Антологія. Казка в шкільному курсі літератури. 5-6 клас. Морщавка

#казка #пізнай свою країну #обери друга

Чудова збірка Івана Франка «Коли ще звірі говорили» — народне добро.

Любов до казки майбутній письменник виніс ще з раннього дитинства. Мов зачарований, слухав маленький Івась цікаві казки про тварин, які розповідала йому мама.

Значне місце в його літературній творчості посідають казки для дітей.

#казка #пізнай свою країну #обери друга

Одразу згадую Львів... Мальовниче село Нагуєвичі на Дрогобиччині, садиба батьків великого поета, кузня, а також гарно розмальовані вулики, з яких посміхаються герої Франкових казок. Вабить і стежка Івана Франка, яка веде в глибину лісу на «Галявину казок» до царства звірів письменника: Лев, Ведмідь, хитрий Лис Микита...

#казка #пізнай свою країну #обери друга

Не залишаю думки ознайомитися із ілюстраціями до збірки казок Івана Франка «Коли ще звірі говорили».

#казка #пізнай свою країну #обери друга

Пропоную зануритися в кольорову палітру, яка найбільш точно передає настрій.

Які особливості техніки малюнку використав автор?

Іван Франко

Вовк-старшина

Пасся раз Осел на пасовиську та якось наблизився до лісу, а за пнем сидів Вовк, вискочив до Осла й хотів його роздерти. А Осел, дарма що його за дурня вважають, зараз надумав, що йому зробити. Вовк до нього біжить, а він усміхається так радісно, кланяється йому низенько та й каже:

— От добре, от добре, пане Вовче, що ви прийшли. Я вже тут вас шукаю-шукаю!

— А нащо я тобі здався? — питає Вовк.

— Та, бачите, громада послала мене за вами і пильно наказала: «Йди і без Вовка до села не повертайся!»

— А нащо я громаді здався? — питає Вовк.

— А ви й не знаєте? Адже у нас у селі старшину вибирають.

Старшина — виборна особа, що керувала, відала справами якого-небудь колективу.

— Ну, так що з того, що вибирають?

— Не то біда, що вибирають, — каже Осел, — а то біда, що нікого не можуть вибрати. Вже всі господарі пересварилися проміж себе, а далі кажуть: «Тут хіба один Вовк із лісу може старшиною бути». Як сказали це, так на цьому й погодились і вислали мене, щоб я вас зараз привів до села. Таке-то діло.

Почувши таке, Вовк аж хвіст угору підняв з радості. Зараз виліз на Осла, сів йому на спину та й їде до села. А коли приїхали до села, Осел закричав своїм дзвінким голосом, із хат повибігали люди, та, бачачи, що Вовк на Ослі верхи їде, кинулися з палицями, ціпами, дрючками та й давай його молотити. Били, били, ледве Вовк живий із села втік.

Ціп — ручне знаряддя для молотьби, що складається з довгого держака і прикріпленого до нього ременем або мотузком короткого дерев’яного бича.

Біжить неборака та все оглядається, чи ніде люди за ним не біжать. Аж коли вже села не стало видно, Вовк побачив копицю сіна, вискочив на неї, простягнувся і ліг спочити. А спочиваючи, почав голосно сам до себе говорити:

— Мій тато старшиною не був, мій дід старшиною не був, і чого ж то мені, дурному, раптом забажалося старшиною бути? Ех, шкода, що нема тут якого порядного хлопця, щоб мене здоровенним буком полупцював та розуму навчив.

Копиця — невеликий стіжок сіна, соломи тощо.

А під копицею сидів здоровенний парубок із вилами в руках. Почувши це, як вискочить, як потягне Вовка разів з десять по хребту, аж Вовк і дух спустив.