Зарубіжна література. 9 клас. Кадоб’янська

2.3. Байрон та англійський романтизм

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

• 1. Пригадайте, що вам уже відомо про символ, ліризм, іронію, антитезу в літературі. Під час обговорення яких творів ви вживали ці поняття?
• 2. Сформулюйте, символом яких рис характеру був Наполеон для прогресивних людей XIX ст.
• 3. Розгляньте ознаки романтизму в репродукціях картин Ежена Делакруа та Теодора Жеріко, уміщених у статті підручника «Романтизм як літературний напрям». Поясніть, яке враження на вас справили ці твори мистецтва.

Озерним краєм називають в Англії мальовничий район на північному заході країни.

У літературі Англії початок XIX століття був епохою романтиків — добою розквіту англійської поезії. Першим англійським романтиком був поет Вільям Блейк (1757-1827), сучасник Великої французької революції та американської Війни за незалежність, який у своїх творах зобразив ці події у міфологічних і біблійних образах.

До романтиків належали і поети так званої «озерної школи»: Вільям Вордсворт (1770-1850), Семуель Тейлор Колридж (1772-1834) і Роберт Сауті (1774-1843).

Вальтер Скотт (1771-1832), автор відомих історичних романів (зокрема, знайомого вам «Айвенго»), був неперевершеним майстром історичної прози, романтиком, у творах якого яскравість опису та напруженість інтриги важить набагато більше, ніж правдиві історичні подробиці.

Та символом романтизму, і не тільки в Англії, а й в усій Європі, став видатний поет Джордж Гордон Байрон.

Коли Байрон загинув у Греції, яка виборювала незалежність від турецького панування, його оплакувала вся мисляча Європа. Байрона можна назвати кумиром свого покоління. Його віршами захоплювалися, його ліричному героєві, у якому вбачали автопортрет поета, наслідували.

Школярем Байрон, як і багато його ровесників, ховав під подушкою зображення Наполеона. У поезії Байрона відобразилась драма покоління, яке задихалося в гнітючій європейській атмосфері, коли на історичній арені з’явився Священний союз, втілення реакційних сил. Поет завважив, що слово «священний» у назві союзу звучить образливо для людства. Він поклявся зробити свою творчість «поезією політики» — викликом тиранії. І дотримав слова.

Вальтер Скотт

Джордж Гордон Байрон

2.3.1 Життєвий і творчий шлях Джорджа Гордона Байрона

Джордж Гордон Байрон (1788-1824) походив зі старовинного збіднілого аристократичного роду. Його предки з боку батька, вихідці з Нормандії, прийшли в Англію разом із Вільгельмом Завойовником. Одним із найвідоміших представників цього роду був адмірал Джон Байрон, який уславився своїми надзвичайними пригодами та подорожами Тихим океаном. Старший син адмірала, капітан Джон Байрон, був гульвісою й марнотратником. У 1778 році він обвінчався з маркізою Комартен, яка невдовзі померла, залишивши йому дочку Августу (в майбутньому місіс Лі), що її виховували родичі матері.

Капітан Байрон одружився з розрахунку з Кетрин Гордон, що походила з відомого шотландського королівського роду Гордонів. Від цього шлюбу й народився в 1788 році майбутній поет Джордж Гордон Байрон.

Титул лорда не позбавив Байрона від бідності. Коли він народився, його батько вже витратив сімейні статки й невдовзі покинув сім’ю. Леді Байрон оселилась у Шотландії, сама ростила сина та, на жаль, не стала йому другом. Зламана долею мати отруїла безжурність дитячих років Байрона своїм неврівноваженим характером. Її «кульгавий хлопчик», як вона називала Джорджа, ріс замкнутим та похмурим.

Навчання Байрон розпочав у приватній школі, а в 1801 році поїхав до аристократичної школи в Харроу.

Тут він не виявляв особливої старанності: мертві мови й давні часи зовсім не приваблювали його. Зате майбутній поет з великою цікавістю прочитав усіх англійських класиків. Стосунки з однолітками складалися непросто. Байрон страждав від своєї кульгавості, не бажаючи співчуття, прагнув самотності. Стверджуючи себе, він уперто займався спортом, згодом став чудовим вершником, плавцем, боксером. У школі його знали як заступника за слабших і молодших. Тільки в останні роки навчання в Харроу Байрон знайшов справжніх друзів та опинився серед найздібніших учнів. Йому сприяв директор школи, який передбачав, що хлопця чекає велике майбутнє.

Священний союз — союз європейських монархів, укладений після краху наполеонівської імперії для боротьби проти революційного і національно-визвольного руху.

У десять років, після смерті двоюрідного дідуся, Джордж успадкував титул лорда та Ньюстедське абатство, старовинний маєток у графстві Ноттінгемшир (великому промисловому центрі Англії), після чого його іменем стало лорд Байрон.

Ньюстедське абатство

Усе життя Байрона пригнічувала невідповідність його гучного імені браку коштів і фізичній ваді: він був кульгавим.

Школа в Харроу

Байрон у 1804 р.

Природа обдарувала Байрона не лише поетичним талантом, чутливою душею, тонким розумінням прекрасного та гострим відчуттям справедливості, а й неабиякою вродою. Особливо чарував усіх вражаючої краси голос поета.

Уже в шкільні роки Байрон часто закохувався. Найсильнішим було його почуття до сусідки Мері Чаворт. Юнакові довелося пережити гірке розчарування: дівчина його мрії уклала шлюб з іншим. Згадка про розбите кохання залишилася раною в душі поета на все життя. Про свої страждання він пізніше розповість у ліричних поезіях.

