«Золота доба» персько-таджицької лірики

Використовуючи Інтернет, знайдіть відомості про розвиток культури в таких середньовічних містах, як Бухара, Самарканд, Ісфахан.

Нині державні кордони розділяють Іран, Афганістан, Таджикистан та інші країни, а наприкінці І тис. н. е. це була територія різних халіфатів, між якими постійно мігрувало населення. Халіфат — ісламська теократична (тобто та, що керується Божими законами) або феодальна арабсько-мусульманська держава. Вісім великих халіфатів, що утворилися на територіях Малої і Середньої Азії, півночі Африки та в Європі, дали початок нинішнім азійським державам. Культура й література в цьому величезному регіоні в І та ІІ тис. відзначалися розмаїттям і виключною оригінальністю.

Важливим чинником формування художньої літератури був розвиток мов. З І тис. до ІХ ст. в Середній Азії була поширена мова пехлеві, що поступилася місцем мові фарсі — саме цією мовою були написані шедеври не тільки східної літератури, а й численні наукові праці (з математики, медицини, астрономії тощо), завдяки яким азійська культура поширилися на три континенти — Азію, Європу й Африку в усіх сферах життя.

У центрі цього культурного світу знаходився нинішній Таджикистан, а мовою культури була фарсі (давня мова покладена в основу нинішньої перської). Саме тому літературу цього регіону визначають як персько-таджицьку.

Становлення, розвиток і розквіт персько-таджицької лірики пов'язані передусім з іменем поета Рудакі (бл. 858-941 рр.). Він став засновником персько-таджицької лірики. Провідними мотивами його творчості були оспівування радощів життя, відчуття фізичної та інтелектуальної сили, печаль за втраченим минулим, осмислення примхливої долі.

Відомою постаттю для персько-таджицької літератури став поет Фірдоусі (935-1020), який прославився епічною поемою «Шахнаме». Його ім'я означає «райський», а дане йому сучасниками прізвисько Хакім — «мудрець». У творах поета відображено вічність краси, мудрості й прагнення до пізнання світу.

Невідомий художник. Обкладинка до творів Фірдоусі. XVII ст.

Не можна обійти увагою й Нізамі Гянджеві (1141-1209), який народився на території сучасного Азербайджану. Маючи хист до різних наук, він прославився як автор поетичних творів. Найвідомішими є його п'ять поем («Хамсе»), серед яких — найпрекрасніші східні поеми про закоханих: «Лейлі і Меджнун» та «Хосров і Ширін». Остання — це не лише гімн коханню, у ній в алегоричній формі подана історія пошуків Бога.

Не менш важливими для розвитку персько-таджицької поезії була творчість Сааді — поета-філософа, автора поеми «Бостан» («Плодючий сад»), Хафіза — класика, який писав поетичні твори у формі газелі, Навої — автора героїко-романтичної поеми «Фархад і Ширін».

І, звичайно, уся краса східної лірики розкривається у творчості ще одного поета, який став легендарним співцем життя в його цілісності, повноті та радості, — Омара Хайяма.

1. Назвіть регіони, де розвивалася персько-таджицька література. Покажіть їх на мапі. Поясніть, чому цю літературу називають саме персько-таджицькою.
2. Назвіть видатних представників персько-таджицької літератури та їхні твори. Які теми й ідеї вони запровадили в мистецтві слова?

Зміст