Зарубіжна література. Повторне видання. 9 клас. Ніколенко

Михайло Лермонтов

1814—1841 рр.

Готуємося до подорожі

• 1. Які твори М. Лермонтова ви знаєте? Пригадайте, про які переклади поета йшлося на уроках зарубіжної літератури.
• 2. За допомогою інтернету підготуйте розповідь про природу й історію Кавказу, зокрема про кавказькі війни XIX ст.
• 3. Розкажіть, як загинув поет О. Пушкін. З’ясуйте, яку роль у суспільстві XIX ст. відігравали дуелі. Висловте власне ставлення.
• 4. Кого ви вважаєте героєм нашого часу?

Ключі до твору

Михайло Юрійович Лермонтов народився 3 (15) жовтня 1814 р. в м. Москві (Росія) у дворянській родині. У трирічному віці хлопчик залишився без батьків. Його мати Марія Михайлівна (з роду Арсеньєвих) померла, а батько, Юрій Петрович Лермонтов, був відсторонений від виховання сина через конфлікти з владною бабусею Єлизаветою Олексіївною Арсеньєвою. Вихованням та освітою Михайла все подальше життя опікувалася бабуся. Неясні спогади про маму, уривчасті зустрічі з батьком залишили глибоку рану в душі майбутнього поета, рано привчили до сумних роздумів, відчуття туги й самотності.

Дитинство Михайла пройшло в с. Тарханах Пензенської губернії (Росія). Здібний хлопчик був оточений безмежною любов’ю бабусі, яка доклала великих зусиль, щоб онук володів французькою, німецькою та англійською мовами, вільно читав латиною, грав на фортепіано, скрипці, флейті, співав, писав музику, чудово малював. З дитячих років він багато читав, був прекрасно обізнаний із художньою літературою минулого й сучасності. Улюблені твори Й. В. Ґете, Ф. Шиллера та Дж. Байрона читав в оригіналах.

У 14 років Михайло був зарахований до Благородного пансіону Московського університету. Його вірші й малюнки відразу з’явилися в пансіонних рукописних журналах. Це були оригінальні твори, у яких юнак наслідував улюблених поетів-романтиків.

У 1830 р. юнак вступив на юридичний факультет Московського університету, але через конфлікт із викладачами залишив його й обрав для подальшого навчання зовсім інше поле діяльності — військову кар’єру. У цей час сформувався романтичний світогляд юнака, ліричний герой його ранніх віршів був сповнений могутньої пристрасті й трагічної приреченості. Улітку 1832 р. перед вступом до військової школи М. Лермонтов написав один із найвідоміших своїх творів — «Вітрило», де в образі вітрильника зобразив власну буремну душу.

Музей-заповідник М. Лермонтова. с. Тархани (Росія)

Юнак навчався два роки в школі гвардійських підпрапорщиків і кавалерійських юнкерів, закінчив її в офіцерському званні корнета. З призначенням до гусарського полку, розташованого неподалік від Санкт-Петербурга, у Царському Селі, розпочалося самостійне життя М. Лермонтова. Спостереження за життям аристократів узято за основу драми «Маскарад» (1835). У творі йдеться про трагічну історію кохання, яка розгорталася на тлі підступності, гри та лицемірства. Тодішня цензура не дозволила авторові надрукувати драму через відверту критику вищого світу.

Перші перешкоди на шляху до широкої публіки не зупинили М. Лермонтова, він почав писати роман «Княгиня Ліговська», у якому вперше з’явилося ім’я Печоріна. Автобіографічні моменти роману пов’язані з Варварою Лопухіною, глибоке почуття до якої поет проніс через усе життя.

У своїх романтичних віршах і поемах М. Лермонтов прагнув наслідувати двох улюблених поетів — Дж. Байрона й О. Пушкіна. Він обирав подібні теми та сюжети, його герої переймалися байронічними пристрастями. Водночас поет гучно заявив про творчу самобутність і власний шлях у мистецтві:

Ні, я не Байрон, інший я

Обранець, людям ще не знаний,

Як він, мандрівець, світом гнаний,

Та руська лиш душа моя.

(Переклад Миколи Терещенка)

У 1830-1833 рр. митець написав кавказькі поеми («Черкеси», «Ізмаїлбей», «Мцирі», «Кавказький бранець»), у яких оспівував дух свободи й лицарської звитяги. У його художньому світі навіть гори — «свободи вічні твердині».