Фото Мері Чаворт

У 1805 році Байрон вступив до Кембриджського університету, де й почав писати вірші. В університеті він жив безтурботно, став модником, наробив боргів.

Але головним у його житті була поезія, яка захоплювала юнака все сильніше. На другий курс Байрон повернувся автором поетичної збірки «Години дозвілля», яка вийшла друком улітку 1807 року. Вірші, з яких складалась ця книжка, були ще досить слабкі. У збірці переважала любовна лірика, також вона містила поетичні спогади дитинства. Відгук на «Години дозвілля» був негативний. Рецензент взагалі не радив Байрону займатись літературою.

Байрон намагався привернути до себе увагу ексцентричними розвагами: завів ведмедя, наказав побудувати усипальницю для свого ньюфаундленда, яку прикрасив власноруч написаною епітафією.

Поетична збірка «Години дозвілля» привернула до Байрона увагу представників інтелектуальної еліти студентства. Вони прийняли поета до свого вишуканого товариства, а деякі стали його вірними друзями на все життя.

У липні 1808 року заняття Байрона в Кембриджі закінчилися, він отримав диплом. Деякий час він жив у родовому маєтку, працюючи над поемою. А коли у березні 1809 року досягнув повноліття, посів своє місце в палаті лордів, чим немало здивував інших перів, які забули про існування ще якогось Байрона.

Через кілька днів після прийняття присяги в палаті лордів вийшла друком сатирична поема Байрона, якою він нажив собі купу ворогів. Один з ображених навіть надіслав йому виклик на дуель, який молодий поет не отримав, оскільки в червні того ж року залишив Лондон і разом із другом вирушив у подорож країнами Південної Європи та Близького Сходу. Першу зупинку вони здійснили в Португалії, потім через Іспанію та Мальту подались до Албанії, потім затримались у Греції.

Подорожуючи країнами, що були колискою світової класичної культури, Байрон значно збагатив свій світогляд, змужнів, подорослішав. А головне, саме тоді були написані перші дві пісні ліро-епічної поеми «Паломництво Чайльд Гарольда», які зрілістю думки та поетичною вправністю відрізнялись і від наївних віршів «Годин дозвілля», і від розгромної сатири. Поема одразу стала «бестселером», її герой — предметом наслідування в літературі й житті. Це свідчило про те, що молодий поет зумів відобразити у своєму герої умонастрої епохи.

Вестмінстерський палац, де збирається парламент Великої Британії

Томас Філіпс. Лорд Байрон в албанському костюмі. 1813 р.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Чи мріяв Байрон про славу? Питання риторичне, хоча завоювати її ніколи не було легко для жодного нового англійського поета. До Байрона ж слава прийшла в один день, миттєво. Він сам сказав: «Одного ранку я прокинувся знаменитим». Славу йому принесли дві події, які сталися майже одночасно в лютому 1812 року: 27-го він виголосив у парламенті свою першу промову на захист робітників, які, побоюючись безробіття, нищили ткацькі верстати. Переказана в більшості газет і надрукована в «Парламентському журналі», промова привернула до молодого лорда увагу ліберально налаштованої частини аристократії та інтелігенції. А за два дні після цього виступу з’явилися дві перші пісні «Чайльд Гарольда». Ідеї, з якими Байрон виступав у парламенті, відлунювали й у поемі. Саме тут Байрон уперше заявив про свої симпатії до національно-визвольної боротьби поневолених народів і про свою ненависть до загарбницьких воєн. Для цього він використав традиційну на той час форму мандрів романтичного героя.

Байрон став окрасою світських салонів, героєм сезону 1812 року. Оточений захопленням прихильників та увагою світських жінок, які воліли бачити в ньому самого Чайльд Гарольда і мріяли підкорити його «спустошене» серце, 24-літній поет мимоволі почав грати роль меланхолійного романтика, самотнього, розчарованого, загадкового, навіть демонічного, не бажаючи того, він опинявся в центрі пліток і скандалів.

У меланхолії та самотності, визначальних настроях Чайльд Гарольда, покоління поета впізнало власне почуття розчарування від втрати ілюзій, викликане тим, що ідеали Просвітництва й Французької революції виявилися далекими від реального життя. Головне нововведення «Чайльд Гарольда» в тому, що всі трагічні проблеми сучасності розкриваються через внутрішній світ автора. Поема започаткувала «байронічну» течію в англійському романтизмі.

Ширилася літературна слава Байрона. У 1814 році він видав «Єврейські мелодії», що мали шалений успіх і багато разів перекладені на всі європейські мови. Також гучним успіхом користувалася кожна з циклу поем, написаних у 1813-1816 рр.: «Гяур», «Корсар», «Абідоська наречена», «Лара», «Облога Коринфу».

Екзотичний колорит «східних поем» посилюють романтичні пейзажі, атмосфера таємничості та напруженості сюжету, ореол загадковості, який оточує головних героїв. У центрі кожної з поем — надзвичайна особистість: людина зі злочинним минулим, розбійник, пірат, повстанець, загадковий мандрівник. Усі вони — зневірені бунтарі, пристрасні й вольові, здатні на співчуття та водночас на зневагу й жорстокість. Вони протиставляють себе всьому світові і бажають лише одного — помститися світові за образи, яких від нього зазнали.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Фортуна ніби відвернулася від Байрона. Виявився невдалим його шлюб з Аннабелою Мілбенк, бо митець не був створений для тихого родинного щастя. До цькування поета політичними противниками додався сімейний скандал, підняли голову літературні опоненти. Про поета поширювали найдивовижніші плітки. Публіка прагнула ототожнювати Байрона з героями його творів.

