Географія України. 10-11 клас. Топузов
§ 16. Корисні копалини
У надрах України розвідано майже 20 тисяч родовищ та проявів 117 видів корисних копалин, з яких 8172 родовища по 94 видах мінеральної сировини мають промислове значення і обліковуються Державним балансом запасів. За підтвердженими запасами кам’яного вугілля, залізних і марганцевих руд, титану, цирконію, каоліну, графіту, сульфатно-калійної та натрієвої солей, облицювально-декоративного каміння наша держава входить до числа провідних країн світу, а на європейському субконтиненті в більшості з них займає перші позиції. Водночас значні об’єми споживання нафти і природного газу і недостатній власний видобуток змушує Україну імпортувати ці види сировини у великих обсягах.
За оцінками геологів в Україні на початку XXI ст. точно розвідані поклади кам’яного вугілля становили майже 16,3 млрд. т (3-3,5% світових запасів). Родовища кам’яного вугілля зосереджені в двох басейнах: Донецькому і Львівсько-Волинському.
Донецький кам’яновугільний басейн
Розташований на території Луганської, Донецької (Старий Донбас), Дніпропетровської (Новий Донбас) і частково Полтавської та Харківської областей. S = 50 тис км2. Вугленосні товщі вміщують біля 330 пластів (до 11 км глибин), з яких 130 мають робочу потужність, тобто більше 0,45 м. Пласти, що розробляються сягають потужності 0,6-1,8 м. Середня глибина шахт становить близько 700 м. Шахта «Шахтарська Глибока» сягає глибини 1546 м, шахта «Прогрес» (місто Торез) — 1300 м. На якості сировини позначається досить значний вміст сірки (в середньому 2,5%) і висока газоносність. Видобувають коксівне, газове, жирне вугілля, антрацит та ін. Перші поклади виявлено у 1721 р. Температура гірничих порід на освоєних глибинах в середньому становить 42-45°. Першу шахту закладено у 1795 р. поблизу сучасного Лисичанська. Родовища Нового Донбасу експлуатуються з 1949 року.
Львівсько-Волинський кам’яновугільний басейн
Розташований в межах двох областей: Львівської і Волинської. S = 10 тис км2.
Налічують більше 80 вугільних пластів, основні промислові запаси яких становлять потужність 0,5-1,1 м. Глибина їх залягання 300-500 м. Коксівне вугілля становить близько 40% запасів. В основному використовується для роботи Добротвірської і Бурштинської ТЕС. Розробка розпочата у 1952 р.
Найбільші родовища бурого вугілля зосереджені у Дніпровському буровугільному басейні. Простягається басейн вздовж Дніпра в межах Житомирської, Черкаської, Кіровоградської та Запорізької областей. Глибина залягання пластів лише 5-140 м, тому видобувають його переважно відкритим способом. Басейн розділяється на 12 буровугільних районів і складається з 100 родовищ. Це вугілля характеризується високою вологістю і зольністю, відносно низкою теплоємністю і використовуються в основному в прилеглих районах. Крім того промислове значення бурого вугілля мають родовища Харківської (Новодмитрівське), Полтавської, Івано-Франківської (Коломийське) і Закарпатської (Ільницьке) областей.
Україна володіє значними доказаними запасами й потенційними ресурсами нафти і природного газу. Станом на 1 січня 2009 року в Україні відомо 385 родовищ нафти і газу. Початкові потенційні ресурси вуглеводнів (нафти, газу, газового конденсату) приурочені до трьох основних нафтогазоносних регіонів (провінцій) України: Східного (Дніпровсько-Донецького), Західного (Карпатського) і Південного (Причорноморсько-Кримського) і розподіляються таким чином:
В Карпатській провінції нафту розпочали видобувати ще у 1775 р., озокерит («гірський віск») — у 1850-х, природний газ — у 1913 р. Наприкінці XIX — початку XX ст. Передкарпаття було знаменитим у світі центром нафтовидобутку. Рідке паливо видобувають тут й нині: у районах Борислава (Львівська область), Долини і Надвірної (Івано-Франківська обл.). Масштаби видобутку нафти тепер незначні і через вичерпаність запасів не розширюються.
