Розділ 4. Антиутопія у світовій літературі

4.1 Розвиток жанру антиутопії у XX ст.: ознаки та представники

Утопія як літературний жанр — це абстрактна модель ідеальної соціальної системи. Термін «утопія» (від лат. u — немає і topos — місце, тобто місце, якого немає) походить із назви роману англійського письменника XVI ст. Томаса Мора «Острів Утопія», де змальовано ідеальну державу, у якій усе збудовано за законами розуму та всі люди рівні.

Мегафони пропаганди на ілюстрації до роману-антиутопії Герберта Веллса «Сплячий прокидається»

Антиутопія — це зображення в літературі небезпечних наслідків, пов’язаних з експериментами над людством задля його «поліпшення», певних, часто принадливих соціальних ідеалів, антитеза утопії.

Якщо класична утопія народилася з теорії, то антиутопія продиктована крахом усіх реальних утопій XX століття. У цьому сенсі дві жанрові моделі «утопія» — «антиутопія» можна вважати тезою і антитезою.

В антиутопії виражений протест проти насильства, абсурдності існуючого суспільного устрою, безправного становища особистості. Автори антиутопій, спираючись на аналіз реальних суспільних процесів, за допомогою фантастики намагалися передбачити їхній розвиток у майбутньому, попередити про небезпечні наслідки.

Фантастика становить основу поетики антиутопії, але не будь-який фантастичний твір є антиутопією. Антиутопічні суспільства описані в багатьох художніх творах, дія яких найчастіше відбувається в майбутньому. Свого роду ранньою технократичною антиутопією є літаючий острів Лапута, описаний Джонатаном Свіфтом у третій частині «Мандрів Гуллівера». Елементи антиутопії можна знайти й у таких класиків жанру наукової фантастики, як Жуль Берн («П’ятсот мільйонів Бегуми») і Герберт Веллс («Сплячий прокидається», «Перші люди на Місяці», «Машина часу»).

Розквіту жанр антиутопії досяг у XX столітті. Пригадайте тотальне суспільство споживання, у якому пожежні спалюють книжки, здатні збентежити уми обивателів, змальоване Реєм Бредбері в романі «451 градус за Фаренгейтом».

До другої половини XX століття домінантним жанром була соціальна антиутопія, але після Другої світової війни усвідомлення негативних наслідків діяльності людини — науково-технічного прогресу, урбанізації, масштабних впливів на природу, перегонів з озброєння сприяло створенню нових моделей антиутопії: екологічної, технологічної, політичної тощо.

НАЙВІДОМІШІ АНТИУТОПІЇ

Євгеній Замятін

«Ми» (1920).

Особистість і тоталітарна держава; застереження людства

Андрій Платонов

«Котлован» (1930).

Трилогія-літопис трагічної сталінської доби

Гастингс Маслоу

«Місто вічної ночі» (1920).

Історія встановлення "нацистської утопії" в Німеччині

Карел Чапек

«Війна з саламандрами» (1936).

Застереження світу про загрозу фашизму, заклик до Дій

Олдос Гакслі

«Прекрасний новий світ» (1932).

Критика «механічної» цивілізації американського типу; передбачення, застереження, тривога за майбутнє

Джордж Орвелл

«1984» (1948).

Деградація особистості в тоталітарній системі

ВИСОКА ПОЛИЦЯ

Модернізованим варіантом антиутопії став класичний кіберпанк — жанр наукової фантастики, що відображає занепад людської культури на тлі технологічного прогресу в комп’ютерну епоху.

Російський письменник, публіцист, драматург Євгеній Замятін (1884—1937) був більшовиком, потім вийшов із партії. У 1920 році написав роман «Ми», який започаткував жанр антиутопії XX століття. Роман ходив у списках, у 1925 році був виданий за кордоном англійською мовою, у 1927-му — російською. На батьківщині письменника роман був виданий уперше в кінці 1990-х років.

Євгеній Замятін

Ілюстрація до роману Євгенія Замятіна «Ми»

У романі «Ми» змальовано майбутнє, у якому відмова людей від власної особистості стала основою добробуту: кожний отримує ситий спокій, посильне заняття, задоволення всіх потреб в обмін на повну відмову від власних почуттів, прагнень і бажань. Саме поняття «людина» замінено тут поняттям «нумер» (усі мешканці Єдиної держави, одягнені в уніформу, носять на грудях золоті бляхи з номерами). Тих, хто відмовляється підкорятися бездушній Єдиній державі, безжально знищують.

Деталі описаного у Замятіна тоталітарного суспільства: лоботомія для інакомислячих, загальне стеження за допомогою «жучків», маніпуляції суспільною свідомістю за допомогою засобів масової інформації, заборона на емоції, синтетична їжа — увійшли до класичного арсеналу жанру. Дійсність у Радянському Союзі перевищила найгірші побоювання письменника, мільйони людей стали «нумерами» у сталінських концтаборах.

Ілюстрація до роману Олдоса Гакслі «Прекрасний новий світ»

На час виходу друком роману «Прекрасний новий світ» Олдос Гакслі (1894—1963) був уже автором есеїв, поезій та кількох романів.

«Прекрасний новий світ» зробив його знаменитим письменником. Дію у романі перенесено на шістсот років уперед, у майбутній світ, перенасичений технікою, яка, здавалося б, полегшує життя. Але технократія тут уже настільки розвинута, що маніпулювання людиною відбувається на рівні біохімії й генетики. Людей вирощують у своєрідних інкубаторах, де в них закладають необхідні для майбутнього життя й діяльності функції та навички. Книжок тут не знають, усе природне заборонене, у тому числі й людські почуття. Кожен має чітко визначене місце, усі навкруг задоволені, бо від негараздів рятують всевладні пігулки.

Важливий тут не фантастичний, а філософський аспект. Технічно довершений, цей майбутній світ цілковито знеособлений і непридатний для існування в ньому повноцінної людини. Тут ліквідовано такі поняття, як сім’я і любов, дітей вирощують штучно з використанням досягнень генної інженерії і клонування, а всі психологічні проблеми вирішують за допомогою легкого наркотику під назвою «сома». Літочислення в «чудовому новому світі» ведеться від Різдва Генрі Форда, творця масового виробництва.

Україна і світ

Перша українська антиутопія — роман Володимира Винниченка «Сонячна машина» (1928).

Після майже столітньої перерви в Україні твори в жанрі антиутопії почали з’являтися один за одним. У 2011—2014 роках Юрій Щербак видав трилогію політичних трилерів: «Час смертохристів: Міражі 2077 року», «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року», «Час тирана. Прозріння 2084 року».

Також у жанрі антиутопії написані «Хронос» Тараса Антиповича (2011), «Маша, або Постфашизм» Ярослава Мельника (2013), «Червона зона» Артема Чапая (2014), «Кагарлик» Олега Шинкаренка (2014), «Коли у місті N дощить» Марії Косян (2015).

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. Розкрийте особливості роману-антиутопії як жанру літератури.
2. Назвіть авторів класичних антиутопій.
3. Простежте розвиток жанру антиутопії в XX столітті.
4. Поясніть, чим антиутопії відрізняються від наукової фантастики.
5. Проаналізуйте, про що попереджають людство антиутопії.
6. Поміркуйте, чому в Україні в останнє десятиліття з’явилося багато творів, написаних у жанрі антиутопії.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

Об’єднайтеся у групи й підготуйте повідомлення або презентацію на теми: