Зарубіжна література. Повторне видання. 8 клас. Ковбасенко

Словник літературознавчих термінів

АЯТ (араб, чудо, знамення) - закінчена сентенція, вірш сури Корану, який Мухаммед уважав чудом.

БАСМАЛА - традиційна, незмінна фраза-формула «В ім’я Аллаха Всемилостивого, Всемилосердного», з якої починається кожна сура Корану. Вважається, що Б. має магічне значення, тому її виголошують, беручись до будь-якої справи, пишуть на початку книг, нею оздоблюють культові споруди та предмети, талісмани тощо. Епітет «всемилостивий» стосується тих, хто заслужив милосердя, а «всемилосердний» навіть тих, хто милосердя не вартий, тобто грішників.

ВІЧНИЙ ОБРАЗ - літературний образ, що має загальнолюдське значення і за глибиною художнього узагальнення виходить за межі конкретного літературного твору та доби, набуває символічного значення й кожною епохою сприймається по-своєму, зберігаючи водночас провідні риси першообразу. До В. о. належать Прометей, Дон Кіхот, Гамлет, Ромео і Джульєтта та ін.

ВСЕСВІТНІЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС - поступальний розвиток світової літератури від найдавніших часів до сьогодення.

ВСЕСВІТНЯ ЛІТЕРАТУРА - сукупність (взаємозв’язки) літератур народів світу.

ГЕКЗАМЕТР (грец. hexаmetros - шестимірник) - шестимірник, шестистопний дактиль із жіночою римою (іноді дактиль замінюється спондеем чи хореєм). Г. у добу Відродження вважався чимось середнім між прозою та віршами й називався «гомеровими вуздечками».

ГЕРОЇЧНИЙ ЕПОС - збірна назва творів різних жанрів, у яких героїзується та ідеалізується історичне минуле народу, його боротьба за волю, незалежність. Зазвичай Г. е. формується століттями, а то й тисячоліттями. Головний герой Г. е. - воїн-богатир, який уособлює прагнення та сподівання народу, його колективну волю. Яскравими прикладами Г. е. є «Пісня про Роланда», «Слово о полку Ігоревім», давньоруські билини, юнацькі пісні південних слов’ян, українські козацькі думи.

ГОМЕРІВСЬКИЙ ЕПІТЕТ - поетичне означення, яке характеризується постійністю, закріпленістю за певними словами або іменами («крилате слово», «світлоока богиня», «прудконогий Ахіллес»), а часто також складеністю, об’єднанням коренів («веле+мудрий» Одіссей, «шоломо+сяйний» Гектор та ін.). Найяскравіше постійність Г. е. виявляється під час зміни ситуації. Так, Ахіллес називається прудконогим і тоді, коли швидше за вітер мчить полем бою, і тоді, коли сидить або навіть лежить у наметі.

ЕЛЕГІЯ (від грец. elegos - сумна пісня) - один із жанрів лірики, вірш, пройнятий настроями журби, меланхолії, сумними роздумами. Звідси елегійні (сумні) мотиви. В Елладі (VII ст. до н. е.) Е. визначалася передусім не за настроєм, а за формою написання: двовірш, що складається з гекзаметра (шестистопний дактиль) і пентаметра (п’ятистопний дактиль). Майстрами Е. вважалися Тіртей та Архілох. У римській Е. на перший план виходять меланхолійні настрої та сумні роздуми (Е. Горація, Овідія). Згодом Е. втрачає чіткість форми і визначається насамперед за змістом.

ЕПІЧНА ПОЕМА (ЕПОПЕЯ) (від грец. epos - слово, розповідь і роіео творити) - монументальний художній твір, у якому широко зображені й уславлені яскраві характери та значні історичні, переважно героїчні, події минувшини: порушені й глибоко висвітлені важливі проблеми загальнонародного значення. Е. п. часто тісно пов’язана з міфологією. Синонімом Е. н. зазвичай виступає епопея. Яскравий приклад Е. п. «Іліада» Гомера, середньовічний героїчний епос («Пісня про Роланда»).