Фронтиспіс видання поеми «Паломництво Чайльд Гарольда». 1826 р.

Не тільки його політичні, а навіть ліричні вірші цього періоду, яким притаманний характер сповіді, викликали двозначні розмови. Байронові не подавали руки, старі знайомі не запрошували в гості, під час виступу в палаті лордів його освистали.

Байрон заявив про свою політичну позицію не лише в парламенті, а й у цілому ряді гострих віршів. Він включив у друге видання «Корсара» рядки, спрямовані проти англійського короля Георга IV, переможця Наполеона, що викликало бурю на сторінках преси. Також Байрон надрукував «Оду до Наполеона Бонапарта», де недвозначно заявив, що хоч Наполеон, який оголосив себе імператором, уже не ідеал для нього, проте героїчна особистість. Тепер уже на сторінках газет Байрона відкрито називали ворогом Англії та зрадником її інтересів. Унаслідок цього поет був змушений у 1816 році залишити Англію, куди йому вже не судилося повернутися.

Поет півроку прожив у Швейцарії, а потім знайшов притулок у країнах, нескорені народи яких вели боротьбу за незалежність: в Італії та Греції.

У Швейцарії Байрон написав поему «Шільйонський в’язень», де оспівав мужність швейцарського республіканця XVI ст. Боннівара. Також він вирішив повернутися до своєї першої поеми про Чайльда Гарольда (почав роботу над III піснею).

Завдяки Байрону в європейській літературі утвердився новий поетичний жанр — станси, своєрідні вірші-роздуми, де кожна строфа передає окрему думку. Кохання до зведеної сестри Августи Лі надихнуло Байрона на проникливі «Станси до Августи». Раніше вважалося неможливим відверто говорити у віршах про любов і ненависть, муки й радощі, примхливі поривання душі. Байрон перший перетворив лірику на сповідь. У поезії Байрона постав новий тип героя: людини переломної епохи, яка мучиться думками про безцільність свого існування.

Августа Лі

Восени 1816 року Байрон переїхав до Італії, де став членом таємного патріотичного товариства карбонаріїв («вугільників»), які готували повстання проти австрійців і прагнули об’єднати Італію. Байрон допомагав повстанцям грошима, у його будинку було влаштовано склад зброї. Серед учасників руху карбонаріїв він зустрів своє найпалкіше кохання — графиню Терезу Гвіччіолі.

Тереза Гвіччіолі

Байрон жив в Італії до 1823 року. Цей період позначений найвищим розквітом його поетичного генія. Він закінчив «Манфреда», завершив роботу над «Чайльд Гарольдом» (III і IV піснями поеми), написав кілька віршованих трагедій та поем, а також багато ліричних поезій.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Байрон змальовує свого героя Манфреда як «романтичного Фауста», який оволодів таємницею безсмертя, але розчарувався в людях, у знаннях і в самому житті. Байрон розкриває трагізм індивідуалістичного бунтарства, що призводить героя до нерозв’язних конфліктів із життям: Манфред знаходить вихід тільки в смерті.

У поемі «Манфред» відбилася «світова скорбота» Байрона — граничне розчарування в житті. Подібні умонастрої ще за життя поета дістали назву «байронізму», бо він перший розпізнав хворобу мислячих людей свого часу.

В Італії Байрон розпочав роботу над романом «Дон Жуан». Цей іронічний роман, мав стати головним твором поета, однак митцеві не судилося його завершити. Байрон започаткував нову жанрову форму — роман у віршах, до якої після нього зверталося чимало європейських письменників.

Діалог культур

Дон Жуан — легендарний іспанець, бешкетник і розпусник, один із вічних образів європейського мистецтва, персонаж близько 150 художніх творів. Зокрема, його історію по-різному освітлювали Джордж Байрон («Дон Жуан»), Олександр Пушкін («Кам’яний гість»), Леся Українка («Камінний господар»). Саме завдяки роману Байрона образ Дон Жуана набув рис романтичного героя.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

«Дон Жуан» — широка панорама суспільного й політичного життя Європи кінця XVIII ст., зображення різних країн, об’єднаних пануванням несвободи й тиранії на всіх суспільних рівнях — від родини до двору й парламенту. У романі змішано страшне й смішне, високе й низьке, прозаїчне й поетичне. Цитати з Шекспіра, то серйозні, то іронічні, надають поемі особливого колориту.

Форд Медокс Браун. Манфред на Юнгфрау. 1842 р.

«Світова скорбота» — це типово романтична ідея. Вона віддзеркалила час трагічних катаклізмів у суспільстві і прийшла на зміну просвітницькій ідеї оптимізму, що ґрунтувалася на вірі в досконалість світобудови.

У цей період у поета з’являються трагічні передчуття. У своєму останньому вірші, стансах на честь свого 36-річчя, він пише: «Вгамуйся, серце. Вибив час» (Переклад Дмитра Паламарчука).

Образ самого автора — ліричний, романтичний, суперечливий, сповнений сумнівів, гіркоти, скептицизму й революційних поривань — постає з численних авторських відступів. У жодному творі тих років не розкрито внутрішній світ поета так, як у цій незакінченій поемі.

Наприкінці 1823 року Байрон залишив Італію й поїхав до Греції, де розгорялася боротьба грецького народу проти турецького поневолення. Останні поезії він присвятив боротьбі греків за свободу й незалежність. Навесні 1824 року в заболоченій місцевості Міссолонги поет підхопив лихоманку й помер.

