Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Кадоб’янська

2.2.3 Образ Ґреґора Замзи

Образ головного героя є гротескним. Перетворення Ґреґора на комаху — це метафора того, що може зробити з людиною байдуже, безжальне оточення.

А також це перевтілення є алегоричним: стан душі людини створює форму тіла, а форма тіла, відповідно, відображає стан душі.

Після невдалих спроб повернутися до звичного існування Ґреґор усі свої зусилля зосереджує на пристосуванні до нового тіла. Наприклад, він з'ясував, що може лазити по стелі, і навіть полюбив подовгу там висіти.

Головний герой новели «Перевтілення» — «маленька людина», улюблений герой модерністської прози. Він звичайний комівояжер (дрібний торговець у фірмі), дисциплінований і старанний. А ще відданий і люблячий син і брат. Коли сім’я опинилася у скруті, Грегор пішов працювати до одного з кредиторів батька, щоб прогодувати родину й віддати борг, хоч йому й не до душі така робота. Він мріє про те, щоб сестра, яка грає на скрипці, вчилася в консерваторії. Отже, Ґреґор Замза — герой, який усім жертвує заради родини.

Комаха-Ґреґор жахнувся не самого перевтілення, не того, що з ним сталося. Він жахнувся, що запізнився на поїзд і тепер не встигне вчасно на роботу. Що в новому вигляді він не зможе працювати з клієнтами, і сім’я залишиться без засобів до існування. Що він пищить по-комашиному у відповідь на лагідні слова матері. Ґреґору соромно за своє перевтілення перед рідними. Він намагається ігнорувати свій новий вигляд, адже в душі він залишається людиною.

У кожному з розділів новели відображено певний конфлікт нового Ґреґора зі світом. У першій частині комаха-Ґреґор намагається відстоювати власну людську гідність та незмінність свого соціального статусу під час першої зустрічі в новому тілі з батьком і повіреним. У другій — розгортається боротьба комахи-Ґреґора з матір’ю і сестрою навколо портрета жінки, який для героя є символом особистого життя. Так він намагається зберегти свій людський внутрішній світ. У третій комаху-Ґреґора приваблюють звуки скрипки, він не втратив потягу до мистецтва, до духовності. Але за людські права бореться комаха, тому в усіх трьох випадках герой зазнає поразки. Відчуження Замзи від світу людей є неподоланним.

Перевтілення Ґреґора повністю змінило звичне життя родини. Саме тому він викликає у рідних тільки роздратування й відразу. Всі відвернулися від нього, навіть сестра, яка перший час співчувала, годувала брата й прибирала у нього в кімнаті.

Ілюстрація до новели «Перевтілення»

Можливо, він відмовився від боротьби тому, що внутрішньо, ще бувши людиною, почувався комахою, не спроможною нічого змінити. Імовірно, він почувався самотнім у своїй родині й відчував, що потрібен близьким доти, доки приносить користь.

Кафка детально описує внутрішній стан і переживання Ґреґора, який у тілі комахи зберіг людське мислення й почуття. Він безмежно страждає від сорому й безвиході, від бридливого ставлення до нього найдорожчих людей. Але сам зберігає до них любов і ніжність. Добре зрозумів він і натяк батька на те, що найкращим виходом для всіх була б його смерть, і тому відмовився від їжі й помер від виснаження.

Вражає байдужість, з якою родина Ґреґора Замзи сприйняла його смерть. Вони будують плани на майбутнє, обговорюють заміжжя Ґрети, планують переїзд у нове помешкання, наче нічого не сталося.

За новелою Кафки «Перевтілення», «маленька людина» беззахисна перед навколишнім світом. Вона лише безсила, безпомічна істота, приречена на відчуження, на самотність, страждання та постійні поразки, навіть у колі найближчих людей, і врешті-решт — на загибель.

Художньо втілити своє уявлення про світ і людину Кафка зміг за допомогою гротеску.

Теорія літератури

Гротеск — тип художньої образотворчості, заснований на фантастиці, сміху, химерному поєднанні та контрасті фантастичного і реалістичного, прекрасного і потворного, трагічного і комічного. Гротескний світ — світ аномальний, неприродний, ґрунтується на припущенні; саме таким його уявляє автор.