Основним у творчості Лермонтова-поета став вірш «Смерть поета» (1837), у якому він звинуватив у загибелі О. Пушкіна тих, хто «жадібним натовпом» стоїть за троном, тих, хто є катами «Свободи, Генія і Слави». За цей сміливий твір молодий поет був переведений царським урядом до Нижегородського драгунського полку, який брав участь у військовій кампанії на Кавказі. Тобто тодішня влада свідомо відправила його в одне з найнебезпечніших місць — на загибель.

Перше заслання М. Лермонтова на Кавказ було нетривалим, але внутрішньо змінило поета. Коли він знов опинився в Петербурзі (завдяки зусиллям бабусі), то остаточно переконався, що життя вищого світу — це дріб’язковий, бездушний і лицемірний маскарад. Поетові було «нудно і сумно», йому були ненависні тиранія влади, байдужість інтелігенції, бездумна покірність народу.

Життя в Петербурзі для М. Лермонтова перетворилося на суцільну муку. Письменник дедалі сильніше відчував розчарування, безнадійну самотність і відчуженість. Навесні 1840 р. М. Лермонтов узяв участь у дуелі із сином французького посла Е. де Варантом, за що його було покарано засланням на Кавказ до регулярних військ. У цей час у Петербурзі вийшов друком роман «Герой нашого часу», який викликав великий резонанс у широкої публіки. У листопаді 1840 р. було видано збірку «Вірші М. Ю. Лермонтова».

М. Лермонтов. Автопортрет. 1837 р.

За особисту відвагу на фронті М. Лермонтов був представлений до нагороди, отримав відпустку, але в столиці його не чекали, рішення про нагороду й відпустку було скасовано. Він мусив знову повернутися на Кавказ, до П’ятигорська, де затримався для лікування. У цей час було написано такі поетичні шедеври, як «Сон», «Круча», «Тамара», «Листок», «Побачення», «Пророк», «На дорогу йду я в самотині...».

М. Лермонтов був убитий 15 липня 1841 р. на дуелі Н. Мартиновим, з яким колися навчався в Школі юнкерів. Щодо останньої дуелі поета й досі не вщухають дискусії. Можливо, це був результат трагічних випадковостей, починаючи від несерйозного приводу для дуелі — уїдливі насмішки М. Лермонтова. Але є інша версія: нібито це було сплановане вбивство надто «незручного» для царської влади поета... Йому було тоді лише 26 років. На прохання бабусі його прах перевезли до с. Тарханів (Росія) і поховали у родинному склепі.

Лірика

Ключі до твору

Провідні теми й мотиви, ліричний герой. Лірика посідає центральне місце в спадщині М. Лермонтова. У ній відображено факти біографії, творчі пошуки письменника й події суспільного життя. Ліричний герой М. Лермонтова — передова людина своєї доби, яка не сприймає навколишню дійсність, позбавлену духовної мети й справедливості. Він сповнений романтичних надій і водночас глибоких розчарувань, здатний мислити критично, аналізувати зовнішній і власний внутрішній світ.

М. Лермонтов започаткував особливу традицію в російській поезії — «поезію думки». Рух ліричного сюжету у віршах письменника визначають роздуми, рефлексії головного героя, його сприйняття дійсності та самоаналіз. Розчарування і невдоволеність суспільством — одна з провідних тем митця. Вона набуває грандіозних, уселенських масштабів «світової скорботи», що, безумовно, походить із творчості Дж. Байрона. Тема невдоволення світом тісно поєднується з мотивами духовного протесту, критики й заклику до змін.

М. Лермонтов розробляв у поезії і інші теми. Наприклад, тема «герой та натовп» сповнена глибоких філософських спостережень за суспільством та атмосферою. Тему «призначення поета й поезії» митець трактує як високу місію пробуджувати свідомість людей.

Поряд із суспільно значущими темами в ліриці М. Лермонтов розробляв теми кохання та природи. Однак і в них виявляється духовний стан ліричного героя як виразника духовної атмосфери доби. Тому описи почуттів і пейзажів нерідко набувають філософсько-психологічного забарвлення.

«Сосна». Вірш є вільним перекладом твору Г. Гейне з «Книги пісень» (цикл «Ліричне інтермецо»). Основний мотив твору — світова скорбота, самотність, яку переживає ліричний герой-романтик. Чому він самотній? Що гнітить його серце? Чого прагне його душа? Ці запитання порушено у вірші, але на них немає точних відповідей. М. Лермонтов відобразив у вірші почуття тривоги й відчуження, характерні для його покоління.

