Підручник з Зарубіжної літератури (рівень стандарту). 10 клас. Кадоб’янська - Нова програма

Розділ 5. Драматургія на межі ХІХ—ХХ ст.

Зміни в драматургії кінця XIX — початку XX ст.

ХІХ століття почалося з пишного розквіту романтичної драми. У драматургії популярність романтизму пояснювалася нестабільністю суспільного життя після французької революції. Романтичний театр створив драму сильних почуттів і однозначних моральних засад. Головні герої мелодрами вирішують складні проблеми життя в несправедливому світі, витримують усі знущання, моральну спокусу, і цього достатньо, щоб примусити глядачів хвилюватися. Проте глядач погоджувався (і погоджується) співпереживати з героями, знаючи, що зрештою втрутиться провидіння і доброчесність переможе. Таким чином, доброчесна людина отримувала винагороду за свої страждання. Ще у ХІХ столітті така концепція була зручною для мистецтва. Відповідний стиль драматургії дістав назву «добре скроєна драма» і з часом став синонімом драматичної творчості, яка забагато уваги приділяє ефектному сюжету й наповненню каси. «Добре скроєна драма» заволоділа європейською сценою майже на все ХІХ століття.

Але як ви вже знаєте, ХІХ століття — це доба реалізму. Наприкінці століття реалісти прийшли і в мистецтво драми. З’явилися нові герої, які протистояли вже не одне одному, а ворожій дійсності. Драма набула рис соціальних, філософських, психологічних. Театральне мистецтво збагатилося такою оригінальною художньою формою, як «нова драма».

Пригадаємо головні особливості «нової драми», які відрізняють її від «старої драми» або драматичних творів попередніх епох — античної драми, шекспірівського театру, класицистичних творів, «добре скроєної драми».

«Стара» драма	«Нова» драма
Зображує трагедію в житті певної людини	Зображує трагедію особистості у суспільстві
Актори наслідують реальне життя, достовірно відтворюють дійсність	Актори відтворюють загальну атмосферу, розкривають внутрішні суперечності особистості, її духовні шукання
Головний рушій у розвитку сюжету — зовнішня інтрига, дії, учинки дійових осіб	Головний рушій у розвитку сюжету — психологічні колізії, зіткнення ідей, моральних поглядів і позицій дійових осіб
Відтворює дійсність, моралізує, пропонує конкретний висновок	Відтворює духовні пошуки, спонукає до осмислення проблем, пропонує своєрідну метафору життя особистості (особливо внутрішнього) та світу, має умовний, узагальнювальний або символістський смисл
Глядач спостерігає за дією та переживає за дійових осіб	Глядач переживає й мислить разом із дійовими особами
Герої поділяються на позитивних і негативних, головних і другорядних	Усі герої однаково важливі, позбавлені однозначних характеристик, кожен по-своєму потрібний для розуміння ідеї твору
Властиві пафос дії, активна боротьба	Властиві пафос роздумів, дискусії, пошуку істини
Використовуються традиційні засоби естетики, здобутки реалізму й натуралізму	Оновлюються традиційні засоби естетики, використовуються, крім реалізму, засоби символізму, неоромантизму, імпресіонізму, експресіонізму, сюрреалізму
Розробляються традиційні жанри (комедія, трагедія, драма)	Розробляються нові жанри: «драма ідей», «драма-дискусія», «символістська драма»

Розпочав перехід від «старої» до «нової» драми норвезький драматург Генрік Ібсен, творчість якого справила величезний вплив на всю подальшу драматургію. У творчості Ібсена беруть витоки психологічна драма та філософська «драма ідей», у яких значно підсилюється роль дискусії, підтексту, настроїв, психологічного аналізу художніх символів.

Ерік Вереншольд. Генрік Ібсен. 1895 р.

Творчість Бернарда Шоу стала новим кроком у розвитку «нової драми». Його називають творцем «драми-дискусії» ХХ століття. Шоу вважав, що головне у драматичному творі — це боротьба ідей. Для відтворення цієї боротьби він широко використовував у своїй драматичній творчості парадокс.

Характерною ознакою п'єс Бернарда Шоу є поєднання парадокса з дискусією.

Вен Хомер Нодс. Портрет Дж. Б. Шоу. 1915 р.

