Зарубіжна література. Хрестоматія. Рівень стандарту. Профільний рівень. 10 клас. Столій

Розділ IV. Перехід до модернізму. Взаємодія символізму й імпресіонізму в ліриці

Модернізм як літературно-мистецький напрям кінця XIX — початку XX ст.

Чинники виникнення модернізму

У другій половині XIX століття в мистецтві сформувався новий напрям — модернізм. Точніше, цим словом називають сукупність напрямів мистецтва та літератури, що мають кризову природу, кардинально рвуть із традиціями, а їхні представники шукають нові форми та методи художнього пізнання. Термін «модернізм» утворений від латинського слова modernus, що означає «сучасний», «недавній».

Поява модернізму зумовлена кількома чинниками. По-перше, духовною кризою буржуазної цивілізації, що наростала впродовж усього XIX століття і повною мірою проявилася на початку XX століття. Оптимізм просвітників і віра в торжество гуманізму до того часу зійшли нанівець, християнське вчення втратило своє значення, суспільство втратило традиційні духовні орієнтири.

Другий чинник формування модернізму — поява нових уявлень про світ і людину під впливом новітніх філософських ідей.

До середини XIX століття у філософії панував матеріалізм, що стверджував перевагу матерії над духом. У другій половині століття поширилися вчення, у яких провідна роль відводилася ірраціональному началу. Наприклад, німецький філософ Артур Шопенгауер уважав, що світ не можна осягнути науковими раціоналістичними методами, і тільки інтуїтивні методи мистецтва можуть проникати в таємниці буття.

Провідні ознаки мистецтва модернізму

Модерністи шукали шляхи виходу з духовної кризи, створюючи нове мистецтво. Відкидаючи традиційні форми і засоби творчості, вони намагалися віднайти власні. Наприклад, шляхом поєднання видів мистецтва або навіть мистецтва і науки. Лірик Велимир Хлебников писав вірші, у яких намагався синтезувати математику, лінгвістику і поезію. Художник Василь Кандинський шукав в абстрактних формах живопису вищі закони, здатні відобразити водночас гармонію кольорів, форм, музичних акордів і математичних формул.

Інші особливості модернізму простіше усвідомити в порівнянні з ознаками реалістичного мистецтва.

Відмінності між модернізмом і реалізмом

Ознаки реалізму	Ознаки модернізму
Прагнення показати реальну дійсність, дослідити її закони	Прагнення змоделювати власну реальність
Матеріалістичний погляд на реальність: реальність є первинною	Ідеалістичний або агностичний (агностицизм — філософське вчення, що заперечує можливість пізнання об’єктивного світу і його законів) погляд на реальність: первинною є свідомість або ми взагалі не знаємо, що є первинним і що — вторинним
Відображення життя у формах самого життя	Таке відображення світу, коли твір мистецтва перетворюється на систему знаків, що виражають лише позицію художника

Модернізму притаманні сприйняття світу як хаосу, що є ворожим людині, та невіра в гуманістичні цінності, ідею історичного прогресу. Ствердження непізнаваності, хаотичності, абсурдності світу змінює у митців традиційні для початку XIX ст. уявлення про людину. У літературі образ героя, впевненого в силі свого розуму, замінюється слабкою особистістю, нездатною осмислити закони буття і вимушеною існувати у ворожому абсурдному світі.

Течії раннього модернізму: символізм, імпресіонізм, неоромантизм

Перші представники літературного модернізму гостро відчували вичерпаність форм реалістичної оповіді, її естетичну втому. Для них поняття «реалізм» означало відсутність зусиль до самостійного осягнення світу, механістичність творчості, поверховість, нудьгу розмитих описів — інтерес до ґудзика на пальті персонажа, а не до його душевного стану. Модерністи ставили понад усе цінність індивідуального бачення світу художником. Створені ними художні світи унікальні, кожний має відбиток яскравої творчої індивідуальності.