Творчість Байрона, з її поетичною пристрасністю, волелюбними ідеями, могутнім протестом проти тиранії, відіграла значну роль у формуванні поетів-романтиків.

2.3.2 Лорд Байрон і «байронізм»

Сенс свого недовгого і яскравого життєвого шляху Джордж Байрон вклав у слова: «Хто битись не може за волю свою, чужу захищати він може» (Переклад Дмитра Паламарчука).

Байронівську поезію часто порівнюють із бурхливим, але благотворним потоком. Напевне, жоден з поетів минулого чи сьогодення не мав такого впливу на своїх сучасників і послідовників як в літературі, так і в громадському житті, як Байрон. У XIX ст. його творами зачитувалися не тільки в Англії, а й у всій Європі. Й. В. Гете, Г. Гейне, А. Міцкевич, О. Пушкін, М. Лермонтов, Леся Українка, І. Франко спеціально вивчали англійську мову, щоб прочитати його поезію в оригіналі. Демонічне байронівське начало продовжувало жити в картинах Е. Делакруа, музиці Ф. Ліста й П. Чайковського.

Томас Філіпс. Портрет Байрона. 1813 р.

За легендою, Байрон наказав своє серце поховати у Греції. Джорджа Байрона і нині шанують у Греції як національного героя. Грецький варіант вимови прізвища поета Вірон — і нині популярне чоловіче ім’я у Греції. Одне з передмість Афін також названо на честь Байрона — Віронас.

Патріарх європейського письменства Гете високо поціновував особистість і творчість Байрона й увічнив його образ у другій частині «Фауста».

У світовому мистецтві виникла течія — «байронізм». Адже в літературі стало модним зображувати розчарованого індивідуаліста-бунтаря, пристрасну натуру, скептика. Відлуння байронівських тем звучало в романтичній літературі майже всіх європейських країн.

Особливості творчості Байрона:

• мотив «світової скорботи» і прометеївський дух непокори, часто поєднані у творах митця;
• герой — надзвичайна особистість, зневірений бунтар, пристрасний і вольовий, здатний на співчуття та водночас на зневагу й жорстокість; протиставляє себе всьому світові;
• трагічні проблеми сучасності розкриваються через внутрішній світ автора.

Діалог культур

Твори Байрона надихали багатьох композиторів. Джузеппе Верді написав музику до балету «Корсар» та однойменної опери. Роберт Шуман — автор увертюри й сценічної музики до поеми «Манфред». До цієї ж поеми написали симфонії Петро Чайковський та Гектор Берліоз.

Французькому художнику Ежену Делакруа належить ряд живописних робіт за творами Байрона.

Творчість, постать і життя лорда Байрона привертають також увагу кінематографістів: фільм «Леді Кароліна Лем» (Велика Британія, 1972), «Готика» (Велика Британія, 1986), «Байрон. Притча про одержимого» (Греція, 1992), «Байрон» (Велика Британія, 2003), «Цей красунчик Браммел» (Велика Британія, 2006), телесеріал «Горець» (Франція-Канада, 1992-1998).

Байронічний герой — романтичний за характером, із благородною душею і глибокими та сильними почуттями, волелюбний, самотній, бунтар, який гостро сприймає недосконалість навколишнього світу.

У 2011 році за мотивами поеми «Манфред» російська група «Віконт» написала пісню, що входить до альбому «Не корися долі!».

Україна і світ

Українські письменники зацікавилися творчістю Джорджа Байрона понад півтора століття тому. З того часу інтерес до англійського поета-романтика не згасає.

Характерні риси байронічного героя (поза самотності, світова скорбота, пошук гармонії) притаманні творам українських романтиків першої половини XIX ст.: Ізмаїла Срезневського, Євгена Гребінки, Михайла Петренка, Левка Боровиковського, Віктора Забіли та багатьох інших.

Першим перекладачем Байрона на українську мову був Микола Костомаров (поезії з циклу «Єврейські мелодії», 1841). Вірші з цього циклу також перекладали Михайло Старицький, Володимир Самійленко, Павло Грабовський. Зачитувався «Єврейськими мелодіями» і Тарас Шевченко, з ними співзвучні його поетичні звернення до мотивів старозаповітннх книг Біблії. За зразком Байрона створили «Жидівські мелодії» Іван Франко і «Єврейські мелодії» Леся Українка.

Твором Байрона, який справив найбільший вплив на нашу літературу, стала містерія «Каїн», про що свідчать її численні переклади. Іван Франко не тільки переклав містерію, а й написав філософську поему «Смерть Каїна», в якій інтерпретує біблійні образи з поеми Байрона й водночас полемізує з ними. Уривок із містерії переклала й Леся Українка. Байрон належав до її улюблених поетів, від нього походить прометеївська лінія в творчості поетеси, а також меланхолійна, скорботна лірика.

Поема Байрона «Мазепа» й створений ним романтичний образ гетьмана вплинули на однойменні поеми Степана Руданського та Володимира Сосюри і роман Богдана Лепкого.

Спалах інтересу до творчості англійського поета припадає на 20-ті роки XX століття — час своєрідного ренесансу української літератури. Особливо зацікавились Байроном неокласики Микола Зеров, Максим Рильський та ін.

Лірику й поеми Байрона перекладали українською мовою Пантелеймон Куліш, Михайло Старицький, Іван Франко, Павло Грабовський, Леся Українка, Сава Голованівський, Дмитро Загул, Юрій Корецький, Дмитро Паламарчук та багато інших.

