зеленкуватим забарвленням. У таких умовах відбувається накопичення й консервування органічної речовини, що призводить до наявності в ґрунті великих запасів азоту та фосфору. Під впливом болотного процесу формуються торф’яники, болотні та торфово-болотні ґрунти.
На території лісостепу проявляються різноманітні умови ґрунтоутворення. На підвищених еродованих ділянках під лісовим покривом постійно відбувався підзолистий процес. Тут утворилися сірі та світло-сірі лісові ґрунти. На знижених, менш еродованих площах під степовою рослинністю відбувався дерновий процес ґрунтоутворення. До найбільш характерних ґрунтів, які утворюються за подібних умов, належать чорноземи та лучні ґрунти. Вони різко виділяються серед інших ґрунтів високою природною родючістю, складом, якостями та зовнішнім виглядом. Ці ґрунти добре гумусовані, внаслідок чого мають темний колір та значну глибину, по всьому профілю рівномірно пухкі, багаті на поживні речовини, їхні фізичні та механічні (агротехнічні) якості досить сприятливі для вирощування культурних рослин.
У степу найбільш виражений дерновий гумусно-акумулятивний процес ґрунтоутворення. Відбувається він під впливом багаторічної трав’янистої рослинності в умовах помірного вологого клімату і найбільш активно на карбонатних гірських породах.
Дерновий процес у степовій зоні призводить до формування різних чорноземних ґрунтів, які характеризуються високим вмістом гумусу, насиченістю кальцієм, нейтральною або близькою до нейтральної реакцією ґрунтового розчину, сприятливими фізико-механічними властивостями. Географія поширення різних типів ґрунтів відповідає закономірностям поширення рослинного покриву. Під сучасними різнотравно-типчаково-ковильними степами сформувалися чорноземи звичайні, під типчаково-ковильними — чорноземи південні, полинно-типчаково-ковильними — каштанові та солонці, ксерофітними — чорноземи літогенні, в породах при глибокому заляганні ґрунтових вод — лучно-чорноземні і дернові глейово-елювіальні ґрунти, при близькому заляганні — дернові засолені ґрунти, в заплавах — алювіальні лучні і лучно-болотні ґрунти.
Для гірських районів України характерною є вертикальна зональність поширення ґрунтів, тобто більш-менш закономірна зміна одних ґрунтів іншими в міру підняття від підніжжя до вершин найвищих гір. Вертикальні ґрунтові зони певного мірою є ніби широтними горизонтальними зонами і їх чергування так само залежить від зональності. Тому зміна вертикальних ґрунтових зон від підніжжя до вершин аналогічна зміні горизонтальних (широтних) ґрунтових зон на рівнинних просторах у напрямку з півдня на північ.
У передгір’ї Українських Карпат (Передкарпаття і Закарпаття) поширені дерново-підзолисті ґрунти, а в горах до висоти 1500 м — бурі гірсько-лісові, дещо вище — сіро-бурі, а вище 1600 м — гірсько-лучні.
Земельні ресурси — це землі, які використовуються або можуть бути використані в сільському чи лісовому господарстві, будівництві тощо. 70% від усієї площі країни становлять сільськогосподарські угіддя, 4/5 з яких — орні землі. Це один з найвищих показників розораності ґрунтів у світі. Проте така висока розораність земель нерідко призводить до посилення водної та вітрової ерозії ґрунту — знесення родючого шару.
В Україні різними формами ерозії охоплено близько 18 млн. га ріллі. Водна ерозія відбувається внаслідок розмиву водними потоками поверхні ґрунтів, перенесення їх верхнього шару в низ по схилу, що сприяє утворенню вимоїн та розвитку ярів.
Вітрова ерозія руйнує верхній, найбільш родючий шар ґрунту, внаслідок видування дрібних часточок. Це призводить до оголення коренів або засипання рослин. Особливої шкоди завдає вітрова ерозія навесні, коли ґрунт ще не вкритий рослинністю. Найнебезпечніша вона для піщаних ґрунтів.
