Всесвітня історія. Рівень стандарту. Повторне видання. 11 клас. Щупак (2024)

§ 24. Утворення Ізраїлю. Близькосхідна проблема та шляхи її врегулювання

1. СТВОРЕННЯ ДЕРЖАВИ ІЗРАЇЛЬ

1.1. Близькосхідна проблема в міжнародних відносинах

Питання про створення єврейської держави обговорювалось на тлі боротьби, що розгорнулася між британською колоніальною адміністрацією в Палестині, арабським і єврейським національними рухами.

Терміни і поняття

Палестина (назва походить від слова «філістимляни», місця їхнього розселення; після Юдейської війни, у 73 р. н. е. римський імператор Тит наказав усю територію між Середземним морем і річкою Йордан називати Палестиною) — історична область на Близькому Сході.

З початку XX ст. від слова «Палестина» було утворено назву «палестинці», так англійці називали усіх жителів регіону — євреїв та арабів. Після Шестиденної війни 1967 р. палестинцями почали називати арабів, що жили на захоплених Ізраїлем територіях.

У 1946 р. це питання було винесене на обговорення ООН. Ідею створити Державу Ізраїль ситуативно підтримав СССР. Йосип Сталін розраховував на соціалістичні перетворення в новоствореній єврейській державі, а також прагнув послабити позиції Великої Британії.

У керівництві США не було єдності в питанні створення єврейської держави. Проте президент Гаррі Трумен надавав підтримку сіоністам. Був у нього й практичний інтерес: єврейських виборців тоді в Штатах було більше, ніж мусульманських. Зрештою, Трумен віддав вказівку голосувати в ООН за розділ Палестини.

29 листопада 1947 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію № 181, згідно з якою було ліквідовано британський мандат на управління Палестиною, та схвалила рішення про утворення на її території двох держав — єврейської (57 % території) й арабської (43 %). Місто Єрусалим, що стало самостійною адміністративною одиницею під контролем ООН, було відкрите для обох народів.

Подробиці

США у 1947 р. змінили свою позицію щодо створення двох держав — єврейської й арабської. У Вашингтоні дійшли висновку, що посилення впливу СССР на Близькому Сході матиме небажані для США наслідки. Тож у Вашингтоні взяли курс на союз з арабським світом та внесли на розгляд ООН пропозицію щодо скасування резолюції № 181. За резолюцію продовжував виступати СССР. У ході дипломатичної боротьби представник Української ССР в ООН В. Тарасенко здійснив демарш, завдяки якому резолюція № 181 набула сили. Такою є роль України у створенні Держави Ізраїль.

Єврейська сторона рішення ООН прийняла. Ліга арабських держав (ЛАД) рішення ООН відхилила.

У Палестині відновилися арабо-єврейські сутички. У січні 1948 р. арабські загони блокували Єрусалим з його 100-тисячним єврейським населенням й інші міста, нападали на єврейський транспорт. Ліга арабських держав надавала гроші й зброю місцевим арабам.

Керівники єврейської громади Ізраїлю на зібрані в американських євреїв гроші намагалися придбати зброю в Європі, але цьому перешкоджало американське ембарго. Лише Чехословаччина за згоди СССР погодилась поставити зброю та боєприпаси.

14 травня 1948 р. Д. Бен-Гуріон проголосив створення Держави Ізраїль.

Палестинці, які відмовились визнавати резолюцію ООН від 29 листопада 1947 р., не зуміли створити свою державу.

• Пригадайте визначення поняття «сіонізм».

Давід Бен-Гуріон проголошує створення незалежної Держави Ізраїль, Тель-Авів, 14 травня 1948 р.

• Визначте, портрет якої особи висить у залі засідань. У чому полягає символізм розміщення цього портрета саме в той день?

Особа в історії

Давід Бен-Гуріон (1886-1973 рр.) — один з лідерів сіоністського руху, один із творців Держави Ізраїль. Прем’єр-міністр Держави Ізраїль у 1948-1953, 1955-1959, 1959-1961, 1961-1963 рр. Народився у м. Плонську (нині Польща). Його батько був другом Теодора Герцля. У 1906 р. як сільськогосподарський робітник Бен-Гуріон вирушив до Палестини, де брав участь у створенні єврейської організації самооборони. У 1910 р. був призначений редактором єврейського журналу «Гаахдут» («Єдність»). Під час Першої світової війни брав участь у формуванні Єврейського легіону, одним із перших вступив до нього і служив рядовим. Після війни повернувся до Палестини і став одним із творців підпільної армії Хагана і профспілки Гистадрут. У 1935 р. Бен-Гуріона обрали головою Єврейського агентства (Сохнут). З 1948 р. він очолив Тимчасовий уряд Ізраїлю. У 1971 р., у віці 85 років, Бен-Гуріон відійшов від політичного життя і почав писати мемуари. Помер у кібуці Сде-Бокер.

1.2. Війна 1948—1949 рр.

Сусідні арабські країни також не визнали Ізраїлю і відразу оголосили йому війну. Вже 15 травня 1948 р. об’єднані збройні сили Єгипту, Трансйорданії (пізніше — Йорданія), Сирії, Іраку, Лівану, Саудівської Аравії та Ємену розпочали наступ.

Арабський легіон, найбоєздатніше військове з’єднання Трансйорданії, швидко захопив Юдею, Самарію та східну частину Єрусалима. Сирійські та ліванські війська окупували єврейські поселення на півночі. Єгипетська танкова колона перебувала в 35 км від Тель-Авіва. Проте військові підрозділи щойно створеної єврейської держави зупинили арабські армії та завдали їм поразки.

У червні 1949 р. між Ізраїлем і Єгиптом, Трансйорданією, Ліваном і Сирією було підписане перемир’я. Територію, відведену для арабської держави за рішенням ООН, захопили Ізраїль, а також Єгипет (Сектор Гази) і Трансйорданія (Західний берег річки Йордан).

2. АРАБО-ІЗРАЇЛЬСЬКІ ВІЙНИ

2.1. Війна 1956 р.

Після націоналізації в липні 1956 р. Суецького каналу президентом Єгипту Г. А. Насером єгипетська влада заборонила прохід каналом ізраїльських кораблів, а також транспортних суден, що йшли в порти Ізраїлю. Розцінивши це як акт агресії, 30 жовтня 1956 р. ізраїльські війська вторглися на Синайський півострів; їх активно підтримали війська Великої Британії та Франції.

СССР, виступаючи вже на боці арабських держав, вимагав від Ізраїлю, Британії та Франції зупинити наступ; відповідну резолюцію було ухвалено Радою Безпеки ООН. Бойові дії припинили. Наприкінці 1956 р. Велика Британія та Франція, а в березні 1957 р. й Ізраїль вивели свої війська з єгипетської території. Контроль за кордонами між Ізраїлем і Єгиптом поклали на миротворчі війська ООН.

День в історії. Арабо-ізраїльська війна. 24 канал, 14.05.2015 р.

2.2. Совєтсько-арабське зближення та підготовка нової війни

Подробиці

На чолі Єгипту стояв харизматичний лідер Гамаль Абдель Насер — соціаліст і панарабіст. Він мріяв про об’єднання всіх арабів в одній державі. Після Суецької кризи Насер взяв курс на зближення з Совєтським Союзом. СССР почав надавати Єгипту велику економічну та військову допомогу. Хрущов нагородив Насера орденом «Золота Зірка Героя Совєтського Союзу» і Орденом Леніна. Цікаво, що під час Другої світової війни Г. А. Насер не приховував своїх пронацистських поглядів, а за свого правління він переслідував комуністів у Єгипті.

Церемонія перекриття русла Нілу в ході 11-річного будівництва Асуанської греблі, що коштувало 11 млрд дол. США. На фото: Г. А. Насер, М. Хрущов, лідери Іраку, Південного Ємену та ін. 13.05.1964 р.

16—18 травня 1967 р. на вимогу Каїра «блакитні шоломи» ООН терміново залишили свої пости вздовж кордону. Після цього агресивна риторика арабських лідерів посилилась.

