Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Ніколенко

Шедеври європейської лірики першої половини XX ст.

Розмаїття течій модернізму й авангардизму в європейській ліриці ХХ ст.

Лірика — найбільш рухливий та мобільний рід літератури, який активно реагує на зміни в житті й культурі. Тому кінець XIX — початок XX ст. позначений розмаїттям ліричних форм, виникненням різноманітних течій модернізму й авангардизму. Окрім того, на межі століть і протягом усього XX ст. з'являються митці, жанрові відкриття яких не вміщаються в межі певних напрямів, течій або шкіл. А це свідчить про перевагу індивідуально-художньої свідомості, що відображена в жанрових формах лірики.

Загальні тенденції розвитку жанрів лірики у XX ст. Митці відмовляються від традиційних жанрів і жанрових канонів, шукаючи нові форми для відтворення складної епохи й людського буття. Змінюється жанровий зміст усталених структур: якщо й використовуються відомі раніше жанри, то все ж таки вони не залишаються незмінними, поети їх активно модифікують.

З'являються сміливі новації в жанрових формах, особливо в ліриці авангардистів. З-під пера обдарованих поетів виходять твори, які не відповідають жодному з відомих жанрових параметрів.

Ліричні жанри стають напрочуд відкритими для різних впливів. Елементи інших родів проникають у ліричні жанри й роблять їх більш усеосяжними, сприяють «універсалізації» жанрів.

Немає чіткої межі й між окремими ліричними жанрами та їхніми різновидами. Міжжанрова дифузія яскраво виявляється саме в ліриці.

Відкритість, плинність жанрової форми, що навіть в одному творі може набирати різних ознак, — важлива характеристика жанрів лірики XX ст.

Ліричні жанри спрямовані на висвітлення сутнісних питань людського буття. Тому лірика XX ст. переважно філософська. Образ, враження й думка тут зливаються воєдино. Образ поета-філософа стає поширеним у творчості різних митців.

Змінюється строфічна й ритмічна організація лірики. Ознаки традиційних жанрів (метрика, поділ на строфи, розмір тощо) уже не мають значення в добу XX ст. Для ліричних жанрів важлива не зовнішня форма, а внутрішня, вміст жанру — те ліричне відчуття, що втілюється.

Особливу роль у XX ст. відіграють жанри медитативної (медитативно-сугестивної), філософської лірики. Однак при цьому всі тематичні види лірики представлені у XX ст. (пейзажна, громадянська та ін.). При активному новаторстві поети не відмовляються від досягнень фольклору, надаючи їм нового, актуального, змісту.

Наприкінці XIX — у першій половині XX ст. сформувалися імпресіонізм, символізм, акмеїзм, футуризм, сюрреалізм та інші течії.

Імпресіонізм. Це течія модернізму (від фр. impression — враження), яка характеризується шляхетним, витонченим відтворенням особистісних вражень і спостережень, мінливих відчуттів і переживань. Імпресіонізм сформувався у Франції в другій половині XIX ст. насамперед в образотворчому мистецтві (назва походить від картини К. Моне «Імпресія. Схід сонця», 1873). Його представники в живописі — Е. Мане, К. Моне, О. Ренуар, Е. Дега та ін. Вони вважали своїм основним завданням найприродніше зобразити зовнішній світ, витончено передати миттєві враження, настрої. Імпресіонізм виявився плідним і для музики (М. Равель, К. Дебюссі та ін.). У галузі художньої прози представниками імпресіонізму були брати Е. і Ж. Ґонкур, А. Доде, Гі де Мопассан, І. Бунін та ін. У поезії імпресіонізм тісно поєднується із символізмом, що засвідчила творчість П. Верлена, А. Рембо, С. Малларме та ін.

Символізм. Назва цієї течії походить від грецьк. symbolon — знак, символ, ознака. Центральною категорією в ній є художній символ — знак іншої реальності, мінливого «життя душі» і пошуку «вічної» істини.

