Зарубіжна література. Електронна хрестоматія. 6 клас. Ніколенко
Джоель-Чандлер Харріс
(1848-1908)
Кожен народ важливий.
Він додає неповторні барви у суцвіття культур.
Авраам Лінкольн
Джоель-Чандлер Харріс - відомий американський письменник, журналіст і фольклорист. Народившись і вирісши в сім’ї досить скромних статків, з тринадцятирічного віку хлопець був змушений самостійно заробляти на життя. Він полишив рідний дім та почав працювати у плантатора, власника друкарні й видавця газети «Земляк» Джозефа Тернера. Джоель працював за їжу, одяг і дах над головою, однак він мав дозвіл користуватися багатою бібліотекою господаря. Це стало його найважливішим здобутком і неоціненним внеском у розвиток та освіту майбутнього автора. У газеті Тернера були опубліковані перші вірші, рецензії та гумористичні статті Харріса. Саме на плантації він близько познайомився із фольклором афроамериканців. Хлопець із задоволенням слухав дядечка Джорджа Террела, старого Герберта і тітоньку Кріссі, котрі розповідали кумедні та повчальні історії про тварин. Ці тварини згодом стали прототипами образів дядечка Рімуса та матінки Медоуз у «Казках дядечки Рімуса». Завдяки обробці улюблених історій Харріс здобув світову славу.
1879 р. у виданні «Atlanta Constitution» були опубловані деякі твори, що увійшли пізніше в цикл казок про невтомного братика кролика. Наступного, 1880 р. був виданий перший збірник казок Джоеля Харріса, а далі - ще три книжки. Водночас письменник продовжував працювати журналістом.
Барви художнього твору
Казки дядечка Рімуса (1881)
Коли була опублікована збірка афроамериканських казок «Казки дядечка Рімуса», вона спричинила хвилю емоцій та палкі дискусії. Одні читачі вважали, що єдина заслуга Харріса полягає в тому, що він переписав розповіді афроамериканців. Інші дорікали письменникові, що він намагається виправдати рабовласництво. Деякі афроамериканські автори навіть обурювалися, що Харріс зазіхає на їхню культуру. На думку сучасних науковців, Джоель Харріс започаткував літературну традицію запису та збереження південного фольклору. Завдяки його творам зміцнюється культура афроамериканців, оживають улюблені персонажі, а кмітливий та вигадливий братик Кролик радо ділиться своєю життєвою мудрістю з читачами.
Казки дядечка Рімуса
(Уривки)
Готуємося до читання
Чому, на вашу думку, братикові Кроликові завжди вдавалося вирішити проблему якнайкраще для себе?
Читаємо з розумінням
Як братик Кролик одірвав собі хвоста
Одного разу братик Кролик гуляв по вулиці, гордо вимахуючи своїм чудовим пухнастим хвостом. Бо у Кролів колись були такі ж великі та пишні хвости, як і в Лисиць. Година була морозна, і братик Кролик аж пританцьовував на ходу.
Іде він собі та йде, коли ж назустріч йому чимчикує братик Лис, та ще й несе велику низку риби. А в той час Кролик з Лисом були великими друзями.
- Здоров був, братику, - привітався Кролик.
- Здоров, - відповів Лис.
- А де це ти взяв стільки риби?
- Де? Звісно - в річці наловив.
Тут хитрющий Лис вирішив скористатися нагодою й піддурити Кролика. Він порадив Вухатому піти до ополонки, опустити в воду хвоста й чекати до ранку, поки на нього начіпляється вдосталь риби.
Братик Кролик так і зробив. Діждавшися вечора, він узяв з собою відро, тепло одягнувся, щоб не змерзнути, та й кинувся притьмом до річки.
Вмостившись на краю ополонки, Вухатий опустив хвоста у воду і став чекати. Клятий мороз аж тріщить, а братик Кролик сидить і не ворухнеться: боїться сполохати рибу.
Так просидів бідолаха до ранку. А коли на обрії всміхнулось ясне сонечко, вирішив тягнути. Смикнув раз, сіпнув другий, - хвіст неначе прикипів.
«Ото багато, мабуть, начіплялося риби! - подумав Кролик. - Тепер хай братик Лис не хизується своїм уловом».
Вперся Вухатий всіма чотирма лапами і щосили потягнув. Коли це щось як трісне! «Ой-ой!» заверещав бідолашний Кролик. Помацав ззаду, а хвоста нема - одірвався!
З тих пір у всіх кроликів такий куций кумедний хвіст.
Як братик Кролик ходив до Лиса в гості
Після пригоди з хвостом Вухатий уже не довіряв своєму підступному другові. А Лис весь час тільки й думав про те, як би то ошукати братика Кролика.
Довго казка мовиться, та швидко діло робиться. Йде якось Лис дорогою, коли назустріч йому Кролик.
- А почекай-но, братику! - гукнув Лис.
- Нема коли, - відмовив обережний Кролик, настовбурчивши вуха.
- Постривай. У мене є до тебе діло.
- Ну, то кажи. Та не підходь близько, бо в мене розвелося багато бліх.
- Забудь старе, братику. Давай, нарешті, помиримось, - промовив Лис солоденьким голосом.
Кролик почухав собі за вухом, подумав трохи і каже:
- Гаразд, приходь завтра до мене на обід.
Він завжди був готовий жити в мирі з тими звірами, які хотіли жити в мирі з ним.
- Прийду, - відповів Лис і притьмом кинувся додому, щоб Кролик не помітив його радості
От і завтра наступило. Наш Кролик з жінкою схопився ще до зорі, щоб приготувати смачні страви. Він був не скупий і не пожалкував найкращих овочів з свого городу. Обід вийшов на славу. Коли все було готове, вбігли діти та й кричать:
- Матусю! Таточку! Вже Лис іде!
Кролик посадовив усіх за стіл і став чекати. Та Лиса чомусь нема й нема... Тоді Кролик тихесенько визирнув за двері. І що ж він бачить: Лис ховається за причілком, тільки довгий хвіст нетерпеливо метляється сюди-туди.
Тут Кролик зметикував, що клятий Лис хоче його спіймати і лише чекає, поки він вийде надвір. Проте Вухатий вдав, ніби нічого не бачить, і голосно заспівав:
Там, де олію ти розлив,
Одразу і впадеш;
А там, де вовни хоч пучок,
То й шкуру ти знайдеш.
Проспівав та й пішов собі в хату. Поїли вони сім’єю смачний обід, наче нікого й не ждали в гості.
Наступного дня Лис переказав, що захворів, і запросив Вухатого в гості до себе. Той обіцявся прийти.
Діждавшись обіду, наш братик Кролик причепурився та й побіг до хижки Лиса. Дослухався, чує: стогне Лис, наче й справді хворий. Вухатий зазирнув у двері, бачить: сидить Лис, закутаний у ковдру, біля порожнього полумиска і гострить довгий ніж... Кролик зрозумів на кого, але сміливо зайшов до хижки і привітавсь:
- Здоров був, братику! Я бачу, у тебе курча сьогодні на вечерю...
- Еге ж, - одмовив Лис. - Та яке ситеньке і смачне...