Слово політика

Абдель ар-Рахман Ареф, президент Іраку: «Існування Ізраїлю є помилкою, яку необхідно виправити. Наша мета зрозуміла: змести Ізраїль з лиця землі».

Хусейн, король Йорданії: «...Усі арабські армії зараз оточили Ізраїль... ОАЕ, Ірак, Сирія, Йорданія, Ємен, Ліван, Алжир, Судан і Кувейт... Немає жодної відмінності між одним арабським народом й іншим, однією арабською армією та іншою».

Гамаль Абдель Насер, президент Єгипту: «Єдиним методом впливу, який ми застосуємо щодо Ізраїлю, стане тотальна війна. Ми повинні скинути євреїв у море, знищивши їх як націю!».

• Наведіть інші приклади, коли держави-гаранти договорів про безпеку під час їх порушення обмежувалися «глибоким занепокоєнням».

22 травня Насер оголосив про початок морської блокади Ізраїлю: артилерія мала топити ізраїльські судна в разі спроб проходження ними Тиранської протоки. Проте морська блокада, згідно з резолюцією Генасамблеї ООН № 3314, є актом агресії. Тому Ізраїль звернувся до країн, що гарантували безпеку єврейської держави в обмін на виведення військ із Синайського півострова в 1956 р. — США, Великої Британії й Франції. У відповідь Вашингтон і Лондон висловили «глибоке занепокоєння» і засудили акт блокади. А де Ґолль в ультимативній формі зажадав від Ізраїлю не розпочинати бойових дій першими.

Однак Ізраїль отримав привід для війни.

2.3. Шестиденна війна 1967 р.

Збройні сили арабських країн значно переважали ізраїльські. У цих умовах ізраїльський уряд вирішив завдати превентивного удару. Вранці 5 червня 1967 р. ВПС Ізраїлю знищили за день 451 літак Єгипту, Йорданії, Сирії й Іраку. Втрати Ізраїлю становили 19 літаків. Завоювання панування в повітрі дало змогу ізраїльським військам розпочати успішні наземні операції. Вже 8 червня підрозділи Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) вийшли до Суецького каналу, завершивши розгром синайського угруповання єгиптян. 9 червня вогонь на єгипетському напрямку було припинено.

Ізраїльські солдати біля Стіни Плачу в Єрусалимі. До Шестиденної війни євреї не мали доступу до своєї святині. Фото: АP/EAST NEWS 09.06.1967 р.

Цього ж дня ізраїльтяни розпочали наступ проти сирійських військ, і 10 червня встановили контроль над Голанськими висотами. Сирійські війська відступили до околиць Дамаска.

Особливо запеклі бої точилися на йорданському фронті. З 5 до 7 червня ізраїльтяни встановили контроль над Східним Єрусалимом, а також над усім західним берегом річки Йордан. За 80 годин Ізраїль розгромив армії, що в кілька разів перевищували за чисельністю і оснащенням його власну, і захопив території, які в 3,5 раза були більшими за площу єврейської держави.

Слово політика

Зеєв Ханін, з інтерв'ю «Радіо Свобода» 5 червня 2017 р.

...У Ізраїлю не було іншого шансу, крім як мобілізувати всі сили і ресурси і вкотре поставити все на карту. Бо світова історія показує, що покладатися на зовнішні гарантії для ізраїльтян, як і для всіх євреїв в цілому, — ... не мало сенсу. [Після Шестиденної війни] питання про те, чи буде взагалі існувати Ізраїль або не буде... більше не порушували.

Унаслідок дій Ради Безпеки ООН війна була припинена. СССР і «країни соціалістичного табору» (окрім Румунії) розірвали дипломатичні відносини з Ізраїлем. Арабські держави продовжували не визнавати право Ізраїлю на існування.

2.4. «Війна Судного дня» 1973 р.

Після Шестиденної війни Єгипет, а також Сирія та Ірак отримували величезну військову допомогу від Совєтського Союзу. США надавали військову техніку Ізраїлю.