Драматичний конфлікт у «новій драмі» Генріка Ібсена побудований не навколо вад і вчинків людини, а довкола зіткнення різних думок та ідеалів. Послідовник і учень Ібсена англійський драматург Бернард Шоу дав цій особливості творчого методу назву «ібсенізм» у своїй праці «Квінтесенція ібсенізму» (1891).

«Ібсенізм» — це особливість художнього методу, що полягає в розкритті трагізму життя через зображення психологічних колізій, поєднання зовнішньої та внутрішньої дії, в інтелектуально-аналітичному підході до подій та образів, філософському осягненні дійсності, широкому використанні символіки й підтексту.

Наступний крок у розвитку «нової драми» зробив бельгійський драматург Моріс Метерлінк. Він став теоретиком і практиком нового театру — символістського. Дія у його творах відбувається в умовних обставинах, конкретно не визначені час і події, дійові особи позбавлені індивідуальних рис, вони більше символізують переживання і стани, ніж утілюють їх у конкретних характерах. За умови, що традиційної для «старої» драми дії у символістській драмі немає, театр із драматичного перетворюється на ліричний.

Жак Еміль Бланш. Портрет М. Метерлінка. ХХ ст.

На перший план у драмах Метерлінка виходять символи, підтекст, настрої, ідеї. У творах автор роздумує про сенс буття і можливості людини, і на різних етапах творчості дає різні відповіді на ці питання.

На межі ХІХ—ХХ століть драма зазнала значних зрушень у творчості російського письменника Антона Чехова. Він вважав, що головне у творі — людське життя, а події — лише тло. Тому створював п’єси, у яких протиставляв погляди дійових осіб на життя та глибоко аналізував їхній внутрішній світ. Автор надавав перевагу внутрішнім конфліктам, які зумовлюють розвиток ліричного сюжету. Сюжети драматург брав із самого життя. Йому найкраще вдавалося розкривати трагедії буденності. Переживання, настрої героїв виходять на перший план, тому драматургію Чехова називають лірико-психологічною.

Теорія літератури

«Драма ідей» — це філософсько-психологічна драма, у якій велику роль відіграє підтекст, психологічний аналіз, а основою конфлікту є зіткнення різних світоглядів, різних ідей.

«Драма-дискусія» — це драма, у якій герої є носіями різних, але добре обґрунтованих поглядів. Конфлікт будується на дискусії і впродовж п’єси не розв’язується, а, навпаки, загострюється, а фінал залишається відкритим.

Символістська драма — це драма, у якій дійовими особами виступають символічні образи, що дають змогу відобразити духовне життя людини.

Лірико-психологічна драма — це драма, у центрі уваги якої не події, а переживання, настрої героїв, що перебувають у конфлікті з трагічною буденністю.

Україна і світ

Пошуки шляхів для формування «нової драми» хвилювали й українських драматургів межі ХІХ—ХХ ст.

Уже в Театрі корифеїв, наприклад, у п’єсах Марка Кропивницького чи Івана Карпенка-Карого, спостерігається прагнення автора менше уваги надавати сюжету, а, натомість, розкрити психологію дійових осіб, їхні переживання і вчинки, надати ваги підтексту. У їхніх творах закладено основи української «нової драми».

Оновлення української драматургії позначилось і на поетичних (ліричних) драмах Лесі Українки, Олександра Олеся, Володимира Винниченка, Миколи Куліша та інших. Їхня творчість помітно вирізнялася на тлі соціально-психологічних, просвітницько-побутових, ідеологічних драм.

Інтелектуальна і психологічна драма, у якій увага з побутових проблем переноситься на духовні шукання героїв, стає центральною у драматургічній творчості Лесі Українки.

Пошуки європейських драматургів вплинули на творчість Володимира Винниченка, який намагався осмислити сучасні проблеми засобами психологічної драми. Критики неодноразово спостерігали організаційну роль актуальних політичних, філософських, літературних ідей у його «драмах ідей» чи «драмах-диспутах».

Миколі Кулішеві вдалося оновити традиції української драми. Він розкривав «больові точки» свого часу, висвітлював духовні контури дійових осіб, змальовуючи їх у непередбаченому й несподіваному розвитку, загострював конфліктну динаміку, використовуючи різні можливості «нової драми».

