Трудове навчання (технічні види праці). 9 клас. Терещук

Розділ 5. Технологія виготовлення виробів у етнічному стилі

§ 12. Український етнічний стиль

Пригадайте

• Які види декоративно-ужиткового мистецтва ви знаєте?
• Які матеріали використовували українські народні майстри, створюючи свої вироби?
• Чим, на вашу думку, декоративно-ужиткове мистецтво відрізняється від дизайну?

Що таке етнічний стиль

Однією з рис сучасного суспільства є звернення до культурно-історичних джерел. Сьогодні етнічні візерунки прикрашають вбрання від знаних модельєрів, предмети інтер’єру та меблі, ужиткові вироби, упакування й рекламну продукцію в різних країнах.

Етнічний стиль — це сукупність характерних рис мистецтва і культури певної країни, народності або території.

Для того щоб створити виріб в етнічному стилі, треба, по-перше, добре знати народну культуру, її особливості. А по-друге, ґрунтуючись на цих знаннях і надихаючись національними шедеврами, творити цілком новий образ. І цей образ поєднуватиме народні традиції та індивідуальність автора.

Ми ж у повсякденному житті здебільшого зустрічаємося не з етнічними стилями, а з тиражуванням образів, з якими асоціюється той чи той народ, та чи та країна: піраміди/фараони/папірус/мумії — Єгипет; дракони/ієрогліфи/ліхтарики — Китай; сакура/кімоно/ієрогліфи — Японія тощо.

Якщо ви збираєтеся виготовити виріб в етностилі, потрібно — перш ніж приступити до проектування, — провести хоча б невелике дослідження того культурного явища, звідки ви будете запозичувати візуальні образи. Тому найдоречніше звернутися до того, що вам найближче — українського етнічного стилю.

Найпершим джерелом етнічного стилю є декоративно-ужиткове мистецтво.

Декоративно-ужиткове мистецтво — один із видів художньої діяльності, твори якого поєднують естетичні та практичні якості.

На що слід передусім звернути увагу? На матеріал, який використовували народні майстри, форму, орнаменти, кольори, традиційні техніки.

Конструкційні матеріали для виготовлення виробів в етностилі

ДЕРЕВИНА

З деревини виготовляли: архітектурне оздоблення; хатнє обладнання й меблі; знаряддя праці, предмети господарського призначення; посуд, начиння; транспортні засоби і предмети упряжі; культові та обрядові предмети; музичні народні інструменти; прикраси й особисті речі; дитячі іграшки.

Художня обробка деревини — найдавніший вид декоративно-ужиткового мистецтва. За формотворчими техніками її поділяють на такі галузі: бондарство, деревообробне токарство, столярство та декоративне різьбярство.

Деревина міцна і пружна, має невелику питому вагу. Барвники, оліфа й лаки надійно захищають дерев’яні вироби від води і водночас посилюють декоративне звучання текстури. Основою створення декоративно-ужиткових виробів з деревини є розуміння і знання її властивостей.

За твердістю породи дерева поділяють на м’які (липа, осика, вільха, тополя, сосна, ялина, шовковиця); середньої твердості (береза, верба, горіх, черешня) і тверді (клен, дуб, бук, в’яз, тис, акація, явір, груша, слива, яблуня та ін.). Твердість деревини залежить також від її вологості та напрямку зрізу: найбільшу твердість має торцевий зріз, найменшу — радіальний. На декоративні якості деревини впливають колір, фактура і текстура.

Добираючи деревину для художніх виробів, ремісники з найдавніших часів враховували не тільки фізичні (твердість, розколюваність, гнучкість), декоративні (колір, текстура, фактура) якості, а й смакові властивості (дух) деревини. Ароматичними є ефірні олії, смоли і дубильні речовини — таніди. Сильно пахне свіжозрубана деревина. При висиханні її запах послаблюється, а при нагріванні знову посилюється. Деревина звукопровідна. Тому її використовують для виготовлення дерев’яних духових, струнних і смичкових інструментів. До резонансної деревини належить бук і ялина. Бук, придатний для музичних інструментів, повинен рости на кам’янистих гірських ґрунтах, на висоті понад 800 м над рівнем моря, віком більше ніж 130 років.

