Люсі Мод Монтгомері. «Енн із Зелених Дахів»

Загалом письменники не дуже часто хвалять своїх колег. Надто коли ті «грають із ними на одному полі», тобто розробляють схожі теми й проблеми чи створюють подібні образи. Тим більшої уваги заслуговує захоплений відгук Марка Твена (творця образу знаменитого Тома Соєра) про Енн Ширлі, героїню твору Люсі Мод Монтгомері: «Енн - найзворушливіша і найчарівніша дитина в художній літературі від часів безсмертної Аліси». То що ж підкупило уславленого американця в творі канадійки? Чим ось уже понад століття приваблює читацьку увагу ця рудоволоса дівчинка-сирота?

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

ЛЮСІ МОД МОНТГОМЕРІ (1874-1942)

Люсі Мод Монтгомері народилася 30 листопада 1874 року в Кліфтоні на Острові Принца Едварда (провінція на сході Канади). Дівчинці не виповнилося і двох років, як від сухот померла її мати, тож крихітку забрали на виховання дідусь із бабусею - Олександр і Люсі Макнейл, що жили в містечку Кавендіш. Від дитинства Мод (так її називали друзі) чула чимало захопливих історій від дідуся, який був талановитим оповідачем, а бабуся завжди підтримувала прагнення онуки до освіти. Тож дівчина успішно вступила до коледжу Принца Вельського, після закінчення якого вчителювала. Набутий шкільний досвід дав змогу майбутній письменниці заглянути в глибини дитячої душі, у її найпотаємніші куточки і створити неперевершені образи дітей. Попри скрутне фінансове становище, жага Мод до знань не вщухала, тож вона прослухала кілька курсів з англійської літератури в Університеті Далхаузі в Галіфаксі (Нова Шотландія).

Люсі Мод Монтгомері. 1908

Але 1898 року помер дідусь, тому Мод повернулася та доглядала бабусю до самої її смерті 1911 року. У цей час вона активно вивчала літературу, писала вірші та оповідання, працювала у сфері журналістики (це заняття Монтгомері не покидала протягом усього життя). Усе це дало їй змогу відшліфувати авторський стиль. Л прогулянки улюбленими місцями та замилування природою Кавендіша надихнули письменницю на створення її найвідомішого персонажа - Енн із Зелених Дахів. Сама Монтгомері зазначала: «Якби не було тих років у Кавендіші, то я не впевнена, що роман "Енн із Зелених Дахів” був би коли-небудь написаний».

«Я завжди тримала під рукою блокнот, куди записувала ідеї для сюжетів, пригод, персонажів та описів, коли вони спадали мені на думку. Навесні 1904-го року я переглядала цей блокнот, ...знайшла заниділий запис багаторічної давності: «Літня пара звертається до дитячого притулку за хлопчиком. Помилково їм відправляють дівчинку». Я подумала, що це спрацює. Почала накидати розділи, розробляти і вибирати пригоди та «виховувати» героїню. Її ім’я Енн не було мною зумисне обране, вона промайнула у моїй фантазії вже охрещеною».

Л. М. Монтгомері

Книгу Монтгомері завершила восени 1905 року, проте в канадських видавців історія про дівчинку-сироту не викликала зацікавлення.

1907 року письменниця підписала контракт із видавничою компанією США на публікацію роману «Енн із Зелених Дахів», що відчутно змінило її життя.

Роман побачив світ у квітні (офіційно в червні) 1908 року, а вже до грудня того ж року був шість (!) разів перевиданий. Письменниця отримала багато схвальних відгуків від пересічних читачів і відомих людей. Зокрема, Марк Твен палко вітав появу книги «Енн із Зелених Дахів» та її героїні Енн: «Енн - найзворушливіша і найчарівніша дитина в художній літературі від часів безсмертної Аліси».

Так найвідоміший роман Люсі Мод Монтгомері поклав початок цілій серії книг про рудоволосу Енн Ширлі, над якими авторка працювала впродовж п’ятнадцяти років, а також низці екранізацій, п’єс тощо.

