Підручник з Української літератури (рівень стандарту). 10 клас. Слоньовська - Нова програма

ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ

(1878-1944)

Життєвий і творчий шлях

Майстер віршової форми і легких граціозних пісень.

Дмитро Донцов

Олександр Кандиба (псевдонім - Олександр Олесь) народився 5 грудня 1878 р. на хуторі Кандиби недалеко від Білопілля на Сумщині. Є припущення, що його родовід сягає корсунського, а згодом ніжинського полкового обозного Федора Кандиби. Батько Іван займався рибним промислом в Астрахані, де й потонув у річці Волзі, коли синові виповнилось 11 років. Мати згадувала, що після смерті чоловіка залишилася з трьома дітьми й трьома червінцями. Сиротам розповідали легенду, що батько випадково впав у крижану воду з пароплава і загинув, проте побутує версія, що, збанкрутувавши, Іван Кандиба вчинив самогубство. Про батькову пристрасть і своє захоплення риболовлею Олександр писав: «Рибальство - це гірше пиятики, гірше від куріння, бо від пиятики і від куріння можна відучитися, а рибальство як візьме тебе у свої обійми, пиши пропало! Рибальство - це вже в нас родинне».

Із юних літ Олександр Олесь любив природу й подорожі. У чотирирічному віці навчився читати, адже саме для цього дядько Василь і давав йому книги Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша та Марка Вовчка. Із дитячих років знав напам’ять майже весь «Кобзар». Початкову освіту хлопчик здобув у сільській школі.

Бюст Олександра Олеся в його музеї, м. Білопілля Сумської обл. (скульптор Яків Красножон)

Улітку вдова з трьома маленькими дітьми приїжджала до свого батька у Верхосулля, в орендований маєток, що належав родині відомої художниці Марії Башкирцевої. Тут Олександр пережив перше кохання: дев'ятирічний хлопчик освідчився одинадцятирічній двоюрідній сестричці Тетяні, для якої написав вірш, і, соромлячись, сховав його під стріхою. Вдова інтуїтивно відчула великий талант сина і, щоб пересвідчитись у цьому, повела його до отця Йоана Кронштадського, якого в народі мали за пророка. Пильно глянувши дитині в очі, священик сказав: «Большой будешь человек». Мати поставила собі за мету вивчити дітей, тому брала квартирантів, готувала домашні обіди, проте не виходила з боргів і навіть продала будинок, у якому мешкала із сиротами.

«Дитинство мені уявляється одним золотим днем. І все, що я бачив там, у степу, в саду, на річці, здається іноді мені суцільною казкою природи».

Олександр Олесь

Не маючи в Білопіллі засобів до існування, сім’я переїхала до Сум. Невдовзі мати померла, а дочки, закінчивши Бестужевські курси, пішли працювати народними вчительками. 15-літній Сашко вступив до хліборобської школи в Деркачах і жив надголодь. Не завжди вдавалося навіть своєчасно заплатити за навчання, тому він підпрацьовував приватними уроками. Водночас самостійно вчив іноземні мови: індійську, болгарську, сербську, польську та ін.

Великий вплив на Олеся мав двоюрідний брат Петро Радченко, який, як зазначав поет, кинув у його душу «перші промені національної свідомості». У школі виходили рукописні журнали «Комета», «Первоцвіт», на сторінках яких уперше й з’явилися вірші Олександра Кандиби.

Незабутні спогади в душі майбутнього поета залишило відкриття пам’ятника Іванові Котляревському в Полтаві: «Що я пережив - важко сказати! Знаю лиш одне: сидів я, говорив, слухав, сміявся з тими, творчість яких так само дорога і рідна мені, як колискова пісня матері». Тоді юнак зустрівся із Володимиром Самійленком, Михайлом Коцюбинським, Лесею Українкою. Він прочитав свої поезії, відомі літератори порадили готувати рукопис. Першою публікацією молодого поета став диптих «З пісень молодості», який з’явився в альманасі «Багаття», що виходив в Одесі.