6 жовтня 1973 р., коли в Ізраїлі відзначали релігійне свято й армію, яка складалася здебільшого з резервістів, було розпущено по домівках, єгипетські війська форсували Суецький канал та вийшли на його західний берег. Так розпочалася «Війна Судного дня» (або «Війна Йом Кіпур»). Єгипетська армія прорвала ізраїльські укріплення, і отримала можливість для стрімкого просування до Тель-Авіва. На іншому фронті сирійці захопили велику частину Голанських висот. Ізраїль швидко мобілізував солдатів запасу, більшість з яких протягом 15 год були на фронті. Незабаром війська Ізраїлю перейшли в контрнаступ.

Подробиці

До складу арабської коаліції, де головну військову силу становили війська Єгипту та Сирії, також входили Алжир, Ірак, Йорданія, Марокко, Туніс, Пакистан, Судан, а також палестинці. В Єгипті діяла група совєтських льотчиків. Куба спрямувала до Сирії близько 3000 солдатів.

10 жовтня на північному фронті були розбиті бронетанкові з’єднання Сирії, Іраку та Йорданії.

Уранці 14 жовтня єгипетська й ізраїльська армія зійшлися в найбільшій після Другої світової війни танковій битві. До вечора єгиптяни втратили 260 танків і 200 інших одиниць бронетехніки; ізраїльтяни на чолі з Аріелєм Шароном — лише близько 40 танків. Війська ЦАХАЛу форсували Суецький канал і вступили в Єгипет, захопивши 1600 км² єгипетської території й зупинившись лише в 100 км від Каїра.

Єгипет попросив перемир’я. Бойові дії припинилися 24 жовтня на вимогу Ради Безпеки ООН і за посередництвом СССР і США.

Арабські країни вважають, що в 1973 р. вони перемогли, знищивши міф про непереможність армії ізраїльтян. У Єгипті 6 жовтня відзначають як День Перемоги. В Ізраїлі, навпаки, вважають, що перемогли вони, бо через 18 днів ЦАХАЛ опинився в сотні кілометрів від Каїра, Дамаск лежав перед ізраїльськими артилеристами, а арабська коаліція зазнала набагато більших втрат, ніж Ізраїль.

Голда Меїр, уродженка Києва, одна із засновниць Держави Ізраїль, пішла у відставку з посади прем’єр-міністра в 1974 р. через прорахунки розвідки і командування армії напередодні «Війни Судного дня»

2.5. Мирне врегулювання між Єгиптом та Ізраїлем

Після війни новий президент Єгипту Анвар Садат переорієнтував зовнішню політику своєї країни на співробітництво із США. У 1976 р. Садат оголосив про розірвання договору з СССР про дружбу і співробітництво; всі совєтські військові покинули країну.

Незабаром А. Садат здійснив перші кроки для нормалізації відносин з Ізраїлем, що зі схваленням сприйняла ізраїльська сторона. У вересні 1978 р. Анвар Садат і прем’єр-міністр Ізраїлю Менахем Бегін зустрілися в Кемп-Девіді, заміській резиденції президента США, і погодили текст мирного договору між Єгиптом та Ізраїлем. Ізраїль погодився вивести свої війська із Синайського півострова (цей процес завершився у 1982 р.). Підписання мирного договору відбулося у Вашингтоні в березні 1979 р.

Історичне рукостискання в Кемп-Девіді

• Назвіть, кого з політичних діячів на фото ви впізнаєте.

Арабські країни вкрай негативно сприйняли ці дії Єгипту і виключили його з Ліги арабських держав, а А. Садата у жовтні 1981 р. убили ісламські терористи під час військового параду в Каїрі.

Проблеми. Пошуки. Проєкти

Розробіть проєкт «Тероризм проти політичних лідерів та зміна політики країн наприкінці XX — у першій чверті XXI ст.»

3. БЛИЗЬКОСХІДНА КРИЗА І ПАЛЕСТИНСЬКА ПРОБЛЕМА

3.1. Палестинські біженці

Після закінчення першої арабо-ізраїльської війни (1949 р.) палестинські біженці розмістилися в таборах на території Єгипту, Йорданії та Сирії. Проте лідерам цих арабських країн палестинці були потрібні передусім як приклад дій «ізраїльського імперіалізму» і «гарматне м’ясо» на випадок нової арабо-ізраїльської війни. Більшість вигнанців змушені були жити на допомогу ООН. У таких умовах ідеї боротьби з Ізраїлем за допомогою тероризму знаходили відгук серед палестинців.