У межах модернізму сформувалося кілька течій: футуризм, імажинізм, акмеїзм, експресіонізм та інші. Більшість із них виникла вже у XX столітті. А до ранніх течій відносять символізм, імпресіонізм і неоромантизм.

1. Символізм (фр. symbolisme, від грец. simbolon — знак, визначальна прикмета) — течія, що сформувалася у Франції в 1870-1980-ті рр. і згодом поширилася в Бельгії, Великій Британії, Німеччині, Австро-Угорщині, Росії, Польщі, Італії, Іспанії. Основою символістського бачення світу стала ідеалістична філософія, що тлумачила речовинний, зримий світ як неповне відображення вічного начала, світу ідей. Естетика символізму обумовлена використанням символу як основного засобу наближення до таємниці «невимовного». Перших символістів цікавила насамперед проблема оновлення поетичної мови. До них належали поети П. Верлен та С. Малларме. Пізніше символізм поширився в драматургії, критиці та інших видах мистецтва: у живописі, музиці, оперному театрі, танку, скульптурі тощо.

Провідні ознаки символізму — естетизм і філософічність, узагальненість і абстрактність образів, їхня розпливчастість, заперечення вульгарної буденності, всесвітній масштаб осмислення дійсності та схильність до містицизму. Символісти розробили нові принципи побудови тексту. Провідною особливістю композиції їхніх творів було варіювання тих самих мотивів і образів, повторення ситуацій, у яких просвічував незмінний глибинний сенс. Ідеалом для символістів був словесний твір, за своєю структурою схожий із музичним.

2. Імпресіонізм (фр. impressionisme, від impression — враження) — у літературі стильові явища, що поширилися в останній третині XIX — на початку XX ст. Імпресіонізм уперше з’явився в живописі. Поняття «імпресіонізм» увійшло в обіг 1874 року, коли на паризькій виставці художник Клод Моне представив свою картину «Враження. Схід сонця» (1872). Назва «Враження» (impression) закріпилася за новою течією живопису.

Імпресіоністи проголосили «чисте спостереження», тобто відмову в мистецтві від ідеї, від узагальнення, закінченості. Традиційний підхід до зображення життя в літературі вимагав абстрагування від конкретного об’єкта і вражень від нього, виділення якоїсь узагальнюючої ідеї, фіксування загального, головного, відсікання всього випадкового. Імпресіоністи, навпаки, виступали проти загального, прагнули зобразити мить, випадкове враження. Часто це виливалося у відсутність сюжету, заміну думки сприйняттям, розумного відбору фактів — творчим інстинктом.

Ознаки імпресіонізму притаманні творам французьких письменників братів Едмона і Жуля де Гонкурів, Еміля Золя, ірландського автора Джеймса Джойса.

3. Неоромантизм — течія в літературі та мистецтві на межі XIX—XX ст., пов’язана з традиціями романтизму. Неоромантики вірили в сильну, яскраву особистість, стверджували єдність буденного і піднесеного, мрії і дійсності. На їхню думку, ідеал можна зустріти в повсякденній дійсності, якщо дивитися на неї крізь призму ілюзії.

Неоромантики зображували у творах активних особистостей, героїчні характери, але водночас зверталися і до теми «маленької людини».

Представниками течії були німецькі митці Г. фон Гофмансталь, Г. Гауптман, англієць Р. Кіплінг, французи Ж. Рішен, Е. Ростан.

Хоча між течіями модернізму існувала значна різниця, усіх модерністів об’єднував особливий погляд на життя, людину, героя твору мистецтва. Людське існування модерністи осмислювали як коротку мить, а завдання художника вбачали в показі жаху, величі та краси миттєвості земного буття.

Соціальна проблематика, що грала важливу роль у реалізмі XIX століття, у літературі модернізму відійшла на другий план. Головною сферою інтересу модерністів стало зображення взаємин свідомого і несвідомого начал, механізмів сприйняття людини, роботи її пам’яті.