Зарубіжна література. Електронна хрестоматія. 5 клас. Ніколенко
Пауль Маар
Нар. 1937 р.
Де палкі бажання й сталі,
там є успіх без машин...
Пауль Маар
Пауль Маар
Барви художнього твору
Пауль Маар - сучасний німецький письменник, драматург, перекладач та ілюстратор. Він народився 13 грудня 1937 р. в м. Швайнфурті (Німеччина). Навчався у Щвайнфуртській гімназії, а потім - в Державній академії мистецтв у Штутгарті, де вивчав образотворче мистецтво та історію мистецтва.
Свої перші твори Пауль Маар написав для театру. Художній керівник театру, де працював молодий декоратор, якось поскаржився, що дітям зовсім нецікаво дивитися класичні п’єси, що з року в рік ставлять на сцені такі всім відомі казки, як «Спляча красуня», «Вовк і семеро козенят» та ін. Тому Пауль Маар спробував свої сили й написав дві сучасні драми «Король у ящику» й «Півень у ящику», які сподобалися юним глядачам. Відтоді Пауль Маар писав для дітей повісті й оповідання. Першими читачами його нових казок завжди були власні діти, а їх у родині Маарів було троє. Дружина допомагала письменникові перекладати його твори іноземними мовами.
Пауль Маар зазначав, що дитячий письменник або пригадує у своїх творах власні щасливі дитячі роки, або вигадує прекрасний світ дитинства, якого не мав сам. Про себе він казав, що належить до других, тому в його казкових історіях панує радість і довіра, відсутні безглузді обмеження та образи дітей з боку дорослих.
За свої казкові твори, малюнки до них і сценарії Пауль Маар отримав високі відзнаки різних країн. Він став двічі лауреатом Німецької премії дитячої літератури, Державної премії Австрії, Німецької національної літературної премії та багатьох інших. 1998 року він отримав найвищу нагороду Німеччини - «Орден за заслуги перед Федеративною республікою Німеччини». Його називають найпопулярнішим серед сучасних дитячих драматургів у Німеччині, Австрії, Швейцарії. Мешкає письменник у старовинному німецькому місті Бамберг разом із дружиною та дітьми.
Обкладинка українського видання твору
Машина для здійснення бажань, або Суботик повертається в суботу
Барви художнього твору
Велику популярність мають казкові твори П. Маара «Що не день, то субота», «Машина для здійснення бажань, або Суботик повертається в суботу», «Китобус, або Нові цятки для Суботика», «Суботик у небезпеці», у яких ідеться про Суботика - загадкову чарівну істоту з поросячим носиком, котрий дивном чином з'являється в домі службовця (пана Пляшкера). Цей казковий герой давно вийшов за межі книги й потрапив на екрани кінотеатрів, театральні сцени, до радіоефіру і навіть має власний сайт в мережі Інтернет. Чому ж сучасні діти так полюбили цього дивного чоловічка, який залюбки з’їдає все, що потрапляє під руку, перевертає все з ніг на голову, втручається в життя дорослих людей? Він уміє здійснювати бажання, що є заповітною мрією всіх людей із найдавніших до новітніх часів. Це могли робити і пензлик Маляна, і Золота рибка, і лампа Аладдіна, а в сучасній казці - Суботик.
Чарівному рудоволосому створінню письменник присвятив (і сам проілюстрував) дев’ять книжок, перша з яких побачила світ 1973 року. «Машина для здійснення бажань, або Суботик повертається в суботу» - це друга книжка циклу. Пауль Маар зробив героєм свого твору дорослу людину - дрібного службовця пана Пляшкера, якому випадає щастя знайти маленьку казкову істоту, котра повністю перевернула його уявлення про світ, принесла повний безлад у його доросле життя. Але пан Пляшкер був обеззброєний зізнанням руденького чоловічка з п’ятачком: «Ти мій тато!». Друга книжка про Суботика починається з очікувань пана Пляшкера на повернення «зеленого синочка», адже той з’являється тільки в суботу: розрадить, надасть впевненості в собі, стане вірним і надійним товаришем, здійснить бажання, якщо почує слово «будь ласка», а потім - знов раптово зникне.
