Українська література. 7 клас. Калинич
Фантастичні пригоди та фентезі
• Олесь Бердник «Хто зважиться — вогняним наречеться» (скорочено)
• Галина Пагутяк «Королівство» (скорочено)
ПОЗАКЛАСНЕ ЧИТАННЯ
• Олесь Бердник «Зоряний корсар»
• Зірка Мензатюк «Дике літо в Криму»
• Олександр Гаврош «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу»
• Галина Пагутяк «Втеча звірів, або Новий бестіарій»
• Марина Павленко «Русалонька із 7-В»
• Мія Марченко «Місто Тіней»
• Наталія Дев’ятко «Легенда про юну Весну»
«Крапля камінь точить», 2023 р. Полотно, акрил, лак, глітер. Художниця Марія Голуб
Олесь Бердник
(1926-2003)
Усі великі книги мають власну легенду. Як і всі великі письменники.
Громовиця Бердник
Олесь Бердник — український письменник-фантаст, громадський діяч — народився у селі Вавилове на Миколаївщині.
На початку 1930-х років сім’я Бердників переїхала на Київщину. Там вони пережили Голодомор 1932-1933-х рр. і Другу світову війну.
А що про Голодомор 1932-1933 рр. в Україні відомо вам?
Громовиця Бердник — дочка письменника — згадує: «Якось мама зварила мій нелюбимий капусняк. Я кинула ложку й сказала, що не буду його їсти. Тато підняв цю ложку і промовив: “Доню, ти не знаєш, що таке великий голод”. Того ж вечора він усе розповів про Голодомор».
Олесь Бердник добровольцем пішов на фронт, був поранений. Після війни закінчив театральну студію в Києві й став актором. Водночас працював журналістом.
Олесь Бердник. Фото В. Присяжнюка
Писати твори почав ще в школі. Ті з них, що були на вільну тему, стали фантастичними оповіданнями. Олесь описував космічні польоти, зустрічі з невідомими істотами.
У 1949 р. після виступу з критикою влади письменника арештували й засудили до десяти років позбавлення волі «за антирадянську агітацію».
Олесь Бердник завжди був активним у житті суспільства. Він став членом-засновником Української Гельсінської групи (УГГ) — організації, члени якої збирають докази порушення прав людини, щоб захистити їх.
Справу батька продовжила донька — журналістка й письменниця — Громовиця Бердник.
Хто зважиться — вогняним наречеться
(скорочено)
ЧАСТИНА ПЕРША. ДИВО ЧОРТОВОЇ ДОЛИНИ
ГОРОБИНА НІЧ
Після шаленої горобиної ночі1, сильної грози; після розповідей очевидців про вогняні кулі, які залітали навіть у хати; після того, як Максим Іванович, учитель-астроном, повідомив, що вночі збіглося два дивовижні явища: астрономічне і метеорологічне, допитливий хлопчик Славко вирішив шукати в Чортовій Долині боліди2, які, впавши, перетворилися на метеорити3.
Оскільки друзі Славка — Ліна й Онопрій — не виявили бажання йти до кінця, на пошуки метеоритів Славко пішов один. У лісі хлопець натрапив на хатинку баби-яги.
1 Горобина ніч — назва темної ночі зі зливою, грозою та блискавицями. Її часом вважають розгулом нечистої сили.
2 Болід — великий вогняно-яскравий метеор, що рухається в небі у вигляді вогняної кулі. Болід — доволі рідкісне явище.
3 Метеорит — тверде тіло космічного походження, що впало на поверхню Землі або іншого космічного тіла з космосу.
Поміркуйте, які риси характеру треба було мати, щоб наважитися на пошуки?
Які казкові елементи є у творі?
ЧУДО-ЦВІТ
Хлопець повертався додому задумливий і сумно-щасливий. Баба про щось запитала його — він не почув. Мати гримнула — Славко не відповів. Машинально сьорбав те, що баба поставила йому під ніс, дивився невидючим поглядом десь перед собою.
— Чи не зурочено тебе? — заклопотано озвалася баба Оришка, мацаючи долонею онукове чоло. — Якийсь сам не свій став. Ходиш десь вечорами. Де це ти цілий день ходив аж до смерку? Мо’, знову дива якогось шукаєш?
Славко сказав, що бачив чарівну квітку. Батьки йому не повірили, тільки баба. Вона сказала:
— Ти знай своє. Раз побачив чудо-цвіт — то вже не одступай.
— Од чого, бабо?
— Од казки, — пояснює вона. — Од чого ж іще? Чудо-цвіт бачить, у кого серце ясне та вірне, — тому й одкривається.
— А хіба чудо-цвіт хтось мав? — допитувався хлопець.
Чому з усіх рідних лише бабуся повірила онукові і стала на його захист?
Пофантазуйте, що може символізувати чудо-цвіт?
— Атож. Тільки люди гадають, що він одкриває золото, всякі скарби. То в казці так сказано, щоб не всякий збагнув. Для мудрого золото — чисте серце та вірні друзі. А злий чоловік шукає собі проклятого скарбу, щоб забагатіти. Мудрому чудо-цвіт дає хоробрість і силу або й славу. А злому — вічне терзання, страх, щоб ніхто не одняв нещасного багатства. То великий знак, Славку, що в нашім краї з’явився чудо-цвіт...