Дніпровсько-Донецька провінція сьогодні дає країні 80% вуглеводної сировини. Сумарні запаси Шебелинського, Західно-Хрестищенського і Єфремівського газових родовищ оцінюються в 970 млрд. м3 (всього ж розвідані запаси газу в країні становлять 2,4 трлн. м3). Переважна більшість газових родовищ мають початкові видобувні запаси менше 10 млрд. м3. Леляківське, Гнідинцівське і Глинсько-Розбишівське родовища разом дали більше 70% нафти, видобутої за час розробки всіх родовищ в цій провінції.
Найперспективнішим з-поміж усіх родовищ газу, відкритих за незалежної України, вважається Кобзівське газоконденсатне у Харківській області. Газоконденсатні поклади в ньому виявлено на глибинах 3200-3600 м.
Причорноморсько-Кримська провінція вважається перспективною. Вона охоплює Причорноморську западину, Керченську протоку, північно-західну частину акваторії Чорного й Азовського морів. Орієнтовні запаси — до 4-5 млрд. т нафти. На морському шельфі України відкрито 14 родовищ вуглеводнів. Підприємство «Чорноморнафтогаз» експлуатує 4 родовища: Голіцинське, Штормове (введено в експлуатацію у 1993 р.), Архангельське в Чорному морі і Стрілецьке в Азовському. У найближчий час розпочнеться видобуток газу з родовищ Одеське і Безіменне. Одеське газове родовище, розташоване під 40-метровою товщею води, володіє підтвердженими промисловими запасами природного газу в 11 млрд. м3. Всього у світі на шельфі Світового океану видобувають більше третини нафти й чверті природного газу.
Однією з найголовніших тенденцій, так званою «тихою революцією» у видобутку природного газу є видобуток сланцевого газу, який міститься в малопроникних пластах гірських порід. Це вугільний метан, що утворюється на поверхні вугілля, і який можна екстрагувати, понижуючи тиск в пластах, а також газ у щільних породах, зосереджений у водотривких пісковиках. Технологічний прорив дозволив вилучати газ із гірських порід, які раніше вважалися недоступними. Вперше технології з видобутку нетрадиційного газу застосували США. Досить перспективним виглядає видобуток сланцевого газу і в Україні. В межах Львівсько-Волинського басейну, зокрема, виявлені товщі пластів, які містять сланцевий газ, потужніші ніж в США. Геологічною розвідкою і можливою експлуатацією цих родовищ в Україні зацікавилися низка нафтових компаній світу. Однією з найважливіших проблем, насамперед екологічного характеру, є буріння сотень свердловин, проведення вибухів скельних порід за допомогою води і хімічних сполук на густозаселених територіях. В США ж розробляються родовища в пустельних районах.
Криворізький залізорудний басейн розташований в Дніпропетровській і частково Кіровоградській областях. Витягнутий вузькою смугою з півночі на південь у басейні річок Інгулець, Саксагань і Жовта, смугою завдовжки 100 км і завширшки 2-7 км. Тут розміщено понад 300 рудних тіл. Високоякісна руда видобувається шахтним способом (глибини до 1000 м, вміст заліза — 50-60%), збіднені руди із вмістом заліза 30-40%, що потребують збагачення, — відкритим способом. Щороку зараз тут видобувають близько 50 млн. т залізорудної сировини. Максимальний видобуток припав на 1978 рік — 120 млн. т, мінімальний — на 1997 рік (10 млн. т). Усього з початку промислового освоєння з надр Кривбасу видобуто 5,5 млрд. т залізорудної сировини. Промислові запаси загалом становлять 18 млрд. т.
Кременчуцький залізорудний басейн знаходиться в північно-східній частині Українського щита в межах Полтавської області. Простягається в меридіональному напрямку на 45 км. Був відкритий у 1924-1928 рр. В його межах знаходиться 5 окремих родовищ. Видобуток ведеться відкритим способом. Запаси залізорудної сировини оцінюють у 4,5 млрд. т.
