Українська література. Підручник для осіб з особливими освітніми потребами (F70). 8 клас. Кравець

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Леся Українка

(1871—1913)

Леся Українка (справжнє ім’я та прізвище Лариса Петрівна Косач) — поетеса й громадська діячка, народилася 25 лютого 1871 року в місті Новоград-Волинський (нині Житомирська область) у сім’ї урядовця.

В освіченій, культурній родині Косачів шанували мистецтво, поважали книгу. Леся навчилася читати в чотири роки. А на дев’ятому році життя дівчинка почала писати вірші.

Минав час, а з ним і пора дитинства золотого. На зміну йшли роки напруженого навчання. Через тяжку хворобу Леся навчалася вдома. Завдяки наполегливості й винятковим здібностям вона згодом стала високоосвіченою людиною, знала більш як десять мов.

1893 року у Львові вийшла друком перша збірка поезій Лесі Українки під назвою «На крилах пісень». 1899 року у Львові побачила світ нова збірка поезій «Думи і мрії», а 1902-го в Чернівцях — третя поетична збірка «Відгуки».

Писала Леся Українка і п’єси. Найкращою серед них є «Лісова пісня».

Крім поезій і п’єс, Леся Українка створила чимало цікавих оповідань, казок, значну частину яких присвятила дітям.

Тяжка хвороба й невтомна творча праця виснажили сили Лесі Українки. 1 серпня 1913 року вона померла в курортному містечку Сурамі (Грузія). Поховали Лесю Українку в Києві на Байковому кладовищі.

  • 1. Розкажи про дитячі роки Лесі Українки. Яке її справжнє ім’я та прізвище?
  • 2. Доведи, що Леся Українка була високоосвіченою людиною.
  • 3. Пригадай і розкажи, які твори для дітей написала Леся Українка. Про що в них розповідається?

* * *

Скрізь плач, і стогін, і ридання,

несмілі поклики, слабі,

на долю марні нарікання

і чола, схилені в журбі.

Над давнім лихом України

жалкуєм-тужим в кожний час,

з плачем ждемо тії години,

коли спадуть кайдани з нас.

Ті сльози розтроюдять рани,

загоїтись їм не дадуть.

Заржавіють від сліз кайдани,

самі ж ніколи не спадуть!

Нащо даремнії скорботи?

Назад нема нам воріття!

Берімось краще до роботи,

змагаймось за нове життя!

Розтроюдять рани — розворушать, підсилять біль.

  • 1. Читай вірш уважно, дотримуйся інтонації.
  • 2. Яким описано у вірші життя народу?
  • 3. До чого поетеса закликає народ? Відповідь доповни словами з тексту вірша.

Досвітні огні

Ніч темна людей всіх потомлених скрила

під чорні, широкії крила.

Погасли вечірні огні;

усі спочивають у сні.

Всіх владарка ніч покорила.

Хто спить, хто не спить, — покорись темній силі.

Щасливий, хто сни має милі!

Від мене сон милий тіка...

Навколо темнота тяжка,

навколо все спить, як в могилі.

Привиддя лихі мені душу гнітили,

повстати ж не мала я сили...

Зненацька проміння ясне

од сну пробудило мене, —

досвітні огні засвітили!

Досвітні огні, переможні, урочі,

прорізали темряву ночі,

ще сонячні промені сплять, —

досвітні огні вже горять.

То світять їх люди робочі.

Вставай, хто живий, в кого думка повстала!

Година для праці настала!

Не бійся досвітньої мли, —

досвітній огонь запали,

коли ще зоря не заграла.

  • 1. Читай вірш виразно, дотримуючись інтонації.
  • 2. Визнач основну думку твору. Знайди про це в тексті вірша й зачитай.
  • 3. Чому поетеса схвильована і сон від неї тікає? Що її хвилює?
  • 4. Хто запалив досвітні огні? Що це за вогні?
  • 5. До чого закликає Леся Українка цим віршем? Знайди про це в тексті вірша й зачитай.

Калина

(Уривок)

Козак умирає, дівчинонька плаче:

«Візьми ж мене в сиру землю з собою, козаче!»

— Ой, коли ж ти справді вірная дівчина,

буде з тебе на могилі хороша калина.

«Ой, що ж тобі, милий, з того за потіха,

щоб я мала червоніти серед мого лиха?

Ой, що ж тобі, милий, з того за відрада,

щоб я мала процвітати, як мені досада?

Чи то ж тобі стане миліш домовина,

як я буду зеленіти — німа деревина?»

— Як упадуть роси на ранні покоси,

то не в мою домовину, а на твої коси,

як припече сонце веснянії квіти,

хай не в’ялить моїх костей, тільки твої віти.