Пригоди Славка тривають. Він зустрічає дівчину, яку нібито знає і вона лише від думки про те, що хоче, щоб човен плив, робить так, що човен без мотора пливе.
ДИВА
У селі Вогники почали творитися дива. Люди, приходячи з поля чи лісу, розповідали одне одному про незвичайні випадки: про мішки, які ходять, про сокиру, яка розкололася від того, що нею хотіли зрубати ялинку, про те, як заряд рушниці влучив у мисливця, який намагався козулю пристрелити...
Баба Оришка пояснила: «То все чудо-цвіт робить!»
КАЗКОВЕ ПЕРЕТВОРЕННЯ
Довкола старої хатки, де колись жив лісник, був занедбаний сад... Славко сидів у бур’яні за похиленим тином, розгортаючи будяки, поглядав на вікна й двері — чи не вийде Катя, чи не покажеться?!.
...Хлопець притулився чолом до нижньої шибки, закляк від несподіванки. Він побачив посеред хатини маленьку згорблену постать баби-яги з Чортової Долини!..
...Хлопець вже хотів постукати в шибку, коли посеред хати з’явилася Катя. Вона, склавши руки на грудях, зупинилася перед бабою, щось сказала. Баба торкнулася пальцем до її грудей. І одразу ж на тому місці зажевріла яскраво-блакитна зірка. Довкола вогняної цятки спалахнула спіраль, почала розгортатися. Ширше, сильніше! Спіраль захопила обличчя, руки, ноги. Постать дівчинки танула, щезала. Славко захолов... Катя вмирає? її не буде?..
Катя перетворилася на клубочок, а потім — на чудо-квітку.
Вони обидві чарівниці — і баба й онука!
Хлопець заворушився від збудження, кущ затріщав. Баба глипнула у вікно, кивнула йому. На її зморщеному обличчі не відбилося й тіні подиву. Вона спокійно підійшла ближче, трутила віконницю, та легко піддалася. Славко не знав — вставати йому чи сидіти? Було незручно, соромно, лячно...
...Славко хутенько оббіг хату, ввійшов до кімнати, несміливо зупинився біля столу. Квіточка колихалася в повітрі, від неї котилися хвилі тонкого запаху, в ньому був подих весняних трав, першої грози, дніпровського лугу.
— Це — Катя? — ковтаючи сухий клубок в горлі, шепнув він.
— Нанті, — мовила баба. — Для тебе — Катя. Ти стрічався з нею в такій подобі. В лісі... Тоді ти випробував себе. Спочатку були сумніви. Потім казка перемогла. Тільки тому Нанті пізніше підійшла до тебе...
Як ви вважаєте, що мала на увазі баба, коли казала, що хлопця привела не просто цікавість?
Баба пояснила, що Катя і є квіточка.
— А навіщо... знову квіточка? Хай би вічно була дівчиною, — зітхнув хлопець.
— Ти все жадаєш знати одразу, — докірливо мовила баба. — Навіть казка не одразу мовиться, на все треба часу... Інколи той час страшний, важкий. Не всяка казка весела, хлопчику... Май терпіння! Скажи щиро — тобі припала до серця Катя? Не лише така, як була дівчинкою, а й ось така, як Нанті тепер?
Славко кивнув, ніжно глянувши на квіточку. Баба спостерегла той погляд, задоволено всміхнулася.
— Ти приймаєш її таку, як є?
— Приймаю, — прошепотів Славко. — І пішов би на край світу, щоб пробудити її. Хіба я гірший від царевича в казці?
Бабині очі розквітли волошками. Вона поклала долоню на плече хлопця.
— Ой, як гарно ти сказав! Сам не відаєш, як добре ти мовив, мій хлопчику! Я щаслива, що стріла тебе. І Нанті щаслива. Може, наша мрія здійсниться...
— Яка мрія?
— Зачекай. Подружися з Нанті, і вона тобі про все розповість. Про те, звідки ми прибули, навіщо...
— А чому я? — запитав спантеличений хлопець. — Неосвічений, малий... Чому ви не йдете до дорослих, до вчених?
— Дитяче серце, яке вірить казці, дуже надійне, — лагідно мовила баба. — Воно не сумнівається в дивовижному. А тепер — попрощаємося! Пора. Не покидай Нанті, дружи з нею...
— Можна до неї приходити... сюди? — несміливо запитав він.
— Для дружби всі двері відчинені, — сказала баба. — Нанті, ти чула, що запитав хлопчик?
Квіточка ніжно засміялася, по її пелюстках пробігли хвилі голубих іскорок.
Які слушні повчання є в діалозі баби та Славка? Поясніть одне із повчань.
— Нанті, вір йому. Відкрий нашу таємницю. Він стане ниткою до серця їхнього світу. Поясни йому все... Ти згодна?
Квіточка знову замерехтіла перлистим полум’ям, Славкові вчулися слова:
— Я ждатиму, Славку...
— Це — гарно, — кивнула баба. — Якби так було завжди! Треба чудо бачити на кожному кроці. І ніколи не вважай небувале, незвичайне привидом втомленого мозку. На добраніч, синку! Нанті чекатиме тебе...
— Я прийду, — тихо сказав Славко, зупиняючись на порозі і поглядаючи на чарівну квітку. — Ти вір мені, Катю... Нанті. Я ще не звик, але ти вір. Я буду тобі щирим другом... Найщирішим...
1. Як ви розумієте вислів «горобина ніч»? Чи можна вважати цей момент у творі зав’язкою? Чому?
2. Що стало причиною пригод Славка?
3. Чому ці випробування випали саме на долю дитини?
4. Який зв’язок баби-яги — баби Одарки — Каті — вогняного клубка — яскравої зірки — чудо-цвіту?
5. Назвіть три чарівні предмети, три чарівні перетворення, три чарівні істоти в розділі «Казкові перетворення». Про що вони свідчать?
6. Чи трапляється фантастика в реальному житті? Відповідь обґрунтуйте.
7. Випишіть із розділу «Казкове перетворення» 3-5 висловів, які мають повчальний зміст. Чи є вони афористичними? Чому? Напишіть есе за одним із них. Скористайтеся алгоритмом написання власного висловлення.
8. Намалюйте чудо-квітку. Оформте виставку робіт. Зробіть презентацію, використовуючи цікаві вислови з твору.
ЧАСТИНА ДРУГА
КАТАСТРОФА. ПРОМІНЬ ДАЛЕКОГО СВІТУ
...О шостій ранку Славко був біля хатини лісника. На ґанку сиділа Катя, милувалася ніжно-рожевим обрієм, що пломенів над стіною синього лісу. Баба Одарка стояла поруч, торкалася висохлою рукою до пишної золотавої коси дівчинки, вдоволено цмокала.
Славко з Катею пішли до лісу.
— Починаю розуміти, — збентежився Славко. — А де це — у вас, Катю? Ти ще й досі не сказала...
— На Планеті Квітів, у Краю Казки...
— Розкажи мені про неї, — загорівся хлопець...
— Люди Землі в усі віки створювали могутні казки, легенди, — вела Катя натхненну оповідь. — В тих казках діяли сильні, незламні герої, звитяжці, лицарі, їхні кохані, веселі діти, дракони і могутні вороги, трудящі оратаї і садівники, мудрі тварини і небачені птахи. І думки людські летіли у Всесвіт, розносячи у безмір вість про дивовижну планету Землю, де мислячі істоти живуть з такою повнотою у видимому світі і в світах чуття та думки. Так ваша казка проникла Сонячним Шляхом до нашої планети — до Планети Квітів...
— Як ти сказала? Сонячний Шлях? Що це таке?
— Я не скажу більше, — тихо одвітила Катя. — Я й так сказала багато. Слухай далі. Ми завжди були квітами, жили ніби у сні. А коли прийшла ваша казка, перед нами відкрився неймовірно прегарний обшир діяння, бачення життя. Так почав творитися Райдужний Міст між: світами. Та потім... пізніше... вже кілька століть тому, почало згасати наше сонце. Славку, це було тяжко, дуже тяжко. Я тобі ще не можу всього відкрити...
— Чому, Катю? Чому?
— Не знаю, як ти сприймеш. Ще невідомо, що скаже твоє серце, коли перед тобою постане прірва, яку треба подолати! У нас сталося лихо, і його може відвернути лише Земля. Зажди! Я знаю, що ти хочеш сказати: розповісти вчителям, вченим, дорослим! Так? Це не допоможе. Тут потрібне чисте дитяче серце...
Що нового Славко дізнається про Планету Квітів?
Як ви гадаєте, чому йому це цікаво?
Якою ви уявляєте Планету Квітів?
— Катю, а чому б нам не зустрітися з Максимом Івановичем? З астрономом?
— А нащо?
— Він щира людина, хороша і ніжна. Він збагне, бо все життя живе мрією. Все б йому про зорі говорити, про небо... про далекі світи... А в нього є багато вчених знайомих. Розумієш? Якби його переконати, щоб він повірив, тоді було б легше. Тоді б ти відкрила свою таємницю, і люди Землі помогли б вам...
— Не знаю, — похиливши голову, прошепотіла Катя. — Щось тривожно мені. Не віриться, що він збагне...
ДВА СВІТИ
В напівтемному павільйоні шкільної обсерваторії було прохолодно, тихо. Катя ввійшла туди вслід за Славком, зупинилася, зацікавлено оглянула приміщення. Побачила телескоп, усміхнулася.
— Це — щоб вивчати небо?
— Телескоп, — пояснив хлопець. — Збільшує в тисячу разів.
— А це багато? — наївно поцікавилася Катя.
— Є ще більше. В кілька тисяч разів...
— Ти гадаєш, що це допоможе краще знати світ?
— Знову твої дивні запитання. Поговори про це з Максимом Івановичем. Він зараз прийде....