Вухатий підкрутив вуса і запитав:
- А в тебе є до нього хрін? Ти ж знаєш, що я м’яса без хріну не їм.
Сказавши це, Кролик вискочив з хати і сховався в кущах.
Лис зрозумів, що йому не ошукати Вухатого, і, забувши про хворобу, кинувся навздогін. Але братик Кролик був меткіший. Він щодуху дременув через кущі і миттю доскакав до своєї хатки.
Пригода з Смоляним Чоловічком
Розлючений тим, що йому не вдалося з’їсти Кролика, Лис розшукав великий шматок смоли і зліпив з неї Смоляного Чоловічка. Потім поклав його край дороги, а сам сховався у кущах та й жде. Сидів, сидів, коли це бачить - по дорозі йде Вухатий: скік-скок, скік-скок.
Угледівши маленьку людину, Кролик здивувався і захотів ближче познайомитися з нею.
- Здоров був, братику! - вклонився Кролик Смоляникові.
Чоловічок мовчав. А клятий Лис принишк тим часом у кущах.
- Яка сьогодні гарна година. Правда? - вів далі Кролик.
Та Смоляник мовчав, як пень. Лис перестав і дихати, прислухаючись до того, що робиться на дорозі.
- Ти що, глухий?! - розсердився наш Вухатий.
Той ні пари з уст. А Лис сидів тихо-тихо.
- Ну, задавако! - вигукнув братик Кролик. - От я навчу тебе ввічливості!
Лис посміхнувся сам до себе, а маленький Смоляник мовчав, як риба.
- Ах ти ж нахабо! - напосідав на Чоловічка Вухатий. - Якщо ти зараз же мені не скажеш «здрастуй», то я з тебе дух виб’ю!
Та Смоляник - нітелень, а братик Лис аж дрижав від мовчазного сміху.
Урвався Вухатому терпець, і він затопив Смолянику у праве вухо. Та що це?.. Рука його враз прилипла!..
- Ану, пусти! - закричав братик Кролик і затопив йому у ліве вухо. Звичайно, друга рука його теж прилипла.
Кролик з розмаху вдарив Смоляникові в живіт ногою, нога теж пристала до смоли.
- Пусти, кажу! Бо я з тебе дух виб’ю, - несамовито вигукнув Вухатий і стукнув Смоляного Чоловічка головою, та так прилип, що й поворухнутись вже не міг.
Тут Лис і вискочив з кущів.
- Здрастуй, братику Кролику! - звернувся він єхидно. - Чого це ти надувся? Чим це ти так невдоволений?
А потім упав на землю і так зайшовся сміхом, що трохи живота не порвав.
Як братик Кролик перехитрив хижого Лиса
Братик Кролик знав, що тепер йому загрожує справжня небезпека, та він, як завжди, покладався на свою кмітливість.
А Лис тим часом скаженів:
- Ага, піймався! Тепер я вже не випущу тебе!! Досить тобі бігати в моєму лісі, який ти і твій клятий рід вважаєте своїм. Хто тебе просив приходити сюди і лізти до цього Смоляного Чоловічка? Хто приліпив тебе до нього?! Сам, дурню, сам! От і лишайся тут, поки я піду назбирати хмизу, щоб засмажити тебе живцем.
Тут братик Кролик каже йому так смирно, слухняно:
- Роби, що хочеш, братику, тільки не кидай мене в оті колючі кущі шипшини...
- А й справді, навіщо мені розводити багаття, коли я можу повісити тебе!
А Кролик знову:
- Вішай мене, вішай мене швидше, братику, тільки не кидай в оті колючі кущі шипшини!..
- Ет, кат візьми! В мене ж нема мотузки. Краще вже я втоплю тебе.
А наш Кролик каже ще покірніше:
- Топи мене, топи скоріше, братику, тільки не кидай в оті колючі кущі шипшини!..
- Тут же нема води поблизу. Краще я оббілую тебе.
А Кролик, знай, просить:
- Лупи мене, братику Лис, повиймай очі, відірви вуха, відломи ноги, - тільки не кидай в оті колючі кущі шипшини!..
Та Лис хотів зробити йому якнайболячіше.
- Раз ти боїшся, - каже, - то я тебе кину в кущі шипшини.
Схопив він нещасного за ноги і з усієї сили швиргонув у саму гущину колючої шипшини. Щось затріщало, зашаруділо. «Ну, - думає Лис, - прийшов кінець братику Кролику». Коли це чує, хтось гукає його. Дивиться, аж на горбочку за кущами сидить Кролик живий-живісінький, обтрушує сміття і кричить: - Шипшини кущ - мій рідний дім, Лисику! Шипшини кущ - мій рідний дім!
Прикра помилка сірого Вовка
Розлючений Лис довго бігав по лісі, мов навіжений, бо ніяк не міг простити собі, що так легко спіймався на гачок братика Кролика.
Бігав він, бігав, коли це бачить: назустріч суне Вовк.
- Здоров був, братику! - радо звернувся до нього Сірий.
- Здоров! - буркнув Лис.
- А чом це ти такий сьогодні сердитий?
- А яке тобі до цього діло? - розсердився Лис.
Вовк допитувався далі, і Лис, нарешті, розповів про те, як обдурив його братик Кролик.
- Давай, брате, спіймаємо Кролика, - запропонував Вовк.
- А як? - одразу запалився Лис.
- Та дуже просто... заманимо його до тебе, от і все.
- До мене?! - здивувався Лис.
- Авжеж. Ти біжи хутчій додому і вдай, що помер. Тільки не ворушись, аж доки Кролик не почне мацати тебе. Тоді й хапай його!
На цьому й порішили. Лис майнув додому, а Вовк побіг до хижки братика Кролика. Постукав раз, постукав другий і чує обережний голос:
- Хто там?..
- Друг! - відгукнувся Вовк.
- Багато друзів - сила клопоту, - одмовив йому хитрий Кролик. - Чого тобі?
- Погані вісті, братику, - заскиглив Вовк.
- Та ну! А що ж там скоїлось?
- Сердега Лис помер сьогодні вночі.
- А як же ти про це довідався?
- Та ходив провідати його і застав бідолаху уже зовсім холодним.
Братик Вовк мерщій сховався в кущі і став спостерігати, що ж то буде далі. А братик Кролик почухав собі трохи за вушком та й пострибав до хижки Лиса.
У дворі нікого не було. Постукав у двері - ніхто не відзивається. Тоді Кролик сміливо зайшов у кімнату. Дивиться - лежить на тапчані братик Лис. Лежить, ну зовсім неначе живий!..
От братик Кролик і говорить наче сам до себе:
- Ще нікого нема... Навіть товариш Лиса Мишоїд не з’явився на похорон. Треба посидіти коло бідолахи. А може, Лис і не вмер? Може, він тільки прикидається? Та ні! Він мертвий, як колода. Кажуть, що мертві, коли до них приходять друзі, підіймають праву ногу і кричать: «Агов!..»
Хижий Лис миттю підняв ногу і як крикне: «Агов!» А братик Кролик ноги на плечі та й хода з хати.