Рис. 12.1. Сучасні підходи до традиційної обробки деревини. Закарпатська академія мистецтв

На рільничо-промисловій виставці у Кракові 14-річний Василь Девдюк отримав бронзову медаль та диплом за вироби з дерева і металу. У своїх роботах поєднував інкрустації кольоровим деревом, рогом, металом, перлівкою та пацьорками, розробляв нові методи фарбування дерева в чорний і червоний кольори. На основі давніх традицій Гуцульщини відродив мотиви геометричного орнаменту (зрідка рослинного) і втілив їх у сувенірах (скриньки, тарелі, таці, топірці, прикраси одягу) та ужиткових предметах (столи, шафки, стільці, крісла, гарнітури, карнизи, посуд, рамки, оправи для книг, кубки, свічники-трійці, мисливське начиння, лускоріхи, люльки, ножі, стремена). Застосовував нові технічні прийоми, вводячи напівоб’ємні або напівскульптурні декоративні елементи. На своїх виробах вирізьблював: «Артист-різьбяр Василь Девдюк Косів на Покутю» чи «Косів Гуцульський» і дату виконання.

Василь Девдюк (1873-1951)

Касетка. Дерево, різьблення, інкрустація

ГЛИНА

Глина або суміш глини з іншими речовинами є досить давнім матеріалом. Там, де були придатні глини, розвивалося гончарство. Добуту глину очищали від механічних домішок, потім місили, виготовляли з неї вироби, підсушували їх і випалювали. Спочатку вироби ліпили вручну і випалювали на відкритих вогнищах або у звичайних печах. З винайденням гончарного круга гончарство стало окремим ремеслом.

Найбільшим осередком гончарної кераміки в Україні було с. Опішне на Полтавщині. Тут виробляли поливаний мальований посуд (горщики, глечики, миски, дзбанки, куманці, барильця); фігурний посуд (стилізовані зображення тварин: леви, барани, бики), зліплений із гончарних деталей, розписаний або оздоблений фактурним ліпним декором і кольоровими поливами; іграшки та вироби малої архітектурної форми (статуетки)*.

Опішненський розпис — це здебільшого рослинний орнамент: квіти, грона, колоски, гілки у вигляді букетів і віночків. Форма квітів умовна, часто близька до українських настінних розписів. Характерними рисами є світло-жовтий колір візерунка, виконаний природним кольором глини, на червоно-коричневому, білому чи зеленому фоні. Колір візерунка посилюють контрастами блакитного, темно-коричневого, яскраво-зеленого, синього або чорного і поливають прозорою поливою.

Рис. 12.2. Кахельна піч, 1920-ті рр.

Рис. 12.3. Опішнянська кераміка

* Фото опішненської кераміки — з Меморіального музею-садиби гончарської родини Пошивайлів, с. Опішне.

«У нас династія була гончарів: і дід, і прадід, і батько. Раніше було заведено так: яка професія у батька — і він старався привить її дітям. Спочатку вчився ліпити свистунці, батько показував зразки, а тоді вже садив за круг. Мама була хороша художниця. Коли вона розмальовувала, то всю душу вкладала у своє малювання. Дивився, як малює мама, і сам учився, — розповідає Микола Пошивайло, славетний опішненський гончар. — Дуже люблю малювати фляндрівкою, а риби і півні — це народні елементи, які мені подобаються».

При фляндруванні фарби наносять на черепок і розтягують дерев’яною паличкою з гачком на кінці — «ключкою». Різноманітність і неповторність кожного малюнка створюється за рахунок різних поєднань та комбінацій. «Волочок», «гребінчики», «квіти», «китичка», «кругла мальовка», «лапки», «сосонки», «овесець», «лиштва», «фіялочки», «доріжка», «дряпинка» — це орнаментальні мотиви фляндрівки. У виробах Миколи Пошивайла поєднано традиційні мотиви, й на їхній основі створюються новітні композиції.

Косівська кераміка* стала найвідомішою серед гуцульської кераміки. Техніка її виготовлення — «ритування» або «гравіювання» — це розпис покритого білою глиною і підсушеного виробу. Орнамент складається з різних зображень, елементів, що ритмічно повторюються. Серед них - космогонічні (коло — небо, небесні світила) та язичницько-християнські («хрест», світове дерево життя, «вазон») символи. Поширена геральдика, воєнні сцени, рослинні, тваринні (або мішані) композиції, архітектурні елементи тощо. У косівських орнаментах впадають в око багатопелюсткові квіти, трикутне листя, грона винограду, пташки на гіллі, коні, кози, олені. Для створення кольорових ефектів використовувалася триколірна гама: зелена, жовта, коричнева, рідше синя. Фон білий або коричневий. Окрім посуду, побутували сирні фігурки різних звірів, пташок, глиняні свистунці, що також виконували охоронну функцію.