Чарівною машиною здійснення бажань є сам Суботик, але на прохання батька він створив справжню машину - з лампочками, перемикачем, розтрубом. Випробування чарівної машини є основою сюжету повісті. Тут реальне переплітається з містичним, фантастичним і загадковим. У дусі чарівних народних казок чарівні сині цяточки на обличчі казкового хлопчика виконують магічну функцію. Герой здатен здійснювати будь-які бажання завдяки своїй надприродній обдарованості. Без сумніву, перше, що забажав тато Пляшкер, - новий водолазний костюмчик для Суботика. Інакше й бути не могло, бо водолазний костюмчик - неодмінний атрибут його вбрання, про це пан Пляшкер добре пам’ятав від дня їх знайомства. А потім перед очима тата почали з’являтися нові й нові бажані предмети й речі, а з обличчя хлопчика - поступово зникати сині цяточки. Машина посприяла пану Пляшкерові мати багато грошей, автомобіль і смачну їжу, здійснити подорож на безлюдний острів, навчити папугу розмовляти.
Та чи завжди бажання і мрії дорослих приносять радість? Чи завжди існує порозуміння поміж дорослими та дітьми? Над цими питаннями Пауль Маар спонукає замислитись читачів.
Розв’язка твору оптимістична. Суботик віддає татові останню чарівну синю цяточку, щоб виповнилося його найбільше бажання: назавжди залишитися з сином. Відчувши тепло батьківського серця, він і надалі готовий дарувати людям радість і добро, щоб зробити світ кращим. Хоча повість має назву «Машина для здійснення бажань, або Суботик повертається в суботу», справжнє ім’я головного героя - Робінзон. Саме так він представляє себе туристам, перебуваючи на безлюдному острові. Називаючи героя саме цим ім’ям, письменник спирався на роман англійського письменника XVIII ст. Даніеля Дефо «Робінзон Крузо». Перегук творів закономірний. Робінзон для обох митців - це втілення активної життєвої позиції особистості, яка не тільки бореться сам-на-сам зі світом труднощів, а й шукає шляхи його вдосконалення. Потрапивши на безлюдний острів, Суботик, на відміну від пана Пляшкера, не розгубився, а починає активно діяти. Провідними рисами його характеру є працелюбність і оптимізм. Недаремно він полюбляв декламувати: «Усі великі люди вміли завжди всюди моторно працювати...».
Машина для здійснення бажань,
або Суботик повертається в суботу
(Уривки)
Перший розділ
Грім у четвер
Готуємося до читання
Перша зустріч пана Пляшкера і Суботика відбувається за незвичайних обставин. Читаючи текст, зверніть увагу на поведінку хлопчика. Що ви помітили фантастичного в його діях? А що в них було цілком реальним?
Читаємо з розумінням
(...) Пан Пляшкер вийшов на ріг тієї вулиці, де вперше побачив Суботика. Але тепер там не було людей. Нікого, ані лялечки. Суботиком ніде й не пахло. Пан Пляшкер оббігав усе місто, обстежив усі вулиці, позазирав у парадні входи геть усіх будинків, заглянув навіть у якийсь бак на сміття, бо там начебто щось зашаруділо. Але то була просто якась бездомна кицька. Суботик не прийшов. Уже аж як споночіло, повернувся зажурений пан Пляшкер додому. Коли він напрямився до своєї кімнати, пані Моркван виглянула з вітальні й сказала:
- А, це ви? Довгенька ж була ваша прогулянка! Пан Пляшкер нічого не відповів. Стомлений і розчарований, увімкнув світло. Нікого. Ніхто не чекав на нього вдома. Мабуть, тому, що його грім був несправжній. Треба було, щоб розгулялася справжня гроза і гримів справжній грім, сумно думав пан Пляшкер, сідаючи на стілець, позичений у пані Моркван задля гучного бляшаного грому. Та тільки-но він сів, стілець під ним із тріском розвалився, і пан Пляшкер, вельми незручно приземлившись, опинився під столом.
- Агов, татку! - пролунав з-під столу такий знайомий голос. Він бринів жалібно. - Не треба було мені підгризати ніжок у цього стільця. Тепер ви на мене сердитеся?