КВАЗІІСТОРИЗМ (латин. quasi - несправжній) - несправжній, «неповний» історизм. Так зображуються події в художньому творі, де вигадка співіснує, переплітається з історією і часто в колективній свідомості сприймається як історична подія. К. часто трапляється в героїчному епосі (див. «Пісню про Роланда»).

ОДА (від грец. ode - пісня) - в еллінів - урочистий ліричний вірш для хору. Пізніше хвалебна пісня, присвячена видатній події чи особі. У творчості Горація О. відокремлена від музики, що розширює її жанрово-тематичні можливості: в О. «До Мельпомени» мотив творчого підсумку життя підноситься до рівня важливої та урочистої теми. В українській літературі до О. зверталися Є. Маланюк, П. Тичина, М. Рильський та ін.

ПСАЛОМ (грец. psalmos - пісня, гра на струнному інструменті) - жанр юдейсько-християнської літератури; пісні релігійного змісту, звернені до Бога, створені біблійним царем Давидом. Псалми Давидові відомі ще як Псалтир. Він був однією з найпопулярніших книг на теренах України з часів княжої доби. Відгомін П. бачимо у творчості Г. Сковороди, Т. Шевченка, Л. Костенко.

РОМАН (фр. roman - будь-який твір, написаний романською, а не латинською мовою) - складний за будовою і великий за розміром епічний твір, у якому широко охоплені життєві події певної епохи та багатогранно й у розвитку змальовані персонажі. Як жанр Р. виник ще в античності. У Середньовіччі особливої популярності набув лицарський Р., який проіснував до XVII ст. Сервантес задумав свого «Дон Кіхота» як пародію на лицарський Р. Після виходу першої частини роману Сервантеса, жоден лицарський Р. не був надрукований. Р. Сервантеса став взірцем для європейських письменників і визначив розвиток цього жанру аж до наших часів.

СОНЕТ (італ. sonetto, від прованс. sonet - пісенька) - усталена лірична форма, що складається з 14 рядків, написаних п’ятистопним або шестистопним ямбом. С. виник в Італії в XIII ст. Найвідоміший вид С. т. зв. італійський С., який трапляється в Данте й Петрарки. Італійський С. складається з двох катренів (чотиривіршів), об’єднаних між собою спільною римою, і двох терцет (тривіршів), теж об’єднаних спільною римою. Класичний італійський С. будувався за суворими законами: вірш складається з чотирнадцяти рядків; спільна рима між катренами і терцетами відсутня; значуще слово в С. може вживатися лише один раз; останнє слово має бути смисловим «ключем» усього вірша; зміст розгортається за схемою: теза - розвиток тези - антитеза - синтез. Великої популярності набув і англійський (шекспірівський) С., що складається з трьох чотиривіршів і двовірша, які зазвичай римуються так: абаб вгвг деде єє.

РУБАЇ (араб. - те, що складається з чотирьох) - одна з поширених форм поезії народів Близького та Середнього Сходу. Це чотиривірш зі схемою римування ааба, тобто заримовані перший, другий і четвертий рядки, а третій рядок називають «холостим», бо він не заримований. Зазвичай Р. мають філософський зміст.

СУРА (араб. - ряд каменів або цеглин у стіні) - назва глав Корану. С. за місцем проголошення поділяються на мекканські (86 сур) ранні та мединські (28 сур) пізні. Мекканські С. написані саджем - ритмічною і римованою прозою. Зв’язної оповіді в Корані немає, кожна С. є закінченим текстом. С. в Корані, окрім першої, розміщені за розміром від найбільшої до найменшої.

ТРАГЕДІЯ (грец. tragoedia, буквально: цап’яча пісня) - драматичний твір, що ґрунтується на гострому, непримиренному конфлікті особистості, яка прагне максимально втілити свої творчі потенції, з об’єктивною неможливістю їхньої реалізації. Конфлікт Т. має глибокий філософський зміст, є надзвичайно актуальним у політичному, соціальному, духовному планах, вирізняється високим напруженням психологічних переживань героя. Т. майже завжди закінчується загибеллю головного героя. Кожна історична доба давала своє розуміння трагічного і трагедійних конфліктів.