Художня культура. Академічний рівень. Профільний рівень. 11 клас. Климова

Розділ ІІІ. Художня кульура народів Африки

Тема 1. Значення художньої культури африканського континенту

Культура народів Африки

Мистецтво Африки охоплює різні регіональні школи, налічує кілька історичних епох, проте становить собою єдину художню систему. Самобутнє мистецтво народів Африки розвивалося переважно в західному Судані, на Гвінейському узбережжі та в Конго. Саме тут досягла найвищого розквіту художня творчість народів цього континенту: скульптура, живопис та архітектура. Власне африканське образотворче мистецтво — це мистецтво Західної та Центральної Африки.

Інший характер має мистецтво народів Східної Африки й півночі Судану, тобто регіонів, де був поширений іслам. Його вплив позначився на розвитку художньої культури, у якій майже не були представлені скульптура й живопис. Тут склалася особлива, місцева, банту-індо-арабська культура, пов'язана з Іраном, Індією і середньовічним арабським світом. Однак як у північній частині Судану, так і на східному узбережжі художня творчість місцевого африканського населення знайшла втілення переважно в народній архітектурі, а також у різьбленні по дереву.

Наскельні малюнки Драконових гір

Святковий ритуал африканського племені

Пам'ятки стародавнього мистецтва Африки були виявлені й у Південній Африці. Так, у горах Матопо, що на півдні Родезії, у 1920-х роках були знайдені наскельні зображення міфологічного змісту, сцен землеробських та побутових обрядів. Безумовно, ці пам'ятки були створені народами високої культури, вже знайомими із землеробством.

Наречена з племені Масаї. Кенія

На крайньому півдні африканського континенту, у Драконових горах, і в гірських районах Південно-Західної Африки виявлено численні розписи й малюнки. Стиль, сюжети й характер зображень є дуже різними, отже, імовірно, що наскельні малюнки Південної Африки належать до різних епох і є пам'ятками художньої творчості різних народів.

Африка вважається колискою боді-арту (мистецтва прикрашання оголеного тіла). У художній культурі її народів збереглося чимало художніх традицій первісного суспільства. Тож неавтентичні форми мистецтва, пов'язані з прадавніми уявленнями африканців про красу людського тіла, набули на території Чорного континенту надзвичайного розвитку. Татуювання, пірсинг, натільний розпис, зміна природних пропорцій людського тіла досі поширені в культурі африканських племен.

Жінка племені Мурсі. Ефіопія

Тіло прикрашали як чоловіки, так і жінки з декоративною метою і для того, щоб показати свій соціальний статус (наприклад, жінкам робили татуювання, за яким можна було визначити їхній сімейний стан, а чоловічі тату свідчили про мисливську вправність або військові перемоги). Також із ритуальною метою на тілі й обличчі робили порізи у вигляді сакральних символів, утираючи в рану суміш із попелу й селітри. Після загоєння ран на шкірі утворювалися грубі рубці.

Юнак зі шрамуванням

Проколювання різних ділянок тіла практикувалося вже за кілька тисячоліть до нашої ери. Африканці носили всілякі металеві сережки, які вставляли у вуха, брови, губи, ніс. Загалом африканські племена — це єдине соціальне середовище, де позитивне ставлення до пірсингу залишається незмінним уже впродовж кількох десятків століть.

Землі, розташовані на захід від Єгипту, історично називали Магрибом. У перекладі з арабської Магриб — «країна, де заходить сонце» або «захід». Іноді Магрибом називали лише країну Марокко. У VII—VIII ст. країни Північної Африки — Туніс, Алжир і Марокко — увійшли до складу Арабського халіфату. Мистецтво цих народів отримало назву «магрибське», або «мавританське».

Історія термінів «маври» і «мавританський», що походять від грецького слова «темний», сягає античної епохи, коли маврами називали корінне берберське населення давньої, розташованої в північно-західній частині Африки держави — Мавританії.

Перші значні пам'ятки арабо-берберської архітектури були створені в Північній Африці ще наприкінці VII ст. Серед них найвизначнішою є велична мечеть Сіді-Укба в Кайруані (Туніс), заснована як соборна мечеть міста, яке вважалося «надміру сухим містом ісламу».

Її сучасний вигляд остаточно склався до кінця IX ст. Зовнішньому вигляду кайруанської мечеті притаманні риси фортифікаційної архітектури: будівля оточена глухими масивними стінами, укріпленими контрфорсами, з мінаретом у вигляді високої і потужної квадратної вежі. Основне композиційне ядро — величезний внутрішній двір — оточене мармуровими і гранітними колонами, що підтримують підковоподібні арки.

Про середньовічний живопис Північної Африки відомо дуже мало. Збереглися стародавні рукописи, прикрашені вишуканим геометризованим орнаментом, у забарвленні якого переважають золото та інтенсивний синій колір.