- Суботик! - зарепетував пан Пляшкер і з радощів підскочив догори, забувши, що він сидить під столом. - Суботик! Суботик повернувся!
Власне, він був би понабивав на голові добрячі гулі, але там, де цілий ранок ще була стільниця, скатертина прикривала велику діру. І пан Пляшкер стирчав тепер із тієї діри, стоячи поміж чотирма ніжками столу, з начепленою на голову білою скатертиною, безпорадно махаючи руками в повітрі.
- О, класна ідея, татку! Граємося в привидів! - у захваті вигукнув Суботик, побачивши пана Пляшкера в такому вигляді, підскочив до ліжка, стягнув звідти простирадло й закутався в нього з головою. Тієї хвилини двері відчинилися. Пані Моркван стала на порозі й запитала:
- З ким ви, власне, розмовляєте? Чи це ще одна ваша нес-с-спод-д-д-і-іванка? Жахнувшись, вона миттю захряснула двері, зачинивши в кімнаті пана Пляшкера двох моторошних привидів.
Пан Пляшкер нарешті виборсався з лабетів скатертини, визволився з рами столу і стягнув у Суботика з голови простирадло.
- Яка краса, що ти повернувся! - вигукнув він. - Я страшенно радий! Хоча знову все розпочалося просто карколомно.
- Карколомно? - Суботик, усміхаючись, дивився на пана Пляшкера. - Еге ж, татку, ваша правда. Пані Моркван - просто карколомно перелякалася. Але ж пані Моркван і сама карколомна розпочинальниця страшенно карколомних...
- А ось мені зараз просто карколомно кортить довідатися, де поділася стільниця з мого столу, - сміючись, урвав карколомну промову Суботика пан Пляшкер. (...)
Другий розділ
Машина для здійснення бажань полюбляє точність
Готуємося до читання
Більш детальне знайомство з головними героями повісті відбувається в другому розділі. Читаючи епізод, простежте за розвитком почуттів і поведінки персонажів.
Читаємо з розумінням
(...) Аж тепер пан Пляшкер уперше роздивився Суботика ясної днини. Той був на вигляд такий самісінький, як тоді, коли пан Пляшкер уперше здибав його на вулиці: хоботець, обличчя все в синіх цятках, а спина густо вкрита цупкою рудою шерстю. В усій своїй красі сидів він у гамачку зі скатертини і всміхався панові Пляшкеру.
- А де, власне, ти дів свого водолазного костюма? - запитав пан Пляшкер.
- Якби ж він хоч був смачний! - відповів Суботик, аж здригнувшись від огиди. - На жаль, гума надто в'язка штука. Колись мені, щоправда, трапилися були гумові шлейки до штанів, то ті смакували чудово! Але ж вони були старі-старі й зовсім ослаблі.
- Так. Отже, водолазного костюма вже нема, - сказав пан Пляшкер. - Та гаразд, я ж бо знаю, що нам не конче треба виряджатися заради нього до універмагу. Маючи в хаті Суботика, мені досить буде лише придумувати бажання, аби щось добути! Отож я й починаю: бажаю гарного, нового, блакитного водолазного костюма!
- Справді, тату? - здивувався Суботик.
А що відразу по тому нічого не сталося, пан Пляшкер повторив, трохи вже нетерпляче:
- Хочу гарного, нового, блакитного водолазного костюма!
- Цілком вистачило б одного! - похитавши головою, мовив Суботик. Тієї ж таки миті у нього з обличчя зникли дві сині цятки. Зате на панові Пляшкерові поверх піжами з'явилися два водолазні костюми.
- А це що за дурниці? - розсердився він і мерщій розшморгнув замок-«блискавку» на верхньому костюмі: аж у трьох одежинах йому зробилося таки занадто парко.
- Чого - дурниці? - не зрозумів Суботик. - Не дурниці, а два нові, гарні водолазні костюми, як ви й забажали. Дивіться, ось навіть ціну вказано: триста дев'яносто вісім марок!
- Не хочу я ніякого водолазного костюма! - сердився пан Пляшкер - А двох - і поготів!
- То навіщо ж ви їх забажали?