Білозерський залізорудний район розташований в південній частині Українського щита. Простягається в субмеридіональному напрямку на 65 км, при ширині 5-20 км. Видобуток ведеться шахтним способом. Є першочерговою сировинною резервною базою чорної металургії країни.
Запаси руд Керченського басейну оцінюються в 1,8 млрд. т. Родовища розроблялися кар’єрами. Зараз видобуток припинено.
За видобутком залізної руди Україна посідає 6-е місце в світі (дані 2010 р.) після Китаю, Австралії, Бразилії, Індії та Росії.
Марганцеві руди зосереджені в Нікопольському марганцеворудному басейні — одному з найбільших в світі. Промислову розробку руд тут розпочато з 1886 року. У межах басейну виділяють два райони — Нікопольський в Дніпропетровській області і Великотокмацький в Запорізькій області. Великотокмацьке родовище, в якому запаси мангану вдвічі перевищують запаси Нікопольського родовища, з кінця XX ст. законсервоване. Загальна кількість видобутої марганцевої руди дозволяє не тільки задовольняти внутрішні потреби, але і значною мірою експортувати її в Росію і Західну Європу. Крім виплавки сталі сполуки марганцю застосовують також для виробництва фарб, якісного скла та для потреб медичної промисловості.
Найбільш значні рудопрояви хромітових руд проявляються у Капітанівському родовищі в Середньому Побужжі.
Більш ширша промислова класифікація кольорових металів являє собою їх поділ на легкі, важкі, благородні, тугоплавкі, розсіяні, радіоактивні, рідкі та рідкоземельні.
Україна має потужні запаси титану. Найбільшими родовищами є Іршанське (Житомирська область) та Самотканське (Дніпропетровська область). Титан використовують у виробництві окремих частин ракет, підводних човнів, виготовленні штучних рубінів, сапфірів, синтетичного каучуку, білил тощо. Проте першим та основним споживачем титанових виробів завдяки особливостям титану як металу є авіаційна промисловість. Умови, в яких працюють деталі та вузли літаків, висувають особливі вимоги до матеріалів, з яких ці вироби виготовлені. Матеріали для авіабудівництва повинні мати малу вагу, високу питому міцність, жаростійкість, опір до навантажень, тріщиностійкість та корозійну стійкість.
Мал. 40. Родовища золота в Україні
За загальними запасами ртуті Україна займає 5-те місце в світі після Іспанії, Алжиру, Китаю і Киргизстану. З кінця XIX ст. ртутні руди (кіновар) видобували в Микитівському родовищі Донецької області. В даний момент часу це родовище не розробляється. Україна перспективна на золото. Золотовмісні гірські породи зосереджені в надрах Карпат (близько 15% ресурсів), Українського щита (75%) і Донецького кряжу (10%). Найкраще дослідженими є ресурси золота в Закарпатті (Мужієве, де з 1999 р. діє фабрика-рудник). За перший рік роботи видобули тільки 12 кг золота (2000 р. — 136 кг, 2001 р. — 76 кг, 2002 р. — 16 кг, 2003 р. — 61 кг, 2004 р. — 161 кг, 2005 р. — 182 кг). Усього видобуто 646,4 кг і перероблено 292,711 тонни руди. З 2006 року видобуток дорогоцінного металу у цьому родовищі було зупинено через відсутність фінансування компанією, яка ним володіла.
Наша країна належить до провідних урановидобувних країн світу, запаси її оцінюються в 366 тис. т, розвідані запаси — у 31 тис. т урану. За досить низького вмісту урану в рудах, родовища України мають низку особливостей, які забезпечують конкурентну здатність виробленого уранового концентрату: великі розміри уранових покладів, що дозволяє застосовувати високопродуктивні системи видобутку; висока міцність вміщуючих порід, що дозволяє проходити гірничі виробки без кріплення та проходити очисні блоки великих обсягів; невеликі водні притоки до гірничих виробок; досить прості заходи радіаційного захисту завдяки невеликому вмісту урану у рудах.
