Українська мова, українська та зарубіжна літератури. Інтегрований курс. Частина 1. 5 клас. Хворостяний
Словник термінів і понять
Автор / авторка — реальна особа, яка створила текст.
Адресант — той / та, хто розпочинає спілкування.
Адресат — той / та, до кого звертається адресант.
Алітерація — повторення однакових чи подібних за звучанням приголосних звуків для підсилення звукової або інтонаційної виразності, для емоційного поглиблення змісту.
Антоніми — слова з протилежним лексичним значенням.
Аргументація — обґрунтування певного положення (твердження, гіпотези, концепції) з метою переконання в його істинності, доцільності.
Асонанс — повторення однакових чи подібних голосних звуків, що надає художньому тексту милозвучності, підсилює його музичність, поглиблює зміст.
Етикет — сукупність правил поведінки, що регулює людські стосунки.
Жанр — тип тексту, який розрізняють за певними сталими, повторюваними формальними та змістовими ознаками.
Ідея (тексту) — головна думка, яку стверджує автор чи авторка своїм твором.
Інформація — відомості, які передають усним, писемним та іншими шляхами за допомогою умовних сигналів і технічних засобів.
Композиція (художнього твору) — побудова тексту, яка зумовлена його змістом, призначенням і характером.
Комунікація — це процес обміну інформацією між двома або більше особами.
Мікротема — це частина загальної теми (частина тексту, що містить окрему, відносно завершену думку).
Мова — система одиниць спілкування та правил їх функціонування.
Мовлення — утілення мови; процес використання мовних одиниць.
Наголос — виділення складу в слові посиленням голосу або підвищенням тону.
Образ (художній) — форма відображення (моделювання) дійсності.
Омоніми — слова, що мають однакове написання й/або звучання, але різні значення.
Опис — один із типів мовлення; висловлення про певні ознаки, властивості предмета чи явища.
Оповідач / оповідачка — особа в оповідному художньому творі, від імені якої письменник / письменниця веде розповідь про людей і події.
Орфографія — розділ науки про мову, що вивчає систему загальноприйнятих правил написання слів.
Орфоепія — розділ науки про мову, що вивчає систему правил вимови.
Пароніми — слова, подібні за звучанням, але різні за значенням.
Рід (літератури) — узагальнювальне поняття, один із головних елементів систематизації літературного матеріалу. Основні роди літератури: епос, лірика, драма.
Роздум — один із типів мовлення; висловлення про причини якостей, ознак, подій.
Розповідь — один із типів мовлення; висловлення про вчинки героїв, про події, які відбуваються, відбуватимуться чи відбувалися з кимось у певній послідовності.
Синоніми — слова, близькі або тотожні за значенням.
Стиль (мови) — сукупність засобів, вибір яких зумовлено змістом, метою та характером висловлювання.
Судження — індивідуальна думка про що-небудь, погляд на щось; виклад своїх думок, поглядів. Може бути істинним або хибним.
Сюжет — перебіг подій у художньому творі.
Текст — група речень, пов’язаних між собою за змістом, що становить завершену цілісність.
Тема — коло подій, життєвих явищ, представлених у творі; узагальнена відповідь на запитання «Про що твір?»
Уподібнення (асиміляція) — фонетичне явище зміни звуків однієї категорії під впливом одне одного.
Факт — певним чином зафіксована подія, що насправді відбулася; її істинність можна перевірити, тому її не піддають сумніву.
Фейк — подання фактів у спотвореному вигляді або подання свідомо неправдивої інформації.
Фонетика — розділ науки про мову, що вивчає звукову систему мови та зміни звуків у мовленнєвому потоці.
Чергування (звуків) — постійні закономірні зміни звуків в одних і тих самих частинах слів.
