Історія України. Підручник для осіб з особливими освітніми потребами (F70). Повторне видання. 9 клас. Косенко

Розділ VI. Україна у 60-90-х роках ХХ (20) століття

§ 42. Відбудова України. Голод 1946-1947 років

У цьому розділі ви дізнаєтеся про життя українців у повоєнні роки. Ознайомитеся із такими історичними подіями, як засудження культу особи Сталіна, політика Микити Хрущова, участь українців у освоєнні космосу, культурний та економічний розвиток України в 60-90 роки XX (20) століття, Чорнобильська катастрофа тощо.

Сьогодні на уроці ви дізнаєтеся про відбудову України та голод у 1946-1947 роках.

Війна принесла багато втрат Україні. Її господарство було зруйноване двічі: спочатку під час відступу Червоної армії, а потім нацисти, відступаючи з українських земель, нищили все, що можна було.

Гітлерівці зруйнували 714 міст і 28 тисяч сіл. У руїнах лежали найбільші підприємства республіки: «Запоріжсталь», «Азовсталь», Маріупольський металургійний завод, ДніпроГЕС, шахти Донбасу та десятки тисяч інших підприємств. Після війни понад 10 мільйонів українців залишилися без домівок.

Відбудова господарства почалася відразу після звільнення української території від окупантів. Великий тягар ліг на плечі жінок та підлітків. Долаючи великі фізичні навантаження, жінки працювали шахтарями, будівельниками, трактористами. За три повоєнні роки в господарство України повернулося понад 2 мільйони демобілізованих чоловіків. Влада СРСР також спрямовувала з інших регіонів країни велику кількість людей на відбудову важливих промислових об’єктів. Наприклад, тільки на шахти Донбасу щорічно відправляли до 50 тисяч осіб.

Зруйнований Київ

Попри значний примус у процесі відбудови, переважна більшість трудящих добре розуміли, що саме своєю працею вони створюють кращі умови життя для себе та своїх родин. Протягом чотирьох повоєнних років в Україні були відбудовані всі важливі промислові підприємства. Рівень розвитку народного господарства досяг довоєнних показників.

Відбудова України (розчищення вулиць у м. Сімферополь)

Сільське господарство після визволення України залишалося у важкому стані. Багато земель за роки війни були занедбані. Основною робочою силою на селі були жінки та підлітки. У відновлених колгоспах не вистачало тракторів, комбайнів та іншої техніки. Для оранки землі запрягали корів. Часто колгоспниці й самі впрягалися в плуги, копали лопатами землю тощо. Оплата праці українських селян була мізерною. Тому більшість виживала завдяки підсобним господарствам. Але умови для їх розвитку були несприятливими. Деякі селяни вирощували городину, тримали птицю, корів, свиней, мали фруктові дерева. Вони платили великі податки та здавали державі молоко, м’ясо та яйця.

Оранка колгоспної землі (Полтавщина, 1946 рік)

Попри складне становище на селі, радянський уряд підвищив норми здачі зерна для українських колгоспів. У 1946 році погодні умови були несприятливі: малосніжна й холодна зима та посушливе літо. Це призвело до низького урожаю. В українські села прибули представники комуністичної партії та радянської влади. Вони мали забезпечити виконання державного плану зі здачі хліба. Компартійці організували насильницьке вилучення зерна в колгоспах. Почався падіж худоби. Щоб вижити, селяни відкопували з-під снігу мерзлу картоплю, буряки, їли кору дерев, дрібних гризунів тощо. У 1946 році від голоду в Україні померло близько 1 мільйона осіб.

Керівник СРСР Йосип Сталін не визнавав голоду в Україні. Але на початку 1947 року був змушений поступитися. Напередодні весняної сівби колгоспам було надано посівне зерно. А для його працівників було організовано сільські їдальні. Після врожаю 1947 року голод почав згасати. Проте в пам’яті українського народу залишився назавжди.

Запам’ятайте

Демобілізація — повернення з війни солдатів і офіцерів.

Колгосп — колективне господарство.

1946-1947 роки — голод в Україні.

Імена

Йосип Сталін — голова ВКП(б), очільник СРСР.

З історичних джерел

Зі скарги колгоспників с. Попелюхи Піщанського району Вінницької області до голови уряду УРСР М. Хрущова (1946 рік)

«Микито Сергійовичу ... обірвані ми всі, голі й босі, брудні й голодні, на людей не схожі, гірше худоби живемо ... люди наші з голоду мруть, діти від недоїдання та хвороб стають каліками. Харчуємося ми лободою, корою, а у кого є гроші, то йдуть в місто за хлібом і купують його в комерційних магазинах, але за хлібом йти далеко — 140-160 кілометрів ...».

Зі спогадів Р. Комар (м. Новомосковське Дніпропетровської області)

«Люди вмирали на дорогах, вокзалах. Одна жінка лягла на вокзалі у Садгорі й померла, а дитина повзає поруч і плаче. Діти були слабкими, хотіли їсти, голодували: йде, йде, бідолаха, хитається, падає і вмирає... Були випадки, коли діти помирали (в школах) на руках у вчителів...».

Запитання

1. Скільки міст і сіл було зруйновано в Україні внаслідок воєнних дій?
2. Чому нацисти, залишаючи Україну, руйнували підприємства?
3. Які українські підприємства були зруйновані?
4. Хто відбудовував зруйновані міста й підприємства?
5. У якому стані було сільське господарство після війни?
6. Розгляньте фото «Оранка колгоспної землі». Поясніть, чому як тяглову силу використовували корів.
7. Коли розпочався голод?
8. Назвіть причини повоєнного голоду в Україні.
9. Чим харчувалися люди під час голоду?
10. Скільки українців померло внаслідок голоду?

Завдання

1. Опрацюйте текст підручника. Випишіть назви українських підприємств, зруйнованих у роки Другої світової війни.
2. Складіть речення зі слів та запишіть у зошиті: перемогли, нацизм, Наші, прабабусі, та, прадіди, не, тільки, але, й, відновили, господарство, зруйноване, українське.

Цікаво знати

Під час німецько-радянської війни 1941-1945 років у полон до Червоної армії потрапило близько 2,5 мільйонів осіб. Полонені німецькі солдати працювали на відбудові промислових підприємств України, шахт, доріг, мостів, шкіл, лікарень та житлових будинків.

Тисячі німецьких інженерів та науковців були залучені до реалізації ракетної, ядерної та авіаційної програм СРСР. Вони також працювали на відповідальних ділянках підприємств із випуску засобів зв’язку, суднобудування, хімічної промисловості тощо.

Цікаво знати

За свою роботу полонені отримували невелику заробітну платню. Їм видавали мило та одяг, вони могли листуватися із рідними та отримувати грошові перекази з Німеччини.

Останні полонені німці покинули територію СРСР у 1955 році.