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Нові твори з їхньою особливою увагою до динаміки, декламації, мелодики слова було складно втілити на сцені. Один зі способів їх постановки, зокрема для творів Олександра Олеся та Миколи Куліша, знайшов у «Молодому театрі» Лесь Курбас, зосередившись на передачі переживань героїв, руху почуттів, тонкої гри музики і світла, внутрішньої дії, побудованої на півтонах, натяках, емоційній напрузі.

Лесь Курбас. Фото. ХХ ст.

Лесь Курбас завжди виступав проти поширених у той час тенденцій спрощення, вульгаризації мистецтва. Можливо, саме тому, що режисер не поступався своїми переконаннями, його було обмовлено, звільнено з посади керівника театру «Березіль» і заарештовано 1933 року в Москві, де він працював постановником кілька місяців. У 1937 році митця було засуджено до страти і розстріляно в урочищі Сандармох. У 1957 році Леся Курбаса посмертно реабілітували.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. Підсумуйте, що нового ви дізналися про особливості «нової драми».

2. Пригадайте, які твори новаторів-драматургів вам запам’яталися і ч ому.

3. Поясніть, якими засобами представники нової драматургії намагалися оновити художню мову.

4. Назвіть найвидатніших новаторів-драматургів, коротко схарактеризуйте їхні творчі досягнення.

5. Складіть схему-таблицю «Новаторство провідних драматургів у царині театрального мистецтва».

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

• Дослідіть, наскільки популярні в сучасному театрі й кіно твори «нової драми». Підготуйте твітер-повідомлення на цю тему й розмістіть його в соціальних мережах.

Моріс Метерлінк. «Синій· птах»

Моріса Метерлінка ще за життя називали «бельгійським Шекспіром». Він став теоретиком і практиком нового театру. Найзнаменитіша п’єса Метерлінка — філософська драма-казка «Синій птах», алегоричний і символічний твір про сенс буття і всемогутність людини.

5.1.1 Моріс Метерлінк (1862-1949)

Фламандець за походженням Моріс Полідор Марі Бернар Метерлінк народився в 1862 році у Генті (Бельгія) у заможній родині нотаря. Освіту здобув у єзуїтській школі, потім вивчав право в Гентському університеті. За час навчання юний Метерлінк написав декілька віршів та оповідань, проте його батько наполіг на тому, щоб син зайнявся юридичною кар’єрою.

Моріс Метерлінк

Метерлінк у 1885 році закінчив юридичний факультет та отримав право займатися адвокатською практикою. Адвокатом Метерлінк працював недовго, він остаточно залишив практику та присвятив життя творчості.

Гентський університет — один із перших університетів Європи і один із трьох найбільших у Бельгії. «Наважся думати» — гасло Гентського університету.

У 1888 році вийшов друком виданий за рахунок сім’ї автора поетичний збірник «Оранжереї», а рік по тому з’явилася драма «Принцеса Мален» — перша п’єса Метерлінка, що принесла йому успіх і привернула схвальну увагу відомого французького письменника та літературного критика Октава Мірбо. Той писав про молодого драматурга: «Він створив найгеніальніший твір нашого часу». Такий захоплений відгук привернув увагу читацьких і театральних кіл до Метерлінка. У 1889 році вийшла збірка віршів «Теплиці», що вразила читачів своєю незвичністю, коли автор як основний мотив уводив непізнане, при цьому дивовижно поєднуючи різні образи. За цією збіркою поезій з’явилося ще дві.

Метерлінк вважав, що за дійсністю, у якій живе людина, криється інший, справжній, непізнаний світ. Цим світом керує хтось невидимий, і про його наміри ніхто не знає. Людина є безсилою перед невідомим, але може його передчувати. Тому мистецтво має відтворювати справжнє життя, яке проходить поза діями та вчинками, і головне в ньому — прислухатися до передчуття. Метерлінк наполягав на принциповому значенні мовчання, стверджуючи: «справжнє життя — в мовчанні»; «якщо нам справді належить щось сказати, ми найкраще скажемо мовчанням».

Сім'я Метерлінка була франкомовна, тому він написав велику частину своїх творів французькою мовою.

Збірка віршів «Теплиці» за ідейно-естетичним змістом дуже близька до ранніх драм Метерлінка. Рання драматургія Метерлінка базувалася на естетичній теорії, яку він виклав у есе «Трагічне щоденного життя» з книги «Скарби смиренних» (1896). У цьому філософському творі письменник сформулював основні принципи символістської «нової драми», а також дав назву своєму театру — «театр статичний» або «театр мовчання». Його ще називають «театром смерті».