Українською мовою новелу «Перевтілення» переклали Євген Попович (1963), Іван Кошелівець (1989) та Анна Савченко (2017).

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

ПЕРЕВТІЛЕННЯ

(Уривок)

І

Одного ранку, прокинувшись од неспокійного сну, Ґреґор Замза побачив, що він обернувся на страхітливу комаху. Він лежав на твердій, схожій на панцир спині і, коли трохи підводив голову, бачив свій дугастий, рудий, поділений на кільця живіт, на якому ще ледь трималася ковдра. Два рядки лапок, таких мізерних супроти звичайних ніг, безпорадно метлялися йому перед очима.

«Що зі мною сталося?» — думав він. Це був не сон. Він лежав у своїй кімнаті, звичайній невеликій людській кімнаті, серед чотирьох добре знайомих стін. (...)

Ґреґор перевів погляд на вікно, і від того, що погода така погана, — чути було, як тарабанить дощ по блясі на підвіконні, — йому стало зовсім сумно. «А що, коли б я ще трохи поспав і забув усі химери», — подумав він. Але про це було годі й згадувати, бо він звик спати на правому боці, а в теперішньому своєму стані не міг перевернутися. Хоч як він борсався, щоб перекинути своє тіло на правий бік, воно щоразу перекочувалося назад на спину.

«О Боже, — подумав він, — який важкий фах я собі вибрав! День у день дорога. І так доводиться хвилюватись набагато більше, ніж на тій самій роботі дома, а тут ще ця жахлива їзда, морока з пересадками, нерегулярна, погана їжа, щораз нові, чужі, байдужі люди. А хай йому чорт!»

(...)

«Отак щодня вставати вдосвіта, то можна зовсім отупіти, — подумав він. — Людині треба висиплятися. Інші комівояжери живуть, як жінки в гаремі. Коли я, наприклад, десь перед обідом повертаюсь до готелю, щоб переписати укладені угоди, ці панове ще тільки снідають. Хай би я спробував так у свого шефа: миттю вилетів би з роботи. А втім, хтозна, може, мені було б краще. Якби я не тримався місця через батьків, то давно б кинув його; пішов би просто до шефа й сказав би йому геть усе, що думаю. Він би, певно, упав із своєї конторки! Дивна звичка — розмовляти зі службовцем згори вниз, сидячи на високій конторці. Ну ще не все втрачено; як тільки я зберу грошей, щоб сплатити йому батьків борг — на це треба п’ять або й шість років, — то неодмінно так і зроблю. І буде по всьому. А поки що треба вставати, бо мій поїзд відходить о п’ятій».

І Ґреґор глянув на будильник, що цокав на скрині. Боже милостивий! Було пів на сьому. Може, будильник не дзвонив? З ліжка було видно, що він наставлений на четверту, тож неодмінно мав подзвонити. Так, але ж хіба можна не почути деренчання, від якого аж меблі дрижать? Виходить, що спав він хоч і не дуже спокійно, але, очевидно, міцно. Що ж тепер робити? Наступний поїзд ще о сьомій; щоб на нього встигнути, треба стрімголов бігти на станцію, а взірці ж ще не запаковано і сам він аж ніяк не почувається бадьорим і моторним. І якби він навіть устиг на поїзд, все одно шеф буде лаятись, бо їхній кур’єр чекав на п’ятигодинний і давно вже повідомив про його прогул. Бо то такий шефів підлабузник, що нізащо не промовчить. А чи не зголоситися хворим? Ні, дуже незручно, та й підозріло, бо Ґреґор за свою п’ятирічну службу ще ні разу не хворів. Шеф неодмінно привів би лікаря із лікарняної каси, почав би дорікати батькам ледачим сином, не слухав би ніяких заперечень і послався б на лікаря, який узагалі всіх людей вважає за цілком здорових, тільки лінивих. Зрештою, хіба в цьому випадку він не мав би слушності? Справді, Ґреґор був тільки надто сонний, хоч і пізно встав, а так почував себе цілком добре і навіть дуже хотів їсти.

Поки він усе це швидко обмірковував, ніяк не зважуючись устати з ліжка — будильник саме пробив три чверті на сьому, — у двері в головах у нього обережно постукали.