У коридорі почувся стукіт милиці. До павільйону зайшов Максим Іванович. Він різко зупинився, пильно глянув на дівчину. Нахмурився, ніби був незадоволений собою. Мовчки показав на ослінчик під стіною, сам сів у крісло біля телескопа. Коли Катя й Славко сіли, він скупо всміхнувся.
— Оце і є твоя таємнича незнайомка? Наробила вона шуму, наробила... Ну, що ж ви мені хотіли сказати?
— Пам’ятаєте, в кінці серпня впали метеорити в Чортовій Долині? Ви послали нас шукати їх?
— Ну? — пожвавішав Максим Іванович, гостро глянувши на хлопця. До чого це ти?
— А до того, що я знайшов...
— Що? — крикнув учитель. — Знайшов метеорит? І не сказав? Чи вигадуєш?
— Та не метеорит, а людей у долині знайшов! Ось її — Катю, бабусю стареньку. Відтоді все й почалося.
Максим Іванович провів долонею по чолу, покрутив головою.
— Ти часом не захворів, Славку?
— Та ні, — відповів хлопець. — Все, все правда. Я побачив хатинку, а в ній баба старенька. Стіни світилися, і на покуті була чарівна квітка, а потім з’явився вогняний клубочок. А потім...
— Ти що — жартуєш зі мною?
Катя сумно глянула на хлопця, зробила непомітний знак.
— Я сама скажу, Славку. Скажу, хто ми й звідки.
— Оце інша справа, — відповів учитель. — Без вигадок...
— Моя оповідь вам здаватиметься ще більшою вигадкою, — зітхнувши, сказала Катя. — Славко правду сказав. Він зустрів нас у лісі. Після грози. Все те сталося після нашого перельоту...
— Якого перельоту? — збентежився Максим Іванович, спантеличено дивлячись на дівчину.
— Ми не з вашої планети, — спокійно сказала дівчина. — Ми — жителі іншого світу. Бабуся моя вже була на Землі, а я — уперше.
Максим Іванович скочив з крісла, його милиця застукотіла довкола телескопа. Він вийняв хустинку з кишені, витер спітнілі руки, зупинився... Славко з острахом дивився на свого вчителя. Він ще ніколи не бачив його в такому стані. Що з ним діється? Максим Іванович помітив погляд хлопця, трохи заспокоївся, але вираз обличчя в нього залишився їдучий, скептичний.
— Що ж, продовжимо розмову. Де ж ваш зореліт, апарат?
— У нас нема апаратів, — серйозно відповіла дівчинка. — Ми інакше долаємо простір...
— Як же?
— Безпосередній контакт з простором. Як у казці. Захотів, проявив волю — і полетів. Енергія твого єства стає згустком енергії, ніби кулястою блискавицею, намічає напрям і долає відстань. Немає могутнішої сили, ніж казкова воля істоти. Ви бачили тієї ночі падіння двох таких згустків енергії — грозових куль. То прибули ми. А потім набули форми людей, щоб діяти на Землі...
— Ловко, — засміявся астроном. — Начитана дівчина, нічого не скажеш. Мабуть, простудіювала всю фантастику, «Еврику» читаєш — є таке видання популярне, плюс безліч казок! Гм! А де ж ваша — з дозволу сказати — планета? Як ви зволите називати її? Точніше, як вона називається у нас, на Землі? Марс, Венера чи, може, Юпітер? Чи, може, ви з Меркурія? Ха-ха! Так там свинець розтоплюється... Чи, можливо, з Урана? Тоді я не заздрю вашим жителям — там суцільна крига, холодище!
— Ми не з цієї системи, — сказала дівчинка. — Точніше, з цієї, але з такої частини, яку ви ще не знаєте. Мені тяжко говорити. Пробачте. У нас єднання з іншими істотами — радість. А у вашому серці я читаю збентеження, іронію, страх. Чому? Ви — гарна людина. Прийміть мої слова просто, щиро. Тоді все буде добре. Інакше ми не зрозуміємо одне одного.
— Чудово, чудово, — стримуючись, сказав Максим Іванович, силоміць усміхнувся. — Ти слушно мовила. Я погарячкував. Слухаю тебе. Як же це воно — поясни. З цієї системи, не з цієї системи. Що за шарада?
9. Перейдіть за покликанням https://cutt.ly/mwPbZLYB чи за QR-кодом і дізнайтеся, що таке телескоп.
Катя почала розповідати Максимові Івановичу про її планету, про Казку, але вчитель не вірив.
Тоді Славко попросив показати кошелик зі свіжими ягодами.
— Які дрібниці, — зітхнула Катя. Вона простягла руку перед собою, провела в повітрі. — Маєте свіжі ягоди...
Перед учителем ліг на підлогу невеликий кошелик, в приміщенні поплив неповторний запах суниць. Учитель схилився, недовірливо підняв кошелик, нюхнув ягоди, глянув на Катю.
— Як це ти зробила? Де взяла ягоди?