Внутрішній двір Гентського університету. Фото. ХХ ст.

Теорія літератури

Зовнішня дія «старої драми» — відкрите зіткнення дійових осіб між собою — Метерлінк замінив внутрішньою дією — духовними пошуками героїв, їхнім зіткненням із трагедією буття, боротьбою різних ідей. Психологічні колізії, зіткнення думок і позицій стали рушійними силами в розвитку сюжету. Автор відтворив загальну атмосферу часу, духовні пошуки епохи, прагнув до морального пробудження особистості і суспільства. Глядач упізнавав себе в героях Метерлінка, залучався до «внутрішньої дії», переживав і мислив разом з ними. Прикметним було те, що герої драм не поділялися на головних і другорядних. Усі вони важливі. Ці риси відрізняли «нову драму» Метерлінка від «старої драми».

Сучасники одразу сприйняли Метерлінка як символіста: його концепція дійсності на той час була містичною. Метерлінк відстоював поетичне, сповнене фантазії, загадковості, таємничої краси мистецтво всупереч автоматичному копіюванню сірої буденності, спрощеному й надто раціональному тлумаченню життя.

У «статичному театрі» або «театрі мовчання» увага зосереджується не на зображенні подій та зовнішньої інтриги, а на внутрішній дії у внутрішньому світі героїв, практично без реплік, оскільки виражає те, для чого не вистачає слів.

Символ — (грец. Symbolon — умовний знак, натяк) — предметний або словесний знак, що опосередковано виражає суть певного явища. Символ характеризується узагальненістю, багатозначністю, таємним змістом, тому може витлумачуватися по-різному.

Це стало причиною особливої поетики символістської драми — поетики загадковості, таємничих натяків, містичного страху і неземної, примарної краси. За Метерлінком, у «театрі мовчання» головне мають передавати не слова, а жести, тому драматург використовує багатозначні слова, загадкові висловлення, створюючи атмосферу нервового очікування чогось таємничого, часто жахливого. А напруженість дії передають міміка акторів, їхні рухи.

Утілюючи принципи мовчання у своїх творах, Метерлінк перетворив діалог на «бесіду душ», у якій співрозмовники відповідають на невимовлені репліки.

З 1896 року Метерлінк жив у Франції, переважно в Парижі. Тут він зблизився із символістами, вплив яких відчутно позначився на його творчості.

У Парижі Метерлінк зустрів актрису Жоржетту Леблан, яка в усьому допомагала йому, була музою, помічницею, секретарем і редактором. Вона впливала на всі його твори, написані за два десятиліття. У драмах Метерлінка з’явилися нові герої, особливо жіночі, які відмовляються коритися долі. Леблан грала цих героїв на сцені.

Жоржетта Леблан. 1911 р.

Від 90-х років драматург піддає сумніву власну концепцію символістського театру й відмовляється бачити в людині пасивне знаряддя в руках сліпого фатуму. Його герої стають активними, творчими, здатними боротися за своє щастя і щастя інших. У творчості Метерлінка відбувся перехід від так званого «театру смерті» до «театру надії».

Новий етап творчості Метерлінка відкриває п’єса «Монна Ванна» (1902), де провідною стала тема самовідданої боротьби людини зі злими силами долі, які вона перемагає. У цій драмі втілилася філософська концепція, що її письменник виклав у книзі «Таємний храм» (1902), — прагнення подолати містику й песимізм, оспівати життєву активність, жадобу пізнання. Тепер йому здається безплідним страх перед сліпою долею, яка найчастіше виступає в ролі смерті. А в центрі уваги драматурга має бути ставлення людини не до вічності, долі, смерті, а до інших людей, до суспільства.

Моріс Метерлінк, автор символістських творів, не був похмурим і песимістичним філософом, він умів радіти життю, був дуже приємною людиною. Зокрема, Метерлінк завжди був захопленим шанувальником хороших автомобілів та керував ними як професійний гонщик.