М. Метерлінк

В. Брюсов

Символізм виник у Франції в 1860-1870-і роки XIX ст., звідки поширився в інших країнах. Термін запропонував Ж. Мореас у праці «Символізм» (1886). Він будувався на сформульованому Ш. Бодлером законі «відповідностей», розімкнутих у безкінечний, постійно оновлюваний світ, де відбувається активне перетворення внутрішнього на зовнішнє, їхній синтез. Символісти вважали, що сутність світу не буде пізнана за допомогою раціональних засобів, а доступна лише інтуїції, яка дасть змогу наблизитися до істини через символи, натяки, осяяння. Ж. Мореас писав, що символічна поезія уникає об'єктивних описів, для неї конкретні явища — лише оболонка, за якою прихований інший світ ідей. Художній символ у поезії символістів утілює думку про існування ідеального начала, недоступного раціональному пізнанню. Символісти вважали поета божеством, оскільки він інтуїтивно відчуває шлях до істини. Найвідомішими представниками символізму у Франції були П. Верлен, А. Рембо, С. Малларме; у Бельгії — М. Метерлінк, Е. Верхарн; у Німеччині — С. Георге; в Австрії — Р. М. Рільке; у Росії — В. Брюсов, Андрій Бєлий, О. Блок та ін.

На основі символізму виникає нова модерністська течія — акмеїзм, який, за словами С. Городецького, «спустив поезію з небес на землю» і довів, що «троянда прекрасна сама по собі, а не тому, що вона символ».

Акмеїзм (грецьк. acme — найвищий ступінь будь-чого, квітуча сила). Це — стильова течія в російській поезії, основні принципи — творення елітарної поезії, у центрі якої — людина в її духовному й історичному аспектах.

Символізм в Україні

В українській літературі символізм найбільш притаманний представникам угруповань «Молода муза», «Митуса», «Українська хата». М. Вороний, Олександр Олесь, О. Слісаренко, Д. Загул, П. Тичина, С. Черкасенко надали символістським формам актуального національного змісту. Відстоюючи право митця на свободу, українські символісти не відмовлялися від громадянських обов'язків літератури. У їхній творчості органічно поєднуються принципи краси й правди.

С. Городецький

М. Гумільов

Акмеїзм виник на початку ХХ ст. Деякі російські поети виступили проти символістської школи В. Іванова, не погодившись із критикою поеми М. Гумільова «Блудний син». Так утворилася нова група — «Цех поетів», до якої ввійшли М. Гумільов, С. Городецький, О. Блок, М. Лозинський та ін. У 1912-1913 рр. вони видавали відомий на той час журнал «Гіперборей». Навесні 1912 р. кілька поетів проголосили нову течію — акмеїзм. У 1913 р. М. Гумільов і С. Городецький опублікували свої маніфести. До акмеїстів тоді приєдналися О. Мандельштам, А. Ахматова.

Акмеїсти наповнили слова й символи усвідомленим змістом замість ірраціональної музики. Слово стало відображенням реальності й водночас духовного світу особистості. За словами О. Мандельштама, акмеїзм «був тугою за світовою культурою», тому він наповнений образами й мотивами світового мистецтва, що давало можливість акмеїстам говорити про людину та її проблеми в широкому історико-філософському контексті.

Імажизм (фр. image — образ) — модерністська течія в англомовній поезії, основою якої є поняття образу як самодостатньої одиниці поетики художнього твору.

Виник у 1910-х роках в англо-американських мистецьких колах. Теоретиком вважається Т. Е. Г'юм — засновник клубу «Школа імажизму». Цей напрям у літературі представляли Т. С. Еліот, Р. Олдінгтон, Е. Лоуелл, Е. Паунд, Х. Дулітл, Дж. Флетчер та ін. У центрі естетичної системи імажизму — образ як інтелектуальний та емоційний комплекс, що вважався не оздобленням, а основою художнього світу й поетики. Імажисти активно впроваджували верлібр, сприяли збагаченню віршових форм. В українській поезії ознаки імажизму мала творчість Б.-І. Антонича.