* Фото косівської кераміки — з Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського (Коломия).

Рис. 12.4. Дмитро Зондюк. Миска «Чоловік і жінка», 1990-ті рр.

Рис. 12.5. Петро Кошак. Ваза, XIX ст.

Рис. 12.6. Роман Мицкан. Скульптурка-зозулька, 1990 р.

СКЛО

Гутне скло — це вироби, виготовлені безпосередньо біля скловарної печі майстром вручну, у гарячому стані за спеціальною технологією. Перші відомості про виробництво скла на території України належать до III—IV ст. н. е. Літописні джерела та археологічні знахідки періоду Київської Русі свідчать про існування склоробних майстерень, які виготовляли мозаїчну смальту, прикраси, посуд, віконне скло.

У XVII—XVIII ст. серед селянства широко побутували великі скляні діжки, тази і блюда — для зберігання зерна і борошна; для рідини — різноманітні за формою графини, штофи, жбани, «барила» (рис. 12.2). Особливо популярними були фігурні ємності у вигляді ведмедів і баранців, оскільки зображення ведмедя символізувало подружнє щастя, а барана — багатство. Прикрашали вироби ліпними джгутами, стрічками, нитками.

Розквіт гутного виробництва припадає на XVIII — першу половину XIX ст. У цей час зростає асортимент виробів, збагачується їхнє декоративне оздоблення: рельєфні каміни, розпис емалями та фарбами, гравіювання.

Рис. 12.7. Штоф, 1796 р.

«Скло має свої переваги й застороги. Це бліцробота! Наприклад, живописець не обмежений у часі, коли створює полотно. А скло, якщо його за півгодини не зробиш, можна розбивати молотком. Тому й треба швидко думати. І обов’язково — імпровізувати. Митець, який працює зі склом, повинен не просто досконало володіти технологією, а й мати унікальне бачення світу, не бути подібним до інших. Він мусить мати потужну енергетику. В сильної людини, сильного митця твір завжди промовляє до людей», — розповідає Андрій Бокотей, народний художник України, майстер гутного скла.

Андрій Бокотей. Пластика «Імпровізація». 1980 р. Кольорове скло, гутна техніка

Андрій Петровський. Різдво

МЕТАЛИ

Художня обробка металу виникла у зв’язку з утилітарними потребами людей і тісно пов’язана з їхнім побутом. До нас дійшли металеві вироби хатнього вжитку, прикраси для одягу, деталі кінської збруї, зброя. Українські майстри використовували техніки лиття, кування, гравіювання, інкрустації тощо.

Художні вироби народного ковальства стосувалися переважно обладнання будівель (хрести, дверні клямри, клямки, ручки тощо), окуття возів, саней, скринь, хліборобського реманенту тощо. Ужиткову продукцію — сокири, коси, серпи, сани, підкови - виготовляли без прикрас. Водночас окуття скрині мало традиційний набір елементів: спіралі, квіти, птахи і т. ін.

Рис. 12.8. Пряжки. Івано-Франківщина

Рис. 12.9. Натільні хрести. Чернігівське Полісся

Рис. 12.10. Шаблі, пістолі, порохівниця

Рис. 12.11. Федір Якіб’юк. Тобівка (метал і шкіра), с. Снідавка Косівського району Івано-Франківської області

Народне ювелірство побутувало на Подніпров’ї та Слобожанщині, де здавна складовими святкового одягу дівчат і жінок були прикраси, зокрема хрести, намиста, сережки і дукачі. Сільські й міські народні ювеліри виготовляли свою продукцію з дорогоцінних металів невисокого ґатунку, а коштовне каміння замінювали різнобарвними скельцями.

Найпоширенішим виробом був хрест. Натільні хрестики оздоблювали гравіюванням. Великі литі нагрудні хрести виробляли з міді, білого сплаву або срібла, прикрашали скельцями та гравіюванням. Штамповані хрести, найчастіше з рельєфним зображенням святого, виробляли на Київщині.

Дрібне художнє ливарництво з латуні у селах Гуцульщини вирізнялося своєрідним декоративним стилем. Гуцульські народні майстри у глиняних формах виробляли численні ужиткові приладдя, кінську збрую тощо. Усі ці вироби декорувалися карбуванням і гравіюванням, оздоблювалися геометричним орнаментом — трикутниками, ромбиками, квадратами, що виступали у різноманітних композиційних сполученнях.