Так Вовчисько пошився в дурні. Хоч і вважав він себе дуже спритним, та братик Кролик був куди спритніший.
Як братик Кролик осідлав хижого Лиса
Недалечко від хижки Кролика жила вдова-крольчиха місіс Медоуз з трьома гарнесенькими дівчатками.
Коли рознеслась чутка про дивну пригоду братика Кролика з Смоляним Чоловічком, вони з нетерпінням чекали на Вухатого, щоб почути про все з його уст.
Та от настала неділя, і братик Кролик завітав до них у гості. Дівчатка мало не вмирали од нетерпіння скоріше почути цікаву розповідь. А Кролик сів собі на ослінчик, вийняв кисет, насипав тютюну в люльку, попихкав нею і лиш потім почав:
- Шановні леді! А чи знаєте ви, що братик Лис цілих тридцять років був скакуном у мого дідуся. Можливо, й більше... Та я ручуся лише за тридцять років. Коли ж Лис зостарівся, дідусь вигнав його геть, і тепер той тиняється по світі як неприкаяний...
Довго ще братик Кролик забавляв чесну громаду своїми теревенями. Дівчатка весело хихотіли, а місіс Медоуз тільки хитала головою. Коли звечоріло, Вухатий гордо підвівся, манірно вклонився дівчаткам, кивнув старій і рушив додому.
На другий день і братик Лис завітав до місіс Медоуз. Та тільки-но він почав вихвалятися, що мало не вловив братика Кролика, як дівчатка запитали його, чи правда, що він був скакуном у діда братика Кролика. Лис мало не луснув од злості, а потім і каже:
- Побачимо ще, хто на кому прискаче верхи у цей двір!..
І одразу ж побіг, щоб упіймати братика Кролика. Той заздалегідь сподівався такого лиха, тому добре закрився в хижці на всі запори. Лис стукає - нікого, гукає - ніхто не відзивається. Тоді він як загатить в двері ногами. Коли це чує кволий голос братика Кролика:
- Хто там?.. Це ти, сусідо Лис? Чи не сходиш ти за лікарем? Я щось заслаб...
- Я прийшов по тебе, - пояснив Лис. - Дівчата місіс Медоуз запрошують тебе в гості.
- Куди там мені йти! - каже Кролик. - Я й встати не можу.
- То я понесу тебе! - мовив .нетерпляче Лис.
- На чому?..
- На руках.
- Ні, ні. Ти ще впустиш мене. Краще вже посади собі на спину...
- Та добре вже, посаджу. Тільки виходь швидше.
- А де ж ми сідло візьмемо? - спитався, виходячи, Кролик. - Я ж можу впасти без нього...
- У мене є й сідло!
- Яка з нього користь, коли нема вуздечки...
- І вуздечку знайду!
- Ну, то гаразд. Зосталося тільки дістати стремена, щоб зручніше було сідати на тебе.
- У мене є й стремена! - наполягав Лис.
- Тоді поїхали, - погодився братик Кролик.
А Лис трохи подумав та й каже:
- Я підвезу тебе до воріт, а там ти трохи пройдеш пішки...
Вухатий дав згоду, і Лис побіг по збрую.
Кролик, звичайно, знав, що Лис затіває капость, та сподівався перехитрити його.
От і братік Лис вернувся, споряджений, як справжній скакун: зверху - сідло, в зубах - вуздечка, а по боках - стремена.
Миттю Вухатий скочив у сідло і зразу ж почав вовтузитись.
- А що ти там робиш, братику? - спитався здивований Лис.
- То я відкочую штани...
Насправді ж Кролик чіпляв до ніг остроги, щоб підганяти клятого Лиса.
Нарешті вже стало видно хижку місіс Медоуз. Лис зупинився, щоб дати Кролику злізти. Тут Вухатий як зажене йому остроги в боки! Зірвався Лис з місця і чимдуж поскакав далі.
Місіс Медоуз з дівчатками сиділи на призьбі і добре бачили свого сусіду на чудному скакуні.
Припнувши Лиса до тину, Кролик поважно увійшов до хати, запалив довжелезну сигару, як заправський пан, і сів за стіл.
- Шановні леді! - звернувся він повагом до господинь. - Чи не казав я вам, шо братік Лис цілих тридцять років був скакуном у мого дідуся? Зараз він дуже розлінився, та через місяць або два я зроблю з нього те, що треба...
Наш Вухатий ще довго розважав сусідів, а бідний Лис майже цілий день стирчав на посміх попід тином.
Як хижий Лис знову пошився в дурні
Братик Кролик довго ще розважався з дівчатками місіс Медоуз, а Лис стояв, мов той пень, на дорозі. Нарешті, Вухатий чемно попрощався з господарями, відв’язав Лиса, хвацько скочив у сідло і поскакав собі геть.
Та тільки-но хижка місіс Медоуз сховалась за горою, Лис наче сказився. Він підскакував високо вгору, падав, брикався, щоб якось-то скинути ненависного вершника. А братик Кролик тимчасом все дужче заганяв йому в боки гострі остроги. Тоді Лис ліг на землю і почав качатися, мов навіжений. Кролик ледве вискочив із сідла і кулею метнувся в кущі.
Біжить він та й біжить, чує - доганяє його Лис. Коли це бачить попереду високе дерево з дуплом. От він і шмигнув туди.
Сидить Кролику дуплі та й посміхається собі у вуса. А Лис так натомився, возячи його на спині, що впав на землю і лежить, наче мертвий.
Коли не летить голодний Мишоїд. Як побачив свого товариша, давай плакати:
- Горе ж мені, горе! Мій єдиний побратим помер! А Лис, як почув це, одразу підскочив та й каже: - Не вмер я, братику, не вмер! Я упіймав, нарешті, вражого Кролика. Ти посидь, постережи його, а я вбігаю додому по сокиру.
Братик Кролик чув, що Лис пішов, але удав, наче нічого не знає. Трохи згодом він кличе:
- Агов, Лисику! Агов!!
Мишоїд мовчить, нічого не каже.
Тоді Вухатий ображено промовив:
- Не хочеш зо мною говорити? Ну, й не треба. Я добре знаю, що ти на мене чатуєш. Жаль тільки, що братика Мишоїда нема поблизу...
Мишоїд стрепенувся і, намагаючись підробитись під голос Лиса, запитав:
- А нащо він тобі?..
- Та тут у дуплі сидить білочка. Була б для нього добра пожива.
- А як же її звідти дістати?! - закричав уже своїм звичайним голосом жадібний Мишоїд.
- Я можу вигнати її крізь щілину з протилежного боку.
- Так жени її скоріш! - зрадів Мишоїд і побіг за дуба. А Кролик тимчасом вискочив із дупла і поскакав собі додому.
Як викрутився братик Мишоїд
Братик Мишоїд не знайшов ніякої щілини по той бік дуба і зрозумів, що братик Кролик обдурив його. «Дай, - думає, - прикинусь перед братиком Лисом, наче нічого не знаю. Тоді, принаймні, не я один кліпатиму очима».
От і братик Лис повернувся з сокирою на плечі.
- Ну, як там наш Кролик? - одразу спитався він у Мишоїда.