На 2006 р. кількість палестинських біженців становила 4,4 млн осіб, з яких 2,5 млн жили в арабських країнах. За винятком Йорданії, жодна арабська держава не надала палестинським біженцям громадянства.

3.2. Організація визволення Палестини (ОВП)

Палестинські збройні угруповання, які сформувалися в таборах палестинських біженців, розпочали боротьбу проти Ізраїлю. Вагоме місце серед них зайняв ФАТХ (Рух за національне визволення Палестини). У 1964 р. представники ФАТХу та інших палестинських рухів утворили Організацію визволення Палестини (ОВП). Її метою було створення незалежної арабської держави на території всієї Палестини, що передбачало знищення Ізраїлю. У 1969 р. головою виконкому ОВП обрали очільника ФАТХу Ясіра Арафата.

У 1970-х роках палестинці розпочали терористичну війну проти Ізраїлю. Одним із найвідоміших і кривавих терористичних актів є вбивство 11 ізраїльських спортсменів і тренерів під час Олімпіади 1972 р. у м. Мюнхені (ФРН). Проте в 1982 р. ОВП зазнала поразки у відкритому протистоянні з ізраїльською армією в Лівані, і палестинцям довелося перебратися до Тунісу. У 1987 р. на окупованих Ізраїлем унаслідок Шестиденної війни палестинських територіях ОВП вдалося підняти загальне повстання — «інтифаду» («війну каменів»).

3.3. Миротворчий процес наприкінці XX — на початку XXI ст.

У 1993 р. двосторонні переговори в м. Осло (Норвегія) між Ізраїлем та ОВП завершились підписанням «Декларації про принципи», яка передбачала шляхи врегулювання Палестино-ізраїльського конфлікту. У 1994 р. внаслідок Угод в Осло була створена Палестинська національна адміністрація (ПНА).

У 1994 р. Ізраїль і Йорданія підписали повномасштабний мирний договір. Це була третя угода після Єгипту й ОВП, за якою арабська сторона визнавала право Держави Ізраїль на існування.

Однак у вересні 2000 р. розпочалася друга інтифада, яка вилилася в сутички з ізраїльською поліцією та супроводжувалася серією терактів. У 2002 р. уряд Ізраїлю ухвалив рішення щодо спорудження «стіни безпеки» завдовжки 364 км, що відгороджує Ізраїль від палестинських територій. Також гостро постає проблема єврейських поселень на окупованих територіях.

За посередництвом Білла Клінтона (президента США у 1993-2001 рр.) прем’єр-міністр Ізраїлю Іцхак Рабин, батьки якого походять з Київщини, та лідер ОВП Ясір Арафат підписали угоду в м. Осло, у якій обидві сторони офіційно визнали одна одну

У 2004 р. помер лідер палестинців Я. Арафат. Главою Палестинської автономії був обраний Махмуд Аббас (А. Мазен), який декларував припинення насильства й активізацію переговорів з Ізраїлем.

Ситуація загострилася у 2006 р. після перемоги на виборах у Палестинській автономії ХАМАСу. На відміну від ФАТХ, ХАМАС відмовився від врегулювання палестино-ізраїльського конфлікту, не припиняє теракти, не погодився з визнанням палестинськими арабами Держави Ізраїль. ХАМАС не погоджується на жодні компроміси, виступає за знищення Держави Ізраїль і проголосив своєю метою створення ісламської арабської держави на всій території Ізраїлю, Сектору Гази та Західного берега. У 2007 р. ХАМАС розгорнув бої проти ФАТХ і витіснив цю палестинську організацію, взявши Сектор Гази під свій повний контроль. Ізраїль повністю вивів свої військові підрозділи із Гази. Ці події призвели до багаторічної економічної блокади сектора та до постійних загострень конфлікту. ХАМАС використовує напади на ізраїльських військових та мирне населення, захоплення заручників із використанням їх як «живих щитів», атаки терористів-смертників, обстріл території Ізраїлю за допомогою ракет «Касам». ХАМАС визнано терористичною організацією Ізраїлем, а також Канадою, США, Японією, Євросоюзом; ХАМАС заборонено у сусідніх арабських країнах — Йорданії та Єгипті. Але це угруповання не визнано терористичною організацією в Росії, Туреччині, Китаї, Катарі, країнах Перської Затоки.

