Форми поширення мистецтва

Справжнє мистецтво не має часових меж. Воно вічне.

Платон Майборода, український композитор

Поміркуємо разом.

Яка роль мистецтва в розвитку кожної особистості окремо?

Новий музей мистецтв у Нью-Йорку знайшов незвичайний спосіб залучити дітей до художнього світу

Мистецтво є одним із найважливіших засобів пізнання світу і самопізнання особистості. Твори мистецтва не тільки приносять естетичне задоволення, але й сприяють досягненню духовного самовизначення особистості, її неповторної індивідуальності.

Внутрішній світ людини формується залежно від діяльності, якою вона займається. Діяльність може бути спрямована назовні — на дійсність. Тоді вона проявляється у таких формах, як пізнання оточуючого світу, його оцінка, праця та спілкування. Також діяльність може бути спрямованою на особистість. У цьому випадку діяльність виражається у процесах самопізнання, самооцінці своїх дій, думок та вчинків і самотворенні, тобто формує власну особистість.

Мистецтво не є ілюстрацією ані філософських, ані релігійних, ані політичних ідей. Митець осмислює власні враження буття, втілюючи їх у своєму творі як художню ідею.

Як мораль формує моральні норми, політика — політичні погляди, філософія — світогляд, наука створює фахівця, так мистецтво формує з людини особистість. Воно впливає одночасно на розум і серце, на людський дух у цілому. Мистецтво формує цілісну особистість. Піфагорійці говорили, що мистецтво не очищає, а облагороджує людську душу. Давньогрецький філософ Аристотель вважав, що мистецтво очищає душу людини під час співпереживання стражданням герою, якому довелося пройти через важкі випробування долі.

Мистецтво пробуджує творчий дух особистості, бажання й уміння творити за законами краси, пробуджує у людині митця. Виготовляючи навіть чисто утилітарні предмети (стіл, люстру, автомобіль), людина піклується і про користь, і про зручність, і про красу. За законами краси створюється все, що робить людина.

Видатний фізик Альберт Ейнштейн так розкривав велике значення мистецтва: «Мені особисто відчуття вищого щастя дають твори мистецтва. В них я знаходжу таке духовне блаженство, як ні в якій іншій галузі...». Нічим не можна замінити провідну мету мистецтва: стверджувати самоцінність особистості, наділяти її естетичною насолодою, пробуджувати в ній творчий дух.

Форми збереження культурної спадщини

Поміркуємо разом.

Які заклади існують для того, щоб кожне покоління могло долучитися до цілющого джерела духовності?

Де зберігаються пам'ятки літератури, науки, мистецтва ?

Усі надбання культури заслуговують не тільки на бережливе ставлення до них, але й вимагають особливо дбайливого збереження. Картини і літературні твори, скульптурні пам’ятки й архітектурні споруди, нотні записи та кінострічки дійшли до нас через десятки років завдяки праці багатьох людей, які охороняли і зберігали всі ці культурні феномени, поповнюючи ними світову скарбницю культури.

Бібліотеки

«Всякий, хто вивчає науки, хто входить сюди, — не грюкає дверима, не стукає ногами: це неприємно музам. Якщо ти знайдеш того, хто тут уже сидить, шанобливо вклонися мовчки і не займайся балаканиною: тут мудрі говорять, навчаються»

Напис на дверях бібліотеки XV століття

Ще з давніх-давен, коли людина винайшла першу писемність, виникла потреба у збереженні записів. Поступове накопичення документів, літературних творів, господарських записів привело до виникнення спеціалізованих закладів — бібліотек. Перші бібліотеки з’явилися ще в Стародавньому Вавилоні, а саме слово «бібліотека» вперше згадується в Греції.

Бібліотека, або книгозбірня — культурно-освітній заклад, що здійснює збирання друкованих і рукописних матеріалів, проводить їх опрацювання і відображення у каталогах, організовує відповідне їх зберігання, збереження і обслуговування ними читачів.

Для допитливих

У першому тисячолітті до нашої ери на Близькому Сході, в межиріччі річок Тигр і Євфрат, виникла могутня держава Ассірія. Її столицею було місто Ніневія. Останнім великим царем цієї держави був Ашшурбаніпал, людина всемогутня, надзвичайно обдарована і працелюбна. Він любив і розумів значення науки, добре опанував систему клинописного письма.

У царському палаці Ашшурбаніпал створив бібліотеку, яка дожила до наших днів, хоча і пролежала в руїнах того палацу понад дві з половиною тисячі років. Найдавніша з відомих бібліотек, заснована у 668—627 рр. до н. е.

Зміст глиняних книжок надзвичайно різноманітний. Широко представлені дипломатичні документи, тексти договорів між державами, закони, звіти про будівництво, доповіді чиновників і навіть повідомлення розвідників чи шпигунів, присланих ними із сусідніх держав, медичні твори тощо. Цікавими є, хай і примітивні, географічні карти, які охоплювали території від Закавказзя до Єгипту, тобто простори ассірійської держави. До цих відомостей належали численні географічні довідники з назвами міст, річок та країн, з описом народів, які там проживали.

За оцінками вчених, у Ніневійській бібліотеці налічувалось 30 тисяч глиняних табличок. Отже, у VII столітті до н.е., тобто задовго до розквіту грецької і римської цивілізацій, Ашшурбаніпал створив, справді, унікальну колекцію знань про навколишній світ і життя сучасного йому суспільства. Це дає нам підставу надзвичайно високо оцінити саме це культурне і наукове багатство, що зібрав цар Ассірії, побачити духовні скарби цієї держави та її попередників, Шумеру і Вавілону, та її багатонаціонального населення.

Однією з найбільших бібліотек стародавнього світу вважається Олександрійська бібліотека, яка була заснована в 290 р. до н.е. Зі всієї величезної імперії Олександра Македонського до неї привозили сувої, написані різними мовами, а потім цілий штат перекладачів тлумачив наукові та літературні твори грецькою. Бібліотека нараховувала близько 700 тисяч папірусних сувоїв. Протягом усього часу свого існування — без малого сім століть — бібліотека накопичувала в собі всі найпрогресивніші знання людства. За часів свого розквіту вона була швидше академію.

Тут жили і працювали видатні вчені того часу, які займалися як дослідженнями, так і викладанням. У різний час тут працювали Архімед, Евклід, Зенодот, Аполлоній Родоський, Клавдій Птолемей, Каллімах Киренський. Але бібліотека страждала від пограбувань завойовників, пожеж, недбалого ставлення іновірців.