- Нічого. Мабуть, заснув у дуплі.
- Хай спить. Ми скоро розбудимо його!.. - і, поплювавши на долоні, Лис почав рубати дуба.
Коли діра була вже чимала, він заглянув у дупло і зрозумів, що Мишоїд випустив братика Кролика. «Я ж тобі покажу!» вирішив Лис і продовжував спокійнісінько рубати. Потім удав, що лізе в діру, і закричав:
- А йди-но сюди, братику. Мені здається, що я вже бачу Кролика!..
Дурненький Мишоїд підбіг і застромив свого дзьоба у дупло. Тут брат і к Лис і схопив його.
- Ага, спіймався, ледащо!
- Пусти мене, братику Лис, пусти! - заволав Мишоїд. - Дивись, щоб братик Кролик часом не втік! Ти ж майже добрався до нього!
- Навіщо мені Кролик, коли я добрався до тебе! - гарчав Лис.
- Пусти мене, братику Лис, пусти! - репетував зляканий Мишоїд. - Моя стара жде мене не діждеться... Кролик ще там, клянусь тобі!
- Де він в біса там, коли я бачу жмут його шерсті он на тому кущі, а сюди прибіг він з іншого боку.
Тут бідний Мишоїд і признався, як було діло, а Лис розлютився ще дужче.
- Тоді ти заміниш мені його! Ось я кину тебе в вогонь, засмажу живцем і з’їм замість Кролика.
- Якщо ти кинеш мене у вогонь, я полечу, - налякав його Мишоїд.
- Тоді я зразу розіб’ю тебе об землю.
І братик Лис схопив бідолаху за хвіст та як розмахнеться. Тут пір’я з хвоста вирвалось і залишилось у братика Лиса в руці, а Мишоїд шугнув угору.
- Спасибі, що поміг мені злетіти, братику! - крикнув він оскаженілому від люті Лису.
Підібгав Лис хвоста та й поплентався додому, ковтаючи слину.
Братик Кролик - хвацький рибалка
Якось улітку Кролик, Лис, Єнот та Ведмідь копали разом грядки під городину. Сонце немилосердно пекло, і братик Кролик дуже притомився. От він почав міркувати, як би це трохи перепочити. Думав він, думав, а потім удав, що поранив собі лапку, і побіг до лісу - у затінок.
Біжить він, біжить, аж бачить колодязь з двома цебрами.
- Ось де чудесно подрімати! - вигукнув братик Кролик і поліз у цебер, а той гулькнув униз. Злякався наш Кролик. Думає - кінець йому прийшов. Та цебер, на його щастя, досяг води і спинився. Сидить бідолаха Кролик на воді та й думає, як же йому вибратися із криниці...
А клятий Лис, як тільки побачив, що Кролик побіг до лісу, кинувся назирці за ним. Він добре знав хитрющу натуру нашого Кролика і хотів довідатися, що той утне на цей раз. Лис бачив, як Вухатий вліз у цебер, як він спустився у криницю, а що йому там треба, ніяк не міг второпати. Сховавшись у кущах, Лис міркував:
- Чого це він поліз у колодязь? Якого біса йому там робити?.. А... ось в чім справа: він, певно, ховає там гроші!
Лис підповз ближче і прислухався: нічого не чути.
Тоді він кинувся до цямрини і зазирнув униз. Бідолашний Кролик навіть не ворушився, так боявся втопитись. Тут Лис загукав до нього:
- Агов, братику! Що ти там шукаєш?
- Нічого... Просто ловлю рибку велику й малу...
- А там її багато, братику?
- Тьма-тьмуща!.. Спускайся й ти: допоможеш мені...
- А як же туди спуститись?
- Сідай у той цебер, що нагорі...
Кролик зметикував, що коли Лис сяде у верхній цебер, то зразу піде вниз і витягне його нагору. Ну, дурний Лис повірив йому, сів у цебер і, мов блискавка, шугонув униз. А цебер з Кроликом пішов угору.
Коли вони проїжджали один повз одного, то Кролик весело заспівав:
Цебер крутиться, цебер вертиться,
Лис донизу летить - та повернеться,
Бо на світі ведеться давно:
Одним вгору летіти, а іншим - на дно!
Вибравшись наверх, Кролик пішов до хати господаря, якому належала криниця, і розповів йому, що Лис сидить на дні. Потім побіг назад і гукнув братикові Лисові:
Старий з рушницею іде.
Стрибай, як витягне тебе!
Тільки-но чоловік витяг цебер, як Лис вискочив із нього й щодуху кинувся навтіки.
Скоро обидва наші городники знову повернулися до гурту. Кролик ще дужче налягав на заступ і час від часу починав реготати, а Лис - той все вимушено посміхався.
Як братик Кролик розігнав гостей Лиса
Одного разу Лис покликав гостей до себе на обід. Прийшли Ведмідь, Вовк та Єнот. А Кролика Лис не запросив. От Вухатий і вирішив пожартувати над Лисом.
Як тільки гості посходились, хазяїн почав їх щедро частувати. А Кролик тимчасом узяв свій барабан і пішов дорогою до Лисової хати.
- Бум! Бум! Бум! - загуркотів барабан.
Та гості так розвеселились, що спочатку нічого й не чули.
- Бу-бу-бум!! - знову загуркотів Кролик, на цей раз уже ближче.
Тут обережний Єнот підхопився й питає:
- Чи ви чуєте?..
Всі перестали гомоніти.
А Кролик знову:
- Бу-бу-бум!!! - ще ближче.
Єнот одразу до дверей.
- Прощавайте, братці, я вже, мабуть, піду. Мене жінка дома жде...
Тільки він вийшов за двері, як усі звірі й собі схопилися з-за столу, вибігли надвір і поховалися в кущі.
А Кролик підійшов до хати та й гукає:
- Агов! Чи є тут хто?
Слухає - ніхто не відзивається, тоді він відповідає сам собі:
- Нікого нема, Кролику. Усі порозбігалися!
Зайшов він у хату, сів за стіл і почав сам себе частувати.
- Пийте, дорогий братику Кролику, їжте! Не шкодуйте оцього винця. Не цурайтесь отого пиріжка, - примовляв він, уминаючи смачні страви. Забув наш Вухатий про обережність і скоро так наївся-напився, що звалився на бочок та й захропів.
Бідні гості тимчасом тремтіли у кущах, готові при найменшому шумі тікати далі. Та все було напрочуд спокійно. Тоді Лис і каже:
- Я, мабуть, піду подивлюсь...
Усі нишком поповзли за ним. Підкравшись до дверей, заглянули в кімнату. Ой, леле! За столом лежить Кролик і так хропе, що аж дім ходором ходить!
Тут Лис як заверещить:
- Хапайте злодія, хапайте!
Схопили бідолашного Кролика - вже йому не втекти. От Лис і мовить:
- Тепер давайте оберемо для нього найлютішу кару...
За тих часів суддею вважався Ведмідь, тому він одразу нап’яв окуляри й почав:
- Найкраще буде втопити злодія...
- Так, так! - радісно підскочив Лис. - Ведмідь розумно каже. Він добре знає закони.
