Зарубіжна література. 8 клас. Ніколенко

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Література Стародавньої Греції

Основні цикли давньогрецьких міфів

1. Назвіть богів давньогрецької міфології. Чим вони відрізнялися від людей? Які функції виконували?
2. Розкажіть про міфи, у яких розкрито: 1) героїзм; 2) ідею мистецтва; 3) моральні якості, стосунки між людьми.

У давньогрецькій міфології визначають такі основні цикли: 1) про створення світу та походження богів; 2) про героїв; 3) про пригоди аргонавтів; 4) про Троянську війну (троянський цикл); 5) про легендарне місто Фіви (фіванський цикл) та ін.

Міфи про створення світу та походження богів відтворено в текстах Гомера й Гесіода. Боги, згідно з уявленнями давніх греків, відрізнялися від людей тим, що вони були безсмертні, могутні й здатні творити дива. Зевс керує тим, що є на землі й на небі, Аїд — підземним царством, Аполлон — бог сонця й покровитель мистецтва, Афіна — богиня мудрості, справедливості, а також покровителька оборонної війни. Вона втілює мужність і хоробрість, веде своїх улюбленців до звитяги.

М. Комаров. Аргонавти. 1990 р.

У міфах про героїв ідеться про персонажів, які прославилися своїми подвигами, це — Прометей, Персей, Сізіф, Геракл та ін. Багато з них мають божественне походження або залежать від волі богів. У героях утілено уявлення еллінів про людські чесноти.

Захоплюючі мандрівки й пригоди аргонавтів на чолі з Ясоном у пошуках золотого руна покладено в основу сюжетів відповідного циклу міфів. Цей знаменитий похід оспівано в поезії Аполлонія Родоського, Піндара, у трагедії Евріпіда «Медея».

Троянський цикл міфів сягає егейської доби, або, як її називали, крито-мікенської культури (III-II тис. до н. е.). Давньогрецькі співці — аеди й рапсоди — з уст в уста, з покоління в покоління передавали пісні про події легендарного минулого в Іонії, про похід на Трою (або Іліон — звідси назва «Іліада»). Отже, історичні події перетворювалися на міфи, які відображено в поемах Гомера («Іліада» та «Одіссея»).

Фіванський цикл міфів пов'язаний із «семибрамним» містом Фіви. У той час воно було важливим політичним центром Стародавньої Греції. У циклі йдеться про таких персонажів, як цар Едіп, Антігона, Алкмеон, а також про успішний похід епігонів (нащадків) проти Фів. Відгомін фіванського циклу знайдемо у творах Гомера (поема «Одіссея»), Софокла (трагедії «Едіп-цар», «Антігона»), Есхіла (трагедія «Семеро проти Фів») та ін.

1. Поясніть назви циклів давньогрецьких міфів.
2. Які події та географічні місця згадуються в міфах?

Заповніть у зошиті таблицю «Основні цикли давньогрецьких міфів».

Назва циклу міфів	Основні теми	Герої	Утілення у творах

МІФИ ТРОЯНСЬКОГО ЦИКЛУ

Пригадайте із всесвітньої історії, де знаходилася Троя. Підготуйте повідомлення про Трою.

ТРОЯ

ПАРІСІВ СУД

Далеко від Еллади, ген аж за морем, стояло велике місто Троя. З ним не могло змагатися багатством чи військом жодне з еллінських міст — ні семибрамні Фіви, ні просторі Мікени, ні войовнича Спарта, ні торговий Коринф. Правив Троєю цар Пріам, Зевсів нащадок. Він мав чимало дітей, розумних і гарних. Та найбільше цар пишався старшим сином — Гектором, який, наче молодий дубок, дедалі міцнів і вбивався в силу. А Пріамова дружина Гекаба знову була при надії сповити дитя. Та якось уночі Гекабі наснилося щось жаске, неймовірне, вона закричала й раптом прокинулася. Довго заспокоював дружину Пріам, поки вона нарешті спромоглася на слово.

— Наснилося мені, — почала Гекаба, — наче в нас знайшлася не дитина, а смолоскип, що яскраво й грізно палав. Від того червоного пломеню взялися вогнем усі будинки й стіни високої Трої, зайнялися навіть дерева на горі Іді, завжди зеленій. — Та зненацька цариця знову зайшлася криком, плачем: — Горить... Усе довкола горить! Як важко дихати від того вогню, як важко! — стогнала майже непритомна Гекаба.