Цікавість до Байрона актуальна й у наш час. Тож шукаймо відповіді на пекучі питання сьогодення в рядках великого англійського поета.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

• 1. Пригадайте, які життєві обставини найбільше вплинули на формування характеру Джорджа Байрона.
• 2. Розгляньте портрети поета різних років на сторінках підручника. Визначте, які риси його характеру можна простежити на портретах.
• 3. Розкажіть, які риси особистості й творчості поета характеризують його як представника романтизму.
• 4. Поясніть витоки «світової скорботи» у творчості Байрона. Якими обставинами вона викликана?
• 5. Поясніть, що таке «байронізм».
• 6. Розкрийте, чому поема «Паломництво Чайльд Гарольда» принесла Байрону світову славу.
• 7. Поміркуйте, чим вразила вашу уяву біографія поета.

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

• 1. Прослухайте станси Байрона «В день мого тридцятишестиліття» в перекладі Дмитра Паламарчука під музику Фредеріка Шопена. Чи передає музика настрій поезії?
• 2. Простежте, як втілено образ Байрона в телесеріалі «Горець».

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

Об’єднайтесь у групи й підготуйте повідомлення з презентацією на одну з тем:

• Образ Байрона в мистецтві.
• Байрон і Україна.

2.3.3 «Хотів би жити знов у горах...»

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

У поезії розвивається мотив романтичної «втечі від дійсності». Передусім це втеча із задушливого світу реальності у світ мрій та спогадів.

Джордж Байрон успадкував бунтівний дух своїх шотландських предків, його поезія «Хотів би жити знов у горах...» тому свідчення.

Вірш написаний у вигляді внутрішнього монологу. Поет пригадує роки дитинства, що минули біля підніжжя величної гори. Проте перед читачем постають не просто приємні спогади про найкращу пору життя людини — у вірші відчувається палке бажання ліричного героя порвати зі звичним життям і полинути до іншого світу. Його вабить дика, незаймана природа: «темні урвища і хребти», «пустка дика й хмура». Поет порівнює свою душу із прип’ятим птахом, що прагне вирватись із пут марнославства й облуди. Навкруги — духовна пустка: немає любові, «друзі розійшлись, як дим», а тих, із ким «інколи тамує келих скорботу й біль», не можна назвати ні друзями, ні ворогами. Тож душа мріє про «небо грозове» — цей фон бунтівних, неспокійних натур, а її ідеалом є не голуб, а орел, який не боїться сонця й літає вище за всіх птахів.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Хотів би жити знов у горах

Хотів би жити знов у горах

Дитям безжурним, як колись,

Блукать між скель, в морях суворих

Між хвиль розбурханих нестись.

Моя ж душа, мов птах прип’ятий,

Що прагне скель і висоти,

Страждає в Англії пихатій,

В краю лукавства й німоти.

Дай утекти мені, талане,

На лоно урвищ і горбів,

Забудь всі титули й кайдани,

Лакуз вельможних і рабів.

Веди мене на хмурі скелі,

Де стогне грізний океан, —

Верни в дитинства дні веселі,

Дай серцю відпочить од ран.

Я мало жив, та відчуваю:

Чужий я в цьому світі лжі.

Навіщо ж темрява ховає

Той знак останньої межі?

Я спав, я снив про щастя, доки

Не заступив тих марень гніт, —

То, Правдо, промінь твій жорстокий

Вернув мене у ниций світ.

Кого любив — давно нема вже,

Та й друзі розійшлись, як дим.

Надію втративши назавше,

Вже й серце стало крижаним.

Хай інколи тамує келих

Скорботу й біль, нехай уста

Сміються між питців веселих, —

Я серцем завжди сирота.

Як слухать ляси разуразні

Не друзів і не ворогів,

Кого у тлум строкатий блазнів

Маєтність або сан привів!

Де ж друзів коло? Чом не склалась

Та приязнь вірна і свята?

Набрид мені вертепний галас

І втіх нещирих марнота.

А ти, о Жінко, світоч вроди,

В тобі розрада і любов,

Та в серці в мене стільки льоду,

Що я й до тебе охолов.

Цей світ лукавства і облуди

Я б промінять на край хотів,

В якому вільно дишуть груди

Між темних урвищ і хребтів.

Туди б, з незлобним серцем, в бурю,

На те безлюддя, до стихій!

Волію пустку дику й хмуру,

Таку ж, як дух похмурий мій.

О, як мені з душного світу,

Мов голуб до свого кубла,

У небо грозове злетіти,

В кочівлю сонця та орла!

Переклад Дмитра Паламарчука

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

• 1. Поясніть, які думки і настрої викликав у вас цей вірш.
• 2. Розгляньте, яким постає з поезії край дитинства Байрона.
• 3. Простежте за тим, якими поетичними засобами створює поет настрій вірша «Хотів би жити знов у горах...».
• 4. Знайдіть у поезії антитези. З якою метою їх використовує автор?
• 5. З’ясуйте, яким постає в поезії образ ліричного героя.
• 6. Визначте головну думку вірша «Хотів би жити знов у горах...».

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ГЕЙМЕРА

Підготуйтеся до мелодекламації поезії «Хотів би жити знов у горах...» із відеорядом.

2.3.4 «Мій дух як ніч...»