- Ой, не топіть мене! - удавано заплакав Кролик. - Або хоч віддайте мого ціпка. Я за нього триматимуся, і мені не так страшно буде потопати.
- Віддайте йому ціпка, - каже Лис. - З ним Кролик буде довше борсатися у воді. А то хіба ж цікаво, коли він піде на дно, як сокира.
Віддали Кролику ціпка й одразу потягли до річки. «Раз, два, три!» скомандував: Ведмідь, і Вухатого кинули у воду.
Та річка була неглибока. Ціпок дістав до дна. Кролик сперся на нього і перестрибнув на другий бік.
Звірі завмерли од здивування, а братик Кролик весело прокричав:
- До побачення, Лисику! Спасибі за смачний обід. Але, прийшовши додому, Кролик вирішив надалі бути обережнішим і ніколи не втрачати пильності.
Братик Лис - злісний палій
Братик Лис так злостився на братика Кролика, що готовий був зігнати свою злість на першому зустрічному.
От біжить він по лісі, коли назустріч йому повзе приятель Кролика, братик Черепаха.
- Здоров був, братику! - кинувся до нього Лис. - Як поживаєш?
- Помалу, братику, помалу... А як ти?
- Нічого, - відказав Лис. - А чом це в тебе такі червоні очі?
- Бо бачу я попереду багато лиха, - задумано відповів братик Черепаха.
- Ти, мабуть, ще й не нюхав справжнього лиха, - каже Лис. - От підемо зо мною, я тобі його покажу.
- Гаразд, - мовив хоробро Черепаха. - Якщо ти зможеш показати мені справжнє лихо, то ходімо. Я готовий подивитися на нього.
- А ти вже стрічався де-небудь з Чортом?.. - напосідав підступний Лис.
- Ні, хоч і чув про нього чимало.
- От він - то й є справжнісіньке лихо.
- А як же ми зможемо побачити його? - поцікавився братик Черепаха.
Тут Лис і каже йому:
- Якщо ти справді хочеш його побачити, то сховайся у степу в ковилі.
Братик Черепаха бачив, що Лис задумав щось недобре, але діватися було нікуди. Втекти від Лиса він не міг.
- Допоможи ж мені хоч перелізти через цей тин, - каже він.
Лис пересадив його через тин, а сам метнувся до хижки місіс Медоуз, щоб позичити вогню й підпалити поле. Хазяйці він сказав, що хоче запалити люльку, і та йому дала жарину.
А братик Черепаха тимчасом повзе далі. Повзе він, повзе, коли бачить братика Кролика, який спав собі у затишку. Почувши шарудіння, Кролик одразу ж підхопився.
- Здоров, Швидкий! - привітався він до братика Черепахи.
- Здоров, Вухатий, - відповів йому той.
- Як це ти аж сюди заповз? - поцікавився Кролик.
- Та я... чекаю тут на Чорта. Братик Лис обіцявся пригнати його з того краю.
- Так, так, - потягнув носом братик Кролик. - Це добре, шо ти мене розшукав, а то ми б обидва зажарились тут живцем. Лис підпалив траву. Повзи мерщій за мною!
Помітивши поблизу велетенське дерево, вони сховалися в дупло, де вогонь їх ніяк не міг дістати.
На той час вже все поле було обійняте полум’ям. Суха трава спалахувала, як порох. Коли пожежа трохи ущухла, братик Кролик визирнув із дупла і побачив Лиса, котрий нишпорив по той бік тину. Кролик одразу й загукав черепашачим голосом:
- Братику Лис! Біжи-но мерщій сюди! Я тут Кролика застукав!
Вискочивши на обгорілий тин, Лис і справді загледів вуха Кролика у дуплі. Тоді він кинувся зопалу в тліючу траву і обпік собі всі чотири лапи. Нещасний заверещав, упав на землю і запалахкотів з усіх боків.
Наші друзі аж танцювали в дуплі. Вони так реготали, що братик Черепаха випав з дупла і, мабуть, згорів би, якби не допоміг йому Кролик.
А Лис тимчасом теж якось викотився з вогню і пошкутильгав додому.
Отак буває на світі. Як кажуть: не бажай іншому лиха, бо й сам можеш потрапити в біду.
Братик Черепаха дивує всіх своєю силою
Сусідка братика Кролика місіс Медоуз запросила якось звірів на обід. Посходилися майже всі знайомі, і тому їй довелося варити страву надворі. Ведмідь допоміг наносити дров, Лис розпалив велике багаття, Вухатий мив посуд, Вовк відгонив собак, а братик Черепаха сидів на кріслі і стежив за варивом.
Тимчасом гості гомоніли про се, про те. І кожен з них намагався здивувати присутніх своєю спритністю та силою. Лише братик Черепаха мовчав, бо не любив марно вихвалятися.
Братик Кролик заявив:
- Я - найпрудкіший!
Лис обізвавсь:
- Я - найхитріший!
Вовк промовив:
- Я - найлютіший!
А Ведмідь заревів:
- Я - найсильніший!
Тут маленький Черепаха розсердився та й каже:
- Я бачу, на мене тут ніхто не зважає, хоч я можу всім вам довести, що я сильніший за вашого Ведмедя!..
Усі довго реготали, а місіс Медоуз лукаво спитала:
- А як же ти доведеш свою силу?
- Та дуже просто. Дайте мені міцного мотуза і киньте з ним у річку, а Ведмідь, якщо він вже такий силач, хай витягне мене звідти.
Місіс Медоуз дала їм мотуза, на якому вона вішала білизну, і всі рушили до річки, щоб подивитися, як маленький Черепаха буде змагатися з силачем Ведмедем.
Обравши місце, братик Черепаха взяв один кінець мотуза, а другий кинув Ведмедю.
- Тягни! - наказав він. - А ви йдіть за ним і глядіть, щоб не лінувався...
Коли усі пішли, братик Черепаха швиденько пірнув і прив’язав мотуз до корча.
- Тягни! - гукнув він, підпливши до берега.
Ведмідь підморгнув громаді і наліг на мотуз. Та що це? Мотуз - ні з місця! Тоді він учепивсь обома лапами. А клятий мотуз тільки бринить!.. Тут вовк не втерпів і теж взявся допомагати, за ним - Лис, Єнот і, нарешті, вся громада. Та бісів мотуз - ані руш!
- Хай йому грець! - гукнули звірі і почвалали назад до річки.
А братик Черепаха тимчасом одв’язав мотуз, сів собі на березі та й чекає.
- Останній раз ти сіпнув як слід, - звернувся він до Ведмедя. - Якби в тебе ще хоч стільки сили, то я, мабуть, нізащо не втримав би.
Ведмідь сердито загарчав і, наче побитий, поплентався до хати. За ним тяглися присоромлені звірі.
На той час страву вже було подано, і всі сіли за стіл. Під час обіду звірі сиділи мовчки, лише один братик Черепаха задоволено посміхався.
- Бачите, - промовив він, - коли я у воді, ніяка сила мене не подужає.
Чому Опосум полюбляє мир
Якось Єнот запросив до себе Опосума на вечерю. Попоїли вони, погомоніли про те, про се, а потім вийшли трохи прогулятись. Ідуть-ідуть, коли це чують - десь поблизу в лісі гавкає Пес.