Пізніше Олександр Кандиба став вільним слухачем агрономічного відділення Київського політехнічного інституту, але через матеріальні проблеми був змушений покинути навчання. У 1903 р. юнак, склавши іспит із латини, вступив до Харківського ветеринарного інституту. На канікулах працював, роблячи заміри будівель. У Харкові Олександр Олесь познайомився з Вірою Свадковською, яка разом із його сестрою Марусею навчалася на історико-філологічному відділенні Бестужевських курсів у Петербурзі, а він мешкав в одній кімнаті з Віриним братом Миколою. Кохання надихнуло Олександра Олеся на написання романсу, який і досі дуже популярний: «Сміються, плачуть солов’ї»: «Сміються, плачуть солов’ї і б’ють піснями в груди. / Цілуй її, цілуй її, знов молодість не буде!». Через фінансові проблеми О. Кандиби дівчина упродовж п’яти років не наважувалася вийти за нього заміж і тільки у 1907 р. погодилася. Віра ніжно називала Олександра Олесем, таким чином і виник псевдонім - Олександр Олесь.

Поки Віра навчалася в Петербурзі, Олександр Олесь відвідував кохану, ходив до театру, захоплювався грою Федора Шаляпіна. У цей час за підтримки першої в Російській імперії жінки - доктора історії Олександри Єфименко на кошти громадського діяча Петра Стебницького готували першу збірку поета «З журбою радість обнялась». На початку 1907 р. Олесь писав дружині: «Чи ти думала, що наша книжка буде мати такий успіх, а ім’я, дане тобою, зробиться символом кохання?» Критики схвально сприйняли збірку. У ялтинській газеті з’явилася позитивна рецензія із символічною назвою «Український Боян». Михайло Грушевський вважав, що це видання розірвало піввікове коло наслідування Тараса Шевченка, оживило українську поезію.

Обкладинка першого видання збірки «З журбою радість обнялась» (1907)

На першу книжку із захопленням відгукнувся Іван Франко: «Весною дише від сих віршів... Майже кожний віршик так і проситься під ноти, має в собі мелодію». Минуло кілька років, і Микола Лисенко створив музику на тексти віршів «Айстри», «Сміються, плачуть солов’ї», «Гроза пройшла, зітхнули трави», Кирило Стеценко - на поезію «Сосна», Станіслав Людкевич - «Тайна», Яків Степовий - «Не беріть із зеленого лугу верби».

«Україна отримала лірика, якого очікувала ще з часів Тараса Шевченка».

Михайло Грушевський

«Обурення проти насильства, гніву за скривджених повно в поезіях Олеся 1905-1907 рр., і в них він дає такі гарні зразки громадянської, справді високої поезії, до якої після Шевченка ніхто ще так високо не підіймавсь на Україні».

Сергій Єфремов

Друга збірка «Поезії. Книга II» (1909) Олександра Олеся, як і перша, вийшла в Петербурзі. Цензура, налякана тогочасними подіями, заборонила первісну назву «Будь мечем моїм!». У 1909 р. письменник написав драму «По дорозі в Казку», дуже близьку за звучанням до творів Моріса Метерлінка. Згодом з’явилися такі драматичні твори, як «Трагедія серця», «Тихого вечора», «Осінь», «Танець життя», «На свій шлях». У Києві побачила світ «Книжка третя» віршів Олександра Олеся. До цього видання увійшла драматична поема «Весняна казка» («Над Дніпром»), що всіма своїми рисами нагадує драму-феєрію.

Із жовтня 1909 р. Олесь стає ветеринарним лікарем у Києві. Із 1911 р. співпрацював з редакцією «Літературно-наукового вісника» та видавництвом «Лан». Талант митця розквітав: у 1907-1918 рр. написав і видав шість книг.

1912 р. Олександр Олесь побував на Гуцульщині: «Я стояв, дивився і не міг надивитися на сей прекрасний народ, що не зазнав панщини, що зберіг вільну душу, мову і старосвітські звичаї, повні краси». Свої незабутні враження поет втілив у поемі на «На зелених горах» (1915). У Карпатах Олесь познайомився з Іваном Франком, Володимиром Гнатюком, Ольгою Кобилянською, Михайлом Коцюбинським. 1913 р., побувавши в Австрії та Італії, він написав вірші «Мов келих срібного вина», «Італійська ніч підкралась», «В долині тихий сон летить», які вважають неперевершеними зразками мариністики¹.

¹Мариністика - твори про море. Один із найвідоміших художників-мариністів - Іван Айвазовський.

Олег Блажків. Айстри (2005)

Олександр Олесь був талановитим музикантом: грав на арфі, лірі, кобзі, «які були у великій злагоді з його музою» (Ростислав Радишевський).

