Всесвітня історія. Повторне видання. 7 клас. Щупак

Словник термінів і понять

Анафема — відлучення єретиків або нерозкаяних грішників від церкви з оголошенням довічного прокляття.

Варварські королівства — держави, створені варварськими племенами на території Західної Римської імперії в умовах її розпаду в V ст.

Васалітет — система взаємних прав і обов’язків феодалів, особистої залежності одних феодалів (васалів) від інших (сеньйорів).

Відродження, або Ренесанс — доба в розвитку культури, що тривала в різних країнах Європи із середини XIII ст. до початку XVII ст. Відродження ґрунтувалося на ідеалах гуманізму та кращих традиціях античності.

Вікінги — воїни в Скандинавії, які здійснювали походи в інші країни у VІІІ—XI ст.

Вітраж — декоративні композиції, виконані із кольорового скла.

Віче — загальні збори слов’ян, на яких вирішувалися найважливіші питання.

Внутрішня колонізація — заселення і господарське освоєння людьми вільних земель своєї країни.

Ганза (від нім. Deutsche Hanse — група, союз) — союз вільних німецьких міст для підтримки та захисту торгівлі у Північній Європі доби Середньовіччя.

Генеральні штати — вища дорадча представницька рада у Франції в 1302-1789 рр., що скликалася королем для вирішення важливих державних питань (військових, дипломатичних або фінансових, зокрема — щодо податків). На відміну від англійського парламенту, Генеральні штати не мали законодавчої влади.

Гільдія (нім. gilde — об’єднання) — об’єднання купців для захисту своїх інтересів або цехових привілеїв.

Готичний стиль (від італ. gotica — готський) — стиль середньовічного мистецтва XII—XV ст., відомий стрімкими вертикальними склепіннями, гострими арками, великими вітражами, витонченістю різьблених деталей та скульптур.

Гуманізм — (від лат. humanism — людяний, людський) — світогляд, який визнає цінність людини як особистості, її право на свободу і розвиток.

Гусити — учасники збройної боротьби чеського народу проти католицької церкви, феодального гніту.

Династична унія — політичний союз (об’єднання держав), заснований на шлюбі представників правлячих династій різних держав.

Домен — сукупність спадкових земельних володінь короля.

Духовно-рицарські ордени — у Західній і Центральній Європі військово-чернечі організації рицарів, що створювалися у період хрестових походів під керівництвом католицької церкви головним чином для хрестових походів і поширення християнства.

Експансія (від лат. expansio — розширення, поширення) — збільшення впливу в різних сферах (територія, економіка, політика), захоплення земель.

Епідемія — масова захворюваність населення на інфекційну хворобу, що швидко прогресує в часі та просторі.

Етномовна спільнота — група народів, що розмовляє спорідненими мовами.

Єпархія — церковно-адміністративна одиниця у православних та греко-католицьких церквах.

Єретик — людина, яка відступилася від догм панівної релігії, виступає проти загальноприйнятого в суспільстві вчення; віровідступник.

Зовнішня колонізація — заснування поселень за межами своєї країни, що відбувається, як правило, за допомогою війни, насильницьких методів.

Золота Орда (або улус Джучі) — держава кочовиків у степах Східної Європи, Центральної Азії та Західного Сибіру, що існувала у 1240-1502 рр. (незалежна — з 1260-х років).

Індуїзм — стародавня індійська релігія, послідовники якої вірять у те, що Бог (Вішну) проявляє Себе в різних іпостасях (Крішна, Рама, Шива). Індуїзм має багато течій. Серед вірувань індуїзму — вчення про одвічну соціальну нерівність людей, про переселення душ і про відплату за земне життя в потойбічному світі.

Інквізиція (від лат. — розслідування, розшук) — особливий суд католицької церкви, метою якого було переслідування єретиків.

Іслам (інші назви — мусульманство, магометанство) — авраамічна, монотеїстична світова релігія, заснована у VII ст. в Аравії пророком Мухаммадом (Магометом). У 20-х роках XXI ст. у світі налічується близько 1,6 млрд мусульман (друге місце за кількістю після християн).

Каганат (від тюркського каган — великий хан) — назва імперій кочовиків Євразії.

Каста — закрита група людей, місце якої у виробничому та суспільному житті визначено певними звичаями та законами.

Коран (Куран) — священна книга мусульман. Зміст Корану становлять пророцтва Мухаммада (Магомета).

Король — титул монарха в деяких країнах, що освячувався владою Папи Римського. За однією з версій, походить від імені Карла Великого.

Кортеси (ісп. cortes, від corte — королівський двір) — у державах Піренейського півострова станово-представницькі збори (парламенти), найдавніші на території Західної Європи (з 1137 р.).