Троя. Сучасне фото

А вранці в неї народився хлопчик, напрочуд гарний, великий. Щасливий Пріам не зміг, одначе, здолати тривоги, звелів привести віщуна, що добре знався на сновидіннях. Почувши про нічний сон цариці Гекаби, віщун довго мовчав, атоді, ніби по тяжкій надумі, похмуро промовив:

— То сон лиховісний, Пріаме. Через твого сина, який народився сьогодні, загине священна Троя.

— Що ти сказав? Загине Троя? Через мого сина? — не йняв віри Пріам.

— Загине! — ствердив віщун. — А щоб того не сталося, дитину треба вбити.

Цареві потьмяніло в очах. Хіба міг він убити дитину, убити власного сина? Але віщун сказав: через нього загине Троя. Загине священна Троя! Пріам аж почорнів з лиця, і перша паморозь лягла йому на темні скроні, коли наступного дня прийшов його вірний раб Агелай.

— Я покликав тебе, — сказав Пріам тихим, пригаслим голосом, — бо знаю: ти зробиш усе, що я накажу. Візьми оце немовля, мого сина, занеси його в лісові хащі високо на Іді й там покинь. Нехай загине одна дитина, але вічно стоятиме Троя. (...)

Не смів Агелай відмовитися... Але минуло п'ять днів, довгих, нестерпних. Не витримав більше Агелай і подався знову на гору поглянути, що сталося з бідолашним хлоп'ям. Підійшов Агелай до тієї улоговини та з подиву мало не скрикнув: на землі лежала ведмедиця й годувала своїм молоком немовля. Мов заворожений стояв Агелай. А тоді обережно позадкував і сховався за деревом. Коли нарешті ведмедиця почвалала геть, він підняв заснуле дитя, поклав собі в торбу та й заквапився додому. «Ач, яке воно гарне! — милувався дорогою Агелай, зазираючи в торбу. — Нехай мені буде за сина. І ймення дам йому гарне — Паріс». Диву великому здивувалися всі пастухи, що в лісі знайшлося таке гарне, дуженьке дитя. (...)

Царська кров раз у раз озивалася в юнакові. Гарний, дужий, сміливий, він вирізнявся з-поміж інших пастухів, наче ясний сокіл серед чорної галичі. А в юнацьких змаганнях — у борні, у перегонах, у метанні диска чи списа — Паріс завжди ставав переможцем. (...) Не знав юнак, що із захмарного Олімпу за ним пильно стежили очі безсмертних богів і що його вчинки подобалися Громовержцеві. Саме тому, коли на весіллі Зевсового онука, Пелея, і нереїди Фетіди три найперші богині засперечалися через золоте яблуко з написом «Найвродливішій», володар Олімпу згадав про Паріса:

— Ось хто буде богиням справедливий суддя!

(Переказ із давньогрецької Катерини Гловацької)

1. Назвіть персонажів цього міфу, поділіть їх на групи — боги, герої, люди.
2. Яку роль у розвитку подій відіграють сни та пророцтва?
3. Знайдіть і виразно прочитайте характеристику Паріса.
4. Чому Зевс обрав саме Паріса бути справедливим суддею?

Згідно з міфами, Земля, знемагаючи від непосильного тягаря людського населення, звернулася до Зевса з проханням скоротити людський рід. І Зевс вирішив допомогти Землі, замисливши для цього війну між ахейцями та троянцями. Як же Зевсові вдалося здійснити свій намір? Пелей, цар Фессалії, брав шлюб із Фетідою, дочкою морського царя Нерея. На весілля Пелеята Фетіди зібралися всі боги, крім богині чвар Ериди, яку забули запросити. Ображена Ерида вирішила помститися богам. Вона кинула їм золоте яблуко з написом «Найвродливішій». На нього претендували три богині: Гера (дружина Зевса), Афіна Паллада (дочка Зевса, богиня війни й ремесел) та Афродіта (дочка Зевса, богиня вроди та кохання). Між ними виникла суперечка, бо кожна вважала, що має право володіти золотим яблуком. Тоді Зевс наказав розв'язати цю суперечку Парісу — сину троянського царя Пріама. Паріс присудив яблуко Афродіті, яка пообіцяла віддати йому найвродливішу з усіх смертних жінок — прекрасну Єлену, дружину царя Спарти Менелая. Єлена закохалася в Паріса. Коли Менелай поїхав, Паріс викрав Єлену й привіз її додому, до Трої, але по дорозі могутній бог моря Нерей провістив загибель Парісові й усій Трої.