Хоч поет не був політичним діячем, але його чутлива душа не могла залишатися байдужою до тогочасних подій. З огляду на ймовірні переслідування більшовицьким урядом у 1919 р. Олександр Олесь залишив Україну. Спочатку він виїхав до Будапешта як аташе з питань культури посольства Української Народної Республіки в Угорщині, з 1920 р. проживав у Відні, де очолював Союз українських журналістів і редагував журнал «На переломі». Під псевдонімом В. Валентин друкував свої публікації, а 1912 р. під цим самим псевдонімом вийшла його нова книга «Перезва» - збірка гостросатиричних віршових творів, що викривали побут і політичні принципи емігрантської громади: «Вони зійшлися, небораки, в ім’я найвищої мети, // I перегризлись, як собаки, пересварились, як коти».

«Був огрядний, фізично міцно збудований, вище середнього зросту, обличчя досить гарне і дуже інтелігентне. Високе чоло, сині очі, довгасте обличчя, шатен. Писав на клаптиках паперу, часто їх губив, забував ...Не зносив банкети і свої власні ювілеї... Був м’який у дрібницях, але в речах головних був дуже твердий. Патріот і державник... Щось королівське було в ньому».

Зі спогадів доброї приятельки поета Галини Лащенко

У 1921 р. до Олександра Олеся почали надходити страшні звістки про голод в Україні, і він організував збір коштів для голодуючих. Письменник дуже переживав за дружину й сина Олега: «Дуже засмучений, що ви не одержали грошей, посланих мною... на Академію наук. ...Чи дістали ви вже дозвіл на виїзд? ...Ждатиму вас у Берліні. Я вже зневірююсь... гублю останнє здоров’я. Без вас мені нічого не треба, Рутонько!» (саме так письменник ніжно називав дружину). Олександр Олесь намагався підтримувати літературний талант сина, яким дуже пишався: «Твої оповідання нові прочитав. Мабуть, і я, старий, так не втну! Не кидай писати! З тебе вийдуть люди. Знаю, що ти мене заткнеш за пояс!.. Жду тебе!» У 1923 р. Червоний Хрест допоміг дружині та синові письменника виїхати за кордон. Сім’я Кандиб возз’єдналася. Олег у Карловому університеті вивчав слов’янську археологію і восени 1930 р. навіть захистив дисертацію, працював у Чеському національному музеї, викладав у Гарварді, мав активну громадянську позицію. Батько пишався сином. Олег успадкував від батька поетичний дар, згодом став відомий як поет Олег Ольжич.

«З Олесем, попри наші інтимні стосунки, ми завжди були на “Ви”. Спілкувалися тільки чеською мовою, якою поет володів блискуче. Віра Антонівна зверталася до мене теж тільки по-чеськи. Щоправда, він дуже хотів, аби я вивчила українську, навіть подарував мені задля цього основні довідники й підручники, а також кишенькове видання словника...».

Марія Фабіанова

Малий Олег Кандиба (у центрі), його батько Олександр Олесь (Кандиба) (ліворуч, притуляється до сина) і друзі родини (1910-ті рр.)

Із 1924 р. Олександр Олесь жив у Празі, брав безпосередню участь у заснуванні Українського вільного університету. Митець заявив про себе і як дитячий автор: інсценізував народні казки «Івасик-Телесик», «Лісовий цар Ох», «Солом’яний бичок», «Злидні», «Микита Кожум’яка».

Олег Ольжич

У Празі поет познайомився зі співачкою Марією Фабіановою, яка народила від нього сина (згодом став відомий як чеський поет Олександр Кандиба). Дружина зуміла пробачити чоловікові зраду. Любовний трикутник послужив сюжетом драми «Ніч на полонині» (1941), яку 1968 р. вперше поставив Львівський драматичний театр ім. Марії Заньковецької.

Письменник дуже тужив за Батьківщиною: «Україна не те, що тут. Там інакше й дихалося». Спочатку в Україні ще виходили твори Олеся, якого знали як перекладача і драматурга. Після написання драми «Земля обітована» про сім’ю репресованих західноукраїнських митців Крушельницьких, яких замучили у сталінських катівнях, Олеся почали називати «ворогом народу». Митець прагнув повернутися на Батьківщину, стежив за мистецьким і політичним життям, відгукувався на нерадісні звістки з України. Болем і жалем сповнений його вірш «І ти продався їм, Тичино...». До речі, Павло Тичина визнавав Олександра Олеся своїм учителем і наставником, присвятивши йому свою першу збірку.

У вересні 1939 р. розпочалася Друга світова війна. Поета не покидали тривожні думи про сина, активного члена Організації українських націоналістів, заступника її керівника.