І. Шишкін. На півночі дикій... 1891 р.

Розчарування в земних радощах, туга за далеким ідеалом характерні для героїв Г. Гейне, Дж. Байрона, М. Лермонтова. Романтичні герої митців різних країн виокремлюються серед натовпу, але приречені на самотність. Сосна бачить далеку пальму у своєму маренні, де протиставлено південь-північ, холод-спека, пісок-сніг, хвоя-листя. Лише одна деталь залишається незмінною — це гори, улюблений романтиками пейзаж, який супроводжує і північне, і південне дерева. Сосна стоїть на «високо на скелі», пальма — на «спаленій кручі». Це підкреслює спорідненість душ поетів-романтиків, між якими існує вищий зв’язок — творчий.

СОСНА (1841)

На півночі дикій, високо на скелі,

Стоїть одинока сосна —

І клониться сонно, і снігом блискучим,

Як ризою, вкрита вона.

І мріється їй, що в далекій пустелі,

В країні, де сонячний схід,

Сумна і самотна, на спаленій кручі

Вродливиця-пальма стоїть.

(Переклад Володимира Свідзінського)

Результати навчання

Осмислюємо прочитане. 1. Поясніть особливості використання слова сосна в німецькій і російській мові. 2. Який новий зміст надав темі Г. Гейне М. Лермонтов у своєму вірші?

Творче завдання. 3. Знайдіть антитези у вірші М. Лермонтова. 4. Намалюйте відповідну схему. Поясніть.

Робота в групах. 5. За допомогою інтернету знайдіть і прослухайте романси на вірші М. Лермонтова («Сосна» та ін.). Висловте враження.

Життєві ситуації. 6. Як ви вважаєте, самотність людини — риса характеру чи невдалий результат спілкування?

Проєкт. 7. За допомогою інтернету дізнайтеся про специфіку дерев, згаданих у вірші М. Лермонтова, — сосну та пальму. Покажіть на мапі місця, де вони ростуть. Поясніть, чому саме ці дерева обрав для художнього зображення поет. Розкрийте їхній символічний зміст.

«І нудно, і сумно...». Вірш створений у період короткої перерви між кавказькими засланнями М. Лермонтова. Поет багато пережив, перестраждав на війні й під час перебування в Петербурзі. Усі його благородні поривання приносили лише розчарування, їх не розділили ані в суспільстві, ані в найближчому оточенні. Тому ліричний герой твору М. Лермонтова болісно переживає стан «душевної скрути», намагаючись зрозуміти причини тяжкого настрою.

Вірш має три строфи, у центрі кожної — аналіз однієї з душевних потреб людини: бажання, любов, пристрасть. Кожна строфа містить риторичне запитання та песимістичну відповідь: бажання — нездійсненні, кохання навік — неможливе, пристрасті — примха. Головний аргумент ліричного героя проти високих душевних поривань — це швидкоплинність життя: роки минають, їх не повернути. Автор підкреслює це образами часу: «година скрути», «вічно», «роки минають», «кохання навік», «сліду немає». Людина безпорадна перед плином часу, тому втрачають сенс бажання, кохання та пристрасті. Ось основний висновок, який збігається з початковою тезою вірша: «І нудно, і сумно, і нікому руку подать». Розчарування ліричного героя вражають силою відвертості та глибиною відчаю перед суперечностями життя: між бажаннями й можливостями, розумом і почуттями, надіями та розчаруванням:

Й життя ж, як поглянеш на нього уважно навкруг, —

Лиш жарт, де ні змісту, ні глузду немає!

(Переклад Миколи Терещенка)

Україна і світ

Картина «На півночі дикій...»

У Київському музеї російського мистецтва зберігається оригінал картини І. Шишкіна «На півночі дикій...» (1891). Це відоме полотно є ілюстрацією до вірша М. Лермонтова «Сосна», оскільки в його назві відтворено початок першого рядка.

Мотив світової скорботи, який уперше з’явився у творах Дж. Байрона, відтворено у вірші М. Лермонтова. Однак поміж поетичними рядками автор заховав промінь надії. У передостанньому рядку читаємо: «...поглянеш на нього уважно навкруг...» Тобто передбачається, що є інший погляд — теплий, який дасть можливість бачити життя по-іншому. Однак ліричний герой висвітлює лише один погляд, який можна назвати демонічним, а інший — божественну відповідь на захист смертної людини — поет залишає для інших творів.