Міграція (лат. migratio, від migro — переходжу, переселяюся) — зміна постійного місця проживання людей, їхнє переміщення до іншого географічного регіону, до іншої країни.

Міжусобна війна — війна, яка відбувається між ворожими групами в одній країні чи спільноті.

Місто-республіка — республіка, яка складається з головного міста та підвладної йому території.

Орда (від тюркського — зібрання) — спільнота, плем’я кочових народів Євразійського степу.

Ортодоксальний — який неухильно дотримується принципів якого-небудь учення.

Парламент (кортеси, сейм) — представницький орган влади, переважно вищий державний законодавчий орган. «Парламент» — узагальнена назва представницьких і законодавчих органів влади.

Піднебесна імперія (від кит. «Тянь» — небо, день і «Ся» — низ, підніжжя) — територія, що перебуває під владою китайського імператора. Назвою підкреслювалася велич держави, в китайській уяві — підніжжя неба і центр Всесвіту.

Політична роздробленість доби Середньовіччя — це термін, яким низка істориків позначає процеси формування і розпаду середньовічних держав.

Раннє Відродження — період епохи Відродження, що тривав протягом XIII ст. — кінця XV ст. і ґрунтувався на ідеалах гуманізму, утвердження гідності і краси реальної людини, її розуму, волі, творчих сил.

Реконкіста (ісп. reconquistar — відвойовувати) — відвоювання християнами у VIII—XV ст. Піренейського півострова й інших територій, що були захоплені арабами та берберами (які пізніше дістали загальну назву «маври»).

Романський стиль (від лат. romanus — римський) — стиль раннього Середньовіччя в Європі, що найбільше проявився в архітектурі, має елементи давньоримського та візантійського мистецтв.

Середньовіччя — період всесвітньої історії із середини V ст. до кінця XV ст.

Станово-представницька монархія — централізована держава, у якій влада монарха спирається на станово-представницький орган.

Султан — титул монарха, правителя в ісламських державах.

Суспільний стан — велика група людей з однаковими правами й обов’язками, які передаються у спадок.

Схоластика — релігійна філософія, метод навчання у Середні віки для пізнання світу і Бога.

Тенгріанство — сукупність язичницьких вірувань народів азійського степу, що засновані на шаманізмі та анімізмі, вірі в бога неба Тенгрі, який вважається уособленням всесвіту.

Теократія (грец. — боговладдя) — форма правління, за якої влада належить духовенству або главі церкви, що обґрунтовувалося волею Бога (чи богів), від імені якого вони діють.

Теократична держава — держава з теократичною формою правління.

Університет (від лат. universitas — сукупність) — вищий навчальний заклад, у якому об’єднуються різні напрями підготовки фахівців з точних, природничих і гуманітарних наук. В університетах також проводять наукові дослідження.

Феод — земля (іноді посада, прибутки), яку одержував васал від сеньйора за службу; феод передавався у спадок за умови продовження служби.

Феодалізм (від лат. feodum — маєток) — суспільні відносини часів Середньовіччя із системою прав і обов’язків різних станів, які ґрунтувалися на земельній власності.

Філософія (дослівно: любов до мудрості) — наука про загальні закономірності буття і пізнання, про місце людини в світі.

Халіф — духовний глава всіх мусульман.

Халіфат — теократична арабо-мусульманська держава, що виникла внаслідок арабських завоювань VІІ—ІX ст. й очолювалася халіфами (намісниками пророка Мухаммада).

Хартія (від лат. charta — папір, грамота) — документ, який відображає вимоги певних груп людей.

Хрестові походи — загарбницькі походи християн на Близький Схід, здійснювані у 1096-1270 рр. з ініціативи католицької церкви під релігійними гаслами звільнення Святої Землі (Єрусалима) від невірних (мусульман).

Християнська церква — 1) будівля, у якій відбуваються богослужіння; 2) релігійна спільнота християн, релігійна організація, що має чітку ієрархію; життя церкви визначається християнськими правилами (канонами).

Церковна ієрархія (від грец. — святий, священний) — система підпорядкування священників у християнській церкві за старшинством.

Цех — спілка майстрів однієї спеціальності.

Яничари (у перекладі з тур. — нове військо) — регулярна піхота в Османській армії, яку турки набирали із захоплених у полон хлопчиків, представників інших народів, у т. ч. слов’ян. Яничар навертали на мусульманську віру і виховували в ненависті до ворогів ісламу.

Ярлик — грамота, письмовий указ хана Золотої Орди, що надавав право підлеглим князям на управління окремими підпорядкованими їй територіями або державами.