«Уявіть собі, він казав, що є моїм учнем... Геніальний поет, і Бог його знає, чи Україна ще скоро такого матиме! Шкода, що розмінюється на п’ятаки такий дужий талант... Але це вже не його вина, а обставини життя і творчості...».

Олександр Олесь

«О принесіть як не надію,

То крихту рідної землі:

Я притулю до уст її

І так застигну, так зомлію».

Олександр Олесь

У 1943 р. в Олександра Олеся виявили ознаки непомірного розширення серця, почалася водянка легень. Наступного року лікарі поставили невтішний діагноз-вирок. У червні 1944 р. нацисти закатували в концтаборі Заксенгаузен його сина Олега, це прискорило батькову смерть.

Перед смертю Олександр Олесь сказав своїй дружині: «Довго не будеш сама. Без мене не проживеш, бо ти непрактична. Скоро підеш за мною». Він пережив свого сина лише на 42 дні і не дожив до народження онука, також Олега, 9 днів. Помираючи, митець просив принести на його могилу хоч пригорщу землі з Байкового кладовища, щоб йому легше лежалося під чужим дерном. Помер письменник 22 липня 1944 р., похований на Ольшанському кладовищі в Празі.

Вірші поета прозвучали дуже актуально через 70 років після його смерті, коли у 2014 р. Росія анексувала¹ український півострів Крим і розв’язала гібридну війну на Донбасі:

Коли Україна за право життя

З катами боролась, жила і вмирала,

І ждала, хотіла лише співчуття,

Європа мовчала.

Коли Україна в нерівній борьбі

Вся сходила кров’ю і слізьми стікала

І дружної помочі ждала собі,

Європа мовчала.

Та навіть після смерті поет не мав спокою. За чеськими законами, родичі або друзі померлих повинні платити щорічний податок за місце на кладовищі. За могилу Олександра Олеся ці гроші вносив В. Михайлишин, виходець з України. Після його смерті син вирішив поховати батька в могилі Олександра Олеся. 3 січня 2017 р. останки письменника та його дружини Віри було ексгумовано¹. 29 січня 2017 р. їхній прах після панахиди у Володимирському соборі перепоховано на Лук'янівському кладовищі у Києві. В останню путь подружжю привезли грудочку землі з рідного Білопілля. Пророчими виявилися слова поета: «Не вірив я в життя по смерті, / Тепер я вірю в диво з див. // Було для мене страшно вмерти, / Умер і нагло знов ожив».

¹Ексгумація (від латин. ех - з і humus - земля, ґрунт) - вилучення останків з місця поховання.

Цікаво знати!

Понад 80 відомих композиторів у різні періоди зверталися до творчості Олександра Олеся. Пісні на слова його віршів виконують М. Бурмака («Хтось близький приснився», «Колискова (Спала природа під ковдрою білою...)», «Сніг в гаю», «Ой не квітни, весно», «Коли б ми плакати могли...», «Вітер»), О. Король («Перезва»), гурти «Кому вниз» («Ворони», «І ви покинули...», «Вийди, змучена людьми...»), «Королівські зайці» («Залишила гори», «Іскра», «Мої очі», «Прости, лечу...», «Слова»).

Діалог із текстом

1.Що ви довідалися про сім'ю поета і його дитинство? Яке захоплення мали батько й син Кандиби? На яких музичних інструментах грав Олександр Олесь?

2. Де навчався юний О. Кандиба? Який вплив на формування світогляду майбутнього письменника мали твори Т. Шевченка? Як з'явився псевдонім Олександр Олесь?

3. Прокоментуйте епіграф до біографії або одну з цитат про особливості раннього періоду творчості Олександра Олеся (на ваш вибір).

4. Чому Олександр Олесь емігрував і домігся переїзду до нього дружини й сина?

5. Що ви можете сказати про стосунки між Олександром Олесем й Олегом Ольжичем?

6. Чому Олександр Олесь розчарувався в поетові Павлі Тичині?

7. Де спочатку був похований Олександр Олесь? Розкажіть про його перепоховання в Україні.

8. Які вірші поета стали піснями? Хто їх виконує?

9. Чи вірші поета актуальні в наш час? Аргументовано доведіть свою думку.

Мистецькі діалоги

Уважно прочитайте спогади сучасників Олександра Олеся І порівняйте описи його зовнішності з портретом, уміщеним у підручнику.