«І НУДНО, І СУМНО...» (1840)

І нудно, і сумно, — і нікому руку подать,

Як горе у душу прилине...

Бажання!..Чи варто даремно і вічно бажать?..

А роки минають — найкращі хвилини!

Кохати... кого ж бо? На час, годину — дарма,

Кохання ж навік — неможливе...

Чи в себе заглянеш? — минулого й сліду нема:

І радість, і мука, і все це мінливе!

Сучасний комп’ютерний арт

Що пристрасті? — Скоро вогонь їх солодких недуг

При слові розсудку згасає,

Й життя, як поглянеш на нього уважно навкруг, —

Лиш жарт, де ні змісту, ні глузду немає!

(Переклад Миколи Терещенка)

Результати навчання

Осмислюємо прочитане. 1. Розкрийте ставлення ліричного героя М. Лермонтова до суспільства. 2. Чому, на вашу думку, герой не знаходить місця у своєму середовищі? 3. В останніх рядках вірша «І нудно, і сумно...» ідеться про авторську оцінку життя. Прокоментуйте ці рядки.

Творче завдання. 4. Напишіть твір-роздум «Ліричний герой М. Лермонтова — це особистість, яка...» (5-6 речень). 5. Створіть (усно) психологічний портрет лермонтовського покоління.

Дискусія. 6. Як ви вважаєте, чи бере ліричний герой М. Лермонтова відповідальність за долю свого покоління? Доведіть.

Робота в групах. 7. Порівняйте ліричних героїв Дж. Байрона, Г. Гейне, М. Лермонтова.

Життєві ситуації. 8. Якби М. Лермонтов жив у наш час, що бентежило б його душу?

Проєкт. 9. Складіть карту подорожей М. Лермонтова. Прокоментуйте.

«На дорогу йду я в самотині...». Створений напередодні трагічної загибелі поета, цей вірш є одним із проникливих шедеврів світової лірики. Твір побудовано на глибокому контрасті. Перші дві строфи твору — це зображення дивної, космічної картини гармонії в природі, коли земля «слухає» і «розуміє» голос Бога. Ліричний герой відчуває у своїй душі спорідненість і причетність до благодатного союзу землі й неба, що впокорює хвилювання та тривоги бунтівного серця.

Але гармонію землі й неба обриває стогін змученої душі: «Чом же серце з болю завмирає? / Жду чого? Жалію я за чим?» Здавалося б, заспокійлива краса ночі дарує йому те, чого він так наполегливо шукав. Але поет прагне іншої гармонії — внутрішньої, про існування якої лише натякають земля, яка мирно спить, і розмова зірок.

У цій поезії є унікальні образи-символи, які вийшли за межі твору, набули своєрідного значення завдяки контексту вірша М. Лермонтова. Це образ «крем’яної путі» — метафора складної життєвої дороги, яку свідомо обирає людина. Образ дороги пов’язаний із наскрізними мотивами лірики М. Лермонтова — мандрами самотньої душі й поневіряннями. Образ нічної тиші, де зірка розмовляє із зіркою, є символом одухотвореності Всесвіту. Дуб як міфологічний символ природної міцності, непохитності й вічності невипадково завершує образну картину твору. За уявленнями давніх людей, саме дуб є деревом життя, яке поєднує небесний та земний простір.

«НА ДОРОГУ ЙДУ Я В САМОТИНІ...» (1841)

На дорогу йду я в самотині;

Крем’яна в тумані путь блищить.

Тихо. Бога слухає пустиня,

І зоря з зорею гомонить.

Небеса прекрасні та безкраї!

Спить земля в промінні голубім...

Чом же серце з болю завмирає?

Жду чого? Жалію я за чим?

Мрією не тішусь я пустою,

Днів не жаль, що більш не розцвітуть;

Я жадаю волі та спокою!

Я б хотів забутись і заснуть!

Та не тим холодним сном могили.

Я б навік заснути так хотів,

Щоб живі дрімали в серці сили,

Щоб у грудях віддих тріпотів;

Щоб крізь ніч, крізь день ясний для мене

Про кохання ніжний спів лунав,

Наді мною темний дуб зелений

Щоб схилявся й листям розмовляв.

(Переклад Максима Рильського)

Україна і світ

М. Лермонтов в Україні

До перекладів лірики М. Лермонтова в різні роки зверталися І. Франко, М. Старицький, С. Руданський, Олена Пчілка, М. Рильський, В. Сосюра, М. Зеров, М. Терещенко, А. Малишко, Л. Первомайський. Т. Шевченко надзвичайно захоплювався поезією М. Лермонтова, називав його святим мучеником і пророком. На засланні в 1856 р. за мотивами вірша «Гладіатор, що вмирає» він створив картину з однойменною назвою.