1911 року вона одружилася з пресвітеріанським проповідником Ювеном Макдональдом і вони переїхали до провінції Онтаріо. Поруч із вихованням трьох дітей та виконанням домашніх обов’язків Люсі Мод Монтгомері і далі займалася літературною творчістю. У той час було написано 11 із 22 її романів, зокрема книгу із серії про Енн «Діти з Долини Райдуг» (англ. «Rainbow Valley»), опубліковану 1919 року та присвячену трьом місцевим юнакам, солдатам, які загинули далеко від рідного дому на полях Першої світової війни. У книзі йдеться про священника та трьох його синів, які дуже нагадують родину самої Монтгомері. У її щоденниках, опублікованих уже посмертно, міститься чимало згадок про їхній будинок (зараз там музей письменниці), його архітектуру і меблювання. Ці записи були використані під час проведення реставрації (2010).

Л. М. Монтгомері з чоловіком. Глазго. 1911

Гімн провінції Острова Принца Едварда

Люсі Мод Монтгомері казала, що не пам’ятає такого часу, коли б вона не писала. Окрім цього, вона була членом Канадської асоціації авторів (Canadian Author’s Association), Канадського жіночого прес-клубу (Canadian Women’s Press Club), читала лекції, у яких популяризувала канадську літературу. Вона є автором слів офіційного гімну провінції Острів Принца Едварда.

У творчому доробку письменниці серед іншого варто відзначити «Заплутане павутиння» (заголовок є алюзією на роман у віршах Вальтера Скотта «Марміон»), «Блакитний замок». Одними з останніх є твори «Енн із Шелестких Тополь», «Джейн з Ліхтарного Пагорба» (присвячено улюбленому коту авторки), «Енн із Інглсайду». Її твори визнані культурною спадщиною Канади, а сама авторка нагороджена Орденом Британської імперії. Померла Л. М. Монтгомері 24 квітня 1942 року в Торонто.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

«Енн із Зелених Дахів»

Роботу над своїм найвідомішим романом «Енн із Зелених Дахів» Люсі Мод Монтгомері розпочала на кухні в дідуся й бабусі в Кавендіші ще 1905 р., навіть не здогадуючись про те, яку славу та визнання принесе їй цей твір.

Письменниця відзначалася акуратністю та увагою до деталей, що дуже допомагало їй у творчості. Мод мала звичку записувати всі події в зошити та зберігати їх і згодом зібрала чудові матеріали для написання низки творів про рудоволосу дівчинку, зокрема й роману «Енн із Зелених Дахів».

Якось переглядаючи записи десятирічної (!) давнини, Мод звернула увагу на випадок, який трапився 1892 року в Кавендіші з двоюрідним братом її дідуся Пірсом та його дружиною Рейчел, що мешкали поруч. Пара стареньких не мала власних дітей, тож вирішила всиновити двох хлопчиків, які мали би стати їм опорою та допомагати виконувати хатню роботу. Як бачимо, схожі сподівання плекають персонажі роману «Енн із Зелених Дахів» Марілла та Метью Катберт. Хоча в тексті Монтгомері це брат і сестра, але це аж ніяк не заважає нам вказати на такі збіги як вияв автобіографізму у творі. Як невипадковим є й такий збіг: приїхавши на залізничну станцію, щоб зустріти двох хлопчиків, літнє подружжя побачило 5-річного хлопчика та... його 3-річну сестру. Пірс і Рейчел негайно написали листа до дитячого будинку та повідомили про помилку: мовляв, вони просили двох хлопчиків, а їм прислали хлопчика й дівчинку. Проте їм надійшла відповідь, що хлопчиків у їхньому закладі мало, до того ж, їм не хотілося б розлучати рідних брата й сестру. Тож Пірс із Рейчел вирішили залишити обох дітей. Неважко помітити, що схоже рішення щодо Енн приймають також персонажі роману Люсі Мод Монтгомері, які хотіли всиновити не дівчинку, а саме хлопчика.