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Поезія Джорджа Байрона «Мій дух як ніч...» входить до циклу «Єврейські мелодії». Сюжетною основою вірша є історія старозаповітних царя Саула (XV століття до н. е.) й співця Давида. За Біблією, Саул — уособлення правителя, який отримав владу Божою волею, але згодом став неугодним Господу, бо відвернувся від нього. Бог, відступившись від Саула, виявив прихильність до юного пастуха Давида, гарного світловолосого юнака. Саул наблизив хлопця до себе. Його душу мордує злий дух, якого можуть відігнати лише чарівні звуки Давидової арфи.

Вірш Байрона — це монолог Саула, його звернення до Давида. Душа царя знемагає від неймовірного страждання: його «дух як ніч»; а серце розривається через муки, бо вщерть наповнене тяжкими образами. І ніщо не може втішити царя, окрім божественного звука арфи, адже вона в руках співця, чиї пісні любі Господу. Чи прагне Саул веселощів і задоволення? Ні, він просто хоче переконатися, що його душа не скам’яніла, адже він ще здатен чути «арфи глас». Він мріє, щоб божественна пісня розбудила в серці живу надію, щоб благодатні сльози полилися з його очей.

Рембрандт. Саул слухає музику Давида. XVII ст.

Джордж Байрон у співдружності з композитором I. Натаном створили поетичний цикл «Єврейські мелодії», написаний за мотивами Біблії.

Байрон не розвиває у своїй поезії біблійний сюжет. Навпаки, відштовхуючись від нього, митець пропонує суто романтичну інтерпретацію конфлікту, герої якого — жорстокий світ і людська душа, яка потерпає від його образ. Не чужорідний злий дух вселяється в людину, щоб нашкодити їй та відвернути її від Бога, а сама людська душа, змарнована відчаєм і розчаруванням, уподібнюється демону скорботи («мій дух як ніч»), який розриває муками неймовірних страждань мозок і серце.

Душа ліричного героя охоплена не світлим елегійним смутком — звичним для ліричного вірша настроєм, а трагізмом безнадійного відчаю, скорботним відчуттям приреченості, від якої в усьому світі не знайдеться ліків.

За біблійною традицією, саме Давид вважається автором Книги псалмів («Псалми Давидові») — гімнів, звернених до Господа, тож його слово й пісню чув Бог. Також молодий Давид переміг велетня Голіафа за допомогою пращі.

Вірш «Мій дух як ніч...» вважають одним із найяскравіших зразків втілення мотивів «світової скорботи».

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Якщо маєте змогу, прочитайте текст поезії в оригіналі. Прочитайте переклад вірша Байрона «Мій дух як ніч...».

Му soul is dack

Му soul is dack — Oh! Quickly string

The harp I yet can brook to hear;

And let thy gentle fingers fling

Its meating murmurs o’er mine ear.

If in this heart a hope be dear,

That sound shall charm it forth again:

If in these eyes there luck a tear,

‘Twill flow, and cease to burn my brain.

But bid thes train be wild and deep,

Nor let thy notes of joy be first:

I tell thee, minstrel, I must weep,

Or else this heavy heart will bust;

For it hath been by sorrow nursed,

And ached in sleepless silence long;

And now ‘ tis doomd to know the worst,

And break at once — or yield to song.

Мій дух як ніч

Мій дух як ніч. О, грай скоріш!

Я ще вчуваю арфи глас,

Нехай воркує жалібніш

І тішить слух в останній час.

Як ще надія в серці спить,

Її розбудить віщий спів.

Як є сльоза, вона збіжить,

Поки мій мозок не згорів.

Але суворо й смутно грай,

Додай жалю в свій перший звук.

Молю тебе, заплакать дай,

Бо розпадеться серце з мук.

Воно в собі терпить давно,

Давно вже в ньому вщерть образ,

Як не поможе спів, воно

Од мук тяжких порветься враз!

Переклад Володимира Самійленка

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

• 1. Поясніть, які думки і настрої викликав у вас цей вірш.
• 2. Визначте тематику вірша «Мій дух як ніч...».
• 3. Проаналізуйте, яка головна думка вірша.
• 4. Розгляньте композицію вірша.
• 5. Пригадайте, що таке елегія. Чи можна саме так визначити жанрову особливість вірша «Мій дух як ніч...»?
• 6. Простежте, якими художніми засобами створює автор настрій поезії: емоційно напружений, сумний.
• 7. Назвіть ключові образи твору. Який образ є втіленням мистецтва, що має сприяти духовному відродженню?
• 8. Знайдіть у вірші дієслова в наказовому способі. Яку роль вони відіграють? Які ще лексичні засоби створюють песимістичний настрій поезії?
• 9. Визначте віршовий розмір вірша та спосіб римування. Попрацюйте над виразним читанням твору: розставте в тексті паузи, підкресліть слова, на які падає наголос, позначте основні емоційні ходи.

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

• 1. Прослухайте поезію «Мій дух як ніч...» англійською, українською та російською мовами й порівняйте її звучання.
• 2. Об’єднайтесь у групи й підготуйте презентацію різних варіантів виконання поезії «Му Soul Is Dark».

2.3.5 Поема «Мазепа»

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Поему «Мазепа» Байрон написав під час перебування в Італії (у Венеції та Равенні) в 1818 чи 1819 рр. На початку твору він подав довідку про те, що в її основу покладено один з епізодів з «Історії Карла XII» французького письменника Вольтера.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Легенда про Мазепу зародилася в Польщі й побутувала в кількох версіях. За однією з них, Мазепа, перебуваючи у своєму маєтку на Волині, мав любовний зв’язок із дружиною шляхтича, був ним викритий і покараний: його прив’язали до коня й відпустили в поле. Але це був не дикий кінь, приведений зі степів, а кінь самого Мазепи, і поніс він його не в степи за сотні кілометрів, а в його ж маєток, розташований неподалік.