Т. Шевченко. Гладіатор, що вмирає. 1856 р.

Результати навчання

Осмислюємо прочитане. 1. Випишіть дієслова з вірша «На дорогу йду я в самотині...». Як вони розкривають духовний стан ліричного героя? 2. Знайдіть метафори в цьому вірші. Поясніть. 3. Які сфери буття та явища природи відображено у вірші «На дорогу йду я в самотині...»?

Творче завдання. 4. Створіть буктрейлер на тему «Поезія думки» (за мотивами лірики М. Лермонтова). 5. Опишіть (усно) картину природи, відображену у вірші.

Дискусія. 6. Що надихає ліричного героя?

Робота в групах. 7. За допомогою інтернету знайдіть 1-2 пейзажі (світлини або ілюстрації), що відповідають змісту твору М. Лермонтова. Доберіть цитати до них.

Життєві ситуації. 8. Які цінності утверджуються у вірші «На дорогу йду я в самотині...»? Які образи допомагають їх утілити?

Проєкт. 9. За допомогою інтернету дізнайтеся про специфіку дерева дуб. Знайдіть 2-3 легенди, міфи, фольклорні твори народів світу, пов’язані з ним, зокрема українські. Розкрийте символічне значення дуба у вірші М. Лермонтова.

Ключі до твору

Роман «Герой нашого часу» (1838-1840). Історія створення. Представники різних літературних напрямів зверталися до зображення «героя часу»: «Сповідь» Ж. Ж. Руссо, «Страждання молодого Вертера» Й. В. Ґете, «Паломництво Чайльд Гарольда» Дж. Байрона, «Євгеній Онєгін» О. Пушкіна. М. Лермонтов продовжив світову традицію створення портрета сучасника, поєднавши соціальні, психологічні та філософські аспекти проблеми «людина і час».

Задум роману «Герой нашого часу» виник під час першого заслання поета на Кавказ, коли М. Лермонтов зблизька побачив природу, життя та звичаї гірських народів, відчув тягар військової служби, заглибився у власний внутрішній світ і замислився над духовними пошуками свого покоління. У 1839 р. в журналі «Отечественные записки» з’явилися дві повісті — «Бела» і «Фаталіст», згодом (на початку 1840 р.) було опубліковано повість «Тамань». Усі твори об’єднані спільним головним героєм і підзаголовком «Нотатки офіцера на Кавказі». Роман «Герой нашого часу», куди ввійшли дві нові повісті («Максим Максимович» і «Княжна Мері»), був надрукований у квітні 1840 р. Твір викликав великий читацький інтерес, роман читали, обговорювали, критикували в різних колах тогочасного суспільства. У більшості відгуків автора звинувачували у відвертій аморальності головного героя — Печоріна. Цар Микола І назвав роман «жалюгідною книжкою, яка засвідчує моральну зіпсованість героя та автора».

Пам’ятник декабристам. м. Кам’янка (Україна). 1975 р.

Для другого видання 1841 р. М. Лермонтов спеціально написав передмову, де пояснив реалістичний характер свого твору. Письменник зазначив про типовість героя, портрет якого складається «з вад усього нашого покоління в повному їхньому розвитку».

Атмосфера доби у творі. М. Лермонтов жив і творив у миколаївську добу — часи правління російського царя Миколи І (1825-1856), яке почалося із жорстокого придушення повстання декабристів.

Військовий виступ дворян цар сприйняв як особистий виклик і протягом свого правління намагався знищити найменші прояви демократії та волелюбності. У цей час посилився цензурний тиск на освіту й культуру, від мистецтва вимагали висвітлювати лише дві теми — релігійну покірність і самодержавство. Реакційна політика Миколи І наклала відбиток на все російське суспільство, породила почуття розчарування та песимізму в найкращих його представників. У романі М. Лермонтова атмосферу миколаївської доби відображено в сюжеті твору, дія якого відбувається в гарячій точці кавказької війни, але значною мірою — як проекція на внутрішній світ головного героя, який усім своїм єством і способом мислення протистояв тодішньому суспільству з його лицемірством та облудністю. Безнадійні пошуки Григорієм Печоріним свого місця у світі пов’язані з духовною кризою 1830-х років, коли ідея дворянської революційності поступово зникала й серед мислячого покоління поширювалося розчарування та втрачалася надія на можливість будь-яких змін у суспільстві.