Ж.-Л. Давід. Паріс і Єлена. 1788 р.

ВИКРАДЕННЯ ЄЛЕНИ

(...) У зеленій Спарті ясночолий цар Менелай із пошаною приймав чужодальних гостей. Він багато чув про могутнє заморське місто Трою та про її володаря Пріама, який походив із великого роду Зевсового сина Дардана. Паріса супроводжував його юний родич Еней, син Афродіти й Анхіса, Пріамового брата. Сама божественна мати наказала юнакові їхати з Парісом та скрізь ставати йому в пригоді. Цар Менелай запросив гостей на почесні місця і, поки прислужники ладнали пишну вечерю, розпитав юнаків про їхніх батьків, про міцно муровану Трою та як їм велося в путі. Паріс потай зрадів, що поруч був кмітливий Еней, бо сам він не міг відповідати доладно — йому в голові роїлися думки тільки про ту, заради якої він здолав таку путь.

Паріс знав — Єлена прекрасна, так усі про неї казали, та коли врешті господиня дому ввійшла до зали, він мало не скрикнув: то була сама Афродіта! Чи йому це здалося? Врода Менелаєвої дружини так збентежила юнака, що він не міг і на слово здобутися. Спаленівши, Паріс мовчки стояв і тільки дивився, йому забракло снаги відвести від Єлени очей. А до нього щось казали гожі вуста, сяяли ласкавою усмішкою великі блискучі очі. (...) Єлена дивилася на стрункого юнака, на його збентежене вродливе обличчя, і в її серці спалахнув пекучий вогонь. (...) Наступного дня Паріс і Єлена зосталися вдвох: Менелай поїхав, а Еней їм не заважав. Та, певне, була ще з ними невидима для смертних очей золота Афродіта, бо в кожному їхньому погляді й слові відчувалося нестримне кохання. Тепер Паріс уже не мовчав, а говорив вільно, натхненно:

— Ні, сюди я приїхав не торгувати з містами Еллади, не милуватися ними, і не буря прибила до Спарти мій корабель. Я приїхав заради тебе, Єлено, бо в мріях бачив ці променисті очі, це чудове обличчя.

Д. Г. Россетті. Єлена Троянська. 1863 р.

— Ти бачив мене в мріях? — здивувалася Єлена.

— Ще й скільки разів! Бо мені сама Афродіта обіцяла тебе. Це вона послала мене в далеку дорогу, вона вгамувала хвилі, дала ходовий вітер і сама повела корабель. Заради тебе я знехтував дарами найперших богинь — Гери й Афіни Паллади, які обіцяли мені владу й славу.

І Паріс розповів усе враженій Єлені: як він мусив обрати найвродливішу з богинь і як він віддав золоте яблуко Афродіті. (...)

— Їдьмо зі мною! Уся Троя схилиться перед твоєю небесною вродою й шануватиме тебе як богиню.

— А Менелай? А цар Агамемнон¹? Хіба вони стерплять образу? Хіба стерпить ганьбу вся горда Еллада?

— Невже ти думаєш, що могутня Троя не зможе тебе захистити? (...)

Швидко мчав назад корабель, прикрашений золотим погруддям богині кохання. А Паріс квапив раз у раз веслярів. Нараз море стало чорніти й братися білими гребінцями, вітер подужчав, загув, небо повилося у важкі хмари; і вже не хвилі, а справжні буруни понесли корабель, наче тріску, по морю.

— О, то мстяться, мабуть, оті лихопомні богині! — вигукнула Єлена, злякано тулячись до Паріса. (...) Та не тільки Геру обурив Парісів нерозважливий учинок. Морський бог Нерей, завжди лагідний, добрий і до всіх смертних зичливий, піднявся зі свого прозорого підводного палацу на морську поверхню й владно спинив корабель.

