Українська література. Хрестоматія-довідник. 8 клас. Паращич
Світ української поезії
Тарас Шевченко
(1814-1861)
Як ви знаєте, Т. Шевченко народився кріпаком. Це означає, що він був повною власністю пана, той міг його продати, програти, покарати, помилувати, одружити чи заборонити одружуватися, примусити виконувати будь-яку роботу. Доля закинула Шевченка в Петербург, там він познайомився з людьми, які повірили в його талант, пройнялися співчуттям і допомогли звільнитися з кріпацтва.
Минали тривожні тижні. Поміщик Енгельгардт зажадав за талановитого кріпака неймовірну на той час ціну — 2500 карбованців. Гроші здобули, розігравши в лотерею портрет поета В. А. Жуковського, написаний видатним художником К. Брюлловым. І ось, нарешті, настала ця довгоочікувана мить.
Відпускну вручили Шевченкові 25 квітня 1838 р. у К. Брюллова. Цю подію занотував у щоденнику А. Мокрицький. «Годині у другій пішов я до Брюллова... — зазначає він, — Незабаром прийшов Жуковський з гр. Вієльгорським, прийшов Шевченко, і Василь Андрійович вручив йому папір, що містив у собі його свободу, забезпечення прав громадянства; приємно було бачити цю сцену». Про свої переживання у повісті «Художник» Шевченко пізніше писав: «Восторги его сменились тихой, улыбающейся радостью. Во все эти дни хотя он и принимался за работу, но работа ему не давалась. И он было положит свой рисунок в портфель, вынет из кармана отпускную, прочитает её чуть не по складам... поцелует и заплачет».
Розпочалося нове життя — навчання в Академії Мистецтв, захоплення різними науками, спілкування з друзями. Врешті-решт — поїздка на батьківщину, свою омріяну Україну. І — жорстоке розчарування. Нічого там не змінилося, утиски кріпаків стали ще більшими, уся рідня — у неволі. Закипіло серце поета гнівом, вилився цей гнів у гострі сатиричні рядки. Царському урядові не сподобалася така критична поезія. А тут і привід для арешту — участь у громадській культурницькій організації Кирило-Мефодіївському братстві. Швидко домчали Шевченка до столиці, посадили в каземат. Вирок — якнайсуворіший — служба в солдатах у далеких казахських степах з особистим розпорядженням царя: «Суворо заборонити писати й малювати». Гіршої кари для поета годі було й придумати.
Скрізь загратоване віконце в’язниці можна побачити лише сіре петербурзьке небо. А в душі в поета все одно народжуються чудові рядки:
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть.
Тяжка солдатська муштра, постійне приниження, суворий клімат казахських степів. І тільки зіронька в небі — своя:
Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
А ще — добрі люди, які неодмінно траплялися на шляху поета. Та таємні «захалявні книжечки», куди Шевченко крадькома записував свої вірші, свої думи.
Лірика (від грец. λύρα — струнний музичний інструмент, під акомпанемент якого стародавні греки співали пісні) — один із трьох основних літературних родів, у якому навколишня дійсність зображується шляхом передачі почуттів, настроїв, переживань, емоцій ліричного героя чи автора.
Лірика тяжіє до віршів. Велике, але не вирішальне для неї значення має ритм, хоча окремі дослідники (Д. Овсянико-Куликовський, М. Каган) розглядали його як центральний елемент родової характеристики.
Важливим компонентом ліричного твору є ліричний герой. Це своєрідна уявна особа, настрої, думки й переживання якої передано у творі. Цю особу не можна плутати з автором, хоча вона й віддзеркалює його особисті почуття, так чи інакше пов’язані з його життєвим досвідом, світоглядом, світовідчуттям.
У творах громадянської (політичної) лірики йдеться про події суспільно-політичного життя, оспівуються постаті відомих історичних осіб, виявляються патріотичні почуття, любов до Батьківщини. У філософській поезії порушуються проблеми буття людини та суспільства. Пейзажна лірика передає роздуми й почуття поета, викликані картинами та явищами природи. Інтимна лірика виражає переживання героя, пов’язані з його особистим життям.