Основні запаси урану (близько 200 тис. т) зосереджені в Кіровоградському урановорудному районі (КУРР), оцінювані запаси становлять понад 100 тис. т. Видобутком уранових руд і виробництвом уранового концентрату в Україні займається Східний гірничо-збагачувальний комбінат (с. Кізельгур). До його складу входять дві діючі шахти — Смолінська та Інгульська, які за своїм енергетичним еквівалентом рівноцінні 60-ти вугільним шахтам (майже одна третина всього Донбасу). Смолінська шахта розробляє Ватутінське родовище, Інгульська — Мічурінське і Центральне. Северинське родовище знаходиться в резерві й ряд родовищ — підготовлені до розвідки. На околицях м. Кіровоград розташовані Центральне та Мічурінське родовище. Підземні роботи на шахті ведуться на глибині 300 м. Частина руди видобувається прямо під обласним центром — Кіровоградом.
Нерудні корисні копалини є найбільш поширеними в Україні як за кількістю видів, так і за кількістю відкритих та освоєних родовищ. Пояснюється це тим, що до них належать надзвичайно різноманітні за походженням породи і мінерали. Нерудна сировина служить сировиною для багатьох галузей промисловості. За запасами деяких її видів наша країна посідає провідне місце в Європі і навіть в світі.
Мал. 41. Фонтан-пам'ятник мінералу доломіту
Калійні солі є важливою сировиною для виробництва калійних добрив. В Україні відомо понад 20 родовищ калійних солей, найбільшими з яких є Стебницьке у Львівській області та Калуш-Волинське в Івано-Франківській області. Стебницьке родовище розробляється з 1922 року. Площа 30 км2. Солі залягають у вигляді лінз потужністю кілька десятків метрів на глибині 90-1000 м. Калуш-Голинське родовище розробляється з 1826 року. Його площа становить 80 км2. Лінзи потужністю кілька десятків метрів залягають тут на глибинах від 15 до 1000 м.
Україна має великі та унікальні за якістю поклади кам’яної солі. За хімічною чистотою їх можна вважати кращими в світі. Основні запаси знаходяться на території Донбасу, Придніпровської низовини, Прикарпаття та Закарпаття, а також у Криму. Крім кам’яної солі є родовища, представлені ропою озер та підземними розсолами. Запаси кам’яної солі та природних розсолів в Україні досить значні і при сучасному рівні видобутку практично невичерпні.
Перші згадки про лікувальні мінеральні води на території сучасної України стосуються Прикарпаття й відносяться до кінця XVI — початку XVII ст. У 1576 р. відомий польський лікар Войцех Очко (був лейб-медиком королів Сигізмунда-Августа та Стефана Баторія) зробив перший медичний опис лікувальних властивостей джерел мінеральної води в районі сучасного Шкло Львівської області. У 1835 р. вчений-хімік, львівський фармацевт Теодор Торосевич вперше провів хімічне дослідження трускавецької води «Нафтуся».
На території України виявлено близько 500 джерел різних мінеральних вод. Понад 80 таких джерел використовуються для 50 курортів, 20 бальнеолікарень, для розливу лікувально-столових вод на підприємствах.
Для лікувально-оздоровчої мети використовують також термальні води — підземні води, що мають температуру вище 200 °С. На території курорту Берегово в Закарпатській області є джерела й басейни термальних вод, купання в яких можливе цілий рік. Температура води на поверхні становить 36 градусів. Така вода використовується для лікування органів руху, серцево-судинної системи, центральної нервової системи.
З лікувальною метою можуть використовувати і лікувальні грязі (пелоїди) — мулисті осади водоймищ, торфові відклади боліт, глинисті породи грязьових сопок. Вони являють собою однорідну, пластичну масу густої консистенції, яка характеризується високою масовою часткою вологи, великою теплоємністю і малою теплопровідністю, великою адсорбційною здатністю. Містять ряд мікроорганізмів та антибактерійні речовини. Прикладами грязелікувальних курортів з муловими грязями є Куяльник поблизу Одеси, Саки і Євпаторія АРК. Торфові грязі використовують на курортах Моршина (Львівська область) і Слов’янська (Донецька область).
Мал. 42. Берегівський термальний басейн
