Зарубіжна література. Повторне видання. 8 клас. Ковбасенко

Коштовна перлина світової літератури

ЛУЇС ДЕ ҐОНҐОРА-І-АРГОТЕ

У самій назві стилю бароко знаходимо його характеристику - «перлина неправильної форми» - примхлива, несподівана, покликана вразити, сповнена різких контрастів. Усі ці риси притаманні, зокрема, й поезії Луїса де Ґонґори.

«На Ґонґору люто нападали і палко його захищали. Творіння його живі й сьогодні, ніби вони щойно вийшли з-під пера, а навколо його імені досі триває шум... А Ґонґора, самотній, як прокажений, чиї виразки холодно відсвічують сріблом, очікував із зеленою гілкою в руці нових поколінь, яким він міг би передати свою істинно цінну спадщину і своє відчуття метафори» (Федеріко Гарсія Лорка).

Луїс де Гонгора

(1561—1627)

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Луїс де Гонгора (1561-1627) був сином свого часу: захоплювався досягненнями науки і коридою, інтелектуальною працею і картярською грою, вишуканою поетичною формою і гострою літературною полемікою. Як у будь-якого іспанського дворянина, у нього було тільки три життєві дороги: «палац, церква чи море, обери одну - й забудь про горе». Він обрав церкву, бо саме сан священника давав змогу, не обтяжуючи себе, займатися улюбленою справою. Він прагнув потрапити до палацу, бо саме там сподівався зустріти шанувальників прекрасного, адже справжнім покликанням Ґонґори була поезія.

Дієго Веласкес. Портрет Луїса де Ґонґори. 1622

Приїхавши до Севільї з наміром отримати посаду придворного живописця, Веласкес зупинився у королівського капелана поета Луїса де Ґонґори і написав його портрет. Робота вийшла такою вдалою, так точно передавала гіркоту й сум поета, що справила величезне враження на короля Філіпа IV, який одразу ж замовив Веласкесові свій портрет і дав йому омріяну посаду.

Зовні життя Луїса де Ґонґори нічим не відрізнялося від життя звичайного іспанського дворянина. П’ятнадцятирічним він вступив на правничий факультет одного з найкращих на той час у світі Саламанкського університету, у 1585 р. прийняв духовний сан, у 1606 р. його висвятили на священника, що дало змогу в 1617 р. отримати почесну, хоч і малоприбуткову посаду королівського капелана і можливість перебратися до столиці Іспанії Мадрида. У 1626 р. поет тяжко захворів, втратив пам’ять і безпомічним жебраком повернувся помирати до рідного міста.

Перша збірка творів поета була надрукована в рік його смерті під вельми промовистою назвою «Твори у віршах Іспанського Гомера». Але це не той випадок, коли слава прийшла до поета після смерті. Хоча Ґонґора і не друкував своїх творів, це не заважало йому бути в епіцентрі літературного життя того часу. Він вважав поета своєрідним суперником Бога, деміургом, який намагається творити досконалу форму, опираючись лише на слова і їх зображальну силу, досягти засобами «чистої поезії» виняткової краси словесної структури. Це робило твори водночас складними і вишуканими. Така манера письма: тяжіння до метафоризації поетичного мовлення та вишуканих перифраз, - мала багато прихильників і послідовників та згодом отримала назву ґонґоризм.

Ґонґоризм - вигадливий манірний стиль в іспанській літературі, що отримав свою назву від творця цього стилю Луїса де Ґонґори, представника іспанського бароко. Вірші Ґонґора писав заплутаною мовою, синтаксично складними фразами, зі складними метафорами і різноманітними тропами.

