Технології. Повторне видання. 8 клас. Терещук (2025)

3.7. Як та для чого контролюють якість виготовлення виробу

Контрольно-вимірювальний інструмент

Під час виготовлення виробу з металу, наприклад обпилювання кромок деталей, необхідно контролювати заплановані розміри. З цією метою використовують контрольно-вимірювальні інструменти, зокрема штангенциркулі. Ним можна виміряти довжину, товщину, висоту, глибину, зовнішній і внутрішній діаметр деталі виробу. У майстернях часто використовують штангенциркуль ШЦ-1, точність вимірювання якого становить 0,1 мм (мал. 132).

Штангенциркуль виготовляють із загартованої сталі, покритої шаром хрому та твердими сплавами, який захищає метал від впливу корозії.

Мал. 132. Будова штангенциркуля і ноніус

Яка будова штангенциркуля?

Штангенциркуль ШЦ-1 складається зі штанги 5, на кінці якої розташовані нерухомі губки 1 і 2. По штанзі 5 рухається рамка 4 із рухомими губками 3 і 8. У потрібному положенні рамку фіксує кріпильний гвинт 9. На штанзі 5 нанесено міліметрову шкалу. Ціна її поділки становить 1 мм. Довжина міліметрової шкали — 150 мм. До штанги 5 ззаду прикріплено глибиномір 6, що рухається по спеціальній канавці на штанзі.

Ціна поділки шкали вимірювального інструмента (лінійки, штангенциркуля тощо) — це відстань між двома будь-якими найближчими позначками шкали.

Наприклад:

на лінійці ціна поділки може становити 1 мм або 0,5 мм (мал. 132);
на штангенциркулі ціна поділки може бути 0,1 мм або 0,05 мм (мал. 132);
що менша ціна поділки, то вища точність вимірювання інструмента.

Ціна поділки показує найменшу похибку, яку можна допустити під час вимірювання.

Похибка вимірювання — це різниця між запланованим розміром деталі або виробу та дійсним (справжнім) значенням його розміру після обробки або виготовлення усього виробу.

Приклад: якщо лінійка має ціну поділки 1 мм, то похибка вимірювання може становити ± 1 мм.

Мал. 133. Вимірювання деталей штангенциркулем

Як це працює на практиці?

1. Уявіть, що ви вимірюєте деталь лінійкою з поділками 1 мм.
2. Виміряли 15 см, але насправді довжина може бути 14,9 або 15,1 см.
3. Похибка становить ± 1 мм.

Як користуватися штангенциркулем

1. Послабити кріпильний гвинт рамки і розвести нижні вимірювальні губки на розмір, дещо більший, ніж параметри вимірювальної деталі.
2. Помістити деталь між губками штангенциркуля і пересувати рамку до стискання з поверхнею деталі.
3. Зафіксувати рамку в такому положенні кріпильним гвинтом і вийняти деталь.
4. Тримаючи штангенциркуль прямо перед очима, зчитати результат вимірювання.

Як зчитувати результати вимірювання

Результат вимірювання штангенциркулем визначає взаємне розташування основної міліметрової шкали та шкали ноніуса. Формула зчитування виглядає так: спершу ціле число міліметрів зчитують із міліметрової шкали до нульового штриха ноніуса, а десяті частки — зі шкали ноніуса, яка збігається з будь-якою відміткою міліметрової шкали.

Приклад зчитування результатів вимірювання штангенциркулем ШЦ-1, наведених на мал. 134.

Мал. 134. Зчитування вимірювання

Перший крок. Визначити ціле число міліметрів на основній шкалі штангенциркуля — воно відповідатиме цілому числу міліметрів на основній шкалі до нульової позначки ноніуса. На мал. 134 нульова позначка ноніуса розташована між шостою і сьомою позначками міліметрової шкали. Отже, кількість ЦІЛИХ міліметрів становить 6.