— Ґреґоре! — почувся голос: це була мати. — Уже сорок п’ять хвилин на сьому Хіба ти не будеш їхати?

Лагідний материн голос! Та він злякався, коли почув свою відповідь. Це був, безумовно, його колишній голос, але з домішком якогось болісного писку, що йшов ніби десь зсередини і що його годі було стримати. (...) Ґреґор хотів відповісти детально і все пояснити, однак, побачивши таке, сказав лише:

— Чую, чую, мамо, я вже встаю.

Мабуть, крізь дерев’яні двері зміна в Ґреґоровому голосі була непомітна, бо мати заспокоїлась і, човгаючи капцями, відійшла. Але ця коротка розмова звернула увагу всієї сім’ї на те, що Ґреґор чомусь і досі вдома, тож через хвилину в інші двері постукав уже батько — легенько, проте кулаком.

— Ґреґоре! Ґреґоре! — гукнув він. — Що сталося? — І за мить знову низьким голосом: — Ґреґоре! Ґреґоре!

А крізь треті двері тихенько покликала сестра:

— Ґреґоре, тобі погано? Може, тобі щось треба?

— Я вже готовий, — відповів Ґреґор обом разом, старанно вимовляючи слова і роблячи між ними паузи, щоб батько і сестра нічого не помітили.

Батько повернувся до свого сніданку, а сестра прошепотіла:

— Ґреґоре, відчини, прошу тебе!

Проте він і гадки не мав відчиняти — навпаки, радів, що за час своїх подорожей набув звичку навіть удома замикати на ніч усі двері.

Він хотів насамперед спокійно встати, одягтися й поснідати, а тоді вже обміркувати, що робити далі, бо бачив, що в ліжку нічого путнього не придумає. (...)

Скинути ковдру було легко: трохи надувся, і вона впала сама. А вже далі пішло важче, надто через те, що він став такий неймовірно широкий. Щоб підвестися, потрібні були руки і ноги, а Ґреґор мав натомість лише багато лапок, які безперестанку рухались і з якими він узагалі не міг упоратись. Коли Грегор хотів якусь зігнути, вона випростовувалась, а як, нарешті, йому таки щастило домогтися свого, інші, полишені самі на себе, тим часом прудко, судомно ворушилися. «Не треба тільки марно вилежуватися», — сказав собі Ґреґор. (...)

Потім він сказав собі: «Перед тим, як проб’є чверть на восьму, я повинен за всяку ціну остаточно залишити ліжко. Власне, на той час із контори вже прийдуть запитати про мене, бо контора відчиняється раніше сьомої. Більше всього хвилювала його думка про те, що тіло його впаде з гуркотом і це викличе за дверима якщо не жах, то, в усякому разі, тривогу. І все ж на це слід було зважитись.

Коли Ґреґор уже наполовину завис над краєм ліжка (...), він подумав, як би було все просто, коли б йому допомогли. Двох сильних чоловіків — він подумав про батька й слуг — було б достатньо; їм довелося б, тільки засунувши руки під випуклу його спину, зняти його з ліжка, а потім, нагнувшись зі своєю ношею, зачекати, доки він обережно перевернеться на підлозі, де його ніжки отримали б, слід думати, якийсь смисл. Але навіть якби двері не були зачинені, невже б дійсно довелося покликати когось на допомогу? Незважаючи на свою біду, він усміхнувся при цій думці.

Ґреґор ледве зберігав рівновагу при сильних порухах і вже ось-ось повинен був остаточно відважитися на падіння, коли з передпокою донісся дзвінок.

Переклад Євгена Поповича

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

• 1. Аргументуйте, які відомості про життя Ґреґора Замзи допомогли вам уявити соціальні умови життя початку XX ст.
• 2. Наведіть приклади гротеску в уривку.
• 3. Прокоментуйте, наскільки уривок допоміг вам відчути атмосферу абсурдності буття, створену письменником.
• 4. Доведіть, використовуючи цитати з художнього тексту, що Францу Кафці вдалося майстерно поєднати реальність і фантастику.
• 5. Обґрунтуйте, які суспільні та моральні проблеми порушує автор.
• 6. Сформулюйте свою думку про те, чи залишаються ці проблеми актуальними у наш час.