Прикладне мистецтво, яке отримало назву «іспано-мавританське», досягло високої досконалості. У ремісничих майстернях виготовляли парчу, дорогі шовкові тканини, вироби зі слонової кістки, фаянсовий посуд і чудово оздоблену зброю. За часів раннього Середньовіччя країни Європи отримували коштовні тканини майже виключно з арабських країн Північної Африки і Близького Сходу, а також із Сицилії і мавританської Іспанії.

Мечеть Сіді-Укба. Кайруані. Туніс

Ваза Фортуни

Найбільш ранні вироби іспано-мавританської кераміки належать до другої половини XIV ст. Це так звані альгамбрські вази. Серед них до найдосконаліших належить ваза Фортуни.

Середньовічний Магриб та арабська Іспанія були одними з тих мостів, які з'єднали духовне життя Сходу і Заходу. Арабська культура залишила глибокий слід у побуті та культурі Іспанії. Особливо тривкими були традиції мавританського мистецтва в архітектурі, кераміці та інших галузях художнього ремесла.

Карфаген — місто, яке пов'язує Схід і Захід

Це давнє місто було столицею північноафриканської держави Карфаген, що існувала протягом VII—II ст. до н.е. на території сучасного Тунісу. Народом, який у стародавні часи населяв ці землі, були фінікійці.

Мистецтво Карфагенна відчуло вплив давніх культур Єгипту та Греції, а згодом і Риму. Це яскраво виявилося у стильовому розмаїтті різних видів мистецтва. З одного боку, карфагеняни імітували східні стилі, а з другого, — запозичували традиції греків, етрусків. Загалом до V ст. до н.е. переважав вплив Сходу, а згодом — еллінської культури.

Ювелірного мистецтва фінікійці навчились у мікенців і єгиптян. У різьбленні по слоновій кістці простежуються єгипетські, мікенські та ассирійські мотиви.

Яскравим прикладом впливу еллінської культури є карфагенські саркофаги IV—III ст. до н.е. та поховальні споруди (мавзолеї), а також застосування в архітектурі давньогрецьких ордерів.

Руїни Карфагена. Туніс

Богиня Місяця Таніт, покровителька Карфагена

Скульптура з музею Карфагена. Туніс

У часи, коли Карфаген став однією з провінцій Римської імперії, він отримав нову культуру. Римляни зводили нові храми й будівлі громадського значення. Через деякий час Карфаген став одним із найкрасивіших міст, другим за розміром та величчю після Рима. Для задоволення потреб городян був побудований цирк на 60 тисяч глядачів (карфагенський колізей), а також театр, амфітеатр, великі терми та акведук завдовжки 132 км.

Відголоски художніх надбань митців Карфагена відчувалися багато століть після руйнування міста. Мармур і граніт, що колись прикрашали римське місто, були вивезені та використані для будівництва соборів у Генуї, Пізі (Італія), а також, можливо, і Кентерберійського собору (Англія).

Мистецтво єгипетської Александрії в мозаїці

Вважається, що мозаїка зі скляних кубиків (тесер) виникла в III—II ст. до н.е. в єгипетському місті Александрія. Із винайденням такої техніки мистецтво монументального живопису набуло нових засобів виразності: однотипні геометрично правильні мозаїчні елементи давали митцям можливість ускладнювати художнє рішення твору — зображення набували тривимірності. Шліфування й полірування мозаїчної поверхні посилювали інтенсивність кольорів і напівтонів тесер настільки, що другорядні зображення (наприклад декоративні бордюри) відігравали роль рами для центрального панно.

Мозаїка з міста Тмуїс, розташованого в дельті Нілу, повністю розкриває потенціал цієї техніки. Обрамлене кількома рядами бордюра центральне квадратне панно зображує жіночу напівфігуру. Вона одягнена у військовий костюм, її голова увінчана головним убором у вигляді носової частини корабля (ростри), у руках вона тримає обвитий стрічками стяг флагманського корабля. Часто це панно трактується як уособлення Александрії. У панно проявляється нове ставлення до кольору: фігура більше не виглядає світлим силуетом на темному тлі — місце темного фону займає світло-блакитний колір, обличчя модельоване світлотінню багатих відтінків, одяг і головний убір викладені тесерами яскраво-червоного, пурпурового й золотого кольорів, грубі контури відсутні, майже зникають свинцеві вставки, широко застосовувані в ранніх єгипетських мозаїках (вони залишаються тільки в контурах древка прапора й геометричних бордюрів).

Зразки александрійської мозаїки

Мозаїчна плитка «Нільський сюжет» із храму Фортуни Прімігенії в давньому Пренесте відома також під назвою «Мозаїка Барберіні». Вона виконана в техніці, що дозволяє створювати реальну імітацію живопису. Мозаїчні твори, виконані в цій техніці, були вишуканими й високохудожніми.