Сюжет і композиція роману. М. Лермонтов відмовився від хронологічного принципу подання частин роману. Фабула, відповідно до етапів реальної біографії Печоріна, диктувала такий порядок: 1. «Тамань» — Печорін, висланий із Петербурга, їде на Кавказ і зустрічається з контрабандистами; 2. «Княжна Мері» — Печорін після служби відпочиває на водах; 3. «Бела» — за дуель із Грушницьким Печорін засланий у віддалену кавказьку фортецю; 4. «Фаталіст» — Печорін відсторонюється від службових справ і живе в козацькій станиці; 5. «Максим Максимович» — через п’ять років Печорін проїздом із Петербурга в Персію зустрічається у Владикавказі з Максимом Максимовичем та оповідачем; 6. «Передмова» до «Журналу Печоріна», у якій повідомляється про смерть героя на зворотному шляху з Персії.

Для чого ж М. Лермонтов «сплутав» усі події в романі, відступивши від послідовного життєпису героя? Порушення хронології подій дало авторові можливість зобразити Печоріна в різних ситуаціях та обставинах життя, поступово наближаючи до читача його внутрішній світ. У повісті «Бела» читач сприймає Печоріна за допомогою розповіді Максима Максимовича — людини практичного розуму, доброї та щирої в почуттях. У наступній повісті «Максим Максимович» відбувається зміна ракурсу оповіді: Печорін зустрічається з другим розповідачем, який створює його психологічний портрет. А потім ідуть одна за одною три повісті із «Журналу Печоріна», де слово надано самому героєві, який аналізує себе з великою проникливістю та дає можливість читачеві зазирнути у свою душу. Отже, композиція підпорядкована поступовому розкриттю характеру головного героя. Спочатку подано його об’єктивне зображення («Бела», «Максим Максимович»), потім — суб’єктивне («Журнал Печоріна»). Крім зовнішнього сюжету, у романі є ще внутрішній, психологічний, сюжет.

Духовна трагедія Печоріна. М. Лермонтов, вихований на ідеалах романтиків, зробив крок у нову мистецьку дійсність — реалізм, розуміючи, що час романтичних героїв минув, але залишив глибокий слід у душах представників нового покоління. У романі «Герой нашого часу» письменник порушив проблему, яка мала велике суспільно-політичне, психологічне та філософське значення — доля непересічної людини в сучасному суспільстві. Головний герой роману Григорій Печорін — людина з аристократичного соціально-культурного середовища з усіма наслідками й суперечностями, які досліджені автором із глибокою художньою об’єктивністю. Печорін — типовий представник своєї доби. З погляду обивателів, він — аморальний результат західного впливу. Але для автора — це людина, вихована на байронічних ідеалах покоління, яке способом життя та думок протистоїть бездушному суспільству «військових мундирів і примітивних уявлень».

Сюжет роману, композиція, система персонажів і розповідачів слугують розкриттю характеру головного героя. Письменник створив систему художніх «дзеркал» для всебічного зображення Григорія Печоріна. На відміну від романтиків, автор не висловлює власного ставлення, не оцінює героя, а дає можливість читачам самостійно його оцінити. Розповідачі (Максим Максимович і розповідач-видавець) сприймають Печоріна, по-своєму розуміючи добро та зло. Розповідач другої частини роману (його зближує з Печоріним вік, освіта, любов до літератури) малює сповнений контрастів портрет Печоріна: світле волосся та темні вуса й брови; стрункий стан і зігнута під час сидіння спина; очі, що не сміялися, коли він сміявся. Контрасти в зовнішності героя передують розкриттю суперечностей, які Печорін бачить у собі сам: «У мені дві людини: одна живе в повному сенсі цього слова, інша — мислить і судить її» (переклад Олексія Кундзіча).

Використання щоденникових нотаток («Журнал Печоріна») — особливий засіб розкриття внутрішнього світу героя, можливість дізнатися про мотиви його поведінки, погляди, моральні принципи. Сповідь героя виявляє внутрішню боротьбу демонічного й лицарського, світлого та темного в його душі. Поступово розкривається самобутність характеру Печоріна, його аналітичний розум, здатність замислюватися над глибинними філософськими питаннями. Водночас герой відчуває нудьгу, невдоволеність суспільством і власним існуванням у ньому, а також владу долі, яка веде його від катастрофи до катастрофи, що загрожує як самому героєві («Тамань»), так і іншим персонажам («Бела», «Княжна Мері»).