- Я хотів одного водолазного костюма - тобі, це ж ясно, як білий день! А зовсім не двох - собі! - не вгавав пан Пляшкер, силкуючись виборсатись із обох костюмів.
- Та ви ж сказали: бажаю гарного, нового, блакитного водолазного костюма! - нагадав Суботик. - А тоді те саме промовили вдруге. Іншим разом не кваптеся так!
- А, он як! - сказав пан Пляшкер. Йому тим часом пощастило визволитись і з другого водолазного костюма. - Тоді починаю все спочатку: хочу, щоб на Суботикові був гарненький, новий, блакитний водолазний костюмчик!
Тільки-но він це сказав, на обличчі в Суботика поменшало ще на одну синю цятку, зате він тепер гойдався в «гамачку» вбраний у водолазний костюм.
Пан Пляшкер з полегкістю побачив, що цього разу вийшло до ладу. Тому він одразу додав:
- Крім того, я хочу, щоб стілець знову став цілий. Дуже добре! А ще я хочу, щоб стільниця знов щільно вляглася на столі і...
(...) Проте Суботик зовсім не був у захваті. Навпаки, обличчя в нього було вельми заклопотане.
- У чому річ? Я щось не так зробив? - спитав пан Пляшкер.
- Та ні, тату. Тільки чи помітили ви, скільки вже цяток ви зужили на свої бажання? Двадцять чотири. Двадцять чотири цяточки за дванадцять хвилин! Тобто дві цятки за кожну хвилину. Якщо ви й далі загадуватимете бажання в такому темпі, то за чотири хвилини й тринадцять секунд з мого обличчя щезнуть геть усі цятки. Може б, залишити кілька для поважніших бажань?
- Правда твоя, правда, - злякано сказав пан Пляшкер. - А я про це й не подумав. Тепер нам саме час запустити машину для здійснення бажань. Бо використаємо останню твою цяточку, а машина все не працюватиме.
- А де ж вона у вас, тату? - роззирнувся по кімнаті Суботик.
- Я поставив її на горище. Тут вона стояла в мене на дорозі. Та й я ж все одно не вмів її запустити, - розповідав пан Пляшкер. - Ось зараз я загадаю бажання, щоб вона опинилася тут.
- А треба? Можна ж просто піти туди по неї, - запропонував Суботик.
- Ет, чого там! У тебе ще ж є дев'ять цяток! Спокійно можна дозволити собі одне бажання, - відповів пан Пляшкер.
І додав:
- Хочу, щоб ми опинились на горищі!
Тільки-но він це сказав, як вони обидва вже стояли в напівтемному приміщенні під дахом.
- Вісім! - сказав Суботик.
- Що, прошу? - не зрозумів пан Пляшкер.
- У мене лишилося тільки вісім цяток, - з докором сказав Суботик.
(...) Пан Пляшкер обійшов круг машини для здійснення бажань, оглянув її з усіх боків, зняв з неї кілька мереживних серпанків павутиння. Машина помітно припала пилом.
- Так, а тепер я відразу й запущу її, - сказав він, заздалегідь радіючи.
- Одну хвильку, постривайте, стоп, тату! - вигукнув Суботик. - Спершу я повинен усе вам пояснити, щоб ви нічого не пошкодили. Що ви збираєтесь робити?
- Вже ж не що! Ясна річ! Зараз забажаю собі на машину кнопку, щоб приводити в рух механізм, а тоді...
- Стоп! Краще - ручку! Її легше відрегулювати.
- Ну, гаразд, ручку...
- Але не гаразд те, що ви замовляєте ручку для машини вже тут, на горищі.
- Так? Ато чому?
- Працюючи, машина має перебувати в якнайстабільнішому стані, не можна совати її туди-сюди. Вона дуже чутлива. А я не знаю, чи захочеться вам за кожним новим бажанням дертися на горище...
- Звісно, не захочеться, - сказав пан Пляшкер. - Я бажаю, щоб машина негайно опинилася внизу в моїй кімнаті на столі!
- П'ять, сказав Суботик. - Хоч би ви були принаймні забажали, щоб і ми перемістилися наниз разом з машиною!