Імажинізм. З імажизмом тісно пов'язана течія в російській поезії — імажинізм. У 1919 р. його принципи виголосили С. Єсенін, Р. Івнєв, О. Марієнгоф, В. Шершеневич. Вони заснували видавництво «Імажиністи», випускали поетичні збірки та журнали. Імажиністи вважали, що поезія — це «ритміка образів». Проте С. Єсенін виступав за злиття образної та реальної стихій в одне ціле. Імажиністи мали певні досягнення в царині форми, метафоризації поетичної мови, засвоєнні традицій фольклору.

Футуризм (латин. futurum — майбутнє) — один із напрямів авангардизму ХХ ст., який характеризувався неприйняттям усталених традицій та активним новаторством у галузі тематики, мови, віршових форм.

Уперше виник в Італії. У 1909 р. письменник Ф. Марінетті опублікував «Маніфест футуризму», у якому проголосив розрив із традиційною культурою, утвердження бунтарського духу в мистецтві, необхідність пошуку нових художніх засобів (звукопис, вільний синтаксис тощо).

Російський футуризм був тісно пов'язаний з італійським, але розвивався власним шляхом, зумовленим революційними ідеями перетворення суспільства. У російській поезії склалися чотири групи футуристів: 1) «Гілея» (кубофутуристи) — В. Маяковський, В. Хлєбников, В. Каменський, Д. і М. Бурлюки; 2) «Асоціація егофутуристів» — І. Северянін, І. Ігнатьєв; 3) «Мезонін поезії» — В. Шершеневич, Р. Івнєв; 4) «Центрифуга» — Б. Пастернак, С. Бобров, М. Асєєв та ін.

Якщо кубуфутуристи (наприклад, В. Маяковський) були на більш революційних позиціях, заперечували стару культуру, усталені форми життя, прагнули прискорити створення «всесвітнього людства» і «всесвітньої гармонії», то представники «Центрифуги» орієнтувалися на класику, не відмовлялися від здобутків світової культури (наприклад, Б. Пастернак).

Тамізі Найто, Борис Пастернак, Сергій Ейзенштейн, Ольга Третьякова, Ліля Брик, Володимир Маяковський та Арсеній Вознесенський. 1924 р.

Експресіонізм (від фр. expression — вираження, виразність) — відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «я», напруження його переживань та емоцій.

Експресіонізм утворився в Німеччині на початку ХХ ст., передовсім у малярстві. У творчості представників цієї течії (Е. Кірхнер, Е. Хенкель, А. Кубін, Е. Нольде та ін.) відчувається жах перед майбутнім, безнадійність існування та беззахисність людини у світі. Згодом експресіонізм поширився в літературі. Він виявився в ліриці в поетичному зображенні сновидінь, гротесків (Г. Тракль, Ф. Верфель та ін.), у театрі (Б. Брехт, Г. Кайзер та ін.), у прозі (Ф. Верфель, Л. Франк, М. Брод та ін.). Буття в зображенні експресіоністів поставало катастрофічним і безцільним. Драматичне напруження в розкритті тем жахів війни, «маленької людини», бездушної цивілізації та ін. поєднувалося з глибокою тривогою за долю людини в духовно зруйнованому світі, позбавленому, на думку митців, моральних ідеалів.

ДОЛІ ЛЮДЕЙ І КНИЖОК

Експресіонізм в українській літературі

Ознаки експресіонізму простежуються в поезії Т. Осьмачки, М. Бажана, Юрія Клена, у прозі В. Стефаника, М. Хвильового, О. Турянського, у драмах М. Куліша та театральному мистецтві, передовсім у театрі «Березіль», яким керував Л. Курбас. Використання експресіоністичної поетики для вираження суспільного абсурду й духовних трансформацій особистості в період соціальних перетворень призвело до переслідування талановитих митців радянською владою. Доведений до крайнього відчаю, М. Хвильовий покінчив життя самогубством у 1933 р. в Харкові. А талановиті представники нового мистецтва М. Куліш і Л. Курбас та ін. були заарештовані, відправлені на заслання в концтабір на Соловках, а 1937 р. розстріляні в урочищі Сандармох (Карелія, Росія).