5 січня 2013 р. видано указ Махмуда Аббаса, щоб надалі замість назви «Палестинська національна адміністрація» використовувати в офіційних цілях назву «Держава Палестина». Ізраїль, США та деякі інші країни це рішення не визнали.

«Палестинська автономія» (або «Палестинська держава») розділена територією Ізраїлю; одна частина — Сектор Гази — контролюється ХАМАСом, інша — Західний берег ріки Йордан — ФАТХом. Ці палестинські організації перебувають у стані конфлікту між собою. Так, у 2017 р. палестинська адміністрація опублікувала заяву, у якій наголосила, що ХАМАС «перетворив Сектор Гази на пекло». Гуманітарний стан у Газі погіршується. Економіка Палестинської автономії залежна від Ізраїлю, тому всі збройні конфлікти негативно позначаються на її стані. Як тиск на палестинських бойовиків ізраїльська сторона часто застосовує економічну блокаду. ХАМАС і ОВП наполягають, щоб з Гази зняли блокаду. Натомість Ізраїль вимагає припинити теракти.

Для захисту від обстрілів Ізраїль створив систему протиракетної оборони «Залізний купол». Ланцюжок насильства зазвичай виглядає так: терористичний акт проти ізраїльтян — операція зі знищення терористів та їхніх баз у Секторі Гази — обстріл території Ізраїлю некерованими ракетами — удари авіації Ізраїлю по військових об’єктах бойовиків і командних пунктах ХАМАСу та Ісламського джихаду. До того ж жертвами обстрілів стає і мирне населення.

Складник арабо-ізраїльського конфлікту — статус Єрусалима.

Західний Єрусалим входить до складу Ізраїлю від 1948 р., у 1949 р. був проголошений столицею Держави Ізраїль.

Східний Єрусалим був захоплений у 1948 р. Трансйорданією під час арабо-ізраїльської війни 1948—1949 рр. Саме на теренах Східного Єрусалима розташоване Старе місто і святі місця юдаїзму, християнства й іслама — Храмова гора, Стіна Плачу, Храм Гробу Господнього, Гетсиманський сад, мечеть Аль-Акса і Купол Скелі. Під час трансйорданської окупації, не визнаної більшістю країн світу, євреї не мали доступу до своїх святинь.

Після Шестиденної війни 1967 р. Ізраїль відвоював Східний Єрусалим у Трансйорданії. Єрусалим було об’єднано під контролем Ізраїлю; віряни всіх релігій, зокрема і євреї, отримали можливість відвідувати святі місця «вічного міста». У 1980 р. Кнесет (парламент Ізраїлю) ухвалив Закон про Єрусалим, який оголосив Єрусалим «єдиною і неподільною столицею Ізраїлю». Право Ізраїлю на Єрусалим не визнала міжнародна спільнота. Натомість палестинці вважають, що Східний Єрусалим — столиця їхньої майбутньої держави.

У грудні 2017 р. тодішній президент США Дональд Трамп оголосив про визнання Єрусалима столицею Ізраїлю і заявив про намір перенести в це місто посольство США в Ізраїлі, яке досі розташовувалося в Тель-Авіві. Попри протести палестинців та представників міжнародної спільноти, 14 травня 2018 р. США відкрили своє посольство в Єрусалимі. Єрусалим визнали столицею Ізраїлю ряд країн Латинської Америки та Європи. Питання про статус Єрусалима лишається невирішеним, як і увесь комплекс проблем близькосхідного врегулювання.