- А, та я зараз! Бажаю, щоб ми з Суботиком зараз були внизу в моїй кімнаті!
- Чотири, - мовив Суботик. Обидва вони вже стояли внизу на ліжку пана Пляшкера.
- Бачте, - нагадав Суботик, зіскочивши з ліжка, - ви знов висловили своє бажання неточно, не сказали, де саме в кімнаті ми хочемо приземлитись. Ще добре, що ми бемкнулись на ліжко. А могли б опинитися в замкненій шафі. Бо, зрештою, вона також - у вашій кімнаті.
Та пан Пляшкер навіть не чув Суботика як слід.
- Моя найкраща скатертина! - скрикнув він. - На що вона оце схожа!
Машина для здійснення бажань стояла на чудовій скатертині така сама брудна й запилюжена, як щойно на горищі. По нитці павутини, що звисла донизу, саме видерся нагору гладкий павучисько й зник усередині машини.
- Бр-р-рр, - аж здригнувся пан Пляшкер з огиди. - Бажаю, щоб із кімнати негайно зник весь бруд, а машина щоб сяяла й виблискувала так. Як тоді, коли я тільки-но її одержав.
- Три, - докірливо сказав Суботик, коли весь бруд зник із кімнати і машина засяяла й заблищала, як новенька.
- Однак тепер я мушу пильнувати, аби не зробити більше жодної помилки, - заклопотано сказав пан Пляшкер. - Цяток лишилося як кіт наплакав. Мабуть, зроблю ось що, врешті-решт: бажаю, щоб у машини була ручка. Якою цю машину можна вмикати й вимикати.
- Дві, - сказав Суботик.
- Що таке, де ж та ручка? Не бачу я ніякої ручки! - розтривожився пан Пляшкер.
- А зайдіть-но з іншого боку, - підказав Суботик.
І справді. З іншого боку машини пан Пляшкер побачив невеликий металевий важіль, якого перед цим там не було. Біля нього горіла маленька червона лампочка.
- Що означає це світло? - спитав пан Пляшкер.
- Це знак, що машина готова до роботи, - пояснив Суботик. - Тепер треба поставити цей важіль на «ввімкнено» і промовити своє бажання в отой розтруб на машині. Коли бажання виконано, ставите важіль на «вимкнено». Ось і все.
- Треба негайно випробувати машину, - вирішив пан Пляшкер. - Я вже просто не витримую! Тільки що ж мені забажати?
Він поставив важіль на «ввімкнено» і замислився. Лампочка швидко-швидко заблимала.
- Хочу цілу купу грошей, - сказав пан Пляшкер у розтруб.
- А куди? - прошепотів йому Суботик. - Треба сказати, куди саме ви замовляєте гроші. Бо вони опиняться десь-інде.
- А - а! Хочу цілу купу грошей сюди, в цю кімнату!
Машина глухо загула, і червона лампочка перестала блимати. Пан Пляшкер роззирнувся. На столі коло машини лежала п'ятимаркова монета, якої там доти не було. На стільці він побачив двадцятимаркову банкноту, під столом на килимі - ще три... (...)
Сьомий розділ
Остання цятка
Готуємося до читання
Завдяки чарівній машині пан Пляшкер побував на Північному полюсі, безлюдному острові, придбав новеньке авто і здійснив на ньому захопливу подорож, скуштував незвичайні страви та ін. Але машина для здійснення бажань, не витримавши такого навантаження, вийшла з ладу. Коли пан Пляшкер зрозумів, що її відремонтувати вже ніколи не вдасться, між ним і Суботиком відбувається серйозна розмова. Читаючи наступний епізод, зверніть увагу на реакцію батька та сина щодо ролі машини для здійснення бажань у житті людини. Як в епізоді виявляється присутність автора?
Читаємо з розумінням
(...) - І що ж, власне, вона мені дала, ця машина здійснення бажань? - запитав пан Пляшкер. - Нічого! Ані автомобіля, ані грошей, нічогісінько! Я не став анітрохи багатший, ніж був.
Суботик засміявся і взяв пана Пляшкера за руку.