Дадаїзм (від фр. dada — гра в конячки) — авангардистська літературно-мистецька течія, що заперечувала будь-які авторитети й традиції. Поставши в 1916 р. в цюрихському клубі «Кабаре Вольтера», де збиралися німецькі письменники (Г. Баль, Р. Гюльзенбек, Г. Арі та ін.), дадаїзм швидко поширився у Швейцарії, Франції, США, викликавши зацікавлення й серед художників (П. Пікассо, В. Кандинський, М. Дюшан та ін.). Дадаїсти не висували ніяких ідеалів. Вони оголошували будь-який виріб твором мистецтва, якщо художник узяв його зі звичайного середовища й дав йому назву. Епатаж (неприйняття усталених норм і традицій) дадаїсти взяли за основу своєї діяльності.

С. Далі. Півчашки гігантського розміру з незрозумілим п'ятиметровим придатком. 1944-1945 рр.

Сюрреалізм (фр. surrealite — надреальне, надприродне) — авангардистська літературна течія, що ставила за мету відкриття нового шлягу мистецтва через сферу «надреального», підсвідомого.

Уперше термін «сюрреалзім» використав Ґійом Аполлінер у значенні «новий реалізм». У маніфесті «Сюрреалістична революція» (1924) А. Бретон писав, що художня творчість ґрунтується на «новому світобаченні», що дає змогу бачити звичайне в несподіваному ракурсі чи висвітленні. Особливого значення у своїй діяльності письменники-сюрреалісти надавали свідомому й несвідомому, що були втілені в сумбурній композиції, сновидіннях, раптових змінах ритму, несподіваних поворотах сюжету тощо. Сюрреалізм у літературі представляли П. Елюар, Л. Арагон, Ф. Гарсіа Лорка, П. Неруда та ін.

У першій половині ХХ ст. виникають також такі явища, як неореалізм, неоромантизм і неокласицизм, які засвідчили про взаємодію модернізму з попередніми напрямами.

ВЗАЄМОДІЯ МОДЕРНІЗМУ З ІНШИМИ ХУДОЖНІМИ НАПРЯМАМИ

Неореалізм	Неоромантизм	Неокласицизм
Поетика синтезу реалізму й модернізму. Осмислення реальної дійсності в нових формах (лірична стихія, зменшення дистанції між суб'єктом та об'єктом, фрагментарна композиція тощо).	Спроба подолання розриву між ідеалом і дійсністю завдяки могутній силі особистості, здатної перетворити бажане на дійсне.	Культ гармонії, звернення до принципів античного сприйняття краси, розвиток класичних форм за рахунок засобів модернізму, асоціації зі світовою культурою.
Р. М. Рільке, М. Рильський, М. Бажан, П. Тичина та ін.	К. Гамсун, Р. Л. Стівенсон, Р. Кіплінг, М. Гумільов та ін.	О. Мандельштам, М. Зеров, М. Драй-Хмара, П. Филипович та ін.

КОМПЕТЕНТНОСТІ

Обізнаність.1. Які течії були спрямовані на активне новаторство й заперечення усталених традицій? 2. У яких течіях виявилася поетика синтезу модернізму та попередніх напрямів? 3. Які течії активно розвивалися: а) у Німеччині; б) Франції; в) Росії; г) англо-американській літературі? Назвіть представників. Читацька діяльність. 4. Порівняйте: а) символізм та акмеїзм; б) символізм та імпресіонізм; в) неореалізм і неоромантизм. 5. Охарактеризуйте світ, яким його зображували сюрреалісти. 6. Які теми й мотиви притаманні експресіонізму? Людські цінності. 7. Аналізуючи творчість вашого улюбленого зарубіжного поета ХХ ст., визначте його внесок у світову скарбницю. Ми — громадяни. 8. Підготуйте повідомлення на тему «Здобутки та трагедія поезії українського відродження». Сучасні технології. 9. За допомогою Інтернету знайдіть приклади вияву модерністських та авангардистських течій у живописі. Підготуйте презентацію. Лідери й партнери. 10. Уявіть, що ви представляєте одну з літературних течій ХХ ст. Сформулюйте її творчі принципи. Навчаємося для життя. 11. Твори яких сучасних поетів ви читали? Які тенденції вони репрезентують? Чи пов'язана їхня творчість із течіями лірики ХХ ст.?