Досліджуючи внутрішній світ Григорія Печоріна, М. Лермонтов багато уваги приділяв зображенню не тільки свідомості, а й самосвідомості героя, не тільки аналізу, а й здатності до самоаналізу. Письменник створював роман з орієнтацією на традицію О. Пушкіна, що підкреслено навіть прізвищем героя: Печорін — Онєгін (Печора й Онега — дві річки на півночі Росії, розташовані неподалік одна від одної). Від свого попередника (Онєгіна) герой М. Лермонтова відрізняється не тільки темпераментом, глибиною думки та почуття, силою волі, а й ступенем самоусвідомлення, свого критичного ставлення до світу.

Печорін відчуває незадоволення собою, своїм способом життя, тим, що не в змозі знайти призначення, життєву мету й місце в суспільстві. Таких людей, як Онєгін і Печорін, називають «зайвими», бо їх не влаштовує порожнє існування та водночас їм боляче від думки про згаяні прагнення до чогось високого й значного. Роман М. Лермонтова залишився незакінченим, бо доля всього лермонтовського покоління була трагічною та невизначеною.

Печоріна народила певна історична доба, він — її жертва й разом із тим об’єктивний обвинувач. Проблема «зайвих» людей, тобто не затребуваних суспільством, не обмежується хронологічною біографією лермонтовського героя. Ця проблема вічна, вона особливо актуальна для перехідних епох, коли старе розуміння світу відходить, а нове бачення (перспективне й критичне) тільки-но народжується в думках людей, які йдуть попереду суспільства. Їх можна назвати бунтівниками, людьми буремного духу. Хоча вони й не мають позитивної програми, не здатні протистояти світові, не можуть застосувати свої творчі здібності, та все ж таки вони не миряться зі свавільною владою, несправедливістю та фальшивою мораллю. Своїм існуванням і мисленням такі люди кидають виклик суспільній системі.

Кадр із кінофільму «Герой нашого часу» (реж. С. Ростоцький, СРСР, 1966)

Печорін у системі інших образів. У романі М. Лермонтова порушено проблему особистості, її призначення в житті, ставлення до інших людей. Система образів твору набуває важливого значення, бо кожний персонаж пояснює основні для розуміння авторського задуму поняття роману — «герой» і «час».

Душа Печоріна проходить складні випробування не тільки воєнними подіями, а й коханням. Письменник створив неперевершені образи жінок, різних за зовнішністю, внутрішнім світом і соціальним статусом. Печорін щоразу сподівається, що чергова любов освіжить його почуття та надасть сенс життю. Однак його скептичний розум знищує безпосередність почуття. Кохання до горянки Бели та жінки з аристократичного кола Віри є взаємним, але нетривалим. Закохану в нього княжну Мері Печорін не здатний покохати сам. Урешті-решт, влада над жінкою виявляється для нього важливішою, ніж щирість почуттів. Кохання для Печоріна перетворюється на захопливу гру (якою керує розум), але ця гра жорстока, адже герой грає долями жінок, кожна з яких його щиро кохала й готова була пожертвувати собою.

М. Врубель. Дуель Печоріна з Грушницьким. Ілюстрація до роману М. Лермонтова «Герой нашого часу». 1891 р.

Герой теж готовий іти на жертву заради жінок (наприклад, він вирушає в небезпечну для його життя пригоду в розділі «Тамань»; бере участь у дуелі з Грушницьким, захищаючи честь Мері в розділі «Княжна Мері»). Проте Печорін категорично відмовляється жертвувати особистою свободою — навіть заради кохання чи щастя.

Через ті ж причини він не здатний на вірну дружбу. Доктор Вернер для нього — лише співрозмовник, приятель, але не більше. Вернер викликає цікавість Печоріна тим, що в ньому герой побачив деякі власні риси.

Образ Печоріна стає зрозумілішим, коли автор ставить поруч із ним Грушницького. Порівняння героїв виявляє істинний драматизм і широту особистості Печоріна на тлі штучної імітації почуттів, позерства, підступної гри Грушницького. Складність душі Печоріна відтіняє і доктор Вернер, подібний до головного героя силою критичного мислення, філософських узагальнень. Однак Вернер не здатний, як Печорін, на сильні душевні поривання, заглиблення в себе й нещадну самокритику.