Новий погляд на людину поступово визрівав у «любовних драмах» Метерлінка («Пелеас і Мелісанда», «Алладіна і Паломід», «Аглавена і Селізетта», «Аріана і Синя Борода»), де всемогутня доля набуває форми всепоглинаючого почуття кохання. Драматург зосередився на проблемах життя, смерті, кохання, відкидаючи обставини історичного й соціального плану. Яскрава особливість цих драм — звернення автора до казкових сюжетів братів Грімм і Шарля Перро.

Кадр із фільму «Синій птах». СРСР — США. 1976 р.

У цей час у житті Метерлінка відбулася ще одна значна подія — він став фінансово незалежним. Якщо до цього часу вони з Жоржеттою Леблан жили кожен за свій рахунок через матеріальну скруту чоловіка, то у 1903 році ситуація змінилася. Після смерті батька Моріс став заможною людиною із пристойним банківським рахунком. Цього ж року він придбав старовинне абатство Сен-Вандриль у Нормандії, куди з часом переїхав із Парижа. На перебудову інтер’єрів та ремонт пішло майже чотири роки.

Костянтин Станіславський, готуючи постановку «Синього птаха», відвідав Метерлінка. Він згадував: «Не можу забути ночей, проведених там. Я прислуховувався до таємничих шурхотів сплячого монастиря, до трісків, зойків, вересків, до дзвону старовинного годинника на вежі, до кроків сторожа. Цей містичний настрій пов'язувався із самим Метерлінком».

У 1907 році дім Метерлінка був відкритий для гостей. Це став омріяний поворот у житті Метерлінка. У його творчості також відбулися зміни.

Одне з найвизначніших досягнень драматургії Моріса Метерлінка цього періоду — знаменита п’єса-казка «Синій птах» (1908). Цього самого року п’єса вперше була поставлена в Росії на сцені Художнього театру і витримала понад дві тисячі вистав.

«Синій птах» — останній шедевр Моріса Метерлінка. Нова епоха, що принесла з собою світові війни, змінила і напрям його творчості.

Метерлінк помер у Ніцці в 1949 році. Його творчість назавжди залишилась однією з найблискучіших сторінок літератури кінця ХІХ — початку ХХ століття.

Література і культура

Драматурга вважають одним із засновників театру абсурду, його твори справили особливий вплив на п’єси Семюела Беккета. Опера Дебюссі «Пелеас і Мелісанда» входить до репертуару багатьох оперних театрів світу.

У 1911 році митцю присудили Нобелівську премію з літератури «за багатогранну літературну діяльність, особливо за драматичні твори, відзначені багатством уяви і поетичною фантазією». Через хворобу Метерлінк не зміг взяти участь у святковій церемонії, і його нагороду отримав бельгійський посол у Швеції.

Незабаром Метерлінку запропонували стати членом Французької академії, але драматург відхилив цю пропозицію, оскільки заради цього він повинен був відмовитися від бельгійського громадянства.

Крім Нобелівської премії, Метерлінк отримав почесний докторський ступінь університету Глазго, бельгійський Великий хрест ордена Леопольда (1920) і португальський орден Меча св. Якова (1939). У 1932 році король Бельгії подарував драматургу титул графа. А в 1948 році Французька академія нагородила його медаллю за французьку мову.

У 2008 році до сторіччя від дня виходу п’єси «Синій птах» у Бельгії було випущено іменну монету.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. Поділіться, яким ви уявляєте собі Моріса Метерлінка як людину.

2. Розкажіть, що ви дізналися про творчість митця. Чим вона вас привабила?

3. Сформулюйте, як ви розумієте його громадянську позицію.

4. Поясніть, у чому полягає новаторство драматурга в царині «нової драми».

5. Розтлумачте поняття зовнішня і внутрішня дія. Підтвердіть свої слова прикладами.

6. Розкрийте відмінність між «театром смерті» і «театром надії» драматурга. Який із них більше вас зацікавив?

7. Поміркуйте, які художні твори Метерлінка вам було б цікаво додатково прочитати.

8. Перегляньте ілюстрації до статті підручника. Сформулюйте, чим вони допомогли у сприйнятті матеріалу.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

• Об’єднайтеся в пари і перегляньте 2-3 навчальних відео про життя і творчість Моріса Метерлінка. Складіть рекомендації для доповнення статті підручника цікавими фактами про митця.

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

• Дослідіть, що означає повне ім’я Моріса Метерлінка. Поділіться результатами свого дослідження з однокласниками (однокласницями).