Ой, так не затужить і рідная ненька,

як ти, моя калинонько, моя жалібненька...

Ой, ще ж над миленьким не зросла й травиця,

як вже стала калиною мила-жалібниця.

Дивуються люди і малії діти,

що такої пригодоньки не видали в світі:

«Чия то могила в полі при дорозі,

Що над нею калинонька цвіте на морозі,

що на тій калині листя кучеряві,

а між цвітом білесеньким ягідки криваві».

  • 1. Читай вірш душевно вголос, потім — мовчки.
  • 2. Про що просила дівчина козака?
  • 3. Про що просив козак дівчину? Знайди про це в тексті вірша й зачитай.
  • 4. Знайди і зачитай, як у творі показано єднання людини з природою.
  • 5. Чому дівчину порівняно з калиною?
  • 6. Визнач основну думку твору.

Казка про Оха-чародія

(Скорочено)

В тридев’ятім славнім царстві,

де колись був цар Горох,

є тепер на господарстві

мудрий пан, вельможний Ох.

Сам той Ох на корх заввишки,

а на сажень* борода,

знає край і вдовж, і вширшки,

і кому яка біда.

Чи хто правий, чи неправий,

чи хто прийде сам, чи вдвох, —

всіх приймає пан ласкавий,

тільки треба мовить: «Ох!»

На зеленому горбочку

спершу він людей приймав,

потім сів у холодочку,

звідки голос подавав.

А як зранку та й до ранку

стали люди обридать,

Ох зробив собі землянку,

Оха більше не видать.

Але хто те місце знає,

де трухлявий пень і мох,

той приходить і волає

або й тихо каже: «Ох!»

Хоч би навіть ненароком

теє «ох!» промовив ти,

знай, що вилізе те боком, —

воріття вже не знайти!

Бо затягне з головою

трясовиця мохова

і з душею ще живою

під землею похова.

Під землею ж там — палати,

де вельможний Ох сидить,

гарні, пишнії кімнати,

срібло-злото скрізь ряхтить;

дорогії самоцвіти,

наче зорі, миготять,

скрізь заморські дивні квіти,

по клітках пташки сидять;

золотії грають рибки

в кришталевих скриньочках;

і ведмеді ходять дибки

в рукавичках, жупанках.

Враз тебе там обморочать

блиск і пахощі міцні,

попугаї заторочать

приказки якісь дивні.

І безглузді очі втупить

в тебе рибка, мов чига...

Тут ведмедів гурт обступить,

кожен лапу простяга, —

той бере тебе за руку,

той торкає за плече;

боронь боже ворухнутись! —

кров одразу потече.

Тож, коли вже раз попався, —

наче в пастку бідна миш, —

то сиди, мов прикувався,

не рушай, мовчи та диш!

Вийде Ох: «Вітай в гостині!

Чи волієш нам служить?

Чи волієш, може, нині

головою наложить?»

Скажеш: «Я служить не згоден», —

зараз цок тебе в лобок,

якщо ти носить не годен

рукавички й жупанок.

Стань на службу —

подарують рукавички й жупанець,

привітають, пошанують, —

тільки ж там тобі й кінець!

Вічно будеш пробувати

у підземному дворі,

більш тобі вже не видати

ані сонця, ні зорі.

Де торкнешся — всюди брами,

під замком та під ключем...

Десь далеко хтось часами

озивається плачем.

Спів на плач відповідає,

плач на спів, так без кінця...

Кажуть, бранка* там ридає,

жде юнака-молодця.

Якби хтів їй волю дати

хто з хоробрих юнаків,

мусить перше розрубати

сімдесят ще й сім замків...

Вже вам казка обридає?

Що ж! хто має кладенець,

хай замки ті розрубає, —

буде казочці кінець!

Корх — міра довжини, що дорівнює ширині долоні.

Кладенець — казковий меч, що має дивовижну силу.

  • 1. Читай казку спочатку вголос, потім — мовчки.
  • 2. Кого зобразила Леся Українка в образі Оха-чародія?
  • 3. Що пропонував Ох тим, хто потрапляв до нього в підземне царство? Що зобразила поетеса в образі підземного царства?
  • 4. Чому Ох намагався змінити тих, хто відмовлявся йому прислужувати, догоджати?
  • 5. Яким ставало життя тих, хто згодився служити Оху? Кого зобразила поетеса в образах папуг, рибок, ведмедів?
  • 6. Кого зображено в образі дівчини-бранки, а кого — в образах хоробрих юнаків?
  • 7. Яка основна думка твору?
  • 8. Про що мріяла Леся Українка для України?