Французький письменник Вольтер навів цю історію у своїй книжці та доповнив епізодом про дикого коня, який примчав прив’язаного Мазепу за кілька днів на береги Дніпра. Це зробило історію з життя молодого Мазепи неймовірною, фантастичною і воднораз перевело її зі сфери побутової у міфо-поетичну. Міфологічне звучання, що з’явилося ще в розповіді Вольтера, за доби романтизму блискуче реалізував Байрон у своїй поемі.

Постать Мазепи, видатного державно-політичного і культурного діяча, людини з європейською освітою і прогресивними поглядами, захопила уяву Байрона, як і багатьох інших письменників-романтиків. Поет сприймав його життя як гідний наслідування приклад героїчного служіння батьківщині (саме так до Мазепи ставилися в Європі).

В образі Мазепи втілено риси байронічного героя: це бунтар, «шляхетний злочинець», який кидає виклик суспільству, його законам та моральним нормам і зазнає кари. Ситуація, закладена в основу любовної історії Мазепи, аналогічна до сюжетів, що розгортаються у «східних поемах» Байрона: герой кохає жінку, яка належить деспотичному чоловікові, і, зазнавши брутального насилля, скривджений та ображений до глибини душі, стає нещадним месником.

...Розгніваний, хотів я враз,

помститися за біль образ,

Та це зробив за кілька літ...

Так розповідає Карлові старий Мазепа, убивши кривдника й зрівнявши із землею його замок.

Теодор Жеріко. Паж Мазепа, прив’язаний до коня. XIX ст.

Поема Байрона «Мазепа» набула широкого розголосу в Європі й відлуння в літературі, живописі, музиці. Саме їй належить визначальна роль у тому, що образ Мазепи став одним із вічних образів світового мистецтва.

Але, на відміну від героїв «східних поем», головний герой «Мазепи» — особа цілком реальна, історична, і, крім того, в «мазепинському» сюжеті герой, хоч і впадає у відчай, але долає всі випробовування й стає гетьманом України.

Як і в інших своїх поемах, Байрон значну увагу приділив романтизованому образу коханої головного героя — Терези, у світлих та ідеалізованих барвах окреслив зворушливу історію трагічної любові.

Образу Мазепи в поемі Байрона притаманні й такі риси, як волелюбність і боротьба із силами зла, що зближує його з героями прометеївського типу. Незвичайно виразне змалювання Мазепи, прив’язаного до коня, який мчить пустельним степом, нагадує прикутого до скелі Прометея.

Вражаюче передано в поемі почуття героя, який проходить наче всі кола пекельних страждань, від надії на можливість звільнення до повного відчаю, зневіри, до готовності прийняти смерть як позбавлення від катування. Нескінченний галоп коня (мотив, який сам собою впливав на романтичну уяву) є водночас знаряддям долі, яка готувала Мазепу до великих політичних звершень.

У характеристиці героя поет насамперед підкреслює його незламний бунтарський дух, внутрішню міць і великий життєвий досвід: «І сам він був як дуб-титан, землі козацької гетьман». Закінчуючи розповідь про пригоди молодості, Мазепа зауважує:

А втім, як бачите, літа

Не вигнули мого хребта,

Не зменшили і не змінили

Відваги, розуму і сили...

Мазепа-оповідач не лише дивується своєму поверненню з небуття, а й ніби вловлює сенс свого відродження. Доля виявилася немилосердною до нього, він зазнав жорстокої поразки, коли могла б стати реальністю мета його життя. Проте поразка не зломила його. Образ Мазепи-гетьмана — своєрідний варіант байронічної титанічної особистості, переможеної, але не зломленої.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

• 1. Розкажіть історію створення поеми Байрона «Мазепа». Чим образ українського гетьмана приваблював європейських митців?
• 2. Визначте, що саме привернуло увагу Байрона в розповіді Вольтера про Мазепу.
• 3. Проаналізуйте, яким постає в поемі образ Мазепи.
• 4. Доведіть, що Мазепа — «байронічний герой».
• 5. Розгляньте образ гетьмана в розвитку. Як змінюються його погляди?
• 6. Доберіть цитати до характеристики образу Мазепи-пажа й Мазепи-гетьмана. Порівняйте ці образи.
• 7. Розкрийте, що надає поемі романтичного звучання. Який образ поеми справив на вас найбільше враження?
• 8. Простежте, якою постає в поемі Україна.
• 9. Знайдіть у поемі образи-символи. Поясніть їхнє значення.

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

Напишіть пост у соціальних мережах на тему «Україна — романтичний край» за текстом поеми Байрона «Мазепа».

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ГЕЙМЕРА

Об’єднайтесь у пари й підготуйте повідомлення з презентацією на одну з тем:

• Поема Байрона «Мазепа» в живописі.
• Образ Мазепи в європейській літературі.
• Образ Мазепи в музиці.

2.3.6 Поема «Паломництво Чайльд Гарольда»

У поемі Байрон використав традиційну на той час форму мандрів романтичного героя.

З образу Чайльд Гарольда починається історія «зайвих людей», відтворена європейською літературою XIX ст.