3.4. Антиізраїльський теракт ХАМАСу 7 жовтня 2023 р. та його наслідки

7 жовтня 2023 р. було здійснено один із найкривавіших терористичних актів у світі за останні десятиріччя, який завдав великих людських втрат Ізраїлю. Цього дня бойовики ХАМАСу і певні групи «цивільних жителів» Сектору Гази прорвалися на прикордонні території Ізраїлю, де впинили масову різанину — вбивства, тортури, згвалтування. У перші ж години нападу терористи убили понад 1200 ізраїльтян — мирних мешканців ізраїльських поселень, учасників молодіжного музичного фестивалю, виявлених терористами ізраїльських солдатів, жінок і маленьких дітей. Понад 3000 людей було поранено. Нападники знімали розправи на відео і поширювали відеозаписи в соціальній мережі. «Мирне населення» Гази радісно вітало звістки про ці розправи. Також терористи захопили та вивезли в Сектор Гази сотні заручників, зокрема — громадян інших держав, літніх людей і дітей.

Після атаки ХАМАСу на музичний фестиваль в Ізраїлі, фото GETTY IMAGES (цит. за: Українська правда, 11 листопада 2023 р.)

Раптовий напад застав зненацька розвідку, силові структури й Армію Оборони Ізраїлю, що стало найбільшим провалом у політиці безпеки країни після нападу арабських держав у 1973 р.

Для ліквідації терористичної загрози з боку ХАМАСу та визволення заручників Ізраїль розпочав наймасштабнішу за останні десятиліття воєнну операцію в Секторі Гази. Ізраїль намагається зруйнувати тунелі бойовиків та іншу інфраструктуру ХАМАСу, знищити лідерів цієї терористичної організації, яка не погоджується на жодні компроміси.

Подробиці

Бойовики ХАМАСу протягом 15 років використовували гуманітарну допомогу мешканцям Сектору Гази, величезні обсяги коштів і будівельних матеріалів для створення мережі підземних ліній військових комунікацій та споруд. Вони призначалися для переховування та пересування терористів, виробництва та зберігання зброї, утримання заручників та ін. Так, один із виявлених ізраїльськими військовими тунель у Секторі Гази був достатньо широким, щоб високопосадовець ХАМАСу міг заїхати на автівці всередину. Інший простягався майже на три футбольні поля завдовжки і був прокладений під лікарнею. У Міноборони Ізраїлю загальну протяжність тунелів оцінюють у 350-450 миль, до тунелів веде близько 5700 окремих шахт.

13 жовтня Ізраїль оголосив наказ про примусове переміщення 1,1 млн палестинців з півночі Сектору Гази на південь; увів облогу на постачання продуктів харчування, води, медикаментів, палива та електроенергії до Гази, що стало доповненням до існуючої блокади з боку Держави Ізраїль і Арабської Республіки Єгипет. Застосовуючи масовані авіа- та артилерійські удари, ізраїльська армія розпочала широкомасштабне наземне вторгнення на територію Гази.

Демократичні країни світу висловили солідарність з Ізраїлем і заявили, що Ізраїль має право захищатися від збройних нападів, натомість мусульманські країни підтримали палестинців. У багатьох країнах відбуваються масові пропалестинські та проізраїльські демонстрації; відзначаються спалахи антисемітських акцій. Низка країн і міжнародних організацій звинувачує Ізраїль у злочинах проти палестинського населення Сектору Гази та геноциді.

У розпалюванні нової війни на Близькому Сході активну участь бере Іран, підконтрольна йому терористична організація Хезболла, хусити Ємена та інші. Росія, яка підтримує активні зв’язки з ХАМАСом, користується відверненням уваги світу від російської агресії проти України на близькосхідну війну.

Очевидно, врегулювання конфлікту можливе за умови, з одного боку, визнання арабськими країнами й організаціями права Держави Ізраїль на існування, з іншого — вирішення «палестинського питання», конструктивних дій палестинців та їхніх партнерів для створення палестинської держави.