— Просто захотіла. Як у казці. Я ж з Планети Квітів. Ви творите металеві речі, а ми можемо створити все, що пов’язане з рослинами, квітами. Я ж вам казала вже — ви не вірите. У нас нічого не треба пояснювати. Казка діється без пояснення.
— Феноменально, — сказав приголомшений учитель. — Ти прекрасний ілюзіоніст. Це тебе бабуся навчила?
— Я втомилася, — прошепотіла Катя. — Я більше не можу так розмовляти...
— Добре, добре, — м’яко сказав астроном. — Не буду більше глузувати. Яка ж мета у тебе... у вас? Як з’єднатися з вашим світом? Чи наші вчені змогли б туди полетіти? Ви б цього хотіли?
— О! — вигукнула Катя. — Це і є наша мета, наше бажання...
Простежте за реакцією Максима Івановича. Чи вірить він дівчинці? Чому? Чи повірили б ви у Планету Квітів? Відповідь обґрунтуйте.
Поміркуйте, чому дорослим важко вірити в казку.
— Тоді відкрий нам секрет польоту до вашої планети, — сказав учитель. — І всі сумніви щезнуть. Дай формули, дай ідеї та креслення, а не легенди... і ми збудуємо апарат. Тільки скажи ясніше — що, де, як?
— Я вже сказала: формули не допоможуть.
— А що допоможе?
— Любов до неймовірного. Полюбіть наш світ — Край Казки.
— Полюбити, не бачивши?
— Лише так, — підтвердила Катя. — Бо коли любимо те, що перед очима, — це вже ніби плата за почуття. Справжня любов — у мрії, ще перед баченням...
Учитель хотів доказів. Він зауважив:
— Я кажу, що мені жаль... Жаль, що я не Славко. Що мені не тринадцять літ...
— Казка повертає юність, — тихо мовила Катя.
Чому Максим Іванович жаліє, що він не Славко і йому не 13 років?
Чи повірив астроном Каті?
Чи погоджуєтеся ви з думкою, що герої живуть лише в казках?
Хто є героями для вас у реальному житті?
Максим Іванович гірко глянув на свою милицю і зачинив двері. Дівчина зітхнула, взяла Славка за руку...
— Так. Я обіцяла прочинити двері до казки. Я дотримаю слова...
— Ой, Нанті!
— Так, тепер уже я не Катя! Тепер я Нанті! Ходімо, любий хлопчику! Нанті поведе тебе по шляху казки!
Нанті веде хлопчика шляхом казки. Славко достойно долає шлях. Він діяв як герой. Не пожалів себе, щоб жили його друзі.
РОЗЛУКА
А тим часом Прі проник у хату Каті...
— Ти чого лазив до хати?! — закричав Славко.
— Вони ж відьми! — огризнувся Прі. — Я хотів глянути, з ким ти дружиш! Мене Ліна підбила. А там — нікого, лише квіточка над столом. Так я її... Я її об пеньок!
Прі замахнувся, десь біля ґанку відчайдушно закричала Нанті... Спалахнуло примарне блакитне полум’я. Онопрій злякався, кинувся в кущі. Над розбитою квіточкою з’явилася бабуся, вона тяжко застогнала. Потім тіло її розтануло, і перед Славком постала висока красуні з фіолетовим вінком на чолі. Її оточував вихор вогню, каскад ніжно-зелених кіс спадав до пояса. Вона сумовито глянула на хлопця і сказала:
— Казка скінчилася, синку! Жар-птиця покидає тебе! Прощай, прощай, прощай! Нанті, летімо!..
...Нанті пропала, над подвір’ям поплив вогнистий клубок, з тріском і гуркотом покотив у небо.
Перлисті пелюсточки розбитої квітки заворушилися, розійшлися. На дітей глянуло сумовите око чудо-цвіту. Почувся шепіт:
— Не плач, Славку, чуєш? Любий хлопчику, ми лише квіти далекого казкового краю. Ми — марево для вас... Дружи з Ліною, в ній зріє казкове зерно. Зростіть його, прикрасьте свою планету... Ми не встигли всього сказати вам... Наша планета в біді, вона згасає, і рятунок залежить від вас. Його принесе той, хто віддасть життя своє за казку. О, мій хлопчику, чи збагнеш ти? Чи зрозумієш?.. Тієї ночі знову шаленіла небувала гроза.
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
ПОШУКИ ПРИШЕЛЬЦІВ. УСМІШКА КОСМОНАВТА
Одного разу до школи завітав відомий космонавт Іван Король. Ліна і Славко вирішили розпитати про стежку до Планети Квітів.
І хлопець розповів усе, як воно сталося. Про грозову ніч, про пошуки метеоритів, про казкову хатинку і бабу-ягу, про літаючу квіточку і Нанті.
Космонавт слухав, не перебиваючи...
Що стало причиною змін у поведінці Ліни?
Явища природи у творі реагують на те, що відбувається в житті людей. Як ви можете це пояснити?
— Та хіба ж тут потрібна порада? — палко сказав Король, щиро дивлячись на неї. — Друзі мої, не до мене ж зверталася чудо-цвіт, Нанті, чарівна істота з далекого краю? Чуєте? Не до мене, а до вас! Чому ви забули про це? Чому шукаєте відповіді поза собою?