- Може, ви загадували їй не ті бажання, татку, - сказав він. - Вам усе хотілося лише певних речей: багато грошей, авто, подорож на острів, смачної їжі. Може, треба було придумати інакші бажання?
- Інакші бажання? - Пан Пляшкер замислився. - А це правда, - сказав він. - Якби я був забажав стати мужнішим, то був би тепер мужнішим без ніякої машини. Або чому я не забажав зробитися добрим водієм? Тоді я просто наскладав би грошей і купив автомобіль. Але без машини для здійснення бажань я надто боязкий, тому ніколи не навчуся водити авто, - невесело докінчив він.
Суботик енергійно похитав головою.
- Це зовсім не так, - сказав він. - Ви тільки повсякчас думайте про слона.
- Про якого слона? - здивовано спитав пан Пляшкер.
- Про слона з віршика, якого я вам зараз складу, - гордовито мовив Суботик. - Увага!
Де палкі бажання й сталі,
там є успіх без машин, -
й слон заграє на роялі,
як захоче дуже він!
Пан Пляшкер не витримав - засміявся.
- Ти справді так гадаєш?
- Авжеж. Ось, наприклад, чого б ви забажали зараз, якби машина ще працювала?
- Я забажав би, щоб ти назавжди лишився зі мною, - не задумуючись, відповів пан Пляшкер. - Треба було мені забажати цього ще першого дня. Та я хотів спочатку довідатись, чи й ти на це згоден.
- Тепер уже запізно, - відповів Суботик. - А чого б ви забажали собі ще?
- Щоб мій приятель Вівторакус більше на мене не гнівався і знов мене навідав.
- А якщо він так образився, що вже ніколи до вас не прийде?
- Ніколи? - злякано перепитав пан Пляшкер. - Це було б кепсько. Сподіваюся, він незабаром одвідає мене знову. Я цього дуже бажав би.
- Так-так, ви цього бажаєте, - сказав Суботик. - Та бажання ваше марне без машини для здійснення бажань, еге ж?
- На жаль.
- Так, на жаль. А чому б вам просто не піти до свого приятеля Вівторакуса й не сказати йому, що ви негаразд із ним повелися і шкодуєте про це?
- Правда твоя. Але ж я не знаю навіть, де він мешкає...
- Ось бачите. Він вас навідував частенько, а ви навіть не знаєте, де він мешкає.
Пан Пляшкер замислився.
- Я вже не знаю, що й робити, - сказав він. - Якби була машина для здійснення бажань, я просто забажав би довідатися його адресу.
Тепер замислився й Суботик.
- Може, в нього є телефон? Чому б нам не піти до найближчого телефона-автомата та не пошукати в телефонній книзі, де саме він мешкає, пан Вівторакус?
- От розумна голівонька! Без тебе я б до цього не додумався! - вигукнув пан Пляшкер і так швидко кинувся бігти сходами наниз, що Суботик ледве встигав за ним.
Пан Вівторакус аж рота роззявив з дива, коли пан Пляшкер із Суботиком несподівано з'явилися перед дверима його будинку.
- О! Пляшкере, друзяко! - радісно вигукнув він. - Невже ти надумав перевідати мене? Авжеж, ти зазирнув до мене! Хто б міг навіть уявити!
- Я позавчора поводився, мов той блазень, бо так хвилювався... Я не мав на думці нічого такого... - заходився вибачатися пан Пляшкер.
- Ет, чого там!.. Кому воно в голові! Може, мені? Аж ніяк! Правда, пане Кулесе?
Але пан Кулес сидів у клітці мовчки.
- Я не знаю, що з ним, але він уже десь протягом години не вимовив ані слова. Лише раз сказав: «Добридень!» А він же перед тим говорив без угаву, - прошепотів пан Вівторакус.
- Мені здається, це пов'язано з машиною для здійснення бажань, - сказав Суботик. - Вона вже з годину не працює.
Пан Вівторакус здивовано подивився на нього.
- Взагалі не працює? О, то шкода! Але, зрештою, дарма. Адже сам я не мав змоги розтулити рота, відколи пан Кулес заговорив, - сказав він. - А тепер нумо чаювати! Вип'ємо всі по гарненькій чашечці? Авжеж, вип'ємо! А тоді я відвезу вас додому. (...)