Отже, головна героїня роману - 11-річна рудоволоса дівчинка на ім’я Енн Ширлі, яка, на перший погляд, не вирізнялася серед своїх однолітків. Вона балакуча, життєрадісна, з багатою уявою, вміє радіти красивому. Однак на її долю вже випало чимало випробувань. Передовсім, батьки Енн померли (тут теж наявний автобіографізм твору, адже сама Люсі Монтгомері рано осиротіла), після чого сирота потрапила до родини Томас, де їй не могли дати тепла та турботи, що їх потребувала маленька дівчинка. Натомість пан Томас пиячив, пані Томас мала величезний клопіт з господарством, а Енн мусила доглядати їхніх чотирьох дітей. Одинадцятирічній дівчинці це виявилося не під силу. Згодом її забрала до себе родина Геммонд, але й вони не були ласкавими до Енн, а вона знову доглядала дітей (і цього разу вісьмох!). Звичайно, вона перебувала в родині, але не почувалася її частиною. Нікуди не поділося й відчуття самотності та думка, що насправді її ніхто не любить. Ці переживания посилилися, коли пані Геммонд мусила переїхати, але Енн з собою брати не захотіла, тож віддала до сиротинця. Подібні дії зовсім не схожі на гуманне ставлення до людини, скоріше до якогось предмета. Але така маленька дівчинка ще не здатна всього усвідомити. Чи не звідси її нелюбов до свого рудого волосся та імені. Їй видається, що якби в неї була інша зовнішність (наприклад, не руде, а чорне блискуче волосся) та ім’я (пригадайте, що під час знайомства з Маріллою дівчинка просить називати себе Корделією), то тоді б її любили і про неї піклувалися.

Енн із Зелених Дахів. Кадр із серіалу. Режисер Кевін Саліван. 1985

Ситуація починає змінюватися з переїздом Енн до Зелених Дахів. Насправді, Енн - дуже тямуща, вправна, талановита дівчинка, якій бракувало поряд мудрих дорослих, наставників, які підказали б їй, як треба поводитися. Але, оскільки цього не сталося, ані родина Томас, ані родина Геммонд, а тим більше в сиротинці нічого про це не казали. Тому почали виявлятися деякі погані риси вдачі Енн: її вибухи гніву, ридання, емоції, які дівчинка не здатна була контролювати, небажання пробачати і просити вибачення. Якнайкраще це ілюструє епізод, коли Енн, не дочекавшись рішення Марілли і Метью щодо її перебування або НЕперебування в їхньому домі, кидає речі й починає кричати. Це крик самотньої дівчинки, яка покладала великі надії на цю родину, а тепер боїться стати знову непотрібною й опинитися в сиротинці (вона ще дорогою з вокзалу поділилася з Метью тим, що сиротинець, де вона провела чотири місяці, є найгіршим місцем у світі). І вона не може приховати цей страх, тож байдуже, що подумають про її характер та поведінку Марілла і Метью. Досить гостро реагує Еин і на слова Рейчел Лінд щодо її непривабливості. Зрештою, доводиться просити вибачення, хоча й не тому, що усвідомила провину, а тому, що про це попросив Метью.

На слова однокласника Гілберта Блайта, що вона «морква», Енн розбиває свою грифельну дошку об його голову й обіцяє собі ніколи з ним не розмовляти (хто прочитав оповідки про Енн далі, той знає, що згодом все було якраз «з точністю до навпаки»).

Промовистим є й момент, коли Марілла застає Енн у сльозах, бо та розуміє, що її така довгоочікувана справжня подруга Діана виросте, вийде заміж й забуде про неї. Тут до страху самотності додається ще й певна егоїстичність головної героїні. А в ситуації, коли Енн сказала неправду Маріллі про її аметистову брошку (зізналася, що впустила її у воду, хоча це було не так) лише для того, щоб її не покарали і дозволили піти на пікнік, свідчить про нерозуміння нею чесності й моральності як позитивних якостей характеру, якими не варто нехтувати заради розваг.

Бажання вчитися і досягати високих результатів, здавалося б, має винятково позитивну мотивацію. Але зовсім не так це відбувається з Енн. Через свою неприязнь до Гілберта Брайта вона вирішує стати ледь не найкращою ученицею і перевершити його. Їй це вдається, але почуття тріумфу затьмарює те, що хлопець привітав її публічно на очах учнів школи з перемогою. Дівчинці набагато приємніше було б, якби він відчував себе переможеним, страждав від цього, а не радів її успіхам. Звісно, можна прийняти таку мотивацію Енн до навчання як прагнення перевершити однокласника (тим більше, коли чесно докладаєш максимум зусиль для позитивного результату), та в дівчинці кипить забагато негативних почуттів до Гілберта Брайта. Тож можна спостерігати майстерність письменниці в зображенні «неглянсованого», не «підсолодженого» образу головної героїні.

Але життя біля турботливих Марілли і Метью, наявність пості його дому, виховання та щира зацікавленість долею дівчинки, справжні друзі поруч, - усе це починає змінювати її. Енн уже не думає про себе як про дівчинку, яка не заслуговує на любов через непривабливу зовнішність, а стає впевненішою й розуміє, що може і - головне - хоче змінюватися на краще.