— Що ти накоїв, Парісе?! — зарокотав його голос, подібний до гуркоту морського прибою. — Ти викрав Єлену на горе собі та на горе всій Трої. Цього ганебного вчинку тобі не подарують ані безсмерті боги, ані люди. Уся Еллада вже береться до зброї, уже бряжчать мечі й щити, і сама божественна войовниця Афіна Паллада взяла в руки свій непомильний спис. Війна буде довга, багато крові проллється. Загинуть у розквіті літ твої численні брати, загине твій батько Пріам, і згорить священна Троя... (...)

Золота богиня Афродіта врятувала Паріса та Єлену від бурі й щасливо довела корабель до троянського берега. Насторожено, мовчки зустріли Паріса троянці, бо до них уже долинули з Еллади якісь темні чутки. А як дізналися, кого він привіз, спохмурніли обличчя в мужів, — надто добре всі розуміли, чим це загрожує Трої. Та ніхто з-поміж них не дорікнув Парісові, бо, коли Єлена ступила на вулиці Трої, навіть старі люди підводилися зі своїх місць, уражені її небесною вродою. А молодші казали:

— Заради такої краси й воювати не сором!

І тільки Кассандра, Парісова віща сестра, глухо ридала.

(Переказ із давньогрецької Катерини Гловацької)

¹ Агамемнон — ватажок грецького війська під час Троянської війни, цар Мікен.

1. Хто з богів допомагав Парісові, а хто помстився йому? Чому?
2. Як учинок Паріса сприйняли його співвітчизники?
3. Які наслідки мало викрадення Єлени?

Ахілл (Ахіллес) — син царя Пелея та морської богині Фетіди. Прагнучи загартувати сина, Фетіда купала його у водах Стіксу (одна з річок царства Аїда, воду якої вважали отруйною, тому загартовування в ній Ахілла робило його непідвладним смерті). Він мав єдине вразливе місце — п'яту, за яку його тримала, купаючи, мати.

За сприяння Афіни й Гери Ахілл здійснив чимало подвигів у Троянській війні. Та все ж таки він загинув героїчною смертю біля мурів Трої напередодні її падіння.

П. П. Рубенс. Смерть Ахілла. 1630-1635 рр.

Троя була могутня й неприступна. Греки ніяк не могли заволодіти містом. Тоді Одіссей переконав їх діяти хитрощами. Він порадив спорудити такого величезного дерев'яного коня, щоб у ньому могли сховатися наймогутніші герої. Решта ж війська мала відпливти від берега Троади й заховатися за островом Тенедос. Коли коня ввезуть у місто, герої відчинять браму міста грекам.

ТРОЯНСЬКИЙ КІНЬ

(...) Тільки-но з темних глибин Океану почало підводитись ясне сонце, як троянські дозорці, які чатували на високому мурі, побачили дивне диво: від берега один по одному відпливають чорнобокі ахейські кораблі, і легкий вітер уже напинає їм вітрила.

Ця новина швидко облетіла всю Трою. Збуджені троянці розчинили міську браму й побігли до берега. Здивовано розглядалися вони довкола — увесь табір зруйновано, намети попалено, скрізь безлюдно й порожньо. А що ж ото за споруда? Якийсь кінь, величезний дерев'яний кінь! Збентежені троянці щільно обступили дерев'яного коня, кожному хотілося зблизька глянути на нього... (...) Тим часом до берега поспішав Аполлонів жрець Лаокоон із своїми синами. Ще здалеку він став гучно кричати:

— Нещасні! Чи ви глузду позбулися? Невже хтось повірив, що вороги насправді забралися звідси? Хіба ж ви не знаєте, на які хитрощі й підступи вони здатні? Може, у дерев'яному коні сидять озброєні воїни?.. Ой, бійтеся данайців, навіть тих, що приносять дари! (...)

Та, видно, боги засліпили троянцям розум. А якби вони послухалися свого жерця, то священна Троя стояла б і досі. Аж тут здалеку залунали вигуки й галас: пастухи вели з долини ахейця, який добровільно здався в полон. Це був той молодий воїн, що його ахейці навмисне залишили на узбережжі, і тепер він чинив так, як навчив його хитромудрий Одіссей. (...)

