Зарубіжна література. 9 клас. Ніколенко

Лірика

Етапи й провідні мотиви лірики О. Пушкіна. Шість років, які О. Пушкін навчався в Царськосільському ліцеї, справили великий вплив на становлення художнього світобачення митця. У Царському Селі він відчув своє покликання, набув популярності серед молоді. Національний протест, зумовлений війною 1812 р., участь у літературному житті доби — усе це сприяло формуванню й розвитку таланту письменника. Перший (ліцейський) період творчості митця — час, коли він успішно опановував досвід російської та світової літератур. У ліцейській ліриці згадано імена багатьох античних авторів, видатних митців доби Відродження й нового часу. О. Пушкін спирався на традиції Г. Державіна, О. Радищева, В. Жуковського, К. Батюшкова, водночас шукав і власний шлях. Романтичними мотивами кохання, дружби, радощів буття просякнуті чимало ліцейських творів, серед яких переважали жанри оди, послання, елегії. Водночас поет прагнув розширити тематичний діапазон віршів. Вірш «Ліцинію» (1815) є зразком політичної лірики, де утверджуються волелюбні мотиви, які стали провідними в подальшій творчості поета. У «Спогадах про Царське Село» (1814) теж потужно зазвучали ідеї свободи й пошуку шляхів реалізації для передових людей того часу.

В. Фаворський. Пушкін-ліцеїст. 1935 р.

Петербурзький період життя О. Пушкіна (1817-1820) позначений захопленням передовими суспільними ідеями. У колі політичних дискусій народжувалася волелюбна лірика митця. Вірш «Вольність» (1817) засвідчив новаторство в жанрі оди. Якщо в одах доби класицизму оспівували правителів і видатних історичних діячів, то О. Пушкін поетизував Свободу, яку ставив понад усе. У вірші-посланні «До Чаадаєва» (1818) ідеться про суспільні настрої, що панували серед прогресивної молоді. У ньому звучать полум’яні ораторські інтонації поета, який порушив важливі соціально-політичні проблеми й закликав боротися проти жорстокої влади.

Любові, слави і надії

Недовго тішив нас обман,

Забави зникли молодії,

Як сон, як вранішній туман.

Та в нас киплять іще бажання,

Під тиском влади роковим

Душею, серцем молодим

Вітчизни чуєм заклинання.

(Переклад Максима Рильського)

У вірші «Село» (1819) поєднані елементи елегії (опис сільської природи, мирного життя селян) і гострої сатири (критика кріпацтва).

У петербурзький період О. Пушкін написав поему «Руслам і Людмила» (1820), що стала визначним твором романтизму. Використовуючи традиції фольклору, поет наблизив романтичну історію кохання до сучасних читачів, створив образ автора-співрозмовника, яскравий і неповторний казковий світ. Поет-романтик В. Жуковський, прочитавши поему, подарував письменникові свій портрет із написом: «Переможцю учневі від переможеного вчителя».

Результатом південного заслання (1820-1824) О. Пушкіна стали романтичні «південні» поеми, створені під впливом «східних» поем Дж. Байрона. Незвичайний герой, екзотичні пейзажі, сильні пристрасті — усе це втілено в «південних» поемах О. Пушкіна: «Кавказький бранець» (1821), «Бахчисарайський фонтан» (1823), «Цигани» (1824) та ін. Тоді велику симпатію в поета викликала Марія Раєвська, жінка великого розуму й доброї душі, їй присвячено чимало поетичних творів.

ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА

Історія одного шедевра

Якось поет В. Жуковський мандрував Європою й побачив відоме полотно «Сикстинська Мадонна» художника Рафаеля. Натхненний витвором мистецтва, він написав вірш: «Ах, не часто посещает / Нас с небесной высоты / И перстами нас касает / Гений чистой красоты» (рос.). О. Пушкіну дуже сподобалася поетична метафора «гений чистой красоты» (рос.). Він переосмислив її та ввів у новий ліричний контекст, де цей вислів набув нових барв і відтінків, ставши своєрідним символом краси жінки. Вірш «Я мить чудову пам’ятаю...» присвячений Анні Петрівні Керн, яку О. Пушкін уперше побачив у 1819 р. на балу в Санкт-Петербурзі, у домі Є. Оленіної. Поет був зачарований красою й розумом юної Анни, яка вперше приїхала до столиці. Але їхні шляхи розійшлися... Та все ж таки доля подарувала їм ще одну зустріч. Улітку 1825 р. Анна приїхала до своєї тітки П. Вульф-Осипової в с. Тригорське. О. Пушкін у той час перебував у засланні в с. Михайлівському. «Зачарована Пушкіним, я пристрасно хотіла його бачити...» — згадувала пізніше Анна. Її образ надихнув поета на створення вірша «Я мить чудову пам’ятаю...». Перед від’їздом жінки він привіз їй перший розділ роману у віршах «Євгеній Онєгін», серед нерозрізаних сторінок якого А. Керн знайшла присвячене їй послання. Пізніше пушкінські вірші поклав на музику композитор М. Глинка.