- А що, як він нападе на нас? - спитався Єнот.
- Не бійся, братику. Хай тільки посміє напасти, я йому покажу, де раки зимують! - запевнив його Опосум.
Коли це й справді з кущів вискочив Пес, та до них. Не встиг він доторкнутися до Опосума, як той впав на землю і лежить, наче мертвий. Тоді Пес кинувся до Єнота, але прорахувався. Хоч Єнот ніколи не нападав першим, проте він умів дати добру відсіч нападникові. Бійка тривала недовго. Через хвилину Пес щодуху тікав у ліс.
Тут Опосум підхопився і, не сказавши ні слова, кинувся бігом додому.
Наступного дня Єнот знову зустрівся з Опосумом. Він тільки презирливо глянув і мовчки пройшов повз нього. Тоді Опосум здивовано запитав:
- Чого це ти вернеш носа? Чи ти не пізнаєш свого приятеля?
- Я з боягузом не приятелюю, - каже братик Єнот.
Опосум аж підскочив на місці:
- Хто боягуз?..
- Та ти ж. Не хочу я знатися з тим, хто прикидається мертвим, коли товариш б’ється на смерть.
Опосум засміявся і каже:
- Ти думаєш, я злякався?.. Нічого подібного. Я знав, що ти подужаєш Пса, і чекав, поки він нападе на мене. Хіба ж я винен, що він утік?
Єнот з огидою одвернувся від нього.
- Хто ж тобі повірить!.. Не встиг Пес торкнутися тебе, як ти гепнувся додолу і весь час лежав, наче дохлий щур.
- Ну, що ти? Я нікого на світі не боюсь! От тільки дуже не люблю лоскоту. Коли Пес штовхнув під бік носом, мене такий сміх розібрав, що я на ногах не міг втриматися. Щастя його, що я боюсь лоскоту, а то б не минути йому біди.
Єноту набридло спухати брехню Опосума, і він пішов собі геть. А братик Опосум і досі падає на землю, як тільки хтось штурхне його під ребра. Хоче довести, що він не боягуз.
Але Єнот уперто вважає його боягузом.
Гуркіт у лісі
Одного зимового ранку Кролик подався в ліс назбирати хмизу. Назустріч йому дув пронизливий холодний вітер, а довкола тріщав сердитий мороз. Вухатий біг підтюпцем, щоб зігрітись.
Біжить він та й біжить, коли чує - десь в лісі цюкає сокира. То Лісоруб рубав дерево. Братик Кролик зупинився і почав дослухатися. Тимчасом сокира перестала цюкати, і Кролик рушив далі. Не встиг він пройти й десятка кроків, як раптом поблизу щось як затріщить, як гупне. Аж земля задрижала. То впала зрубана деревина. Ну, а братик Кролик зразу не розібрав, що воно таке. Здригнувся він, та як дремене з лісу.
Біжить він, коли назустріч йому Єнот.
- Здоров був, братику! Що чув нового?
- Бувай, нема коли розбалакувати.
- Та стій, хоч розкажи, що трапилось.
- Щось тріщить у лісі.
Єнот кинувся тікати й собі.
Біжить він, біжить, коли назустріч йому Лис.
- Здоров був, братику! Куди це ти поспішаєш?
- Бувай, нема коли розбалакувати.
- Біжиш по лікаря?
- Ні. Немає часу розбалакувати.
- Та стій, хоч розкажи, що сталось.
- Щось гуде у лісі.
Лис теж зірвався й побіг.
Біжить він, біжить, коли назустріч йому Вовк.
- Здоров був, братику! Постривай-но хвилину.
- Бувай, нема коли розбалакувати.
- Та стій, розкажи, що скоїлось.
- Щось двигтить у лісі.
Вовк і собі дременув тікати.
Біжить він, біжить, коли назустріч йому Ведмідь.
- Здоров був, братику! Що з тобою?
- Бувай, нема коли розбалакувати.
- Та стій, хоч розкажи, що там сталося.
- Щось гуркоче в лісі.
Побіг і Ведмідь.
Скоро увесь звірячий люд зібрався на березі річки біля хати братика Черепахи. Виліз Черепаха, питає, що їх так стурбувало. Один каже, що в лісі щось тріщить. Другий, що гуркоче. Інший каже, що гуде. «А хто ж на власні вуха чув цей шум?» допитується братик Черепаха. Виявилось, що ніхто. Почали звірі дошукуватись, хто пустив цей поговір. Бачать - всі тут, крім братика Кролика.
Тоді вся громада посунула до його хижки. Ведмідь перший звернувся до Кролика.
- Нащо ти обдурив мене?
- Тебе?!.
- Авжеж. Не прикидайся дурником!
- Та я сьогодні і у вічі тебе не бачив.
Отак усі питали братіка Кролика, а він відповідав одне й те ж.
Нарешті підскочив Єнот:
- Нащо ти обдурив мене?
- Як так обдурив?..
- Ти мені сам сказав, що в лісі чути якийсь там гуркіт.
- А, гуркіт!.. Чого ж ти тоді не розпитався як слід?
- А я зараз тебе питаю!
- Ну що ж... Гуркіт був від того, що Чоловік зрубав сосну. А ти, братику, чув дзвін, та не знаєш, де він. От і громаду дарма сполошив!
Так бідний Єнот осоромився перед товариством Зніяковілі звірі розійшлися по домівках. Кожен з них відчував, що пошився в дурні.
Як братик Кролик прив’язав містера Лева
Великий містер Лев не раз зобиджав малого братика Кролика. Якось, коли Кролик хотів напитися води, він прогнав його від струмка. Це було великою несправедливістю, бо вода у лісі належала всім, і кожен пив, скільки хотів. Братик Кролик поклав собі помститися лихому Левові.
Одного разу в лісі зірвалась страшенна буря. Дерева навкруги гнулися й стогнали, і братик Кролик визнав за краще втекти в поле.
Вискочив він на узлісся, коли назустріч йому Лев.
- Здоров був, братику! А куди це ти так поспішаєш?
- Тікаю від бурі. Рятуйтеся й ви, містере Лев. Бо в лісі лютує такий ураган, що аж дерева додолу валяться.
- Я ж занадто важкий, щоб бігати, - одмовив зляканий Лев. - Що ж мені робити?
- Тоді лягайте на землю, - пораяв йому Вухатий.
- Якщо буря тобою так шпурляє, що ж тоді буде зо мною? - вигукнув, тремтячи, Лев.
- Тоді тримайтеся за дерево, - каже братик Кролик.
- А що, коли буря триватиме увесь день і всю ніч? У мене ж руки заболять.
- Тоді дозвольте я вас прив’яжу, містере Лев, - поштиво запропонував братик Кролик.
Лев погодився, і Кролик цупко прикрутив його лозою до стовбура дерева. Сам він обтрусився, причепурився, а тоді сів собі піддеревом і з переможним виглядом став підкручувати вуса.
Хутко втомившись, Лев спитав:
- А чом же ти не тікаєш?
- Та я зостався, щоб вас, містере Лев, стерегти...
