6.3.1 Життя і творчість Ґабріеля Ґарсія Маркеса

Ґарсія Маркес (повне ім’я — Ґабріель Хосе де ла Конкордія Ґарсія Маркес) народився 6 березня 1928 року в провінційному містечку Аракатака в Колумбії. Його батько Ґабріель Ґарсія був телеграфістом. На формування Ґарсії Маркеса як письменника справили вплив бабуся Транкіліна, на якій тримався увесь дім, та дід Ніколас Маркес, полковник, учасник громадянської війни 1899—1903 рр. Загадковий, фантастичний світ, що виникав в оповідях діда, назавжди закарбувався в уяві онука.

Ґарсія Маркес навчався в інтернаті міста Сапакіра, пробував писати. Згодом він вступив на юридичний факультет Національного університету в Боготі. Перше оповідання Ґарсії Маркеса було опубліковане в 1947 році, але автор не мислив себе професійним літератором. 1948 року внаслідок убивства лідера ліберальної партії атмосфера у столиці ускладнилася. Через «віоленсії» (період довгих і кривавих воєн у Колумбії) університет закрили, і майбутній письменник переїхав до Картахени, де продовжив навчання. Адвокатська кар’єра його мало приваблювала, а невдовзі він зовсім відмовився від неї і захопився журналістикою.

Письменник вважав, що головним чинником, який визначив його долю, була атмосфера домівки, побут містечка, де тісно перепліталися фантастика і реальність.

Ґабріель Ґарсія Маркес у молодості

Особливий вплив на становлення творчої особистості Ґарсії Маркеса здійснили Ернест Гемінґвей, Вільям Фолкнер, Джеймс Джойс, Вірджинія Вулф, Франц Кафка.

Ґарсія Маркес працював репортером, вів розділ хроніки, паралельно займався художньою творчістю. У 1951 році вийшла повість «Опале листя», у якій вперше з’являється містечко Макондо, що так нагадує рідну Аракатаку. Разом зі світом Макондо приходить і тема самотності, центральна для всієї творчості Ґарсії Маркеса.

У 1954 році Ґарсія Маркес переїхав у Боготу, продовжував працювати в газеті, займався політичною діяльністю, а в липні 1955 року як кореспондент потрапив до Європи. Він працював у Римі, одночасно навчався на режисерських курсах в Експериментальному кінематографічному центрі. Після Рима був Париж. Переворот, що стався на батьківщині, змусив письменника залишитись у французькій столиці.

Саме тут Ґарсія Маркес створив повість «Полковнику ніхто не пише», окремим виданням книга вийшла в 1961 році. У маленькому містечку живе й намагається добитися пенсії стомлений старий полковник, який недавно втратив сина. Розповідь про звичайне життя, що переплітається зі спогадами про героїчну молодість, набуває в зображенні письменника фантастичних рис.

ВИСОКА ПОЛИЦЯ

Повість «Полковнику ніхто не пише» позначена безумовним впливом творчості Ернеста Гемінґвея, про що Ґарсія Маркес сам неодноразово говорив, а також дався взнаки репортерський досвід автора. Стилістику твору вирізняють дивовижний лаконізм, «снайперська точність мови», відчуття місткості та багатовимірності слова. Час дії — 1956 рік, місце дії — безіменне містечко, але у снах і споминах головного героя — полковника, учасника громадянської війни, живе інше місто — Макондо, звідки він приїхав багато років тому. Саме з Макондо входить в оповідь історичний час, у якому сплавлені воєдино реальні та легендарні події. «Полковнику ніхто не пише» — повість про самотність і про стоїчне протистояння людини абсурдності буття, злидням, голоду та немічності, бюрократичній байдужості, про непорушну віру в торжество справедливості.

У творах Маркеса все сильніше проявляється те сприйняття світу, яке він сам пізніше назве «фантастичним реалізмом». У його оповіданнях і повістях життя йде звично, підкоряючись законам реальності. І при цьому постійно відчувається подих дивовижної, фантастичної, незбагненної світобудови.

Мерседес Барча, наречена Маркеса

Ще в ранній юності Ґабріель познайомився з красунею Мерседес Барча. У 1958 році вони побралися, і Мерседес 56 років була вірною й відданою супутницею життя письменника. її єдину Ґарсія Маркес завжди хотів бачити в останні місяці життя.

Працюючи кореспондентом різних латиноамериканських газет, Ґарсія Маркес об’їздив чимало країн Європи, деякий час мешкав у Венесуелі, а з 1961 року — у Мексиці. Спомини дитинства та думки про фатальний зв’язок насильства і самотності переслідують письменника, вимагаючи художнього втілення. Так з’являється збірка оповідань «Похорон Великої Мами» (1962).

У 1965 році Ґарсія Маркес «добровільно ув’язнив» себе заради створення нового роману, до якого автор ішов 20 років. Роман «Сто років самотності» побачив світ 1967 році в Буенос-Айресі.

ВИСОКА ПОЛИЦЯ

У романі «Сто років самотності» реальне життя й фантастичні події так перемішані, що роз’єднати їх неможливо. Герої живуть у провінційному містечку і водночас існують у фантастичному світі. Історія містечка Макондо розповідається через історію роду Буендіа. Ґарсія Маркес написав історію сім’ї, сповнену смішних пригод і шекспірівських пристрастей, сім’ї, у якій кожне покоління не зникає, а продовжується у нащадках, які носять ті самі імена та отримали у спадок від предків їхню провину, їхні гріхи та їхню самотність. І в той же час це ніби історія всього людства. Мова роману надзвичайно соковита, музикальна, у ньому десятки дивних характерів, фантастичні повороти захопливого сюжету.

Обкладинка першого видання роману «Сто років самотності»

Успіх роману «Сто років самотності» був запаморочливий, наклад за три з половиною роки склав понад півмільйона примірників, що є сенсаційним для Латинської Америки, а у світі заговорили про нову епоху в історії роману та реалізму.

На сторінках численних літературознавчих праць з’являється термін магічний реалізм. Саме так означували оповідну манеру, властиву романові Ґарсії Маркеса і творам багатьох латиноамериканських письменників. Геніальне поєднання казки і роману, міфу і притчі, пророцтва і глибокої філософії — одна зі складових, які принесли Ґарсії Маркесу всесвітню славу титана літератури. У 1972 році Ґарсія Маркес став лауреатом міжнародної премії імені Ромуло Гальегоса. У 1981 році побачила світ «Хроніка вбивства, про яке всі знали заздалегідь», а в 1982 році письменникові присудили Нобелівську премію.

Грошова нагорода пролежала у швейцарському банку 16 років. Маркес забув про неї. «Присягаюсь, це правда», — переконував він пізніше журналістів. Коли його дружина згадала про премію, Маркес забрав гроші й почав видавати тижневик.

Поживши у Боготі, Мехіко, Барселоні, Парижі, Нью-Йорку, помандрувавши світом, Ґарсія Маркес повернувся в місто своєї юності — Картахену, що на карибському узбережжі Колумбії.

На схилі літ Ґабріеля Ґарсію Маркеса почали переслідувати хвороби, давалися взнаки невтомна праця, переїзди-мандрівки та життєві звички письменника (він викурював по три пачки цигарок на день).

Помер Ґабріель Ґарсія Маркес 17 квітня 2014 на 87-му році життя у своєму будинку в Мехіко.

Українською мовою окремі твори Ґарсії Маркеса переклали Світлана Жолоб, Віктор Шовкун, Маргарита Жердинівська, Сергій Борщевський, Богдан Бойчук та інші.

Зміст