Віршування (або версифікація) — це загальні прийоми й правила складання віршів. Існують різні системи віршування: антична, або метрична, силабічна, силабо-тонічна, тонічна, народне віршування.
Для нас найбільш поширеним і знайомим є силабо-тонічне віршування — це така система віршування, яка визначається кількістю складів, наголосів і їх розташуванням у віршовому рядку. Розрізняють п’ять основних розмірів: двоскладові — ямб і хорей, трискладові — дактиль, амфібрахій, анапест.
Рима — співзвучність прикінцевих складів у рядку, починаючи від останнього наголошеного складу. За місцем наголосу розрізняють рими: чоловічі (тверді) — наголос на останньому складі (теплота — красота — жита); жіночі (напівм’які) — наголос на другому від кінця рядка складі (рута — розкута); дактилічні (м’які) — наголос на третьому від кінця складі (рученьки — віченьки — ніченьки).
Римування — спосіб розміщення рим у вірші. Якщо одна рима зв’язує сусідні рядки, то це парне (паралельне, сумісне) римування — а а б б; через рядок — перехресне — а б а б, через два — охоплююче (кільцеве) — а б б а.
Строфа — група віршованих рядків, об’єднаних однією думкою та сталим для даного твору порядком римування.
* * *
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..
Бо вас лихо на світ на сміх
породило,
Поливали сльози... чом не
затопили,
Не винесли в море, не розмили
в полі?..
Не питали б люде, що в мене
болить,
Не питали б, за що проклинаю
долю,
Чого нуджу світом?
«Нічого робить», —
Не сказали б на сміх...
Квіти мої, діти!
Нащо ж вас кохав я, нащо
доглядав?
Чи заплаче серце одно на всім
світі,
Як я з вами плакав?.. Може,
і вгадав...
Може, найдеться дівоче
Серце, карі очі,
Що заплачуть на сі думи, —
Я більше не хочу...
Одну сльозу з очей карих —
І... пан над панами!..
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
За карії оченята,
За чорнії брови
Серце рвалося, сміялось,
Виливало мову,
Виливало, як уміло,
За темнії ночі,
За вишневий сад зелений,
За ласки дівочі...
За степи та за могили,
Що на Україні,
Серце мліло, не хотіло
Співать на чужині...
Не хотілось в снігу, в лісі,
Козацьку громаду
З булавами, з бунчугами
Збирать на пораду...
Нехай душі козацькії
В Украйні витають —
Там широко, там весело
Од краю до краю...
Як та воля, що минулась,
Дніпр широкий — море,
Степ і степ, ревуть пороги,
І могили — гори, —
Там родилась, гарцювала
Козацькая воля;
Там шляхтою, татарами
Засівала поле,
Засівала трупом поле,
Поки не остило...
Лягла спочить... А тим часом
Виросла могила,
А над нею орел чорний
Сторожем літає,
І про неї добрим людям
Кобзарі співають,
Все співають, як діялось,
Сліпі небораки,
Бо дотепні... А я... а я
Тілько вмію плакать,
Тілько сльози за Украйну...
А слова — немає...
А за лихо... Та цур йому!
Хто його не знає!..
А надто той, що дивиться
На людей душою, —
Пекло йому на сім світі,
А на тім...
Журбою
Не накличу собі долі,
Коли так не маю.
Нехай злидні живуть
три дні —
Я їх заховаю,
Заховаю змію люту
Коло свого серця,
Щоб вороги не бачили,
Як лихо сміється...
Нехай думка, як той ворон,
Літає та кряче,
А серденько соловейком
Щебече та плаче
Нишком — люди не побачать,
То й не засміються...
Не втирайте ж мої сльози,
Нехай собі ллються,
Чуже поле поливають
Щодня і щоночі,
Поки, поки... не засиплють
Чужим піском очі...
Отаке-то... А що робить?
Журба не поможе.
Хто ж сироті завидує —
Карай того, Боже!
Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас, —
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну,
Попідтинню, сиротами,
А я тут загину.
Там найдете щире серце
І слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
А ще, може, й славу...
Привітай же, моя ненько,
Моя Україно,
Моїх діток нерозумних,
Як свою дитину.