Тимчасом вітер ущух, і в лісі настала тиша. Лев, втомившись ще дужче, знову почав:
- Буря вже стихла, братику Кролик?
- Здається, так, містере Лев.
Мабуть, урагану вже не буде?
- Напевне так, містере Лев.
- Тоді відв’яжи мене.
- Краще вам, містере Лев, постояти ще годину-другу, відпочити від турбот.
- Ах ти нахабо, - гримнув Лев. - Ти ще насмілюєшся повчати мене, що мені робити. Ось тільки я звільнюся, в ту ж хвилину з’їм тебе. Відв’язуй мерщій.
Тут Кролик удав, що злякався, і каже:
- Ну, містере Лев, тепер я вас нізащо не розв’яжу. Мені ще хочеться пожити на світі.
Лев лютує, кричить, а братик Кролик сидить собі і в ус не дме. Тоді Лев почав ревіти з усієї сили Позбігалися всі звірі. Дивляться - братик Кролик Лева прив’язав. Ну й сміху було серед лісового люду. Довго ще всі гомоніли про цю пригоду. І навіть найлютіші вороги братіка Кролика - Лис, Вовк та Ведмідь - обминали його десятою дорогою.
Як братик Кролик переміг Лева
Одного разу Лев скликав до себе усіх звірів і каже:
- Надокучило мені щодня ходити на полювання. Віднині ви самі вибирайте кого-небудь з-поміж себе і присилайте до мене на обід.
Минуло кілька днів, і жеребок упав на братика Кролика. Його родина як почула про це, то трохи не збожеволіла від горя, а він узяв ціпок, низенько вклонився усім та й пустився в свою останню путь.
Іде він, іде, коли це бачить лісове озеро з холодною джерельною водою. Кролик вирішив освіжитись перед смертю. Напився він, сів на березі та й дивиться на своє відображення у воді. Сидів він, сидів, думав-думав, а тоді як зарегоче. Скочив на ноги, показав сам собі кулака і чимдуж побіг до Лева. Перед самим лігвом він розкуйовдив собі шерсть і, накульгуючи, з’явився перед очі страшного звіра.
- Чого тобі?! - гаркнув на нього Лев.
- Прийшла моя черга, містере Лев, Попасти вам на обід, - промовив братик Кролик тремтячим голосом, удаючи з себе слабого та немічного.
- Тебе ж не вистачить мені і на одного зуба.
- Я знаю, містере Лев, що наїдку з мене не буде ніякого, та й бліх на мені тьма-тьмуща. Але я готовий послужити вам, чим можу. До того ж хворий я, кашель мучить. Все одно помру не сьогодні-завтра. Тож краще з’їжте мене. Хоч яку-небудь користь з мене мати мете.
Лев бридко скривився. А Кролик тимчасом і каже:
- От коли я йшов лісом, то бачив у озері таку ж товсту та пикату тварюку, як ви, містере Лев. Я сказав собі: «От коли б мені стати таким гладким, як той звір, то містер Лев, напевно, залишився б задоволеним своїм обідом».
- Хто ж то такий? - стрепенувся Лев.
- Не знаю... я побоявся його спитати, бо він такий лютий...
- Веди мене до нього! - заревів Лев.
- Що ж, повести я можу, - каже Кролик, - тільки боюсь, щоб він вас часом не розірвав.
Лев гучно зареготав.
- Кого? Мене?.. Ану, ходімо, побачиш, хто кого розірве.
Кролик побіг до озера. Лев за ним. По дорозі Вухатий говорив:
- Це добре, містере Лев, що ви взяли і мене з собою... Хоч я й малий, але можу стати вам в пригоді... Адже той звір такий страшний. У нього й пазури й зуби, яку вас, а може, ще й більші. Боюсь, що він розірве вас на клоччя!..
Прийшли вони до озера. Братик Кролик підійшов до берега, глянув у воду і зразу ж відскочив назад.
- Ось він, містере Лев! Ось він! Тікаймо!!
Лев кинувся до води. І справді: на нього витріщивсь величезний гривастий звір. Лев як гаркне на нього! Той мовчить. Тоді Лев як трусоне гривою! А той і собі. Тут Лев як клацне зубами! А той і собі.
Довго ще вони так дражнили один одного. Нарешті Лев розлютився та й плигнув стрімголов у воду. Плавати він не вмів і відразу ж пішов на дно.
А Кролик поскакав собі до хати.
Ой, які раді були дітки, коли їх тато живий-здоровий повернувся додому! Братік Кролик посадив їх на коліна і розповів, як перехитрив дурного Лева.
Трагічна доля сірого Вовка
Вовчисько був заклятим ворогом братика Кролика. Він постійно робив Вухатому капості і нахвалявся винищити’ його рід. Вже не одне крольченя загинуло в пащі хижого Вовка. Для захисту Кролик збудував собі хижку з соломи, та Вовчисько її розвалив. Тоді Кролик збив курінь із дощок, але й туди забрався ворог. Нарешті, Вухатий змурував міцний цегляний дім, а щоб було ще безпечніше, вирив під ним глибоке підземелля, яке замикалося залізною лядою.
Одного разу Кролик зібрався було в гості до Єнота. Але не встиг прочинити двері, як у кімнату вскочив зляканий Вовчисько.
Крольчата відразу шуснули в підземелля.
- Рятуй мене, сусідо! - заволав він. - За мною хорти женуться, Ой, сховай мене швидше!
І справді, у лісі чувся гавкіт собак.
- Ховайся сюди, Вовчику! - відчинив скриню братік Кролик, і, коли той вскочив усередину, защіпнув її на клямку.
Потім Вухатий сів біля вогню, запалив люльку і почав думати. Думав-думав, а тоді налив повен чайник води і поставив у піч.
- Чи пішли вже собаки, братику Кролик? - питає Вовк.
- Ні, один ще й досі нишпорить біля хати.
- А що ти там робиш, братику?
- Готую тобі чайок, братику Вовче.
А сам дістав свердло та й почав свердлити дірки у віці скрині. Тоді Вовк знову питає:
- А що ти зараз робиш, братику?
- Свердлю дірки, щоб тобі легше дихалось.
А сам узявся підкидати у піч хмизу. Вовк гукає з скрині:
- Що ти тепер робиш, братику?
- Палю в печі, щоб тобі було тепло...
Тоді Кролик відчинив ляду і покликав діток з погреба.
- Що ти там робиш, братику Кролику?
- Розповідаю дітям, який ти хороший сусіда, братику Вовчику.
Кроленята роти позакривали лапками, щоб не пирснути від сміху. Кролик посварився на них пальцем, узяв чайник з печі і почав лити на скриню окріп.
- Ой, братику, що це так шумить?! - гукає Вовк.
- То за вікном бушує негода...
Тут окріп потік у дірки та давай припікати клятого Вовка.
- Ой, братику, що це так мене пече?
- То блохи тебе кусають...
- Ой, ой, вони з’їдять мене живцем! - заскиглив Вовчисько. А Кролик ллє та ллє кип’яч у дірки. Скоро Вовк і дуба дав.