Пан Пляшкер із Суботиком лишилися самі на кухні. Пан Пляшкер сів на кухонний ослінчик.
- Я все думав про те, що ти сказав мені на горищі. Про того твого слона, розумієш? Як на мене, ти маєш слушність, - мовив він. - У всякому разі, я дуже-дуже радий, що навідав пана Вівторакуса. Тепер я спробую здійснювати власні бажання самотужки. Без машини. Шкода лише, що ти не зможеш мені в цьому допомагати.
Суботик заусміхався й закивав хоботцем.
- А може, трішки в чомусь і допомагатиму, татку, - сказав він.
Пан Пляшкер від хвилювання зірвався на ноги.
- Чи означає це, що ти цього разу не підеш у суботу геть? - вигукнув він.
- Воно треба було б, але...
- Але?.. - завмер пан Пляшкер.
- Але я на мить уявив собі, якого коника ви з машиною викинете, тільки-но її ввімкнете, - сміючись сказав Суботик. - А тому я потайки дещо для вас, тату, зберіг.
Пан Пляшкер аж тремтів з цікавості.
- Дещо зберіг? Що ж саме? Кажи-бо врешті-решт!
Суботик скочив на ослінчик, де сидів пан Пляшкер.
- А погляньте-но, татку, отуди за моє ліве вухо, там ви щось побачите! - Він відтягнув своє ліве вухо вперед і нагнув голову пана Пляшкера ближче до своєї. А сам так сміявся, що голова його вся трусилась.
- Тут... там... Таж там лишилася одна синя цятка! - закричав пан Пляшкер без тями від радощів.
- Авжеж, татку. Найостанніша. Як хочете, то загадайте їй виконати якесь своє бажання. Тільки обережно, не зробіть знов помилки!
- Не бійся, цього разу я помилки не зроблю, - сказав пан Пляшкер. Після невеличкої паузи він глибоко вдихнув і сказав повільно й урочисто:
- Я хочу, щоб Суботик назавжди лишився зі мною!
І тоді з-за вуха в Суботика враз зникла остання синя цятка. (...)
(Переклад Євгенії Горевої)
CLASSROOM
УСНО
1. Перекажіть епізод зустрічі пана Пляшкера і Суботика. Яким постає Суботик? Чому йому зрадів пан Пляшкер?
2. На що розраховував пан Пляшкер із поверненням Суботика?
3. Знайдіть і виразно прочитайте портрет Суботика. На які деталі його зовнішності автор акцентує?
АНАЛІЗ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ
4. Поясніть, чому в тексті неодноразово повторюються слова «карколомний», «карколомно». Які риси казкового персонажа і події вони увиразнюють?
5. Які риси характеру Суботика виявилися в різних ситуаціях? Яке перше бажання пана Пляшкера він здійснив? Чому деякі бажання тата не тішили сина? Наведіть цитати.
Чому Суботик допоміг татові здійснити його найголовніше бажання?
ПИСЬМОВО
6. Опишіть «принцип» роботи машини для здійснення бажань.
ЦИФРОВІ ТЕХНОЛОГІЇ
7. Знайдіть в Інтернеті сайт Пауля Маара і його героя - Суботика. Прочитайте про нові книги та фільми письменника. Познайомтеся з «Великою книгою бажань», куди пишуть свої бажання діти з усього світу.
ДОСЛІДЖЕННЯ
8. Дослідіть, які персонажі творів зарубіжної літератури допомагають іншим здійснити їхні бажання.
ВАША ТВОРЧІСТЬ
9. Напишіть лист Суботикові, висловіть у ньому власні бажання.
ПРОЄКТ
10. Створіть власний проєкт машини для здійснення бажань. Намалюйте її і підготуйте презентацію.
У КОМАНДІ
11. Обговоріть у безпечній соцмережі актуальні проблеми повісті П. Маара «Машина для здійснення бажань, або Суботик повертається в суботу».
ЖИТТЄВІ СИТУАЦІЇ
12. Дайте 3-4 поради Суботику та його татові.
13. Які моменти повісті ви б хотіли обговорити в сімейному колі та разом з друзями?