4. УКРАЇНА І ДЕРЖАВА ІЗРАЇЛЬ

Ізраїль був серед перших країн, які визнали суверенну Українську державу. Дипломатичні відносини між Україною та Ізраїлем були встановлені 26 грудня 1991 р. Важливою подією у двосторонніх відносинах було впровадження у 2011 р. безвізового режиму між Україною та Державою Ізраїль.

Активно розвивається співпраця між країнами в галузі сільського господарства, у якому Ізраїль володіє передовими технологіями.

Hi-tech є одним із найперспективніших напрямів співпраці між Україною та Ізраїлем. Також серед пріоритетів співробітництва між двома країнами є медицина та сучасна освіта.

Активізувалася співпраця України з Ізраїлем у сфері озброєння та військової техніки. Від початку російсько-української війни ізраїльські медики допомагають у лікуванні поранених українських військових. Після початку повномасштабної війни Росії проти України Ізраїль утримувався від відкритого надання необхідної допомоги жертві агресії. Ставлення до війни в Ізраїлі почало змінюватися після подій 7 жовтня 2023 р. 14 січня 2024 р. на зустрічі радників із питань національної безпеки і зовнішньої політики країн у Давосі Ізраїль уперше взяв участь в обговоренні української формули миру.

Україна, як і більшість країн світу, засудила масовану атаку Ірану ракетами і дронами проти Ізраїлю у квітні 2024 р.

5. УКРАЇНА Й ПАЛЕСТИНСЬКА АВТОНОМІЯ

У 1974 р. Україна як член ООН визнала ОВП єдиним законним представником палестинського народу. У 2001 р. між Палестинською автономією та Україною були встановлені дипломатичні відносини.

Українське керівництво засудило терористичний напад на Ізраїль 7 жовтня 2023 р. та виступає за справедливе мирне вирішення конфлікту.

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

I. Систематизуємо нову інформацію

• 1. Коли і за яких обставин виникла Держава Ізраїль?
• 2. Визначте причини арабо-ізраїльського конфлікту.
• 3. Порівняйте початок і хід бойових дій під час Шестиденної війни 1967 р. та «Війни Судного дня» 1973 р.
• 4. Зіставте результати арабо-ізраїльських війн 1948-1949, 1956, 1967 і 1973 рр.
• 5. Проаналізуйте витоки проблеми палестинських біженців.
• 6. Визначте причини, що сприяють появі та розвиткові терористичних організацій на Близькому Сході.
• 7. Поясніть значення понять: Палестина, палестинці, ХАМАС.
• 8. Покажіть на карті територію Держави Ізраїль; територію Палестинської автономії; арабські країни, які брали участь в арабо-ізраїльських війнах.

II. Обговорюємо в групі

• 1. Визначте економічні передумови політичної та військової нестабільності у Близькосхідному регіоні.
• 2. Чому Шестиденну війну 1967 р. вивчають у військових академіях?
• 3. Якими можуть бути наслідки подій 7 жовтня 2023 р. в Ізраїлі для Близького Сходу, для світу в цілому, для України?

III. Мислимо творчо й самостійно

• 1. У яких творах світової літератури описується Єрусалим? Яке місце посідає «вічне місто» у світовій історії та культурі?
• 2. Спробуйте визначити раціональне зерно та недоречності в словах Олександра Вайлі, сенатора США: «Євреї та араби повинні вести діалог у дусі істинно християнського милосердя».
• 3. Що з досвіду державотворення Ізраїлю може бути корисним для сучасної України?

4 вересня 2003 р., за домовленістю, три літаки F-15 Eagle ВПС Ізраїлю знизилися в повітрі Польщі над колишнім нацистським табором смерті Аушвіц-Біркенау. Кожен літак був керований дитиною особи, яка пережила Голокост, і мав повний список убитих у таборі смерті. Напишіть історичне есе, присвячене цій події.

ВАЖЛИВІ ДАТИ

травень 1948 р. — утворення Держави Ізраїль

червень 1967 р. — Шестиденна війна

жовтень 1973 р. — «Війна Судного дня»

1993 р. — утворення Палестинської автономії і палестинської адміністрації

7 жовтня 2023 р. — напад терористів ХАМАСу на Ізраїль, початок широкомасштабних воєнних дій