Нуджу (нудити світом) — жити без радості, страждати, сумувати;
сі — ці;
мліло — боліло;
булава, бунчук — ознаки козацької влади;
гарцювала — вигравала, витанцьовувала на коні;
попідтинню ходити — жебракувати, старцювати.
Початковий рівень
- 1. Зі скількох частин складається твір? Назвіть теми цих частин.
- 2. «Думи» — це жанр фольклору чи думки?
- 3. Як ще поет називає свої думи? Чому?
Середній рівень
- 4. Кого поет ставить у вірші за приклад волелюбності?
- 5. Про яку «лиху годину» згадує автор?
- 6. Визначте, наскільки цей вірш автобіографічний.
Достатній рівень
- 7. Які художні засоби використані автором у поданих рядках?
Прилітайте, сизокрилі
Мої голуб’ята...
- 8. Який засіб розради для себе бачить ліричний герой твору? Чому?
- 9. Символом чого є Дніпро, про який згадується у вірші?
Високий рівень
- 10. Розставте, за автором, пріоритети для нормального життя, яким воно йому бачиться.
У степ погуляти
З киргизами убогими.
Вони вже убогі,
Уже голі... Та на волі
Ще моляться Богу.
- 11. Визначте тему поезії, її мотиви.
- 12. Яка основна думка твору?
* * *
Ой три шляхи широкії
Докупи зійшлися.
На чужину з України
Брати розійшлися.
Покинули стару матір.
Той жінку покинув,
А той сестру. А найменший —
Молоду дівчину.
Посадила стара мати
Три ясени в полі.
А невістка посадила
Високу тополю.
Три явори посадила
Сестра при долині...
А дівчина заручена —
Червону калину.
Не прийнялись три ясени,
Тополя всихала,
Повсихали три явори,
Калина зов’яла.
Не вертаються три брати.
Плаче стара мати,
Плаче жінка з діточками
В нетопленій хаті.
Сестра плаче, йде шукати
Братів на чужину...
А дівчину заручену
Кладуть в домовину.
Не вертаються три брати,
По світу блукають,
А три шляхи широкії
Терном заростають.
Початковий рівень
- 1. Про які часи йдеться у вірші?
- 2. Куди розійшлися три брати?
- 3. Що значить вислів «терном заростати»?
Середній рівень
- 4. Чому три брати покинули матір, дружину з діточками, наречену?
- 5. Які дерева посадили рідні братів і для чого?
- 6. Яка народна прикмета пов’язана із засиханням посаджених дерев?
Достатній рівень
- 7. Які художні деталі, художні засоби вказують на зв’язок з усною народною творчістю, піснею?
- 8. Які образи-символи зустрічаються в поезії?
- 9. Чому, на вашу думку, рідні не дочекалися братів?
Високий рівень
- 10. Чому Шевченко звернувся до теми історичного минулого?
- 11. Яка головна думка твору?
- 12. Що, на вашу думку, дало підставу відомому сучасному літературознавцю Б. Степанишину назвати вірш «Ой три шляхи широкії...» однією з перлин Шевченкової лірики?
* * *
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими,
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій — не своїй землі.
І не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: «Молись.
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись».
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні...
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.
Початковий рівень
- 1. Про яку «чужину» йдеться у вірші?
- 2. Наскільки можна вважати цей вірш автобіографічним?
- 3. Як описує своє життя ліричний герой поезії?
Середній рівень
- 4. Хто такі «злії люде»?
- 5. Що значить «не залишити малого сліду»?
- 6. Поясніть вираз «на нашій — не своїй землі».
Достатній рівень
- 7. Як ставиться ліричний герой (він же автор) до своєї особистої долі й чому?
- 8. Які основні мотиви поєднуються в поезії «Мені однаково...»?
- 9. За яким принципом побудований вірш, яка роль у цьому сполучника та (у значенні але) в п’ятому рядку знизу?
Високий рівень
- 10. Хто ті, які «присплять» Україну, а потім «окраденую збудять...»?
- 11. Яка роль повтору «однаково», чи скрізь він звучить з одним смислово-емоційним навантаженням?
- 12. Яка головна думка поезії? Чи актуальна вона в наш час? Свою відповідь обґрунтуйте.