Поєднання документальної точності, неприборканої фантазії і незрівнянної майстерності виконання є яскравим прикладом розквіту елліністичної традиції у створенні мозаїчних картин.

Декоративно-прикладне мистецтво Африки

У декоративно-прикладному мистецтві народів Африки, нерозривно пов'язаному з працею та побутовим устроєм життя, відобразилися творча фантазія народу й відчуття естетичної цінності людської праці. Зокрема, це стосується виготовлення меблів і посуду.

У низинах річки Конго побутує різьблена дерев'яна скульптура племен бавілі й баконго, дуже експресивна та грубувато-схематична за формами. Скульптура південного Конго — народів балуба, бапенде та інших вирізняється ясним спокоєм образів і витонченістю форми. Схожими за стилістикою є різьблені вироби народу вачивокве, що жив на півночі Анголи.

Ритуальні африканські статуетки

Господарський уклад життя африканських племен в умовах первіснообщинного ладу сприяв тривалому збереженню самобутніх культурних навичок і традицій. Скульптура різних племен не тільки відрізнялася манерою виконання, а мала відмінності етнічного характеру.

Народи Західної Африки, головним чином узбережжя Верхньої Гвінеї, від Ліберії до Нігера, зберегли традиційну майстерність бронзового литва. У цих регіонах поряд із дерев'яною пластикою створювали і скульптурні вироби з бронзи. Найвищого розквіту це мистецтво досягло в народів південної Нігерії — йоруба, біні та іджо.

Особливий стиль наявний у скульптурах племені бага, що населяє узбережжя французької та португальської Гвінеї. Виготовлення та характер виробів декоративно-прикладного мистецтва Африки тісно пов'язані з місцем та умовами проживання їх творців.

Житло африканського племені Батаку

Житло африканського племені Тода

Художній смак і властивий африканським народам стиль виявляються не тільки в окремих предметах, айв оздобленні всього помешкання. Так, різьблений дерев'яний посуд у Судані розставляється на глинобитних, часто розписних підвищеннях. У районах тропічного лісу, де поширені дерев'яні житла, стіни й підлога покриваються плетеними циновками зі складним геометричним орнаментом. У степових районах переважають глинобитні будівлі, прикрашені різьбленням та розписом одвірків, карнизів, опорних стовпів та ін. Усе хатнє начиння (посуд, меблі, предмети побутового вжитку) також прикрашається орнаментом. Майстерність різьблення по дереву, орнаментування циновок, бісерних вишивок та ін. поширене в усіх народів тропічної Африки.

Африканська статуетка

Африканські жіночі прикраси

Африканське шитво бісером

Африканські культові маски

Африканське мистецтво маски — це творчість цілого континенту. Феномен цього мистецтва пов'язаний зі світовідчуттям африканської людини, яка не відділяє себе від природи. Африканські маски існують від часів палеоліту та відіграють особливу роль у житті народів західного та екваторіального регіонів континенту.

Африканські маски

Усі значні моменти життя людини: збирання врожаю, поховальні й весільні обряди, посвячення юнаків та дівчат — супроводжуються появою масок. Вважається, що під час танців та інших обрядових дій духи пращурів наділяють власника маски своєю містичною силою.

Африканський шаман у ритуальній масці

Матеріал, з якого виготовляють маски, надзвичайно різноманітний: це може бути дерево, кістка, теракота або їх комбінування із додаванням шкіри, хутра, волосся, пір'я, рослинних волокон, зубів, намиста та ін. Візерунки на масках вирізаються й покриваються фарбою, або просто розписуються, або викладаються з намистин і черепашок. Кожна деталь орнаменту має символічне значення. Наприклад, зигзаг — це стежка предків, складний шлях, яким потрібно пройти з гідністю, щоб духи предків були задоволені; шаховий орнамент — подвійність світу, протистояння добра і зла, знання і невігластва, чоловічого і жіночого начал. Для того щоб посилити виразність масок, митці вдаються до вельми своєрідних прийомів. Наприклад, очі й рот виконують у вигляді циліндрів, що виступають над пласкою поверхнею, ніс з'єднують із чолом, а масивні надбровні дуги збільшують тінями навколо очей.

Загалом африканським маскам притаманний особливий внутрішній ритм, вони створюються в певному «емоційному ключі».

ЗАПИТАННЯ

• Які галузі художньої творчості найбільше розвивалися у народів Африки?

• Як африканці прикрашали своє тіло?

• Розкажіть про різновиди масок та їхню роль у житті африканських племен.

• Схарактеризуйте архітектуру Північної Африки та назвіть найвідоміші споруди.

• Яким було мистецтво давнього Карфагена?

ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ

• Створіть комп'ютерний проект-дослідження на тему «Римський спадок в Африці».

• Підготуйте і проведіть конкурс на виготовлення африканських масок.

ТВОРЧА МАЙСТЕРНЯ

• Виготуйте предмети побуту або їх ескізи в африканському стилі (робота в групах).