Тоді братик Кролик скликав сусідів, і всі до ранку святкували перемогу над лютим ворогом усієї лісової громади.
Кінець братика Ведмедя
Одного разу Вухатий йшов додому з гостей. Іде він собі лісом, коли бачить - по дорозі суне назустріч Ведмідь.
- Здоров був, братику! - гукає братик Кролик. - Як поживаєш? Як жінка, діти?
Таке панібратство здивувало Ведмедя. Він відповів:
Нічого, братику. Тільки щось трохи нездужаю.
Ідуть вони, балакають про се, про те. Але братік Кролик тримається осторонь, бо бачить, що Ведмідь позирає на нього голодними очима. Нарешті Кролик каже:
- Знаєш, братику Ведмедю, у мене є для тебе чудові ліки.
- Що за ліки? - питає Ведмідь.
- Учора я бачив у лісі бджолине дупло. Там стільки меду, що він аж тече по стовбурі.
- Та ну! -вигукнув Ведмідь. - Веди ж мене до нього мерщій!
За кілька хвилин вони вже стояли під велетенським дубом. Бджоли навколо нього кишіли роєм. Вухатий оглянув дерево та й каже:
- Тут дві діри: одна - знизу, а друга - зверху. Ти лізь нагору, а я піддам тобі знизу медові соти...
Ну, дурнуватий Ведмідь і поліз. Засунув голову у вузьке дупло і чекає. Тоді Кролик узяв довгу хворостину та давай дрочити бджіл.
Як налетять вони на Ведмедя, як почнуть його жалити! За мить сотні бджіл обліпили його голову. Вона так розпухла, що вийняти її Ведмідь уже не міг. А бджоли, знай, кусають. Тут Ведмедю й кінець прийшов.
Братик Кролик топить хижого Лиса
Одного літа стояла жахлива спека. Усе в лісі вигоріло, і бідні звірі не знаходили собі ні води, ні їжі.
От якось Лис зустрівся з Кроликом та й питає:
- А як його, братику, врятуватися від голодної смерті?
Вухатий подумав і каже:
- Давай одвеземо жінок та дітей на базар і обміняємо їх на зерно...
Лис погодився, і вони зразу ж побігли готуватись в дорогу.
Лис запріг коні, пов’язав жінку з дітьми і під’їхав за Вухатим, бо в того не було ні воза, ні коней.
Лис зі своїми мішками усівся на передку. Кролик поряд з ним, а мішки поклав позаду. Не встигли вони ще виїхати на би пій шлях, як Вухатий порозв’язував мішки та давай випускати кролят - а їх у нього було аж семеро.
Стара Лисиця побачила це, і тільки-но перше кролятко скочило з воза, вона й заспівала:
Ще зовсім близько дім,
А вже їх там - не сім...
Лис не второпав, що вона співає, і пхнув її ногою, щоб замовкла.
А тимчасом і друге кролятко - скік! Тоді Лисиця проспівала голосніше:
Коли й цього однять,
Вже буде тільки п ’ять...
Та Лис не зважав на неї, бо захопився розмовою з Вухатим.
А кролята скакають собі з воза і швиденько ховаються у кущі. Лисиця теж не припиняла своєї лічби:
Не ймеш, дурненький, віри -
Зосталося чотири...
Шугають, як вітри, -
І вже їх тільки три...
Ой, Лисику біда!
Лишилося їх два.
Майнув іще один,
Зостались мати й син...
Вже й сина не догнати -
За ним стрибнула мати...
Через деякий час Лис озирнувся і побачив, що Кроликові мішки порожні.
- О, а це що?! - вигукнув він. - А куди зникли твої діти?
Кролик, буцімто вражений, подивився і закричав:
- Бач, братику Лисе, що твоя жінка натворила. Поїла всіх моїх дітей. Що ж я бідний тепер робитиму? - і він вдавано заплакав.
Дарма стара Лисиця відмовлялася. Лис їй не повірив. Він і сам був не від того, щоб поласувати кролятами, якби трапилася нагода. Тому Лис страшенно розсердився на свою жінку. Як тільки вони прибули на ринок, він продав її разом з дітьми і купив собі зерна.
Коли братик Кролик з братиком Лисом верталися з міста, Лис раптом зупинив коні і сказав:
- Ти знаєш, братику, я забув купити тютюну.
- Ну, що ж. Вертайся, а я побуду біля коней.
Тільки Лис зник за горбком, Вухатий погнав щодуху додому. Висипав зерно в свої засіки і поставив коні у стайню. Тоді, попідрізавши їм хвости, набрав зерна в кишені та й метнувся назад.
Неподалік од шляху була глибока трясовина. Вухатий позастромляв у болото хвости, посипав довкола зерном і побіг назустріч Лису.
- Ой, братику! - гукав він, побачивши Лиса. Твої кляті коні тікають в болото. Держи їх!
Лис кинувся в трясовину, вхопився за хвости, але болото раптом розійшлося, і він пірнув з головою.
А Кролик посидів ще трохи, щоб упевнитись, що Лис утопився, а тоді поскакав собі додому.
Так братик Кролик позбавився свого останнього і самого лютого ворога. В лісі настав мир, всі звірі зажили дружно та щасливо. Тут і нашій казці кінець.
(Переклад Павла Шарандака)
CLASSROOM
УСНО
1. Яка з прочитаних історій видалася вам найбільш кумедною, а яка - найбільш сумною? Поясніть.
2. Які персонажі є друзями Кролика, а які завдають йому мороки?
3. Де відбуваються казкові історії?
АНАЛІЗ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ
4. Яким чином Кроликові вдається щоразу вийти переможцем у суперечці з іншими?
ПИСЬМОВО
5. Випишіть з кожної історії про пригоди братика Кролика одне речення, в якому втілена головна думка оповідання.
ЦИФРОВІ ТЕХНОЛОГІЇ
6. З допомогою інтернету знайдіть зображення персонажів з історій про братика Кролика - ці зображення мають відповідати характерові та поведінці, якими їх описав Джоель Харріс.
ДОСЛІДЖЕННЯ
7. Визначте риси та вчинки братика Кролика, що нагадують риси та поведінку людей.
8. Чи можемо стверджувати, що стосунки між тваринами нагадують (або і точно наслідують) стосунки між людьми? Поясніть свій висновок.
ВАША ТВОРЧІСТЬ
9. Створіть і розкажіть нову - власну - історію про чергову пригоду братика Кролика.
ПРОЄКТ
10. Розкажіть про ліс, у якому слабші звірята не бояться хижаків, а усі правила визначає братик Кролик.
У КОМАНДІ
11. Працюючи в групах, визначте:
- 1) позитивні риси братика Кролика;
- 2) витівки, завдяки яким братикові Кроликові вдавалося перемогти кривдників;
- 3) невдалі ідеї братика Лиса і його товаришів образити й скривдити слабших звірят.
ЖИТТЄВІ СИТУАЦІЇ
12. Чому, на вашу думку, виникають обставини, коли слід хитрувати й вигадувати різноманітні виходи із ситуацій?
13. Чи є серед ваших товаришів ті, чия поведінка нагадує поведінку персонажів Джоеля Харріса?