— Звати мене Сінон, роду я небагатого й не збагатів на війні... Ахейці нарешті потомилися воювати й надумали вертати додому. Та на заваді їм стали супротивні вітри й буревії. Тоді віщун Калхант пояснив, що треба принести в жертву божествам людину. Жахнулися воїни, а лихий Одіссей підказав віщунові моє ім'я. Та я порвав пута й у темряві втік. (...)

Зворушений тими словами, цар Пріам звелів розв'язати полоненому руки й ласкаво мовив до нього:

— Забудь про своїх кривдників, віднині ти житимеш із нами. Та поясни ще одне. Навіщо ахейці збудували дерев'яного коня? Це якась обітниця богам чи військова споруда? Тільки кажи мені правду. (...)

— Ахейці збудували дерев'яного коня в дарунок Афіні Палладі, аби власкавити сувору богиню.

Повірили троянці підступному Сінонові, його брехливій мові, страшним клятвам та удаваним сльозам. Повірили ті, кого не здолали ні десять років війни, ні криваві рани, ні загибель вождів, родичів і друзів. Раптом усі обернулися до моря. Там, від острова Тенедоса пливли до берега дві здоровенні змії. (...) Кинувся Лаокоон мерщій боронити синів, та змії обвили і його, ще раз і ще. (...)

— То кара! — почулися голоси. — Кара Лаокоонові за те, що насмілився кинути спис у коня, подарованого Афіні Палладі. Треба якнайшвидше втягти того коня до міста, щоб грізна богиня зласкавилася. (...)

Нараз із царського палацу вибігла, наче сама не своя, віща Кассандра.

— Схаменіться, люди, отямтесь, адже чорна загибель уже близько! Через вас упаде наша Троя!

Та ніхто віщій Кассандрі не йняв віри, як завжди. Усі гучно веселились і святкували кінець багаторічної війни.

А в дерев'яному коні причаїлись ахейські герої. Найбільша небезпека для них уже наче минула. Вони чули веселі вигуки, музику та співи, чули, як ллється вино з численних амфор, — видно, троянці, випили його вже чимало. Аж тут знадвору почувся лагідний жіночий голос, він кликав ахейського героя, який сидів у дерев'яному коні.

— Це моя дружина! — здивовано схопився той.

Але в туж мить Одіссей владно затулив йому рукою вуста. Тоді обізвалася дружина ще одного героя, потім — іншого, але всі ахейці мовчали, стискаючи в руках зброю. Ніхто не міг збагнути, звідки взялися тут, у Трої, їхні дружини, тільки мудрий Одіссей розумів, що то якісь підступи ворогів.

Дж. Д. Тьєполо. Троянський кінь. 1773 р.

Насправді воно так і було. Пріамів син Деїфоб, який після Парісової загибелі взяв собі за дружину прекрасну Єлену, повів її тепер до дерев'яного коня й там наказав викликати найсміливіших ахейців на ймення голосами їхніх дружин. Єлена це зробила майстерно, її дзвінкий голос звучав щоразу по-іншому, але завжди ніжно та звабно. Та з дерев'яного велетня ніхто не озвався.

Уже сонце зайшло та швидко посутеніло, поволі стихала музика й гамір. А в цей час від острова Тенедоса відпливали до Трої чорнобокі кораблі з ахейським військом, готовим до бою. Зійшов ясний місяць, замерехтіли зірки... Ахеєць уже давно чатував на міському мурі. Побачивши нарешті, як блиснув у морі вогонь, Сінон хутко зліз додолу й побіг до дерев'яного коня. Пильно оглядівшись, він подав умовний знак ахейцям, які сиділи всередині, і відчинив старанно замасковані дверцята. Обережно, один по одному, повиходили сміливці й наче розтанули в ночі. А незабаром знялися в небо криваві омахи пожеж.

Місто зайнялося враз і звідусіль, і в яскравому світлі заграви було видно, як крізь пролом у міському мурі, крізь той пролом, що зробили вдень самі троянці, тепер забігає до міста ахейське військо. Страшна, кривава була та ніч, остання ніч священної Трої...

(Переказ із давньогрецької Катерини Гловацької)

У давньогрецькій міфології Афіна Паллада була богинею мудрості, війни та воєнної стратегії. Вона була однією з найшанованіших богинь у Стародавній Греції. Окрім того, Афіна була покровителькою міст і держав, розуму й винахідливості, мистецтва та ремесел.