— Я... ми думали, що старші...
— Які старші? — здивувався космонавт. — Хіба в казці старші добувають жар-птицю? Хіба не наймолодший? Хіба не той, над ким насміхаються, глузують? Братці ви мої! Не ждіть відповіді від учених чи космонавтів! У них — своє, у вас — своє! У нас — наукова казка, у вас — просто казка!
І та й та — прекрасна! Ви гадаєте, що у нас все гладенько? Ого! Такі бурі гримлять, що страх! Буває, якийсь вчений чи космонавт висуне нову гіпотезу або проєкт, а на нього — стріли, стріли! Абсурд, кричать, безумство, авантюра! А далі — глядь! — минає час, і «авантюра» летить в небо, або відкриває нові частки, або дає для пізнання нові шляхи в теорії чи практиці. Наука, братці ви мої, це теж дивовижна казка! І хто хоче йти у ній широким шляхом — той не відкриє нічого нового. Отак і ви... в своїй чарівній казці не шукайте поради того, хто не звідав небувалого шляху...
Чи доречною є порада Івана Короля в цій ситуації? Чому? Чи скористалися б ви нею?
Чи повірив космонавт дітям? Чому?
— А де ж ті, хто звідав? — гірко запитав Славко.
— Будь ти перший!..
— У мене ще більша тривога, — прошепотів Славко. — Я гадав, що ви...
— Що я? — сумно од казав Король. — Ти забув мої слова, що я заздрю вам, любі мої! Відкиньте смуток, дивіться довкола розплющеними очима. Казка знайде вас, якщо ви її діти. Чуєте? Вона знайде. Тільки й ви вічно прагніть до неї.
Доля сприяла дітям. Вони долучилися до екскурсії в Центральну Азію. Славкові, Ліні та Прі вдається проникнути на вертоліт, який летів у гори. Саме там вони сподіваються знайти шлях на Планету Казки.
ГОРИ
Снилися Ліні гори. Не такі, як на картинах, а казкові, незвичайні. Кришталево сяють променисті вершини, над ними пливуть небувалі рожеві і блакитні хмари. А вона із Славком летить понад тими хребтами, роздивляється, що там ховається внизу, під білою запоною...
Довго блукаючи горами, герої зустрічають робота й потрапляють у його таємничий корабель, який несе їх шляхом казки...
Казкові рожеві квіти вкрили гірський схил
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
НЕБУВАЛЕ. РЯТУНОК
Що це — сон чи правда?
Де він? Що з ним діється?..
— Хто ти? — несміливо запитав хлопець.
— Друг, — карбуючи слова, пролунало згори. — Я-приніс-тебе-і-ще-одну-істоту-на-цю-планету.
Славко зрадів. Отже, це керівний робот корабля. Він розуміє мову. Можна з ним порадитися. Хвилюючись, хлопець сказав, уже вірячи в чудо:
— Ми вийшли, шукали їжі та води. Ліна торкнулася куща. Він виявився хижаком, який захопив її і поніс. Я не знаю, де вона, що з нею. Треба розшукати її.
— Хто-така-Ліна? — поцікавився робот.
— Подруга моя. Та, що летіла зі мною.
— Зрозумів. Друга-істота-ще-не-вернулася-на-корабель.
— Так, так. Чи можна знайти її?
— Можна.
— То прошу — хутчіше! Що мені робити?
— Сиди-спокійно-і-жди.
Прозорі стіни корабля знову затуманилися, стали непроникно-білими. Потім на них засяяли вогнисті розмаїті смуги, вони спліталися в густу сітку. З тих мерехтінь виникли образи марсіанських краєвидів. Дерева, горби, кратери, цирки, ямки, глибокі урвища та долини, вузькі джерела, що струменіли поміж чагарями. Краєвиди калейдоскопічно мінялися, погляд екранів заглиблювався все далі й далі...
— Паразитна-форма-життя, — сказав робот. — Нижча-еволюція. Живе-поїдає-живе. Запаси-біологічного-матеріалу.
— Це вона! — з жахом скрикнув Славко, вдивляючись у цей останній кокон. — Вони її вб’ють!
— Летимо-туди! — спокійно сказав голос.
— Швидше, — зітхнув Славко. — Скоріше, бо буде пізно...
Видіння далекої долини зникло. Стіни стали прозорими. Поверхня планети почала віддалятися. Славко побачив, як десь недалеко заблищали серед пісків шпилі дивних будівель, руїни концентричних стін.
— Сліди-діяльності-розумних-істот, — сказав голос. — Було-високе-життя. Тепер-перерва-еволюції.
— То що? Марсіан нема? — запитав Славко. — Вони загинули?
— Hi-є. Але-їх-мало. Планета-холодна. Мало-енергії-від-Сонця. Вони-шукають-нових-шляхів-розвитку.
— А чому ти залишив на Землі господаря? Чому полетів з нами?
— Господар-мисляча-істота. Той-не-господар. Механізм. Перевага-мислячій-істоті. Ввійшли-люди. Про-грама-польоту-на-Марс. Дослідження.
