3.8.1 Життя і творчість Володимира Маяковського

Володимир Володимирович Маяковський народився 19 липня 1893 року у грузинському селищі Багдаді в родині лісника. Його мати Олександра Олексіївна походила із роду кубанських козаків. Хоча у школі та із друзями хлопчик спілкувався грузинською, удома всі одне до одного зверталися російською. 1902 року Володимир вступає до Кутаїської гімназії. Після смерті батька 1906 року Маяковський разом із матір’ю та сестрами переїздить до Москви.

Гімназист Володя Маяковський із батьками і сестрами

Володимир Маяковський. Фото 1911 р.

Ще у віці 14 років (1907 року) Маяковський уперше взяв участь у соціалістичній демонстрації в Кутаїсі. У Москві ж юнак ще більше захоплюється ідеями марксизму. Коли 1908-го його відраховують із гімназії через неспроможність матері далі сплачувати за навчання, він радо пристає до революційної діяльності. Того ж року вступає до РСДРП, його тричі заарештовують, та Маяковський уникає покарання як неповнолітній. Перші вірші Маяковський написав саме під час ув’язнення в Бутирській в’язниці 1909 року.

У 1911 році він вступає до Московського училища живопису, скульптури та архітектури, де знайомиться із членами Російського футуристичного руху.

Перший твір Маяковського «Ніч» (1912) було надруковано у збірці «Ляпас громадському смаку» — поетичному маніфесті російських футуристів, які проголосили себе творцями мистецтва майбутнього і заперечили все, що було створено в минулому Нова культура, за маніфестами «будетлян» (так вони себе називали), виникла на руїнах старої культури, старої моралі, старого суспільства. Бунт відповідав характеру молодого Маяковського, могутня натура шукала нових ідей і незвичайних художніх форм.

Футуризм (від лат. futurum — майбутнє) — напрям у мистецтві й літературі XX століття, представники якого вважали себе революціонерами.

Футуристичну філософію заперечень і боротьби поет сприйняв як програму власного життя і творчості. Одягнутий у жовту кофту або піджак апельсинового кольору, він читав зі сцени свої вірші.

ВИСОКА ПОЛИЦЯ

Футуристи наголошували на пошуках нової віршової техніки, ставали на шлях крайнього формалізму, творили свою особливу «заумну» мову, чудернацькі словосполучення, позбавлені змісту, вимагали скасування синтаксису, вживали лише дієслова неозначеної форми, сторінки тексту перетворювали на складний малюнок, у якому є не тільки букви, а й математичні та телеграфні знаки.

ФУТУРИСТИ ПРОПОНУВАЛИ:

У 1913 році поет звертається до драматургії і створює трагедію «Володимир Маяковський», сам ставить її та виконує головну роль.

У 1914 році через активну політичну діяльність Маяковського виключили з Московського училища мистецтв. У віршах періоду 1912—1916 років («Нате!», «Вам», «Послухайте!», поемах «Хмарина в штанях», «Війна і світ») лунав виклик старому світові, поет звинувачував натовп у бездуховності, пасивності, байдужності, закликав до боротьби. Під впливом революційних ідей безлика юрба як символ міщанського старого життя набула рис класового ворога — експлуататора трудящих мас, а скорочено — буржуа.

Упродовж 1915—1917 років Маяковський працював креслярем у Петроградському військовому автомобільному училищі. На початку революційних подій він був у Смольному, де став свідком жовтневого перевороту.

Плакати, створені Маяковським

Маяковський розглядав свою творчість як естетичну революцію — аналогію революції соціальній. Свої вірші він нерідко називав «сходинками у майбутнє». Поет віддавався руйнівній революційній стихії із захопленням. За часів громадянської війни працював у «Вікнах сатири РОСТА», малюючи ночами плакати і пишучи короткі вірші до них, щоб уранці у вікнах магазинів люди їх прочитали.

Твори перших років революції (поема «15 000 000», п’єса «Містерія-Буфф», вірш «Лівий марш») пройняті вірою в перемогу ідей нового суспільства, побудованого за законами братерства і справедливості.

У мистецьких колах Радянського Союзу Маяковський був солідною фігурою. Він навіть мав привілей вільно пересуватися світом. Нова хвиля патріотизму охопила поета після подорожі до країн Заходу.

Гіперболізм світосприймання поета допомагав йому у творчості, але заважав у житті. Він прагнув великої віри, всесвітнього визнання, космічного кохання.

Нещодавно стало відомо, що в останні роки життя Володимир Маяковський почав усвідомлювати примусовий, штучний характер своїх творів. У чернетках було знайдено гірке визнання, що він «став на горло власним пісням». У відповідь на свою поему «Добре!» збирався писати нову — «Погано!».

Лілія Брік та Володимир Маяковський

ВИСОКА ПОЛИЦЯ

В історії поряд із його іменем згадується Лілія Брік. Вони познайомилися влітку 1915 року. На той час Лілія Брік була заміжня, що ускладнювало їхні взаємини.

Багато фактів свідчать про справжню ніжність і довіру в стосунках Маяковського та Лілії Брік. Він називав її своєю єдиною жінкою; незважаючи на те, що в його житті з’являлися й інші захоплення — американка Еллі Джонс, Тетяна Яковлева, Вероніка Полонська, — Маяковський завжди повертався до Лілії. У передсмертному листі до уряду саме Бріків поет назвав своєю родиною.

У пореволюційні роки поет активно співпрацював з газетами, друкувався в журналах, працював також у рекламі. 1923 року Маяковський організував ЛЕФ (від рос. — «Лівий фронт»), випускав журнал «ЛЕФ». Але влітку 1928 року розчарувався і залишив його.

Сатиричні п’єси поета «Клоп» (1928), «Баня» (1929) були поставлені Всеволодом Мейерхольдом.

14 квітня 1930 року Маяковський вистрілив собі у серце із револьвера. Йому було 37 років. Поховано поета на Новодівичому цвинтарі.

Після смерті ім’я Володимира Маяковського знову стало об’єктом політичної гри. Через п’ять років після трагічного пострілу Сталін проголосив Маяковського «найкращим поетом епохи». Великого бунтівника одяглії у бронзу, а творчість пошматували на цитати, які справляли потрібне для влади враження.

Вочевидь, це було самогубство. Однак усупереч передсмертній волі самого поета: «У тому, що помираю, не звинувачуйте нікого, й, будь ласка, не пліткуйте. Покійний цього дуже не любив», — і нині продовжуються спекуляції навколо його смерті.

Передсмертна записка Володимира Маяковського

Поетика Маяковського ґрунтується не на музиці ритму, а на змістовому наголошуванні, на інтонації, що стало принципово новим кроком у розвитку російської та світової поезії.

Насправді ж творчість Володимира Маяковського непідвладна часові. За гуркотом і вибухами ритмів можна побачити і його епоху, і душу поета.

Твори Маяковського перекладали українською мовою Михайль Семенко, Микола Вороний, Микола Бажан, Платон Воронько, Сава Голованівський, Євген Дроб’язко, Роман Лубківський, Леонід Первомайський, Дмитро Павличко, Микола Лукаш та інші.

Зміст