Узагальнення за розділом «Бароко і класицизм»

Бароко - доба і напрям у літературі та мистецтві XVII-XVIII ст., що прийшов на зміну Відродженню, але водночас не був його запереченням.

• Література бароко характеризується тяжінням до різких контрастів, часто надмірної метафоричності, алегорій, прагненням уразити читача пишним стилем, риторичним оздобленням творів. Усе це зумовлене намаганням приголомшити читача, щоб потім, через емоції, впливати на його розум.

• Представник іспанського бароко Луїс де Ґонґора вживав у віршах складні синтаксичні конструкції та метафори, складні алегорії (як у вірші «Галерник»). Його ім’ям названо вигадливий манірний стиль в іспанській літературі - «ґонґоризм».

• Творчість представника англійського бароко Джона Донна позначена філософічністю, роздумами про сенс людського життя, аналізом душевного

стану людини. У сонеті «Щоб мучить мене...» яскраво втілена одна з провідних рис поетики бароко - схильність до різких контрастів.

• Бароко стало першим спільним художнім стилем, що поєднав Західну та Східну Європу (у т. ч. Україну). Тому говорити про загальноєвропейську культуру (а не окремо про культури Західної та Східної Європи) можна, починаючи лише від доби бароко.

Класицизм - напрям у європейському мистецтві й літературі XVII-XVIII ст., котрий орієнтувався на античні зразки, що проголошувались ідеальними, класичними, гідними наслідування. Він вирізнявся суворою регламентацією, вимогою твердого дотримання чітких, раз і назавжди встановлених норм і правил, викладених у різноманітних поетиках (наприклад, у «Мистецтві поетичному» Нікола Буало).

• Для драматургії класицизму це «правило трьох єдностей» - часу, місця і дії.

• У мовному оформленні творів класицизм орієнтувався на теорію трьох стилів (високого, середнього, низького), вимагалися ясність і чистота мовних висловів.

• Найпрестижнішим родом літератури вважали драму, яка поділялася на жанри: «високу» трагедію та «низьку» комедію. Згідно з приписами класицизму, змішувати жанри категорично заборонялося.

• «Високі» жанри призначалися для високих суспільних станів (передовсім дворян), а «низькі» - суспільних низів (міщан, селян).

• Класицизм досяг найвищого розквіту у Франції, поширившись майже по всій Європі, особливо в тих країнах, де були сильні монархічні режими.

• Класицисти закликали не до спонтанної творчості, не до миттєвого осяяння, а до продуманого аналітичного процесу: «Ви вчіться мислити, тоді вже писать».

• Героя літературного твору класицисти часто наділяли однією-двома основними рисами характеру (як Журдена). Позитивні риси - чесність, вірність, доблесть, талановитість - притаманні персонажам античної або національної історії, представникам панівної верхівки. Негативні риси - хитрість, підступність, недоумкуватість - властиві переважно вихідцям із соціальних низів.

• Тематика цих творів мала бути важливою для всіх, основна тема - держава й особистість. Типовим для класицистичної трагедії є конфлікт особистого й державного інтересів на користь останнього.

• Твори класицизму пропонували образ «взірцевого героя», були прикладом для наслідування громадянами держави, виховували читача.

• Композиція класицистичного твору усталена й нормативна: необхідні суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість будови, чіткість, ясність, простота викладу, єдність почуття в ліриці.

Зміст