«Тепер зрозуміло, — подумав Славко. — Хоч керівний робот корабля й розмовляє, але самостійного думання в нього небагато».
— А звідки ти знаєш нашу мову?
— Я-ловлю-образ-слова. Маю-перекладач. Дуже-просто.
— Хм. Для нього просто. А на Землі лише мріють про таке.
— Прибули, — сказав голос. — Треба-звільнити-мислячу-істоту.
Славко побачив, як заметушилися біля скелі літаючі кущі. Вони вишикувалися лавою, настовбурчилися, огорнулися хмариною, захищаючи свою здобич. Ліна вже була спеленута прозорими тонкими нитками і підвішена поряд з другими коконами до скелі.
— Треба забрати її, — захвилювався хлопець.
— Буде-зроблено, — запевнив робот...
— Я так... злякалася...
— Ще б не злякатися, — пробубонів Славко, приховуючи ніжність за суворим виглядом. — Повісили тебе коптитися на сонці, як тараню.
Славко наказує роботові повернути їх на Землю.
Та дорогою вони зупиняються на одній дивній планеті.
— Заждіть, заждіть, — зацікавився хлопець. — А хто ви такі? Чи не з іншої планети?
— Вгадав, — зрадів Славко. — Ходимо, ходимо — ніхто не допоможе. Так ми сюди, думаємо: хтось стрінеться, розкаже, що і як і що нам робити!..
— А звідки ви? — здивувався хлопець. — Де ваш корабель? Де старші космонавти?
— Ми з Землі.
— Як з Землі? — збентежився хлопець. — Там ще нема потужних космольотів. Як же ви...
— А ми — на вашому кораблі... Були в горах...
— У нас — мрія, — щасливо усміхаючись, сказала Ліна. — Якби не мрія — ми б не полетіли.
— Яка мрія? — поцікавився хлопець.
— Казкова.
— Розкажіть мені.
— Славку, розкажи йому все.
Поміркуйте, чому мрії спонукають нас літати? А у вас є мрія?
Славко, хвилюючись і збиваючись, розповів про все, починаючи з появи двох болідів над селом і кінчаючи прощанням з Нанті. Сказав про дивний заповіт чудо-цвіту, про якусь трагедію Планети Квітів, яка гине і якій треба допомогти. В чому та трагедія, і чим допомогти — невідомо. Шлях казки повинен привести до розгадки...
Очі Рона темніли, сповнювалися глибокою серйозністю. Він уже не здавався веселим хлопчиськом, а мудрим і навіть суворим чоловіком. Розповідь Славка вразила його, схвилювала до глибини душі. Він схопився з крісла, в якому сидів, слухаючи оповідь, підійшов до Славка, обняв його.
— Я готовий померти, аби допомогти вам, мої друзі. Що ж ми зробимо? Планета Квітів... В дитинстві я чув казки про неї. Треба запитати в Просторового Інформатора. Ходімо.
— В кого ти запитаєш? — не второпав Славко.
— Побачиш сам. Це недалеко.
Вони вийшли з будиночка. Роп підійшов до сріблистого дерева, прихилив до себе віть з квіткою. Тремтливі пелюстки її розгорнулися віялом, замиготіли веселими переливами.
— Кохана квітко, — приязно сказав Роп. — Зв’яжися з простором. Канал Всепланетного Інформатора...
— Коханий друже, — срібно-дзвінно відповіла квітка. — Готово! Я жду запитань.
— Він розмовляє з квіткою, — шепнула Ліна. — Чудо!
— Тихо, — поклавши пальця до вуст, прошепотів Славко. — Не заважай!
— Що скаже Просторова Пам’ять про Планету Квітів? — запитав Рон. — Чи є Планета Квітів у Системі Сонця?
Одна мить очікування. Пелюстки здригнулися, почулася відповідь:
— Планета Квітів — перше від Сонця небесне тіло. Туди космольоти Ра навідувалися двічі, але дуже давно. Еволюція середнього рівня мислення, нетехнічна, обмін — енергетичний, променевий. Показати зображення мислячої істоти?
— Покажи, люба квітко, — попросив Рон...
...Корабель безшумно пронизував атмосферу, поверхня Ра пропала десь далеко внизу, Сонце зменшувалося, вгорі чорніло небо. Космоліт вигулькнув з вихорів зеленкуватого газу, його охопила чорна безмір з вогнистим розсипом зір. І хоч діти Землі вже бачили такий краєвид, велич космосу знову захопила їх, змусила завмерти в зачудуванні.
— Курс — до Сонця, — сказав Рон. — Корабель сам вибирає шлях. Ми спочатку зупинимося на Планеті Вогняних Вихорів. Там зорієнтуємося. А тепер — моя розповідь...
10. Перейдіть за покликанням чи відскануйте QR-код (с. 284). Прочитайте розділ «Космоісторія Ра». Що цікавого ви дізналися? Оформте свою відповідь у вигляді буклета.