Слово «штангенциркуль» німецького походження: Stange — «стержень», «штанга»; Zirkel — «циркуль». Тобто буквально «циркуль на стержні».

Stange + Zirkel = Штангенциркуль

Другий крок. Визначити кількість десятих часток міліметра. Для цього на шкалі ноніуса потрібно знайти позначку, яка чітко збігається з будь-якою позначкою основної шкали. ВАЖЛИВО: збіг має бути точним! Значення позначки на шкалі ноніуса, що збігається з позначкою на основній шкалі, відповідає кількості десятих часток міліметра вимірюваного розміру. На мал. 134 з позначкою міліметрової шкали чітко збігається дев’ята позначка ноніуса. Отже, кількість десятих часток міліметра становить 9.

Третій крок. Визначаємо результат вимірювання, додаючи міліметри і десяті частки: 6 мм + 0,9 мм = 6,9 мм.

Тканина як конструкційний матеріал

Тканина — це конструкційний матеріал природного або хімічного походження, який широко використовується у виготовленні одягу, предметів інтер’єру, аксесуарів і навіть технічних виробів. Склад та методи виробництва тканин розширюють їхній асортимент та властивості.

Тканини поділяються на дві основні категорії: ткані та неткані. Кожна з них має свої особливості, переваги та сфери застосування.

Мал. 135. Ткані матеріали

Ткані тканини

• Структура: утворені переплетенням ниток основи і піткання під прямим кутом.

• Приклади: бавовна, льон, шовк, вовна, синтетичні тканини (поліестер, нейлон тощо).

• Переваги: міцність, довговічність, різноманітність фактур і дизайнів, здатність до фарбування.

• Застосування: широко використовуються для пошиття одягу, домашнього текстилю, входять до складу технічних тканин.

Класифікація тканин базується на типі волокон, що використовуються під час їхнього виробництва. За складом волокон розрізняють три основні види тканин.

Неткані тканини

• Переваги: легкість, м’якість, висока поглинальна здатність, низька вартість виробництва.

• Застосування: використовуються для виробництва одноразового одягу, фільтрів, ізоляційних матеріалів, підкладок, а також у меблевій промисловості.

Мал. 136. Неткані матеріали

Натуральні тканини виготовляються з волокон рослинного походження (бавовна, льон), тваринного походження (вовна, шовк) та мінерального походження (азбест). Вони характеризуються високою повітропроникністю, що забезпечує здатність тіла «дихати», доброю гігроскопічністю (здатністю вбирати вологу), м’якістю та приємними тактильними властивостями, а також екологічно чистим виробництвом.

Природні волокна й досі залишаються незамінними, однак із розвитком технологій та зміною умов життя людства з'явилися нові потреби, які натуральна сировина не завжди може задовольнити.

Мал. 137. Природні джерела текстилю

Наприклад, для виготовлення спортивного одягу необхідні матеріали з підвищеною зносостійкістю, еластичністю, водо- і вогнестійкістю, а також здатністю швидко висихати. Крім того, виробництво натуральних волокон потребує значних ресурсів: для вирощування бавовни необхідно багато води, а для розведення овець для вовни — великі пасовища.

Як відповідь на ці виклики почався перехід до використання хімічних волокон.

Хімічні тканини (мал. 138) (поліестер, нейлон, акрил, віскоза та інші) створюються хімічно і відзначаються високою міцністю, зносостійкістю, легкістю в догляді та швидким висиханням, проте мають низьку повітропроникність. Для їхнього виготовлення використовують хімічні волокна, які отримують із продуктів хімічної переробки природних або синтетичних полімерів.

Хімічні волокна за складом та способом виробництва поділяють на штучні та синтетичні.

Мал. 138. Хімічні тканини

Штучні волокна отримують із природної сировини у процесі її хімічної переробки. Вони зберігають деякі властивості натуральних матеріалів, але водночас є більш зносостійкими та менш гігроскопічними.

