Українська література. Профільний рівень. Повторне видання. 10 клас. Слоньовська
Узагальнення і систематизація вивченого за рік
Друга половина XIX - початок XX ст. в українському письменстві ознаменувалися успішним освоєнням письменниками вищих орбіт обсервації життя й ширших горизонтів насамперед авторської позиції у творах. Навіть сільська тематика поступово вивільнялася з традиційних просвітницько-народницьких рамок, виходила за межі суто любовної та сімейної проблематики.
Хоча проблема землі й господаря-хлібороба на ній залишалася животрепетною й актуальною, такі літературні тексти, як «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного й Івана Білика, «Сто тисяч» і «Хазяїн» Івана Карпенка-Карого та «Земля» Ольги Кобилянської крокували в ногу з часом, виразно демонстрували ті зміни у світогляді й обставинах життя, які диктували селянам кардинально іншу лінію поведінки.
Цікавість до історичної тематики не вгасла, але читацькі вимоги до таких творів зросли. Реципієнтів усе більше цікавили не історичні трагедії, а способи подолання помилок, далекоглядні, сильні духом історичні постаті, які відмовлялися бути жертвами, не капітулювали навіть у найскладніших обставинах, чинили за велінням совісті й розуму навіть тоді, коли оточення їх не розуміло й фізично нищило. Історичні романи «Князь Єремія Вишневецький» і «Гетьман Іван Виговський» Івана Нечуя-Левицького, пенталогія про гетьмана Івана Мазепу Богдана Лепкого суттєво відрізнялися від «Чорної ради» Пантелеймона Куліша. Письменники задавали позитивну програму впливу персонажів на читачів.
В українській літературі цього періоду все частіше з’являлися художні тексти, у яких події відбуваються в місті («Хмари», «Над Чорним морем» Івана Нечуя-Левицького, «Сойчине крило» Івана Франка, «Людина», «Impromtu phantasie», «Valse melancolique» Ольги Кобилянської), а основними персонажами були представники інтелігенції чи богеми («Суєта» Івана Карпенка-Карого). Особлива увага приділялася молоді, на неї покладалися всі надії у справі побудови Української держави («Мойсей» І. Франка, «Апостол черні» О. Кобилянської).
Європейські модерністські тенденції успішно розвивалися й домінували в українській літературі початку XX ст. Водночас література колонізованої нації не дозволяла митцям безвідповідально вправлятися в «мистецтві для мистецтва». Українські письменники мусили пам’ятати ту аксіому, яку дещо пізніше дуже влучно сформулював письменник Євген Маланюк: «Як в нації вождя нема, тоді вожді її - поети».
Прихід у літературу Лесі Українки й Володимира Винниченка продемонстрував висхідний напрям становлення національного письменства як частини європейської літератури. Про високий художній рівень української літератури початку XX ст. свідчить і той факт, що європейська громадськість номінувала на здобуття Нобелівської премії аж двох кандидатів: Івана Франка й Павла Тичину (двічі).
Першим і наразі єдиним лауреатом Нобелівської премії (Премія миру 2022 р.) в незалежній Україні стала правозахисна організація «Центр громадянських свобод». 10 жовтня 2022 р. в Осло Нобелівську премію миру вручили українській правозахисник, представниці українського Центру громадянських свобод Олександрі Матвійчук. Оскільки цю Нобелівську премію поділили між собою правозахисні організації України, Білорусі і Росії, то нагороди отримали ще й Алесь Біляцький та Ян Рачинський.
Виявом громадянської свідомості нації, турботливого ставлення до талановитих митців стала свого часу поява таких меценатів, як Георгій Трамбицький. Він за власні кошти купив у міського управління ділянку землі, на якій збудував Зимовий театр (1867) - постійне приміщення для трупи Марка Кропивницького. Життєвим девізом Євгена Чикаленка була «любов до свого народу до глибини власної кишені», він постійно підтримував Михайла Коцюбинського та Володимира Винниченка. У Західній Україні коштами сільської громади, що свідчить про високий рівень свідомості в найнижчих соціальних структурах, було побудовано прекрасний будинок («Богданівку») Богданові Лейкому в курортному селі Черче.
Діалог із текстом
1. Чим прикметна друга половина XIX - початок XX ст. для українського письменства?
2. Якими знаковими творами можна спростувати думки про нашу національну літературу як суто «селянську»?
3. Чи змінилася проблемно-тематична складова української літератури зазначеного періоду?
4. Чому історичні твори не втратили своєї актуальності, але читацькі вимоги до них посутньо зросли?
5. Що ви можете сказати про урбаністичну (міську) проблематику в тогочасному українському письменстві? Назвіть твори українських авторів про інтелігенцію і людей мистецтва.
6. Які нові європейські мистецькі тенденції успішно прижилися в тогочасній українській літературі?
7. Що ви можете сказати про особливості творчого внеску Лесі Українки й В. Винниченка в розвиток української культури?
8. Про що свідчить номінування І. Франка й П. Тичини на здобуття Нобелівської премії?
9. Як ви ставитеся до тогочасних українських меценатів? Чия діяльність вас найбільше захоплює?
10. Об'єднайтеся в «малі» групи (3-5 осіб) і підготуйте короткий виступ про того письменника (на ваш вибір), творчість якого ви аналізували цього навчального року та який вам найбільше імпонує.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України