Чайльд Гарольд — молодий аристократ, людина, якій усе доступне. Проте він відчуває себе ошуканим життям. Мандри його не мають ні смислу, ні мети. Він не учасник подій, а лише уважно їх спостерігає разом з автором поеми. Перед ним різні країни тодішньої Європи: Іспанія, яка намагається протистояти Бонапарту; Греція й Албанія, які повстали проти турків. Чайльд Гарольд захоплюється мужністю й героїзмом іспанського народу, роздумує про величне минуле Греції й сумує через її жалюгідне сьогодення. Охоплений печаллю, він розмірковує про залежність людини від сил, що стоять над нею, про нетривкість й короткочасність людського щастя.

Байрон сам вказував, що багато віддав своєму герою із власної біографії й духовного досвіду, та ліричний герой поеми — окрема й відмінна особистість. Новаторським було в поемі двоголосся, коли ліричне висловлювання майже непомітно переходить від голосу героя до голосу автора.

У третій і четвертій піснях ім’я героя, що дало назву поемі, тільки згадується, зате виразно звучить авторський ліричний голос, сповнений сарказму й патетики, іронії та довірливої сповідальності.

Байрон уніс до своєї поеми пристрасно-суб’єктивний тон і звертався безпосередньо до розуму й почуттів сучасників:

...Не жаль минулого мені,

І море не страшить.

Нема у рідній стороні

За ким мені тужить.

Один! Один! Кругом вода,

Вода без краю й меж...

Ніхто мене там не згада,

І я — нікого теж.

Лиш пес завиє. А мине

В розлуці кілька літ, —

Він, вірний іншому, мене

Порве біля воріт.

Вперед, корабле мій, лети,

Морську глибінь долай!

Примчи у будь-які світи,

Але не в рідний край...

Переклад Дмитра Паламарчука

Теорія літератури

Поему «Паломництво Чайльд Гарольда» написано так званою спенсеровою строфою, уведеною в літературу англійським поетом XVI ст. Едмундом Спенсером. Це дев’ятирядкова строфа, де вісім рядків - п’ятистопний ямб, а дев’ятий — шестистопний і перехресне римування за схемою ababbcbcc.

Якщо маєте змогу, прочитайте в оригіналі першу строфу першої пісні поеми «Паломництво Чайльд Гарольда».

Oh, thou, in Hellas deeme do the aven lybirth,

Muse, formed or fable dat themin strel’s will!

Since shamed full of tbylater lyre sonearth,

Mine dares not call thee from thy sacred hill:

Yet there I’ve wandered by thy vaunt edrill;

Yes! Sighed o’er Delphi’s long-deserted shrine

Where, save that feeble fountain, allis still;

Nor mote my shell a wake thew eary Nine

To graces op lain a tale — this lowly lay of mine.

Підрядковий переклад

О ти, в Елладі, що вважалася народженою небесами,

Муза, що вигадана волею земних поетів!

Відколи соромили тебе часто лірами на землі,

Не наважусь обізватися з твого священного пагорба.

Все ж там бродив я над твоїм струмком і слухав,

Як дзвенів він вище Дельф у пустині:

Все ще є святиня, де зберігається цей слабкий фонтан;

Та нічим не потривожу стомлену дев’яту музу,

Щоб скласти просту розповідь — це моя скромна справа.

Поема Байрона «Паломництво Чайльд Гарольда», з її пристрасністю, волелюбними ідеями, могутнім протестом проти тиранії, відіграла значну роль у формуванні творчих засад поетів-романтиків. В образі Чайльд Гарольда втілено характерні риси байронічного героя: втеча від жорстокості буття, поза самотності, світова скорбота, постійний пошук гармонії, гірке розчарування. Образ байронічного героя, який ладен краще загинути в боротьбі, аніж змиритися і підкоритися гнобленню, набув поширення у світовій літературі.

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

Пофантазуйте, яким ви уявляєте героя поеми «Паломництво Чайльд Гарольда». Що спільного в автора й героя? Чим вони різняться? Створіть профіль — сторінку «Чайльд Гарольд» у соціальних мережах. Подайте на ній характеристику героя твору, доберіть ілюстрації, укажіть його інтереси, місце проживання тощо.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

Об’єднайтеся в пари й підготуйте повідомлення з презентацією на одну з тем:

• Історія виникнення романтизму.
• Романтизм у різних країнах: особливості та головні представники.

ЗАВАНТАЖ ІНФОРМАЦІЮ

Романтизм — ідейний рух у літературі й мистецтві, що виник у Західній Європі наприкінці XVIII ст. й поширився на початку XIX ст. країнами Східної Європи та Америки. Характерні ознаки романтизму: увага до особистості, її індивідуальних рис; неприйняття буденності й звеличення «життя духу»; наявність провідних мотивів світової скорботи та романтичного бунту, нескореності; історизм та захоплення фольклором.

Генріх Гейне — найвидатніший німецький поет-романтик. Автор славнозвісної ліричної збірки «Книга пісень», до якої входять такі поетичні шедеври, як «Стоїть сосна одиноко...», «Коли розлучаються двоє...», «Не знаю, що стало зо мною...».

Джордж Гордон Байрон — відомий англійський поет, символ європейського романтизму. Світову славу Байрону принесла поема «Паломництво Чайльд Гарольда», у якій він відобразив умонастрої своєї епохи. Автор ліричних творів («Хотів би жити знов у горах...») і збірок («Єврейські мелодії», вірш «Мій дух як ніч...»), поем («Східні поеми», «Мазепа») і першого в історії літератури роману у віршах «Дон Жуан».

Ключові слова:

романтизм, «байронічний герой», «світова скорбота», мотив романтичної «втечі від дійсності».