Найпопулярнішими у гуцулів були латунні руків’я (держаки) палиць у вигляді різної форми сокирок, фігурних закінчень.

Рис. 12.12. Петро Харінчук. Топірець, с. Красноїлля Верховинського району Івано-Франківської області

Рис. 12.13. Михайло Шмадюк. Лускоріх, 1986 р. Лиття, гравірування, інкрустація

ПАПІР

Видом декоративно-ужиткового мистецтва, що пройшов шлях від простої хатньої прикраси до витонченого мистецтва, стала витинанка. Це сюжетні та орнаментальні прикраси житла, ажурно або силуетно витяті ножицями, вирізані ножем з білого чи кольорового паперу. Папір при витинанні складали вдвоє, вчетверо, увосьмеро. У кожному регіоні витинанки мали своєрідні місцеві риси.

Витинанки використовували для прикрашання стін, вікон, полиць, груб, коминів, печей. На початку XX ст. жителька с. Саїнка (нині Чернівецького району Вінницької області) Н. Кушнір, 1910 р. н., так розповідала про витинанки: «Мода ця стара, давня... Коли я ще була мала, краси в хаті не було ніякої, а так хотілося мати її... І я ще дівчам робила витинанки, які чіпляли на стінах, над вікнами замість фіранок. І сволок на стелі з обох боків обліплювали витинанками, щоб не так падав у вічі отой дерев’яний виступ».

Рис. 12.14. Марія Руденко. Витинанка, с. Слобода Яришівська Могилів-Подільського району Вінницької області

1969 року Олександр Салюк організував у Києві виставку витинанок своїх односельців (с. Саїнка Вінницької області). З його ініціативи також вдалося відновити основні типи і художні особливості витинанок, які були характерні в 20-30-ті роки XIX ст. для Подільського регіону. Олександр Салюк використовував техніку вирізування по контуру, яка давала «тіньові» витинанки, а найбільш поширеним був мотив дерева, стовбур якого слугував віссю симетрії, а гілки — місцем для «поярусного» розташування фігурок людей, звірів і птахів. Водночас у багатьох витинанках Олександр Салюк виходить за рамки традиції. Ту саму функцію, що і дерево, в його роботах може виконувати квітка, яка виростає з квіткового горщика, букет у вазі або гілка з квітами. Поряд із симетричним розташуванням пелюсток з’являється вільне, асиметричне формування стебла і листя.

За технологічними та художніми особливостями витинанки поділяють на такі: ажурні — виготовляються з одного аркуша паперу, зображення міститься у прорізах; силуетні — зображення є силуетом; одинарні — виготовляють з одного аркуша паперу; складні — аплікаційні з кількох аркушів паперу, тому майже завжди багатоколірні. За технікою виготовлення і способом подання зображення складні витинанки поділяють на складені (великомасштабні твори, зображення яких утворені з окремих елементів, складених поряд один з одним, гармонійно поєднаних між собою в єдине ціле) і накладні (накладні одна на одну «гіркою»).

Рис. 12.15. Дмитро Король. «Сім’я вечеря коло хати». У витинанці набуває сучасного увиразнення світ українських культурних традицій, споконвічно народних мотивів та образів

Мистецтво витинанки розвивається і сьогодні — його використовують в оформленні книжок, у плакатах, рекламі тощо.

До етнічних мотивів звертаються, коли хочуть підкреслити безпечність продуктів харчування, традиційну технологію їхнього виробництва. Вони допомагають привернути увагу споживача до підтримки національного виробника. До них вдаються, закликаючи до боротьби із загрозами (як-от постер про небезпеку туберкульозу в Україні). Вдало використані національні образи, символи здатні викликати позитивне ставлення, поліпшити настрій і навіть надати словам нового значення: наприклад, швидкісний трамвай, зображений на фото нижче, у народі прихильно називають «вишиванкою».

Коли молоді художники вчаться малювати, вони, з-поміж іншого, копіюють полотна відомих митців минулого. Так і ви, виготовляючи вироби в українському національному стилі, починайте з копіювання наших відомих майстрів — матеріалів, які вони використовували, форми виробів, поєднання кольорів, обробки. І лише набувши досвіду і знань, ви зможете створити щось своє, оригінальне — і так продовжите їхню справу. Бо ж традиція живе лише тоді, коли розвивається.

1. Що таке етнічний стиль?

2. Що потрібно знати і вміти для того, щоб створювати вироби в етнічному стилі?

3. Назвіть риси, які, на вашу думку, характерні для українського національного стилю.