Я мить чудову пам’ятаю,

Коли мені з’явилась ти,

Як осяйне видіння раю,

Як чистий геній красоти.

В сумній, холодній безнадії,

В людській тривожній метушні,

Звучав твій голос, наче мрії,

У снах з’являлась ти мені.

Йшли роки. Мрії чарівничі

Розвіяв вітер часу злий,

І я забув твоє обличчя,

Твій стан і голос ніжний твій.

У глушині важкій вигнання

Минали дні мого життя

Без божества і без кохання,

Без сліз, натхнення, без чуття.

Та знов душею воскресаю,

Моїм очам з’явилась ти,

Як осяйне видіння раю,

Як чистий геній красоти.

І серце б’ється знов огнисте,

В моїй душі воскресли знов

І божество, й натхнення чисте,

Й життя, і сльози, і любов.

(Переклад Володимира Сосюри)

У с. Михайлівському в період 1824-1826 рр. були створені чудові романтичні вірші «До моря», «К***» («Я мить чудову пам’ятаю...»), «Пророк», а також історична драма у віршах «Борис Годунов», де порушено проблему «влада і народ». Поет дійшов висновку, що жорстокість будь-якої влади зумовлена рабською покірністю народу, «який мовчить» і не чинить спротиву свавіллю.

Дізнавшись про поразку повстання декабристів 1825 р., О. Пушкін написав вірш-послання «До Сибіру» («У глибині сибірських руд...», 1827), у якому відкрито висловив підтримку тим, хто насмілився повстати проти влади. У вірші «Аріон» (1827) ідеться про трагічну долю поета, який потрапив у бурю й залишився один після загибелі товаришів. В історичну бурю потрапив і поет О. Пушкін, однак він не відмовився від свого мистецького покликання.

...Аж налетів

Шумливий вихор таємничий,

І все поглинули вали!..

Мене одного принесли

На берег хвилі білопінні;

По-давньому співаю я,

І риза змочена моя

Під сонцем сохне на камінні.

(Переклад Максима Рильського)

У другій половині 1820-1830-х років твори О. Пушкіна стають особливо критичними й глибокофілософськими. Тема поета та поезії була втілена у віршах «Пророк», «Поет», «Поет і юрба», «Поетові».

У болдінський період, 1830 р., він написав не тільки низку віршів, а й прозові твори «Повісті Белкіна», цикл драматичних творів «Маленькі трагедії», що засвідчили перехід О. Пушкіна до реалізму. Саме в цей період поет завершував роман у віршах «Євгеній Онєгін» (1823-1830), що став унікальним явищем не тільки для російської, а й для світової культури.

О. Пушкін зробив значний внесок у розвиток поетичної літературної казки. Використовуючи традиції російського та європейського фольклору, він створив казки у віршах: «Казка про попа та його робітника Балду» (1830), «Казка про рибалку та рибку» (1833), «Казка про мертву царівну і сімох богатирів» (1833), «Казка про золотого півника» (1834). Поет відкрив нові можливості збагачення літератури, використовуючи твори усної народної творчості.

В. Попков. Осінні дощі. 1974 р.

У 1833 р. була написана поема «Мідний вершник», де зображено символічний образ жорстокої влади, від якої потерпає «маленька людина».

Поет створив безсмертні зразки філософської, політичної й пейзажної лірики. А його поеми — романтичні й реалістичні — стали новим словом в історії літератури. Твори О. Пушкіна відображають почуття й переживання людини першої половини XIX ст., водночас вони містять глибокі філософські роздуми й вічні моральні уроки.