Новаторство М. Лермонтова в жанрі роману. У романі М. Лермонтова переплелися романтичні традиції та нові реалістичні принципи зображення. Романтичний герой як виняткова особистість набув типових рис, але водночас у творі наявні зображення його духовного становлення та розвитку, що вказує на романтичний характер цілком сформованого героя. Реалістичне зображення життя, обумовлене тісним зв’язком із життям суспільства й соціальними обставинами, відтворено в образах горців, таманських контрабандистів, російських військових, аристократів «водяного товариства». Письменник майстерно використовує в романі реалістичні описи, деталі та ситуації.

Психологічна спрямованість роману обумовлена розкриттям внутрішнього світу героїв у тісній залежності від соціальної атмосфери суспільства. Проблема «зайвих» людей психологічно вмотивована й тісно пов’язана із життям суспільства, тиском держави на особистість, на її вільний розвиток.

Філософський характер твору обумовлений порушенням актуальних для тогочасної доби й «вічних» філософських проблем, а також наявністю героїв-філософів (Печорін, Вернер), наближених до світоглядної концепції автора.

Ознаки соціального роману	Ознаки психологічного роману	Ознаки філософського роману
Відтворення соціальних стосунків і типів персонажів.	Увага до зображення внутрішнього світу головного героя, його переживань, емоцій, роздумів, самооцінки.	Утілення авторської концепції світобудови (у системі образів, подіях, художньому просторі, символах тощо).
Осмислення в художніх образах і подіях особливостей життя суспільства, критика його вад.	Аналіз психології персонажів твору через вчинки, портрети, мову.	Порушення актуальних і «вічних» філософських проблем.
Пошуки гуманістичних шляхів перетворення суспільства, справедливого устрою.	Обумовленість психології та вчинків героїв суспільними обставинами.	Наявність героїв-філософів, спектра різних ідей, неоднозначність їхнього трактування.

Результати навчання

Осмислюємо прочитане. 1. Розкажіть про життя Печоріна, назвіть у хронологічному порядку ключові події його біографії. Які з них, на вашу думку, були наслідками соціально-політичної атмосфери того часу? 2. Поясніть особливості композиції роману «Герой нашого часу». 3. Які прояви характеру та вчинки Печоріна можна вважати: а) демонічними; б) лицарськими; в) легковажними; г) розумними? Наведіть приклади з твору. 4. Як письменник пояснив зміст назви свого твору в передмові? Розкрийте сутність поєднання понять «герой» і «час». 5. Охарактеризуйте образи закоханих у Печоріна жінок.

Творче завдання. 6. Придумайте продовження сюжетних ліній роману: а) «Життя Печоріна до Кавказу»; б) «Печорін у Персії»; в) «Життя Мері». 7. Напишіть твір-есе на тему «Кохання в житті Печоріна».

Дискусія. 8. Чому жінки закохувалися в Печоріна? Що їх приваблювало в його характері? 9. Даремно чи недаремно минуло життя Печоріна? Обґрунтуйте свою думку.

Робота в групах. 10. Інтелектуальний полілог: І група характеризує Печоріна (1-2 речення) від імені персонажів твору, оцінка яких міститься у творі (Максим Максимич, розповідач-видавець, доктор Вернер, Грушницький, Віра); II група характеризує Печоріна (1-2 речення) від імені персонажів, яким автор не дав висловитися в романі (горець Казбич, Азамат, Бела, Янко-контрабандист, «ундина», Мері, Вуліч, дами з «водяного товариства», чоловік Віри); III група характеризує Печоріна (1-2 речення) з позиції сучасності.

Життєві ситуації. 11. Яких рис, на вашу думку, не вистачало Печоріну, щоб знайти своє місце в суспільстві й бути корисним у ньому? 12. За яких умов, на вашу думку, Печорін міг би стати справжнім героєм? 13. Печорін нерідко використовував людей у власних цілях. Доведіть це прикладами. Висловте власне ставлення до таких вчинків героя. Чому люди, на ваш погляд, давали себе використовувати? 14. Створіть психологічний портрет людини — героя нашого часу.

Проєкт. 15. Порівняйте образи Онєгіна та Печоріна. Складіть порівняльну таблицю. Окресліть коло тем, які при особистій зустрічі для обох персонажів були б цікавими. 16. З’ясуйте, скільки розповідачів та оповідачів є в романі. Хто з них найбільше наближений до авторської оцінки? Чия позиція вам особисто імпонує? 17. Знайдіть і перегляньте одну з екранізацій роману М. Лермонтова «Герой нашого часу».