Зарубіжна література. Хрестоматія. Рівень стандарту. Профільний рівень. 10 клас. Столій

Афанасій Фет

(1820-1892)

Життєвий шлях співця кохання і природи

Афанасій Фет народився 23 листопада 1820 року в селі Новосілки Орловської губернії, у родині поміщика Афанасія Шеншина та Шарлотти Фет. Але біологічним батьком майбутнього поета був перший чоловік Шарлотти, німецький чиновник Йоганн Фет.

До підліткового віку Афанасій мешкав у маєтку Шеншина і здобував домашню освіту. У 14 років хлопчика віддали до німецької школи-пансіонату ліфляндського містечка Верро (нині це естонський Виру).

Після завершення школи юнак Фет потрапив до московського пансіону, а потім — на словесне відділення філософського факультету Московського університету. Там розкрився його ліричний дар. «Замість того щоб ревно відвідувати лекції... майже щодня писав нові вірші...» — згадував потім поет.

У 1840 році власним коштом Фет видав свою першу збірку «Ліричний Пантеон». Незважаючи на учнівський характер творів, книга удостоїлася позитивних відгуків.

У 1845 році, закінчивши навчання, Фет залишив Москву і вступив на службу в полк, розквартирований у Херсонській губернії.

Восени 1847 року він отримав відпустку і приїхав до Москви, де протягом двох місяців готував до видання другу збірку віршів. Однак надрукувати її вдалося лише через три роки. Друга збірка підбила підсумок першого періоду творчості митця. У ній визначилися характерні теми, мотиви, образи поета. Центральним художнім образом у ліриці Фета була природа рідного краю, провідними мотивами — смуток і любов до сумних російських пейзажів, духовна спорідненість із природою.

У 1853 році Фету дозволили перевестися в гвардійський лейб-уланський полк, розташований під Петербургом. А 1856 року завдяки зусиллям І. С. Тургенєва вийшла третя збірка поета. Читачі зустріли її із захопленням, перед автором відкрилися двері багатьох впливових літературних журналів. Фет почав друкувати на їхніх сторінках поеми, повісті у віршах, прозу, переклади з Й. В. Ґете, А. Міцкевича, Г. Гейне. Літературні гонорари дозволили Фету взяти відпустку і здійснити подорож Європою. Під час цієї поїздки, в Парижі, Афанасій Афанасійович одружився з донькою заможного купця Петра Кононовича Боткіна Марією.

Через рік після одруження Фет вийшов у відставку, оселився в Москві й занурився в літературну працю. Але незабаром він придбав хутір Степанівка в Орловській губернії і захопився господарюванням. Він став взірцевим поміщиком, проявивши виняткові здібності. Фет завів млин, конярню, потім купив ще один маєток — Вороб’ївку. Через господарчі клопоти Фет майже припинив писати. До того ж він вважав, що як поет вичерпав свої сили.

Але у 1880-х роках, після 20-річної перерви, муза Фета, за його власними словами, «пробудилася від довголітнього сну». 1883 року вийшла друком збірка нових віршів митця «Вечірні вогні». У 1885, 1888 і 1891 роках під цією самою назвою Фет випустив ще три книги. У пізніх творах дар поета досяг розквіту. У них вилилися роздуми про сенс життя, обмеженість людського буття часом і простором, кохання, природу.

Останній вірш Фета датований 23 жовтня 1892 року. А 21 листопада поет помер від застарілої «грудної хвороби».

Поет «чистого мистецтва»

Фет — майже єдиний з-поміж видатних російських поетів, який переконано і послідовно оберігав свій художній світ від соціально-політичних проблем. Хоча ці проблеми не тільки не залишали Фета байдужим, а, навпаки, глибоко цікавили його, були предметом його гострих публіцистичних статей і нарисів, постійно згадувалися в листах до друзів. У поезії ж вони знаходили відгук дуже рідко. Фет немов відчував непоетичність тих суспільних ідей, які відстоював. Він узагалі вважав непоетичним будь-який твір, в якому є чітко виражена думка, відкрита тенденція.

Природа художнього дару Фета найповніше відповідала принципам «чистого мистецтва». Фет народився, щоб поетично втілити прагнення людини до краси. «Я не міг зрозуміти, коли мистецтво цікавилося будь-чим окрім краси», — зізнавався він наприкінці життя.

Провідний принцип Фета — створення образу краси як мети мистецтва. Таке розуміння сутності мистецтва визначило тематику лірики поета. Головними в його творчості були теми природи, кохання, музики, призначення мистецтва, філософські роздуми про життя і смерть.

* * *

Шепіт... Ніжний звук зітхання.

Солов’їний спів...

Срібна гра і колихання

Сонних ручаїв.

Ночі блиск... Тремтіння тіней...

Тіні без кінця...

Ненастанні, дивні зміни

Милого лиця...

У хмаринках — пурпур рози.

Відблиск янтаря...

І цілунків пал, і сльози,

І зоря, зоря!

1850

(Переклад М. Рильського)

Поміркуйте над змістом тексту

1. Які картини постають у вашій уяві під час читання вірша?

2. Яку особливість лексичного складу твору ви помітили?

3. Фет визнавав, що його вірші покликані передати неясні, невидні душевні рухи, які можна тільки «навіяти на душу звуком». Як ця здатність поезії виявилася у вірші «Шепіт... Ніжний звук зітхання...»?

* * *

Убога мова в нас! Хотіти й не могти, —

Ні друзям, ні чужим не перекажеш ти

Того, що в грудях б’є, немов прозорі хвилі.

І марна вся жага невтолених сердець,

І перед вічною оманою мудрець

Схиляє сивину в несилі.

Спроможен тільки ти, поете, в слушну мить

Крилатим звуком слів схопити й закріпить

І темні сни душі, і трав зникомий запах.

Так для безмежності лишивши діл земний,

Юпітерів орел сяга височини