Не всі поділяли погляди Ґонґори і ґонґористів на літературу. Серед опонентів поета був і один із найвидатніших іспанських драматургів Лопе де Веґа. Полеміка між ними була жорстка і навіть агресивна. Вони зустрічалися і як суперники на поетичному змаганні, яке проводилося в Мадриді під час урочистостей на честь покровителя Мадрида Святого Ісідро, і навіть обмінювалися в’їдливими випадами стосовно приватного життя. Скажімо, коли Лопе де Веґа одружився на доньці різника, Луїс де Ґонґора цей шлюб в’їдливо охрестив «союзом пера і шинки». Та хай там як, а поезію Ґонґори, як і п’єси Лопе де Веґи, іспанці любили надзвичайно. Багато романсів і пісень поета до цього часу звучать на іспанських вулицях, органічно влившись у широке річище словесної народної творчості.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Іще гаряче золото не в силі

З волоссям порівнятися твоїм,

Іще обличчям лагідно-ясним

Затьмарюєш ти вроду чистих лілій,

Іще на диво всім горять несмілі

Твої вуста цвітінням запашним,

Іще не може дорікнуть нічим

Кришталь твоїй красі сліпучо-білій, -

А вже волосся, шия та вуста,

Все, чим пора квітує золота

Твоя, усе - до лілій і кришталю,

Не тільки сріблом чи стеблом сухим

Стає поволі, а й відходить далі -

У землю, в тінь, у порожнечу, в дим.

Переклад Михайла Москаленка

ГАЛЕРНИК

На галері, на турецькій

І до лави там прикутий,

Руки на весло поклавши,

Очі втупивши додолу,

Він, драгутівський невільник,

Біля узбереж Марбельї

Нарікав під звук суворий

Ланцюга й весла своїх:

«О святе іспанське море,

Славний береже і чистий,

Коне, де незмірна безліч

Сталася нещасть наморських!

Ти ж бо є те саме море,

Що прибоями цілує

Краю батьківського мури,

Короновані і горді.

Про дружину принеси ти

Вістку і скажи, чи щирі

Плач її і всі зітхання,

Що мені і тут лунають.

Бо якщо полон мій справді

Ще оплакує, як легко

Ти могло б південні води

Перлами перевершити!

Дай же, о криваве море,

Відповідь; тобі не тяжко

Це вчинити, якщо правда,

Що і води мають мову.

Але ти німуй, о море,

Якщо смерть її забрала;

Хоч цього не сміє статись,

Бо живу я поза нею,

Бо прожив я десять років

Без свободи і без неї

В вічній каторзі при веслах

Не вбиває сум нікого».

Враз потужно розгорнулось

Шестеро вітрил галерних,

І звелів йому наглядач

Всю свою ужити силу.

Переклад Михайла Ореста

• 1. Що таке ґонґоризм?
• 2. Доведіть, що вірш «Іще гаряче золото не в силі...» належить до поезії бароко. Визначте тематику цього вірша. Чи пов’язана вона з основними мотивами поезії бароко?
• 3. Яку роль відіграє контраст у цьому вірші?
• 4. Знайдіть образи, які символізують ефемерність, швидкоплинність і невловимість у вірші.
• 5. Визначте тему та провідну думку вірша «Галерник».
• 6. Від чого найбільше страждає ліричний герой вірша «Галерник»?
• 7. Знайдіть метафори і контрасти у вірші «Галерник» та поясніть їхню роль.

ВІДЛУННЯ

1927 р. в Севільї зібралася група молодих поетів, щоб урочисто відзначити трьохсотріччя з дня смерті найбільшого поета епохи іспанського бароко Луїса де Ґонґори. До того моменту Ґонґору неабияк забули, але молодим людям знадобився саме він, поет витонченої метафори і складного, «темного» стилю, щоб обґрунтувати свої поетичні принципи. Через три століття Ґонґору воскресили і піднесли на недосяжну висоту. Так народилася група видатних іспанських письменників, художників і музикантів, які заявили про себе як «Покоління 27-го року». Серед її найвідоміших представників - поет Федеріко Гарсія Лорка, розстріляний фашистами 1936 р., художник Сальвадор Далі, кінорежисер Луїс Бунюель.