Вогняні Вихори повідомляють, що Планета Квітів поневолена напасниками. Раніше вона спілкувалася з Вогняними Вихорами, а тепер мовчить. Інколи чути сигнали, які свідчать про занепад там мислячого життя. Славко здогадується за підказками квітів, куди прямувати далі.
— Сонячний Шлях! — схвильовано повторив Славко. — Ось розгадка слів, які на прощання мовила Нанті. Тепер я вірю — квіти вказують правильну путь.
— Ми пройдемо Сонячним Шляхом, — твердо запевнив Рон. — Назад не вернемось, доки не відшукаємо Планету Квітів.
ПРОБУДЖЕННЯ КАЗКИ
Планета пливла під кораблем порожня й непривітна. Зеленкувате Сонце освітлювало похмурі гори, велетенські замерзлі моря, вкриті кригою ріки, неосяжні рівнини, застелені білим сніговим покривалом. Ніде ні душі...
...У відчинений люк друзі ступили на поверхню планети. В просторі пливла тиша. Сніг блищав під Сонцем. Славко ступив кілька кроків, печально оглянув далекий обрій...
...Сніг почав танути. Та під ним не було води. Він щезав безслідно, як міраж у пустелі. З-під нього прокльовувалися розмаїті пуп’янки квітів, рослин. Тяглися до Сонця... На обрії встала синя стіна дерев, повітря налилося блакитною імлою, попливло пружними теплими хвилями довкола.
Розкрилися барвисті пелюстки квіток, затріпотіли на вітрі крильцями, піднялися вгору... В свідомості відлунювали радісні слова, що котилися над світом:
— Казка повернулася! Казка воскресла! Браття, прокидайтеся! Казка воскресла!
Хвиля щастя захлюпнула шукачів. Вони стояли приголомшені, здивовані, безмовні. Перед ними діялося чудо казки. І вони були його учасниками, творцями.
Сніг щез на рівнині. Ніжна зелень покривала всю планету.
— Ось вона! Ось! — несамовито закричав Славко.
— Хто? — не зрозумів Роп.
— Нанті! Наша подруга! — гукав хлопець радісно й схвильовано. — Нанті! Ти чуєш мене? Нанті?
Велика ніжно-блакитна квітка з трьома пелюстками сіла Славкові на плече, дзвінко засміялася. Розкрилися золотаві тичинки, глибоке мудре око зазирнуло в обличчя хлопця.
— Наша легенда правду сказала, — ніжно озвалася квітка. — Хлопець та дівчинка Землі пробудять Край Казки. Ти — син казкового народу, Славку! Наша планета шле вам ніжність і любов. Славку, Ліно! Ви — теж люди-квіти!.. Казка повернулася!
— Так просто? — вражено прошепотів Славко. — Невже це ми? Що ми зробили?
— Не пожаліли життя ради казки, — відповіла квіточка. — І ваша любов перемогла смерть. Сонячний Шлях подолано, Славку! Радійте, друзі — квіти і люди! Прокладено Райдужний Міст. Слухайте, шукачі казки! Не давайте його знову зруйнувати!
ЗАВЕРШЕННЯ
Корабель повертався. Він опускався в атмосферу Землі...
...Славко з Ліною вийшли на рідну землю, жадібно вдихнули повітря, напоєне запахом хвої і осінніх луків. Над лісом пливли прозорі тумани, відкись чувся аромат диму...
...Діти взялися за руки, пішли туди, де видно було червону покрівлю рідної школи. Славко прислухався до неспокійного стукоту серця. Воно співало, раділо, обзивалося: «Земле! Ми повернулися! Ми знову з тобою, ми знову пригортаємося до твого чарівного лона. Прекрасні гості незабаром прийдуть до тебе. Очі квіток заглянуть у душу твою. Хочеш, Земле, стати планетою збратаних людей і квітів? Хочеш?»
* * *
Фантастична повість (грец. phantastike — здатність уявляти) — це невеликий за обсягом розповідний твір, сюжет якого ґрунтується на авторській уяві, вигадці, фантазії.
Цим фантастичним елементом така повість схожа на казку (повість-казку), водночас відрізняється від казки тим, що в ній більше авторського вимислу.
Художній образ у фантастичній повісті письменник творить, моделюючи «новий» світ, який живе за своїми законами й нормами, або створюючи два паралельні світи — дійсний і нереальний, фантастичний.
11. Чи хотіли б ви мати такого друга, як Славко? А такого, як Прі? Чому?
12. Зобразіть сюжет твору у вигляді метеорита й пропишіть ключові моменти мандрівки шукачів.
13. Продовжте речення: «Щоб потрапити на Планету Квітів, треба...».
14. За якими ознаками твір «Хто зважиться — вогняним наречеться» є фантастичною повістю?
15. Намалюйте Планету Квітів, якою ви її уявляєте.
16. Виконайте одне із завдань:
- а) Створіть сторінку Славка в соцмережі. Якою інформацією ви її наповнюватимете? Чому?
- б) Створіть буктрейлер про книгу Олеся Бердника.
17. За бажання прочитайте повну версію твору Олеся Бердника «Хто зважиться — вогняним наречеться» за покликанням чи QR-кодом на с. 284.