Саме в цей час до Ейвонлі прибули новий пастор та його дружина місіс Аллан, яка так сподобалася Енн, що дівчинка вирішила стати схожою на неї. І йдеться не про зовнішність, а про поведінку та манери, які починають відігравати важливу роль для Енн Ширлі. Вона організовує літературний клуб, бере участь у виставах і концертах. Вона дуже добре вчиться, складає екзамени і готується вступати до Королівської вчительської семінарії. Поступово Енн із дівчинки, яка занадто поринала в нездійсненні фантазії і мрії, перетворюється на впевнену в собі дівчину, яка приймає себе такою, якою вона є, з тим, що вона сама досягла і чого ще може досягти.

Ілюстрація до першого видання роману «Енн із Зелених дахів». 1908

Кульмінаційним моментом у прийнятті самої себе й усвідомленні своєї внутрішньої сутністності стають слова Енн після концерту в готелі. Вона сказала, що та нитка перлів, подарована Метью з такою великою любов’ю, для неї дорожча за усі діаманти, які вона бачила на багатій пані. Ця важлива художня деталь засвідчує величезну внутрішню роботу в душі дівчинки. Енн отримує стипендію і планує продовжувати навчання. Однак смерть Метью, слабке здоров’я Марілли і її план продати Зелені Дахи дуже вплинули на Енн. Вона вирішує відмовитися від подальшого навчання і працювати в місцевій школі - бачимо ще один вияв її любові, розважливості та відповідальності. І, звісно, зустріч з Гілбертом дорогою з кладовища, момент, коли його пропозицію пробачити старі образи і стати друзями прийняла Енн Ширлі.

«Руде дівчисько», звісно, вплинуло на життя людей в Ейвонлі і змінило його на краще: Метью діставав справжнє задоволення від балачок Енн, Марілла змогла відчути радість материнства, у їхньому будинку стало затишніше й веселіше. Енн стала справжньою подругою для Діани Баррі і врятувала її сестру, коли в тієї була гарячка. Своєю появою та витівками вона «оживила» Ейвонлі. Але, з іншого боку, її оточення відіграло не меншу (коли не більшу) роль. Метью й Марілла стали для Енн Ширлі батьками. Марілла, яка часом поводилася трохи суворо, дбала про освіту дівчинки, її ставлення до релігії. Саме Марілла порадила Енн потоваришувати з Діаною Баррі. Метью, навпаки, завжди виявляв поблажливе ставлення до дівчинки, підтримував, давав відчуття захищеності. І перше прагнення сподобатися новій родині, яка хотіла хлопчика, догодити їм, аби не повернули до сиротинця, змінюється на щире бажання порадувати їх, стати предметом гордості та віддячити за любов і турботу. Місіс Аллан - молода, розумна та вродлива дружина пастора, стає для Енн справжнім ідеалом, але найголовніше - саме вона здатна розгледіти в дівчинці приховані таланти і своєю вірою надихнути Енн.

Енн із Зелених Дахів - це приклад сильної, талановитої дівчинки, яка, пройшовши через життєві труднощі, не перестала вірити в прекрасне та вселяти радість у тих, хто поруч, а завдяки турботливим, здатним любити людям змогла стати кращою, знайти себе та свій життєвий шлях.

1. Знайдіть у творі Люсі Мод Монтгомері сліди автобіографізму.

2. Які випробування випали на долю Енн? Як дівчинка їх переживала і який вплив вони мали на неї?

3. Чи можна стверджувати, що Люсі Монтгомері створила «глянсований» образ головної героїні? Чому ви так вважаєте?

4. А якби образ Енн був «підсолоджений», то як, на вашу думку, це вплинуло б на популярність твору? Чому ви так вважаєте?

5. Як на характер і вчинки Енн Ширлі вплинув приїзд до Ейвонлі нового пастора та його дружини місіс Аллан?

6. Як ви розумієте самохарактеристику головної героїні: «Всередині мене є неначе ціла купа різних Енн! Я часом думаю, що саме тому я постійно й потрапляю в халепи. Якби там була одна-єдина Енн, то було б зручніше, зате не так цікаво»? А чи виникали подібні запитання у вас чи ваших знайомих? Про що вони свідчать?

7. Чи можна до головної героїні застосувати фразу Франсуа Війона «я знаю все, не знаю лиш себе»? Чому ви так вважаєте?

8. Як саме вплинула Енн Ширлі на життя людей в Ейвонлі?