Синтетичні волокна створюють повністю штучно, синтезуючи полімери з продуктів нафтопереробки, природного газу або вугілля. До них належать поліестер, нейлон, акрил, еластан (лайкра). Вони характеризуються високою міцністю, стійкістю до розтягування та впливу зовнішніх чинників, але можуть електризуватися і не завжди є комфортними для шкіри.

Завдяки сучасним технологіям хімічні волокна постійно вдосконалюються, стаючи більш екологічними та комфортними у використанні. Наприклад, розробляються біорозкладні полімери, а також тканини з підвищеною повітропроникністю та вологопоглинанням.

Змішані тканини (мал. 139) є результатом інноваційного поєднання натуральних і хімічних волокон, що дає змогу посилити позитивні властивості матеріалів та компенсувати їхні недоліки. Головна перевага змішаних тканин — їхня здатність створювати унікальну сировину з наперед визначеними властивостями, що відповідає сучасним технологіям та естетичним вимогам. Наприклад, при додаванні хімічних волокон до натурального шовку тканина стає цупкішою та жорсткішою. Бавовна у поєднанні з лавсаном, капроном та віскозою демонструє підвищену зносостійкість та експлуатаційні характеристики. Напівшерстяні тканини з поліпропіленовими, капроновими та лавсановими волокнами мають високу стійкість до зношування, чудово зберігають тепло та мають презентабельний зовнішній вигляд.

Мал. 139. Змішані тканини

Особливе місце в текстильній промисловості посідають трикотажні полотна, які демонструють унікальну здатність до поєднання різних видів волокон. Це дає змогу створювати інноваційні матеріали з наперед заданими властивостями, що яскраво ілюструє досягнення сучасної текстильної інженерії. Поєднання лляних і синтетичних волокон відкриває широкі можливості для вдосконалення властивостей тканини. Завдяки такій комбінації вдається значно зменшити природну жорсткість льону, мінімізувати усадку матеріалу та покращити його драпірувальні властивості, зберігаючи водночас характерну фактуру лляної тканини.

Декоративні тканини — це група текстильних матеріалів, призначених для оздоблення інтер’єру, створення декоративних елементів одягу та аксесуарів. Вони відзначаються багатством фактур, кольорів і візерунків, що збільшує їхнє значення для дизайну та оформлення простору.

У текстильній промисловості декоративні тканини виготовляються із застосуванням сучасних технологій та синтетичних мікроволокон нового покоління. Завдяки цьому такі матеріали стають більш довговічними, зносостійкими та простими у догляді.

Деякі види декоративних тканин мають тефлонове покриття, яке знижує їхню здатність до вбирання вологи, захищає від забруднень і запобігає механічним пошкодженням.

Оббивні тканини — це окрема група матеріалів, які широко використовуються у меблевій промисловості для оббивки диванів, крісел, стільців та інших предметів інтер’єру. Вони відзначаються високою міцністю, стійкістю до стирання та легкістю в догляді.

Технологія виготовлення виробів із тканин

Перш ніж розпочати виготовлення виробу, необхідно пройти такі етапи:

Проєктування виробу

Графічне зображення. Розробляється ескіз майбутнього виробу, визначаються основні параметри, форма і декоративні елементи. На основі цього виконується кресленик (за потреби базисна сітка) та виготовляються викрійки, лекала (мал. 140).

Мал. 140. Викрійки

Підготовка тканини

Декатирування — це волого-теплова обробка тканини з метою запобігання її подальшій усадці. Під час цього процесу матеріал зволожують та обробляють парою або гарячою водою, а потім висушують.

Синтетичні тканини зазвичай не потребують декатирування, оскільки вони мають стабільну структуру та не дають усадки.

Розкрій

Виконується за викрійками з урахуванням припусків на шви.

Виготовлення та з’єднання деталей

Шиють вручну або на швейній машині, залежно від вибору технології виготовлення.

Важливо стежити за якістю швів і дотримуватися технічних умов їхнього виконання.

Робота з тканиною. Розмічання та розкрій деталей