7.3.1 Життя і творчість Милорада Павича

Милорад Павич народився 15 жовтня 1929 року в Белграді. Його батько був скульптором і походив з інтелігентної сім’ї, мати викладала філософію і була знавцем сербського фольклору. їх поєднала любов до спорту.

Дитиною Павич пережив німецьку окупацію, став свідком бомбардувань Белграда. Удруге письменнику довелося це пережити в 1999 році під час війни у колишній Югославії. Ці переживання вже зрілий письменник відтворив у своєму романі «Зоряна мантія».

У 1949 році Милорад Павич вступив до Белградського університету, а в 1953 році закінчив відділення літератури філософського факультету. Саме тут, в університеті, Павич починає писати, виробляючи свій оригінальний стиль.

Павич здобув ступінь доктора філософії в галузі історії літератури в Загребському університеті, захоплювався літературознавством, журналістикою, перекладав і викладав студентам у паризькій Сорбонні, у Відні, Фрайбурзі, Регенсбурзі та Белграді. Перша поетична збірка Павича «Палімпсести» вийшла друком 1967 року.

Обкладинка українського видання роману Павича

В останньому інтерв'ю Павич назвав себе дуже щасливим письменником і дуже, дуже нещасною людиною: «У мене немає біографії, є тільки бібліографія».

У 1991 році він увійшов до складу Сербської академії наук і мистецтв. У 2004 році номінувався на Нобелівську премію з літератури.

Павич володів російською, німецькою, французькою, кількома стародавніми мовами, перекладав Пушкіна і Байрона на сербську мову.

Помер Милорад Павич 30 листопада 2009 року у віці 80 років.

Популярність Мілораду Павичу приніс роман «Хозарський словник» (1984), що став бестселером. За цей роман його нагородили літературною премією.

Роман «Хозарський словник» — це своєрідне поєднання історичного дослідження, художнього тексту, енциклопедичного довідника. Твір має підзаголовок — «роман-лексикон у 100 000 слів», та епіграф: «На цьому місці лежить читач, який ніколи не відкриє цю книгу. Тут він спить вічним сном». Оригінальність роману полягає ще й в тому, що він існує у двох іпостасях: жіночої і чоловічої версії. Роман стилізований під давні наукові трактати і дослідження — нібито сучасну версію «Хозарського словника» 1691 року. Мова «Хозарського словника» позбавлена ясності й логічності, що наближує словник до творів Ежена Ионеско і Семюеля Беккета.

Україна і світ

Для українських читачів «Хозарський словник» цікавий із трьох причин: по-перше, хозари — складова нашої історії (так звані «козари» згадуються в «Повісті минулих літ» під 965 роком), по-друге — у тексті порушується актуальна для українців проблема меншовартості, по-третє — унікальність тексту, який сконструйовано з цитат і метафор, кожна з яких вимагає вдумливого повільного читання, «смакування» тексту і, зрештою, — його оцінки.

Крім того, у «Правовому укладі та конституції щодо прав і вольностей війська Запорозького...» читаємо: «...войовничий прадавній козацький народ, раніше званий хозарським, Господь спершу возвеличив лицарською вдачею, просторими володіннями і вікопомною славою. Той народ своїми завзятими походами морем і сухопуттю не лише довколишні племена, а й саму Східну імперію (Візантію) потрясав таким страхом, що східний імператор, прагнучи жити з ним у мирі, заручився тривким подружнім зв’язком із його зверхником — нарік своєму синові дочку кагана, тобто князя козаків».

Українською мовою твори Милорада Павича перекладали Олена Дзюба, Іван Лучук, Наталя Чорпіта, Ольга Рось, Алла Татаренко, Олег Микитенко.

Милорад Павич із дружиною Ясміною Михайлович

Після «Хозарського словника» постмодерні експерименти Павич успішно продовжив у романі-клепсидрі («Повість про Геро і Леандро»), романі-кросворді («Пейзаж, намальований чаєм»), романі-ворожінні на картах Таро («Остання любов у Царгороді») та детективі «Унікальний роман» із сотнею кінцівок, що пропонує читачеві максимально залучитися до творчості, запропонувавши свій фінал.

Сербський класик, за його власним визнанням, боявся набриднути читачеві, тож зумів його захопити, зробивши співавтором своїх творів. Постмодерністські експерименти з побудовою твору, персонажі і місця, складні сюжетні лінії — у своїх творах Павич змішував сон з дійсністю, не намагався робити між ними відмінностей і в цьому залишився неперевершений.

Зміст