Вступ. Літературні жанри і стилі

У попередніх класах ви вже ознайомилися з історико-літературними епохами, родами літератури й багатьма літературними жанрами. Вам відомо, що кожному етапу розвитку світового літературного процесу притаманні особливі стильові напрями, художні образи й сюжети. Вони відображають духовну атмосферу тої чи іншої культурної доби, створюють її стиль.

Як же виникають мистецькі й, зокрема, літературні стилі?

У кожній культурі в певний історичний період серед мислителів і митців визріває та розвивається якась центральна ідея. Вона поступово формує світогляд епохи, впливає на культуру, науку і навіть на історичний розвиток суспільства. Цією ідеєю поступово захоплюються все більше і більше митців та науковців. Вона дає поштовх для нових досліджень і творчого самовираження.

Наприклад, у XVII столітті панівною стала теорія раціоналізму Рене Декарта (1596-1650) — французького філософа, математика і фізика, а також ідея організації держави й життя людини за законами розуму. Як відомо, це багато у чому визначило розвиток культури Франції того періоду.

Філософія раціоналізму відобразилася в мистецтві класицистів, яке стало своєрідною грою розуму, підпорядковуючись низці правил і законів. У проектуванні будівель і парків почали домінувати симетричність, строгість ліній, правильність геометричних форм; у живописі і літературі — стриманість виражальних засобів і впорядкованість композиції тощо. Таким чином, ідея раціоналізму сформувала стиль мистецтва класицизму.

Отже, у кожну культурно-історичну епоху мислителі, відгукуючись на дійсність, пропонують людству ідеї, що формують духовні традиції і лягають в основу, зокрема, мистецьких стилів. У літературі вони представлені такими стильовими напрямами: бароко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм, модернізм і постмодернізм.

Стилем літературної епохи називають сукупність характерних особливостей (художніх засобів, прийомів тощо), властивих літературним творам того чи іншого історико-культурного періоду. Стиль епохи у творчості багатьох митців визначає спільні риси, об’єднуючи їх у напрями і течії.

Водночас кожен митець є не лише виразником ідей, властивих культурно-історичній епосі, чи механічним виконавцем стандартів літературного стилю. Справжній талант завжди втілює і своє бачення дійсності, керуючись власними переконаннями й естетичним смаком.

Видатний письменник, навіть працюючи в межах певного літературного напряму чи течії, має свій особливий індивідуальний стиль. Цей стиль виявляється у всьому: у виборі жанру твору, його тематики і художньо-образної системи, в етичному наповненні та, звичайно, у мові твору, в його особливій емоційності.

Якщо стиль епохи визначає спільні риси у творчості різних митців, то індивідуальний стиль, навпаки, — є ознакою особливої авторської манери, тим, що вирізняє його твори з-поміж творів інших митців.

В індивідуальному стилі письменника проглядається його хист, життєвий досвід, інтелект, багатство уяви, оригінальність мислення. Навіть якщо талановитий митець опирається на певні взірці, то те, як він розгортає сюжет твору, якою мовою спілкується з читачем, як розкриває характери героїв, стає свідченням багатства його духовного світу і визначає неповторний авторський стиль.

Згадайте, наприклад, романи двох письменників-сучасників — Жуля Верна і Роберта Льюїса Стивенсона, які ви вивчали в 6 класі. І «П’ятнадцятирічний капітан», і «Острів скарбів» є пригодницькими романами. У них герої на морі й на суші зазнають важких випробувань, але долають їх і досягають своєї мети.

Однак серед особливих рис авторського стилю Жуля Верна є розгорнуті описи, науково-популярні відступи з географії, біології тощо, а в Роберта Стівенсона — миттєва зміна планів, динамічні діалоги, а подекуди і гумор.

Цьогоріч ви продовжите вивчення стильових напрямів літератури Нового (від XVII до початку XX століття) і Новітнього часів (від початку XX століття до наших днів), їхніх особливостей і жанрового різноманіття. Особливу увагу в курсі зарубіжної літератури для 9 класу буде приділено літературі доби Просвітництва, літературі романтизму і реалізму.

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ. МІЖРОДОВІ УТВОРЕННЯ

Згадайте роди і жанри літератури, з якими ви ознайомилися раніше:

епос	жанри: роман, повість, оповідання, новела, літературна казка тощо;
лірика	жанри: романс, гімн, дружні й любовні послання, сонет тощо;
драма	жанри: комедія, трагедія, драма тощо

Водночас існують жанри, які не вписуються в канони літературних родів. До них, зокрема, належать уже відомі вам балади, байки, поеми. Вони є оповідними віршовими творами і поєднують ознаки лірики (зображення почуттів і настроїв) та епосу (зображення подій). У літературознавстві ці жанри відносять до ліро-епосу. Також у літературознавстві визначають ліро-драму, eпo-драму, що поєднують у собі елементи ліричного і драматичного, епічного і драматичного родів літератури.

Унаслідок цього виникають суміжні жанри (або міжродові утворення), які мають ознаки різних літературних родів. Із текстами творів, що належать до суміжних жанрів, ви ознайомитеся впродовж навчального року.

Попередня

Сторінка

Наступна

Сторінка

Зміст